18 Епікуреїзм та його атомістичне вчення

(Елліністично-римська філософія)

запропонована Епікуром модель людського щастя суттєво відрізнялася від попередніх моделей.

Близько 300 року до Р.Х. Епікур (341-270) заснував у Афінах філософську школу. В основу своєї моделі людського щастя він поклав Арістипову етику насолоди і об’єднав її з вченням про атоми Демокріта. Епікур відтворює у своїй концепції всі положення Демокрітової філософії, змінюючи її. Так, за Демокрітом, всі атоми рухаються у порожнечі під дією необхідності. У Епікура атом виявляє властивість «самочинного відхилення від лінії необхідності». Вчення про відхилення атома було пов’язане зі спробою пояснити свободу людських вчинків і випадковість.

Звірніть увагу, як Епікур обгрунтовує свою моральну позицію людського щастя. Для Епікура людина – це чуттєва істота, а чуття є критерієм моралі. Доброчесність у Епікура стає засобом досягнення насолоди. Насолода – це найвище благо, задоволення – добро. Кожна людина намагається уникнути страждань і шукати задоволення. Проте Епікур не закликає до максимального задоволення своїх бажань. Навпаки, він пропонує задовільнятися невеликим і при цьому не відчувати страждання від їх відсудності. Наприклад: «Навіщо, – запитує він, – розкішна їжа, коли і груба їжа може теж доставити задоволення». Отримувати задоволення від малого – справжнє життєве мистецтво. Епікур вказував, що «задоволення» не обов’язково мусять бути чуттєвими (наприклад, ми відчуваємо, з’ївши шоколад). Втіхою можуть бути навіть такі речі, як дружба чи насолода мистецтвом. Передумовою приємного життя для Епікура були давньогрецькі ідеали: самоконтроль, помірність та душевна рівновага. Жагу слід гамувати, а душевна рівновага допоможе перенести страждання. Крім того, зазначте, що критерієм людського щастя, за Епікуром, є позбавлення її від страху. Серед всіх страхів Епікур виділяє три основні: страх перед богами, страх перед смертю, страх перед долею. Саме від них треба позбавитися в першу чергу. З приводу першого Епікур говорить так: боги – безсмертні, а отже, блаженні (абсолютно щасливі), тому їх не варто боятися. Щодо смерті, то ми знаємо, що все добре і погане є відтворенням наших відчуттів. А смерть – це відсутність всіх відчуттів. Дарма ми думаємо, що вона має до нас будь-яке відношення. Навпаки: поки ми є, смерті немає, коли смерть є, нас вже немає. Тому смерті не треба боятися. Стосовно страху перед долею, Епікур розмірковує наступним чином: якщо визначення існує, то мають бути вищі сили, які це роблять. Але боги зовсім бездіяльні і не впливають на нас. Кому тоді визначати наш життєвий шлях, в чиїх руках наше життя? Залишається сказати одне: у наших власних руках. Кожен є господарем своєї долі і свого щастя. На нас ніхто не впливає, крім нас самих. Доля – це результат власних дій, вчинків, зусиль, тому боятися її – означає боятися себе. Звільнившись від цих страхів, людина має з’ясувати, що їй варто робити, а що не варто для того, щоб знайти щастя. За Епікуром це – вибирати задоволення і уникати страждань. Одночасно Епікур наголошував, що задоволення мають бути розумними. Всі задоволення поділяються на три види: 1) природні і необхідні; 2) природні, але не необхідні; 3) неприродні і ненеобхідні. Серед всіх слід виділити лише перший. Підсумовуючи викладені вище принципи Епікурової етики, виведемо основоположний принцип: відсутність страждань вже є задоволенням.