Лекція 5

Лекція 5. Методи мікробіологічної діагностики інфекційних захворювань. Правила забору клінічного матеріалу для мікро­біологічного дослідження.

Методи ?.ііісре6їо;іеїічїїУЇд:аїпоіГїкі£ії інфекційних захворювань.

З метою мікробіологічної діагностики інфекційних захворювань використовують два підходи:

v пошук б організмі людини збудника: ф виявлення в організмі Імунітету до збудника.

Збудника захворювання в організмі можна виявити:

!) ба w гер і о с конічним (м ікроскшіічнкм) «спадом;

2. бактеріологічним методом;

3. методом біологічного експерименту;

4. молекулярно-біологічними методами.

Виявлення імунітету до збудника проводиться за допомогою:

1. серологічних реакцій (серологічний метод);

2. шкірио-алергічних проб.

Бактерїоскопічиий метод дослідження- це метод діагностики інфек- ційних/захвоювань, що грунтується на мікроскопічному виявленні мікроорганізмів в препараті, виготовленому з досліджуваного матеріалу від хворого.

Мікроорганізми можня виявляти як р. ж"Р.ому_ так v я?rrrrwv в!*г"<гді

При аиг0?ь2дя»£й, препарату чисяїіі'

крапля» або «роздавлена крапля». їх розглядають в темному полі, не аЛар- бивуючн.

Для виявлення мікроорганізмів у вбито? <у стані виготовляють мазки з досліджуваного матеріалу (гною, крові), висушують їх, фіксують і забарв­люють ерюстим ^бо складним методом.

При мікроскопі! препарату вивчають форму, взаємне розміщення, розміри, -абарвлення (при фарбуванні по Граму) мікроорганізмів.

Цей метод має свої переваги і недоліки. Його перевагою є швидкість (результат можна одержати через декілька хвилин) і простота виконання, а недоліком-недостатня інформативність. Дуже багато бактерій мають подіб­ну морфологію, і точно розрізнити їх за зовнішнім виглядом не можливо.

Бактеріологічний метод дослідження - метод мікробіологічної діагностики інфекційних захворювань, який полягає у посіві досліджуваного матеріалу від хворого на штучні поживні середовища з метою виділення чистої культури збудника та її ідентифікації.

Досліджуваним матеріалом можуть служити: гній, мокротиння, маз­ки з поверхні слизових оболонок, сеча, кал, жовч, кров, спинномозкова ріди­на, ексудати з порожнин, кусочки тканин, взяті при біопсії та ін. Бактеріологічний метод складається з 3 етапів:

1. Посів доси джуваного матеріалу на пластинчастий агар з метою одегжаннз ізольованих кглоній.

2. Пересів окремої колонії на скошений агар з метою виділення чистої культури.

3. Ідентифікація виділеної чистої культури збдаикг.

і Іри ідентифікації виділеної чистої культури викопистоБутоть наступні критерії:

• морфологічні;

• культуральні (характер росту на середовищах, хавактеристика коло­ній); '

• біохімічні (набір ферментів, який виявляється за характером росту на диференціально-діагностичних середовищах);

• серологічні (антигенні) властивості - виявляються при постановці реакції аглютинації;

• чутливість до бактеріофагів (фаготипування);

• токсигенність;

• патогенність для лабораторних тварин. Переваги бактеріологічного методу діагностики:

• дозволяє перевірити виділену чисті культуру на ЧУТЛИВІСТЬ до анти­біотиків.

Недоліки бактеріологічного методу:

• не дозволяє поставити діагноз швидко, оскільки його проведення хпир^.є як мі^пму?* 3 доби;

« потребує спеціально обладнаної бактеріологічної лабораторії, до­тримання правил безпеки при роботі з мікробними культурами і відповідних навиків персоналу.

Метод біологічого експерименту полягає у зараженні досліджуваним матеріалом лабораторних тварин.

Переваги методу біологічого експерименту:

е дозволяє виявити мікроорганізми, які дуже погано ростуть або взагалі не ростуть на штучних поживних середовищах;

• дозволяв проводити дослідження ефективності нових протим ік- робних препаратів, вакцин і сироваток.

