- •6.Кровотеча та крововтрата. Класифікація, клініка та діагностика.
- •Глава № 2 Сучасні методи антисептики та їх характеристика
- •I етап.
- •II етап.
- •III етап.
- •1 Етап.
- •2 Етап.
- •3. Етап.
- •4 Етап.
- •Оцінка стану хворого
- •2. Різновиди за кількістю компонентів, що використовуються:
- •2. Стадія іі – збудження.
- •4. Стадія іv – пробудження.
- •2. Алергійні реакції.
- •4.2.Провідникова анестезія (блокада) міжреберних нервів:
- •4.3.Анестезія плечового сплетення за Куленкампфом:
- •4.5.Перидуральна (епідуральна) анестезія:
- •5.2. Внутрішньокісткова анестезія:
- •Глава № 6
- •2. Залежно від місця виливу крові:
- •4. Стосовно зовнішнього середовища:
- •2.2 Гемодинаміка:
- •1.Скарги:
- •2. Об’єктивні дані:
- •2.2 Гемодинаміка:
- •Глава №7
- •За допомогою простої реакції
- •Визначення групи крові за стандартними відмитими еритроцитами
- •Визначення групи крові за допомогою цоліклонів антигенів а і в
- •Резус-фактор
- •Визначення резус-фактора в чашках Петрі
- •Визначення резус-фактора за допомогою експрес-методу
- •Глава №8
- •Дія перелитої крові
- •Компоненти і препарати крові:
- •Глава № 9.
- •Реакції та ускладнення під час переливання крові
- •Глава №10
- •Глава № 11.
- •Глава №12
- •1.4. Рвана рана (vulnus laceratum):
- •1.5. Розтрощена рана (vulnus conqvassatum):
- •1.6. Рубана рана (vulnus caesum):
- •1.7. Укушена рана (vulnus morsum):
- •2 За походженням рани:
- •2.1 Операційні (хірургічні) рани:
- •2.Фаза регенерації:
- •3.Фаза утворення і реорганізація рубця:
- •3.Загоєння рани під струпом:
- •1.Які речовини викликають розширення судин, що супроводжується порушенням їх проникності, в першій фазі ранового процесу?
- •2 Головного значення в період проліферації набувають:
- •3. Основними збудниками внутрішньолікарняної інфекції є:
- •4. Прийнято вважати, що лейкоцитарний вал:
- •5. При яких ранах найчастіше спостерігаються інфекційні ускладнення?
- •6. Яка причина первинного мікробного забруднення рани?
- •7. На що повинні бути спрямовані лікувальні заходи в період біологічного очищення рани?
- •Глава №13.
- •1. Місцеве лікування:
- •2. Загальне лікування:
- •1.Які препарати використовують для лікування гнійної рани в першій фазі ранового процесу?
- •2. Подальше лікування проводиться з використанням таких методів:
- •3. Оперативні втручання в першу фазу перебігу ранового процесу опікової рани – фазу ексудації:
- •Глава № 15
- •Глава № 16
- •2.Спосіб Кохера:
- •2.Спосіб Гіппократа – Купера:
- •Глава № 17
- •Гематогенний остеомієліт
- •Глава № 19
- •2. Пальпація:
- •3. Перкусія:
- •Глава № 20
2.Фаза регенерації:
у рані відбувається два основних процеси: колагенізація та інтенсивне проростання кровоносних і лімфатичних судин:
зменшується число нейтрофілів і в ділянку рани мігрують фібробласти (клітини сполучної тканини, що володіють здатністю синтезувати макромолекули позаклітинного матриксу);
синтезуються компоненти сполучної тканини з побудовою колагенових й еластичних волокон;
у рані починається реканалізація кровоносних і лімфатичних судин;
поліпшується перфузія тканин і живлення фібробластів;
навколо капілярів концентруються тучні клітини, які сприяють проліферації капілярів;
запальний процес затухає, виділень із рани стає менше, зменшується або зовсім зникає набряк (дегідратація тканин).
3.Фаза утворення і реорганізація рубця:
знижується синтетична активність фібробластів та інших клітин;
основні процеси, що відбуваються в рані, спрямовані на зміцнення рубця;
кількість колагену практично не збільшується, а відбувається його перебудова та утворення поперечних зв’язків між волокнами колагену (це забезпечує міцність рубця);
дозрівання сполучної тканини починається паралельно з епітелізацією рани;
рубець, що утворився, не досягає міцності здорової тканини.
Фактори, що впливають на загоєння рани:
вік хворого;
стан харчування і маса тіла;
вторинне інфікування рани;
імунний статус організму;
стан кровообігу в ділянці й організму в цілому;
супутні хронічні захворювання (цукровий діабет, злоякісні пухлини, патологія серцево-судинної і дихальної систем та ін.);
деякі види терапії (променева терапія, хіміотерапія).
Типи загоєння ран:
первинним натягом;
вторинним
під струпом.
Загоєння рани первинним натягом (sanatio per primam intentionem):
найбільш економічне і функціональне вигідне загоєння рани з утворенням тонкого і відносно міцного рубця;
первинним натягом гояться операційні рани;
в операційних ранах відсутні некротичні тканини, запалення виражене незначно;
накладені шви зводять краї рани і сприяють формуванню сполучнотканинних зрощень за рахунок утвореного фібробластами колагену і проростаючих судин;
одночасно відбувається наростання епітелію із країв рани, що служить бар’єром для проникнення мікробів;
причини, що перешкоджають первинному загоєнню рани:
наявність у рани субстрату для життєдіяльності мікробних тіл (кров, некротичні маси, сторонні предмети);
тяжкі загальні захворювання хворого;
умови, необхідні для загоєння рани первинним натягом:
відсутність інфекції в рані;
щільне зведення країв рани;
відсутність у рані гематом, сторонніх предметів і некротичних тканин;
непорушений загальний стан хворого.
