ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ національний МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА екстреної медичної допомоги та МЕДИЦИНИ КАТАСТРОФ

“Затверджую”

Завідуючий кафедрою ЕМД та МК

професор В. Криса

“____”________________ 2010 р.

Методичні рекомендації до проведення практичного заняття

“ Безпека життєдіяльності. Основи охорони праці”

Тема № 8.

НЕБЕЗПЕЧНІ ІНФЕКЦІЙНІ ЗАХВОРЮВАННЯ У ПРАКТИЦІ МЕДИЧНИХ І ФАРМАЦЕВТИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ

Підготував викладач кафедри ЕМД та МК Семеген О. М.

Обговорено на засіданні кафедри

“ ” 2010 р.

Протокол №_________.

Івано-Франківськ, 2010

1. Етіологія віл-інфекції

ВІЛ-інфекція – це повільна інфекційна хвороба, яка викликається вірусом імунодефіциту людини, передається статевим та кров’яним шляхами, характеризується пожиттєвою персистенцією вірусу в лімфоцитах, макрофагах, клітинах нервової системи та розвитком прогресуючого імунодефіциту за рахунок Т-лімфоцитів хелперів.

Синдром набутого імунодефіциту (СНІД) - це кінцева стадія ВІЛ-інфекції, яка характеризується глибоким імунодефіцитом і проявляється розвитком тяжких вірусних, бактерійних, паразитарних уражень і/або злоякісних новоутворень, уражень нервової системи, які неминуче призводять до смерті хворого.

Збудником захворювання є вірус імунодефіциту людини з родини ретровірусів і підродини лентовірусів. Віріон кулястої форми має діаметр 100-120 нм із двошаровою зовнішньою гліколіпідною оболонкою та внутрішнім білковим каркасом (віроскелет) або матриксом (білок - p17). Конусоподібна серцевина утворена “корівським” білком p24. Всередині вміщені дві нитки РНК, які пов’язані з білками р7 і р9, ферменти - зворотна транскриптаза (р66), ендонуклеаза (р34), РНКаза Н і протеаза (р9). Зовнішня оболонка віруса увінчана 72 грибоподібними виступами, які утворені глікопротеїнами - gp120 та gp41. Останній пронизує наскрізь зовнішню оболонку й занурюється всередину вірусної часточки. Ці два білки, виступаючи назовні як “щупи”, забезпечують йому тропність до клітин, які несуть на своїй поверхні рецептори CD4.

Геном ВІЛ-1 складається з 9 генів, три є структурними (env, gag, pol), що кодують синтез вірусних білків і ферментів, решта шість є неструктурними (tat, rev, vif, nef, vpr, vpu), а відповідають за швидкість та якість реплікації, синтез білків, зборку повноцінних вірусних часточок.

Гени ВІЛ-1 та їх функції (за Greenaway P.S., 1989 р.)

Назва гену	Кодований білок і М.М. (kD)		Назва і функція білків
Структурні гени
env (envelope proteins - поверхневі білки)	gp120 (120000) gp41 (41000) p17 (17000)		Надмембранний білок. Трансмембранний білок. Білок матриксу, який вкриває серцевину вірусу
gag (group specific antigen - груповий специфічний антиген)	p24 (24000) p9 (9000 ) p6 (7000) p9 (7000)		Корівський білок, який утворює серцевину вірусу. Білок нуклеокапсиду, який з’єднаний із РНК і вкриває геном. Білок нуклеокапсиду, який з’єднаний із РНК і вкриває геном. Протеаза, основною функцією якої є нарізування білків попередників.
pol (polymerase - полімераза)	p66 ( 66000) p34 (34000) p22 (22000)		Зворотна транскриптаза, яка синтезує провірусну ДНК на матриці геномної РНК. Ендонуклеаза, яка транспортує ДНК-транскрипт у ядро та інтегрує його в геном клітини. Протеаза.
Неструктурні гени
tat (transaсtivator of transcription - трансактиватор транскрипції)		p14 (14000)	Контролює експресію генів, керує процесами реплікації і стимулює синтез вірусних білків на етапах транскрипції та трансляції.
rev (regulator of expression virus proteins - регулятор експресії вірусних протеїнів)		p20 (20000)	Контролює початок роботи генів ВІЛ, прискорює процеси трансляції вірусної РНК, бере активну участь у вибірковому керуванні синтезом білків ВІЛ.
vif (virion infectivity factor - фактор інфекційності)		p23 (23000)	Полегшує передавання вірусу та відтворення інфекційних віріонів.
nef (negative regulatory factor) - гальмівний регуляторний фактор		P27 (27000)	Блокує реплікацію вірусів.
Vpr		P15 (15000)	Бере участь у реплікації вірусів.
Vpu		p15 (15000)	Бере участь у дозріванні вірусу.