Недоліки методу біологічого експерименту;

• багате хпороботворних для людини мікроорганізмів не є патогеніг;- ми для тварин;

*■ потребує спеціально обладнаної лабораторії, пристосованої для безпечного утримання заражених тварин,

• є досить дорогим для виконання; І

• існують етичні проблеми, пов'язані із з'іищєнішм тварин.

Молеку.лчрно-біо'іогічиі методи > юлягаю, і. у вкяа.енні в досліджу­ваному матеріалі £ід хворого ДНК збудника. З цією мстою застосовують метод гібридизації нуклеїнових кислот і полімеразну ланцюгову реакцію. Молекулярно-біологічні методи є дуже точними і надзвичайно чутливими - дозволяють виявити поодинокі клітини мікроорганізмів. Але вони вимага­ють спеціальної лабораторії із складним і дорогий обладнанням і тому в нашій країні застосовуються рідко.

Серологічний метод полягає у використанні для діапюстики інфек­ційних захворювань серологічних реакцій (з латинської мови serum - «сиро­ватка»), які дозволяють виявити в крові хворого антитіла до збудника. Він грунтується на високій специфічності реакції «антиген - антитіло» За допомогою серологічних реакцій можна:

« виявити у сироватці крові хворого антитіла до збудника.

Діш цього у KSOpcra Steffi- можливість згорнутися і ставлять на ЗО хвилин у термостат для ретракції ■пустка, Далі йідемокгують рідку час s мну — еировш'&у, і викорисюьуюгь її для проведення реакції. Для цього необхідний діагност икум — в і до мий мікробний антиген. Присутність у крові антитіл проти збудника свідчить про тс, що пацієнт хворий, перехворів на дане захворювання або прищеп­лений. Про кількість аййггіл у сироватці дозволяє судити їітитр - макси­мальне розведення сироватки, яке ще дає позитивну реакцію.

• точно ідентифікувати мікробну культуру, виділену від пацієнта за допомогою бактеріологічного методу.

В цьому випадку необхідно мати діагностичну імунну сироватку, яка містить антитіла проти підозрюваного мікроба.

З діагностичною метою найчастіше застосовують:

• реакцію аглютинації, яка полягає у склеюванні корпускулярних антигенів під впливом антитіл з утворенням видимого неозброє­ним оком осаду;

• реакцію преципітації, яка полягає в осадженні розчинного (колоїд­ного) антигена специфічними антитілами;

• реакцію за 'їиіу'всння компле менту.

реакції з чїчвкймі: антитілами; Ім^нофиґЗ^рС^н^г., імуно>- ф-HillHUli C'lCL-l- (ІФ \ редіс І' ° ІІІІ Q11GT- і (РЇА).

Переваги серологічного методу:

• дозволяє дуже точно ідентифікувати збудника;

• є швидким (результат можна одержати через декілька хвилин).

Недоліки серологічного методу

• він стає інформативніш лише починаючи з другого тижня захворіо- в.!!'нг, осчількка но'р'гку хвороби антитіла проти збудника в крові ще відсутні;

• не дозволяє визначити антибіотикограму збудника і таким чино.м одержати інформацію, необхідну для призначення оптимального лікування.

Метод шкірно-алергічних проб полягаєу виявленні імунітету в орга­нізмі пацієнта шляхом внутрішньошкірного введення антигена збудника. Пацієнту під епідерміс шкіри внутрішньої поверхні передпліччя вводять 0,1 мл розчину антигена, і результат оцінюють через 48 год. Д ля одержання досто­вірного результату місце постановки проби не дозволяється змочувати водою (щоб попередити виникнення запальноїреакціївнаедідок випадкового інфікування). Шкірна пробя може бути:

• негативною, коли в місці введення антигена ніяких змін не ви­никав. Впна вкадур и» то, що в організмі імунітет ,/»> збудника відсутній. Отже пацієнт збудником не інфікований.

• ■ ■' .), в ■" ісці с єаєіпгя антигені яшнґл-. .:a:>'j..« - невелике почервоніння і припухлість. Вона вказує на сенсибіліза­ції.) організму антигенами збудніпл. Цс сгідчять, що птоосит мав контакт із збудником. Але позитивна шкірно-алерлчт проба ще не Д-е підстав говорити про захворювання. Для остаточного встановлення діагнозу необхідно врахувати результати об'єк­тивного, інструментального і лабораторного обстеження пацієнта. Позитивна шкірно-алергічна проба буває:

• пормеріічиою - коли розмір папули не перевищує 10 мм.