2.Загоєння рани вторинним натягом (sanatio per secundam intentionem):
загоєння рани через нагноєння і розвиток грануляційної тканини (рана гоїться на тлі вираженого запального процесу, в результаті якого вона очищується від некрозу);
причини загоєння ран вторинним натягом:
значне мікробне забруднення рани;
значний за розмірами дефект шкірних покривів;
наявність у рані сторонніх предметів, крові і некротичних тканин;
важкі соматичні хвороби, що знижують опірність організму;
особливості фази запалення (1 фаза) при загоєнні рани вторинним натягом:
значно більше виражені явища запалення;
очищення рани перебігає повільніше;
рана характеризується не лише значною кількістю мікробних тіл у рані, але й їх інвазією в прилеглі до рани тканини;
на межі проникнення мікробних тіл у тканині навколо рани формується виражений лейкоцитарний вал;
утворений лейкоцитарний вал відмежовує інфіковані тканини від здорових, у рані відбувається лізис, секвестрація і відторгнення нежиттєздатних тканин;
у міру розплавлювання ділянок некрозу і всмоктування продуктів розпаду наростає інтоксикація організму;
при очищенні рани інтоксикація зменшується;
тривалість першої фази залежить від обсягу ушкодження, характеру мікрофлори, стану організму та його опірності;
будова і функції грануляційної тканини (друга фаза ранового процесу):
при загоєнні рани вторинним натягом у другій фазі ранового процесу утворена порожнина заповнюється грануляційною тканиною;
грануляційна тканина – це особливий вид сполучної тканини, що сприяє швидкому закриттю ранового дефекту, і в нормі без ушкодження в організмі її немає;
утворення грануляційної тканини:
важливе значення в утворенні грануляцій має ріст судин;
новоутворені капіляри об’єднуються в капілярні петлі на стінках і ділянці дна рани;
у петлі із капілярів мігрують формені елементи, утворюються фібробласти, що дають початок росту сполучної тканини;
рана поступово заповнюється дрібними гранулами сполучної тканини, структурну основу яких складають петлі капілярів;
грануляції являють собою яскраво – рожеві дрібнозернисті утворення, які швидко ростуть і заповнюють собою рановий дефект;
утворення і розвиток грануляційної тканини – принципова відмінність загоєння ран вторинним натягом від загоєння первинним натягом;
будова грануляційної тканини:
у грануляційній тканині виділяють такі шари:
поверхневий лейкоцитарно – некротичний шар, що складається з лейкоцитів, детриту і злущених тканин;
шар судинних петель, що, крім судин, містить полібласти; при тривалому перебігу ранового процесу в цьому шарі можуть утворитися колагенові волокна;
шар вертикальних судин, що найбільш виражений у ранньому періоді загоєння рани, складається з периваскулярних елементів та аморфної проміжної речовини, із клітин цього шару утворюються фібробласти;
дозріваючий шар, що є більш глибокою частиною попереднього шару, характеризується поліморфізмом клітинних утворень; у цьому шарі фібробласти приймають горизонтальне положення, і між ними розвивається колагенові й аргірофільні волокна;
фіброзний шар відображає процес дозрівання грануляційної тканини;
функції грануляційної тканини:
заміщення ранового дефекту (грануляційна тканина є основним пластичним матеріалом);
захист рани від проникнення мікроорганізмів забезпечується вмістом у грануляціях великої кількості макрофагів, лейкоцитів і щільною структурою зовнішнього шару:
секвестрація і відторгнення некротичних тканин, що відбувається в результаті діяльності макрофагів і лейкоцитів і виділення клітинами протеолітичних ферментів;
процес загоєння рани вторинним натягом:
одночасно з розвитком грануляцій починається епітелізація;
епітеліальні клітини шляхом розмноження і міграції «наповзають» на грануляційну тканину із країв рани в напрямку до центру;
фіброзна тканина, що розвивається в нижніх шарах, вистилає стінки і дно і стягує її (ранова контракція);
поступово порожнина рани скорочується, а поверхня її епітелізується;
грануляційна тканина, що заповнила рановий дефект, поступово трансформується у зрілу грубоволокнисту сполучну тканину, і на місці рани формується рубець;
патологічні грануляції:
виникають при впливі на процес загоєння рани несприятливих факторів (погіршення кровопостачання й оксигенації, приєднання високопатогенної вторинної інфекції і розвитку гнійного процесу, декомпенсації функції життєво важливих органів і систем і т.п.), в результаті чого ріст і розвиток грануляцій та епітелізація значно сповільнюються або припиняються;
клінічно це проявляється відсутністю скорочення рани і зміною зовнішнього вигляду грануляцій: вони стають тьмяними, блідими або синюшними, вкриті фібриновим нальотом і гноєм;
при наявності в рані сторонніх предметів, нориць можуть розвиватися гіпертрофічні грануляції – гористості, виступаючі за межі рани, нависаючі над її краями, що перешкоджає епітелізація;
виникнення патологічних грануляцій потребує активних лікувальних заходів, спрямованих на усунення причини їх виникнення.