Висновки

Дисертаційна робота містить новий підхід до вирішення науково-практичного завдання, яке передбачає поліпшення результатів лікування хворих із різними формами ФШ на підставі визначення провідних причин, патогенетичних механізмів виникнення ФШ та їх ускладнень, диференційованого вибору методів їх діагностики, адекватного хірургічного та післяопераційного лікування, зокрема, удосконалення окремих видів ОВ, методів лікування післяопераційних ран і профілактики ускладнень.

1. ФШ характеризуються домінуванням у клінічній картині суб’єктивних і загально-соматичних виявів ГЗЗ на фоні дисфункції органів шиї та ротоглотки, високою інцидентністю сепсису (30 %) з 10 % рівнем гіперергічного перебігу, переважанням поширених форм з прогностично несприятливою локалізацією (дно порожнини рота, підщелепова та передньо-бокова поверхня шиї) і схильністю до різновекторного розповсюдження. Важкість ФШ корелює з одонтогенним ґенезом (39,7 %), гнильним або анаеробним характером патології (1/4 випадків) і глибоким (паравісцеральним) розташуванням гнійних вогнищ.

2. На час госпіталізації у 53,9 % хворих на ФШ наявні первинні ускладнення, які з лікувально-тактичної точки зору доцільно класифікувати на локальні перифокальні (лімфаденіт та інші), локальні дистантні (гнійний гоніт та інші), загальні септичні (сепсис та інші) та загальні інтоксикаційні (гостра серцево-судинна недостатність та інші).

3. Основними причинами незадовільних результатів лікування хворих на ФШ є недооцінка стану важкості пацієнтів, локалізації гнійника, його глибини та поширеності, яка зумовлюється рутинним характером традиційної діагностичної програми і призводить до неповноцінного передопераційного приготування (19,4 %), вибору неадекватного знеболення (36 %), недостатньо радикального ОВ (70,53 %) та післяопераційного лікування (78 %).

4. Розпрацьована класифікація ФШ, яка враховує анатомічні особливості шиї, поширеність гнійника, його глибину, характер первинного процесу, морфологічну форму запалення, етіологічні збудники, перебіг і ускладнення ФШ, складає підґрунтя раціоналізації діагностичних підходів при цій патології.

5. Запропонований алгоритм обстеження хворих на ФШ суттєво покращує якість і рівень діагностики цієї патології за рахунок істотного підвищення діагностичної інтенсивності, переважного використання візуалізаційних методик, збільшення параметрів прагматичної оцінки loci morbi, скорочує терміни передопераційного обстеження пацієнтів і формує підґрунтя для поліпшення результатів лікування цієї категорії хворих.

6. При ФШ оперативні втручання мусять ґрунтуватися виключно на топографо-анатомічних принципах, які доцільно зреалізовувати на підставі передопераційної ретельної візуалізації гнійного вогнища, прецизійної субопераційної ревізії та максимальної технічної щадності.

7. Застосування диференційованої тактики хірургічного лікування хворих з різними формами ФШ, яка передбачає адекватну, широку експлорацію тканин, ретельну ревізію зони ураження (з урахуванням сусідніх анатомічних футлярів), контроль шляхів можливого поширення інфекції, елімінацію гною, максимальне видалення очевидних і неочевидних некрозів, повноцінне дренування рани дозволяє суттєво поліпшити результати лікування хворих на ФШ: у 3 рази зменшити післяопераційну летальність і значно скоротити післяопераційний ліжкодень.

8. Серед причин виникнення вторинних ускладнень ФШ, домінуючими є пізня госпіталізація, недостатня діагностика у передопераційному періоді, неочікуваність і непередбаченість виникнення ускладнень, неадекватність ОВ, неповноцінність післяопераційної терапії. Застосування розпрацьованого комплексу профілактики ускладнених ФШ, принципу “настороженості”, проведення повноцінної санації гнійного вогнища та використання патогенетичної інтенсивної терапії дозволило знизити кількість ускладнень при ФШ у 5 разів.