Вона зустрічається у інфікованих або прищеплених людей.

• ггперегргічною ~ коли розмір ітапули перевищує 10 мм. В окремих випадках н місці иведення антигена можуть вини­кати навіть некротичні зміни. Такий результат шкірно- алергічної проби може свідчити про наявність захворювання. На практиці шкірно-алергічні проби найчастіше використовуються дли діагностики туберкульозу (проба Манту), коли пацієнту внутрішньо- шкірно зводять туберкулін - білковий антигензбудика туберкульозу. Переваги мсіоду шкіг-'ч>-а:трі.чних проб.

• є дуже прос тим для вкшнаню: (пробу вьконує середні?; медь-ший персонал);

• дозволяє провести масові обстеження великої кількості людей. Недоліки методу шкірно-алергічних проб.

▼ дозволяє діагностувати далеко нє всі шфекшї, а лише ті, при яких в організмі розвивається стан інфекційної алергії (наприклад, т>'бер- кулї.ол, йгі-^цельоз. сибірка, ту.:яре;.ля); « позитивна шкірна проба сі;ідч.іть лише про сенсибілізацію організ­му антигенами збудника і ще не дає підстав впевнено говорити про захворювання. Для остаточного встановлення діагнозу необхідно врахувати результати додаткових обстежень пацієнта.

Правила забору клінічного матеріалу для мікробіологічного дослідження.

Забір матеріалу від пацієнта для мікробіологічного (і зокрема бактеріологічного дослідження) є дуже відповідальним етапом діагностики інфекціДних захворювань. Від правильності забору матеріалу залежить достовірність результату, який буде одержаний при його дослідженні. В хдиигі досліджуваншо матеріалу найчастіше ьисгупають:

- мокротиння*

» стич із г-" оа і глот'"!:

• гнійні віділенняз рани; ® езча;

» кал; » кров;

• спинно-мозкова рідина (ліквор);

• ексудат з порожнин організму (плевральної, черевної, по­рожнин суглобів);

• слиз із зовнішніх статевих органів: піхви, цервікального ка­налу (каналу шийки матки), уретри.

Успіх дослідження залежить також від правильності вибору матеріалу. Вибір матеріалу здійснює лікар з врахуванням наявної клінічної симптома­тики і підозрюваного захворювання. Щоб правнльновнбратиматеріалдля лабораторного дослідження, слід добре знати патогенез різних інфекцій та локалізацію збудника в організмі при тому чи іншому захворюванні.

Мокротиння для мікробіологічного дослідження забирають при загальних процесах нижніх відділів респіраторного тракту - бронхітах, пнев­моніях. поі о збираю і ь у ciepv? :ьну посудину (наирик .45, прокип'ячену) з герметичною кришкою. Посуди..у не можна обробляти дезинфі^уютіми розчинами. Мокротиння збирають зранку, коли його кількість в бронхах найбільша. Перед цим пацієн. повинен потиетзпи зуби і прополоскати рото­ву порожнину кип'яченою водою. В протилежному випадку ^мокротинні буде велика кількість мікроорганізмів з порожнини рота. Якщо мокротиння погано виділяється, слід виконати інгаляцію теплого гіпертонічного розчину. Зібране мокротиння протягом 2 годин попити го буги доставлене в лаборато­рію і висіяне на поживне середовище.

Для мікроскопічного дослідження з МОКРОТИННЯ виготовляють маз­ки. Прожареним і остудженим інструментом (бактеріологічною петлею або пінцетом) мокротиння наносять на середину знежиреного предметного скельця. Потім його щільно прикривають іншім скельцем, розташованим Так, щоб вільними залишились ліва третина нижнього скла і права третина верхнього. Скельця розсувають в протилежні сторони і таким чином одержу­ють два великі рівномірні мазки. Виготовлені мазки висушують, фіксують і фарбують простими або складними методами. Забарвлені мазки мікроско­пують під імерсійним збільшенням.

