19 Скептицизм

(Елліністично-римська філософія)

засновником цього напрямку був Піррон з Еліди (360-280 до Р.Х). Для того, щоб досягти щастя, на думку скептиків, людина мала відповісти на три запитання: 1) яка природа речей? 2) як нам до них відноситися? 3) що з цього випливає? При відповіді на перше питання Піррон стверджував, що природа речей не доступна пізнанню. Доступним є лише явища речей, а світ подвоїться на світ реальних речей і світ феноминальний, той, що сприймається нами. Перший – реальний, другий – ілюзорний. Знання про другий світ можливі, про перший – ні. Тому ми ніколи не зможемо сказати – «це так», а тільки « мені здається, що це так».

Відповідь на друге питання звучить так: якщо реальні речі пізнати неможливо, то всі судження про них як ствердні, так і заперечні, одночасно є істинними і хибними ( таку ситуацію Піррон називає ізостенією – «ізос» – рівний, «стейнос» – сила), тобто, рівнозначність будь-яких висловлювань. Наслідком цього є те, що всі судження про речі нічого не варті, не мають змісту, тому від них треба утриматися, або відмовитися. Безмовність – найправильніша філософія, так вважають скептики.

При відповіді на третє запитання Піррон враховує два попередніх. Так як ми нічого не знаємо, то не можемо знати, що є добрим, а що поганим, коли треба радіти, а коли сумувати. Тому не можемо відчувати ні позитивних, ні негативних емоцій. Цю відсутність емоцій, повна незворушність душі, байдужість до всього скептики назвали атараксією. Саме вона і є справжнім щастям скептичної філософії.

20 Стоїцизм

(Елліністично-римська філософія)

кініки вплинули на філософію стоїцизму, яка виникла близько 300р. до Р.Х. Її засновником був Зенон. Пригадайте, звідки походить назва «стоїчний». Виділіть такі періоди:

Стародавня Стоя (III-II ст. до Р.Х), представники: Зенон, Клеанф, Хрісіп. Вони «вчителі життя», виразники «героїчного песимізму». Вирізнялись твердістю, суворістю, безкомпромісністю поведінки, аскетизмом життя.

Середня Стоя (II-I ст. до Р.Х) – стоїчний платонізм. Представники: Панецій, Посідоній, Боет. Помірніші порівняно з попередніми.

Пізня Стоя (I-II ст. після Р.Х) – римський стоїцизм. Представники: Сенека, Марк Аврелій. Це стоїцизм, що шукає Бога. Це стоїцизм, який був передчуттям нового ( християнського) світовідчуття.

Стоїцизм закликає людину до життєвої мудрості, але з позиції зовсім іншого розуміння буття людини. На думку стоїків, людина є часткою великого всесвіту. Тому не людина диктує свої бажання великому всесвіту, а навпаки – він диктує нам свою волю, визначає наше життя. Він є долею, або роком, який від нас не залежить. А це є фаталізм. Як поводитися людині? Їй треба навчитися миритися зі своєю долею. Навіщо хвилюватися, турбуватися, думати, вирішувати, якщо за неї все вже вирішено і нічого не можна змінити. Тому основними принципами такої людини мають стати незворушність, спокій. Обгрунтовуючи стоїчну позицію щастя, покажіть, що воно зводилося до наступного: повної байдужості до всіх жорстоких проявів долі. Навіть щасливі хвилини у своєму житті людина повинна зустрічати з незворушним спокоєм.

У сфері пізнання стоїки виходили з сенсуалістичних поглядів. Вважали, що об’єктивний світ пізнавальний.