32. Філ погляди Бекона, місце в розробці концепції емпіризму та індуктивного методу пізнання

Основним завданням філософії Бекон вважав формування нового методу пізнання. Ф.Бекон критикує дедукцію, тому що в основі дедуктивного висновку обов’язково лежить загальне положення Методом Бекона стає індукція (від лат. «індукціо» – наведення). Наведемо приклад: залізо, мідь, ртуть при нагріванні розширюється. Залізо, мідь, ртуть – метали. Всі метали при нагріванні розширюються. В його основі методу завжди лежать не загальні, а часткові положення, які ми завжди можемо перевірити експериментальним шляхом, і тому, це не викликає у нас сумніву.

Розмірковування іде від меншого (три метали) до більшого (всі метали). Індуктивний шлях пізнання передбачає постійне нагромадження знань, збирання часткової інформації про світ. Знання нагромаджуються тільки в результаті життєвого досвіду. Фундаментом будь-якого пізнання має стати досвід. Досвід грецькою – це «емпірія» і індуктивний метод філософського пізнання, який був запропонований Беконом, отримав назву емпіризму. Емпіричне філософствування – це виведення знання з оточуючого світу у процесі життєвого досвіду і послідовного наповнення одвічного, чистого людського розуму різною інформацією.

З точки зору Бекона, існують три основні шляхи пізнання:

1.«шлях павука» – це спроба вивести істину з «чистої» свідомості, нехтуються факти дійсності, таким методом одержують гіпотези (істинні/хибні).

2.«шлях мурахи» – зібрання фактів. Емпірики, як мурахи, збирають факти, але не вміють їх обґрунтувати.

3. «Шлях бджоли» – вбирає у себе достоїнства двох попередніх методів,

33. Методологічні пошуки Декарта

Р.Декарт був переконаний, що істинне знання може нам гарантувати тільки розум, був переконаним раціоналістом. Саме він розпочав нову еру в філософії. Його цікавили насамперед можливості та надійність нашого пізнання, а також співвідношення між душею та тілом. Декарт приділяє значну увагу розробці наукового методу і замислюється, яким методом повинен користуватися філософ для розв’язання філософських проблем. Таким методом він вважав раціональну дедукцію (від лат. deduction – виведення) – це перехід від загального до окремого, одна з форм умовиводу, при якій на основі загального правила логічним шляхом з одних положень, як істинних, з необхідністю виводиться нове істинне положення. Щоб досягти результату, необхідно розкласти проблему на число окремих частин, а тоді починати з найпростішої думки. Кожну думку треба «зважити і виміряти». Наступним кроком філософа є перехід від простого до складнішого. Так можна побудувати нове знання. Як бачимо, Декарт охоче застосовував «Математичний метод». Він вважав, що філософські істини слід доводити так само, як і математичні теореми, і робиться це тільки розумом. Першим кроком у процесі отримання достовірного знання має стати сумнів. Треба сумніватися у всьому. Якщо ми сумніваємося, то мислимо, бо сумнів – це акт мислення. Звідси Декарт виводить свою відому тезу: «Я мислю, отже, я існую» («Cogito, ergo sum»).