Слиз із носа і глотки забирають на дослідження при захворюваннях дихальних шляхів, а також при підозрі на здорове носійство їх збудників. З носа матеріал забирають стерильним ватяним тампоном. При наявності секрету його забирають звичайним тампоном, а при відсутності секрету тампон попередньо змочують етеряльпим Фізіологічним розчином.

Празглькліі забір матеріалу з ггтотки мгг вирішальне значення ^гія виявлення мікроорганізмів - збудників патологічного процесу. Сліп уважно стежити, щоб там лон н* торкнувся слизової оболонки порожнини рота і язика. Для забору слизу з; лотки рекомендується спочатку обтерти тампо­ном правий мигдалик, перейти до підпебішої язичка, лівої піднебінної дужки, лівого мигдалика і накінець - до задньої стінки пютки. Використову- ю гь лише один тампон. При виразно локалізованих змінах матеріал забира­ють двома тампонами - з вогнища і з усіх інших секторів.

Слиз з носа і глотки повинен бути висіяний на поживне середовище протягом 2 годин після забору. Довший термін зберігання не допускається.

При необхідності бактеріоскопічного дослідження із слизу виготов­ляють мазки на предметних скельцях. Для цього слиз забирають окремим тампоном, який обтирають об поверхню чистого, добре знежиреного пред­метного скельця. Виготовлені мазки висушують, фіксують і забарвлюють простими або складними методами, після чого мікроскопують під імерсій­ним збільшенням.

Сечу для мікробіологічного дослідження забирають прнзапальн процесах В ш-ір-і>х і сечовому міхурі - ні'.: мііефригах, цист/ах. іїоб.іричмь у стер-тшу иосуд-пну (напрлклгд, ярокпп'ячелу) з герметичною шапі;:о.о. Посудину не можна обробляти дезинфікуючим;; розчинами. На досліджен­ня забирають 3~5"мл першої ранковоїса її (серпню порцію, щоб м ..с. пили мікроорганізми з сечовипускного каналу). Ранкова сеча звичайно на кілька годин затримується б сеяовому міхурі, що сприяє збільшенню кількос­ті мікроорганізмів. Забір сечі катетером доавочяетьс? тише у пинятков^,г\ випадках, бо навіть стеркяьний катетер заносить мікроорганізми з дисталь­них відділів сечовипускного каналу в сечовий міхур. Зібрана сеча може зберігатися до моменту посіву не більше І години (у виняткових випадках - до І доби в холодильнику).

Для мікроскопічного дослідження беруть осад сечі, для чого її попе­редньо центрифугують. Після центрифугування у закритій стерильній про­бірці верхній прозорий шар сечі зливають, а мазки виготовляють з осаду. Прожареною і остудженою бактеріологічною петлею кілька крапель осаду сечі наносять на знежирене предметне скельце і розтирають рівномірним тонким шаром. Виготовлені мазки висушують, фіксують і фарбують прости­ми або складними методами. Забарвлені мазка мікроскопують під імерсій­ним збільшенням.

!

Кал для мікробіологічного дослідження збирають в чисту, промиту кип'ятком посудину. Посуд для забору матеріалу не можна обробляти дезинфікуючими середниками навітьечідкяких можуть зниши і и зйуцника. Якщо стілець оформлений, не. дослідження підомракоть кігт.гсз грудочо-. калу, .і..: :.;.іі.;„ть патологічні ;і, • ішкисятл' і гною, але без крові.

Матеріал з прямої кишки забирають стерильним тампоном або сте- рішьною скляне.о трубкою із старанно обдавленими краями, яку вводять у пряму кишку на глибину 5-10 см.

Посіп проби повинен бути виконаний через 0,5- ( годину після її яабо- ру (а при підозрі на дизентерію - безпосередньо біля ліжка хворого). При необхідності допускається зберігання досліджуваного матеріалу в холо­дильнику протягом доби.