Генетично ВІЛ-1 неоднорідний, за молекулярно-генетичними характеристиками виділяють групи М і О. Штами М повсюдно поширені, натомість, штами О існують на обмеженій території в деяких африканських країнах (Камеруні, Габоні). У групі М є 8 підтипів (від А до Н - латиницею). Вважають, що ці групи вірусів мають різних “предків”. В Україні циркулює ВІЛ-1 групи М і підтипи А, В, С, а також рекомбінації типу А/С. У Росії виявлені підтипи А, В, С, D, G, H (А.М. Щербинська, 1998).

Крім ВІЛ-1 відомий ще ВІЛ-2, який відрізняється білками і їх кодуючими структурними генами gag, pol, env. ВІЛ-2 є представником іншої групи вірусів імунодефіциту з меншою патогенністю, з переважною територією поширення на Африканському континенті. Вважають, що він має зоонозне походження, бо його молекулярно-генетична структура ближча до вірусу імунодефіциту шимпанзе (SIV_cpz), ніж до ВІЛ-1.

Характеризуючи збудника, є всі підстави стверджувати, що ВІЛ з-поміж інших ретровірусів володіє унікальними властивостями: має білки регулятори, які почергово залучаються на різних етапах реплікації, має тонкі механізми уникнення імунного контролю з боку макроорганізму, має здатність як до тривалої інтеграції, так і до вибухоподібної реплікації. Усі ці особливості забезпечуються досконалою системою генетичного паразитування вірусу та незвичайною регуляцією його інфекційного циклу.

У сучасних умовах виявлена еволюція збудника в бік наростання патогенності, - він перетворюється з повільного/низького (slow/low) у швидкий або високий (rapid/high). За таку трансформацію, імовірно, відповідають три регуляторні гени - tat, rev, nef. Наприклад, ген tat може посилити реплікацію вірусу в 1000 разів. Якщо повільні штами викликають СНІД аж через 5-10 років і більше, то швидкі вже за 1/2 - 3 роки. Зауважено, що зміна з повільного на швидкі віруси відбуваються в популяції людей з активною циркуляцією збудників, як, наприклад, у країнах Центральної Африки, Південно-східної Азії, Карибського басейну, а тепер ще в Україні та Росії.

Стійкість вірусу в умовах довкілля: ВІЛ нестійкий і швидко гине від дії будь-яких дезінфікуючих засобів, ультрафіолетового опромінювання, при температурі 56°С втрачає активність через 30 хвилин. У рідкому середовищі при температурі 23-27°С вірус зберігає активність упродовж 15 днів, а при 36-37°С - 11 днів. Висушування за кімнатної температури (23-27°С) у середовищі з білками плазми крові витримує 7 днів, та й у висушених лейкоцитах кілька діб. У донорській крові вірус зберігає життєздатність роками, а в замороженій плазмі - до 10 років.

Життєвий цикл в організмі людини розпочинається із проникнення ВІЛ у кров і в лімфатичні утворення, де відбувається контакт із клітинами імунної системи.