Спостерігається червоне забарвлення розчину.

Реакціями, що підтверджують наявність ацетону, є реакції з альдегідами, наприклад, з фурфуролом - реакція неспецифічна.

Спостерігається червоне забарвлення розчину.

Залишок другого дистиляту змішують із третім дистилятом і знову проводять аналіз на галогенпохидні і формальдегід.

З частиною третього дистиляту, що залишилася, виконують аналіз на фенол і ізоаміловий спирт.

Летальні дози для фенолу - 8-15 г. Фенол добре всмоктується в організмі при попаданні через рот, дихальні органи. При токсичних дозах спостерігається печія, біль у шлунку, блювота, пронос, сеча чорного кольору. Відзначається жирове переродження печінки, нирок.

Метаболізм фенолу:

З організму фенол виділяється із сечею у вигляді ефірів із сульфатною і глюкуроновою кислотами:

Темно-зелений колір сечі свідчить про окислювання фенолу за схемою:

Особливістю ізолювання фенолу є підлужнювання дистилляту розчином натрію гідрокарбонату до рН 8-9 для зв'язування слабких кислот (оцтової, саліцилової, молочної), що реагують з FеС1₃. Фенол екстрагують ефіром, ефірний витяг упарюють і реакції виконують із сухим залишком.

При спрямованому аналізі на фенол, біологічний об'єкт підкислюють більш сильною СН₃СООН, яку зв'язують потім лугом і фенол екстрагують ефіром.

Аналіз фенолу починають проведенням реакції з бромною водою - найбільш чутливою, попередньою, але неспецифічною (анілін, саліцилова кислота, ароматичні аміни й ін. )

Даною реакцією виявляють фенол, який утворюється при гнитті білка. Судово-хімічне значення має негативний результат реакції.

Реакція з хлоридом окісного заліза - специфічна для фенольного гідроксилу, спостерігається синє забарвлення розчину.

Індофенольна реакція - неспецифічна, підтверджуюча.

Реакція Лібермана - реакція утворення індофенолу, неспецифічна, підтверджуюча, спостерігається синє забарвлення, що переходить у червоне, а потім у зелене забарвлення.

Реакція з реактивом Міллона (суміш нітратів одно- і двовалентного меркурію, що містить азотисту кислоту), неспецифічна, підтверджуюча, спостерігається червоне або оранжеве забарвлення.

Ізоаміловий спирт

С₅Н₁₁ОН - головна складова частина сивушних олій і летальна доза складає 10-15 г. До складу сивушних олій також входять вищі спирти (бутиловий, аміловий), альдегіди, ефіри, кетони.

Використовується ізоаміловий спирт в медицині, при виробництві бездимного пороху.

Токсична дія ізоамілового спирту - наркотик; більш отрутний, ніж етанол, тому що повільно всмоктується, метаболізує і виводиться, викликаючи більш сильне і тривале сп'яніння з неврологічними і психічними порушеннями.

Метаболізм: частина введеної дози метаболізує по шляху окислювання до ізовалер’янового альдегіду і ізовалер’янової кислоти, а частина - виводиться в незмінному вигляді нирками та легенями.

Особливості ізолювання: спирт екстрагують ефіром (хлороформом) з дистиляту, а після того відганяють ефір і виконують аналіз.

При аналізі вина, 40-50 мл його розводять водою до вмісту етанолу 10-15 % (спирт у такій кількості не ізолюється ефіром або хлороформом), а потім 15 мл СНС1₃ ізолюють ізоаміловий спирт.

Аналіз ізоамілового спирту починають з реакції утворення ізоамілацетату, попередньої, специфічної:

Відчувається запах грушевої есенції, що підсилюється при розведенні водою.

Реакція окислення ізамілового спирту — підтверджувальна, специфічна.

Реакція з альдегідами, підтверджуюча, неспецифічна:

Реакція з п-диметилбензальдегідом

Реакція з саліциловим альдегідом.

Механізм реакції точно не описаний.

Один з можливих механізмів:

Ці реакції дають вищі спирти, не дають СН₃ ОН і С₂Н₅ОН.