Гнійні виділення з ран для мікробіологічного дослідження забирають лише у стерильний лабораторний посуд. Забір гною з рани здійснюють під час перев'язки, обов'язково до промивання рани антисептичними розчина­ми і антибіотиками. При наявності великої кількості гною його можна від­смоктати стерильним шприцом з товстою голкою. При бідних виділеннях їх збирають стерильним ватяним тампоном або марлевою салфеткою, і ній із шприца або змочену гноєм салфетку (тампон) поміщають у стерильну пробірку і закривають стерильним корком. При підозрі на газову гангрену гнійні виділення поміщають у пробірку із стерильним транспортним середо- зпві для анаеробів. Зібраний гній протягом 2 годин повинен бути достав­лений в лабораторію і висіяний на поживне середовище. Зберігання гною ироїШгОм тривалішого періоду не допускається.

Для мікроскопічного дослідження з гною виготовляють мазки. Прожареним і остудженим інструментом (бактеріологічною петлею або пінцетом) гній наносять на середину знежиреного предметного скельця. Потім його щільно прикривають кіш;»; скельцем, розташованим так, щоб вільними залишились ліва третина нижнього скяа і права третина верхнього. Скельця розсувають в протилежні сторони і така:: чином одер:іг,тоть дг.а великі рівномірні мазки. Вкготовлек- мазкивисушують, фіксують і зафар­бовують простими або складними методами. Забарвлені мазки мікроскопу­ють під імерсійним збільшенням.

Кров. Для бактеріологічного дослідження використовують кров, взяту з вени в кількості 5-10 мл. Якщо взяти більше крові, ймовірність виявлення мікроорганізмів збільшується. Найкраще забір крові проводити на початку періоду підвищення температури. Забір крові здійснюють з особливо стро­гим дотриманням стерильності в маніпуляційному кабінеті, повітря в якому прокварцоване. Шкіру над веною в місці ін'єкції старанно промивають водою з милом, протирають спиртом і змазують спиртовою настоянкою йоду. В стерильну пробірку перед забором крові стерильно поміщають 2-3 краплі розчину гепарину (взята кров не повинна згорнутися). Кров швидко H'>4vr'r;wyrt, із шприца В пробірку по її ТІНЦІ Пробірку ЗЙКритчаютт. КОрхОМ, їШГ(£Гр<*ЕУіЬО ПрйпаІВДШ? Rcpox І ОТ&ірг Зро£!.рі<И НіЕОЦЦ><3 пробірку злегка струшують, щоб кров рівномірно перемішалася з анти­коагулянтом. Протягом 2 годин кров повинна бути доставлена в лаборато­рію і висіяна на поживне середовище, більш тривале її зберігання не допуска­ється.

Для мікроскопічної*!? дослідження з к^овї енготовляють мазки або препарати «товста крапля». Кров для дослідження беруть з пальця. Після обробки шкіри спиртом проколюють скарифікатором подушечку четвер­того пальця. Першу крашпо крові стирають, а до другої краплі торкаються поверхнею добре знежиреного предметного скельця (поблизу правого краю). Скельце швидко кладуть на стіл і притримують лівою рукою. Добре відшліфованим краєм іншого, вужчого скельця, розташованого під кутом 45°, торкаються крашп крові і швидким рухом, притискаючи шліфоване скельце, просувають його вліво, не доходячи 1-і,5 см до краю. Правильно виготовлений мазок жовтуватого кольору і просвічується. Для виготовлення препарату «товста крапля» предметним скельцем торкаються краплі крові, і залишають її висихати, не розмазуючи. Мазки крові висушують при кімнат­ній температурі. Фарбують, як правило, за методом Романовського. Забарв­лені мазки мікроскопують під імерсійним збільшенням.

Для серологічного дослідженій (виявлення антзпіл до збудника) вико­ристовують сироватку крові пацієнта. Сироватку звичайно одержують на другому тяжкі заморювання, коли ;;о:«на очікувати наявність у ній антитіл. Найчастіше для одержання сироватки кров беруть з вени в кількості 3-5 мл у стерильну пробірку. Кров слід брати натще або не раніше, ніж через 6 год. після їди. У сироватці крові після їди можуть міститися краплини жиру, що роблять її мутною; непридатною для дослідження (така сироватка називаєть ­ся хіпьтнпю). Щоб виділити сироватку, кров залишають на 1 год. при кімнат­ні й температурі або ставлятьутер:исстатпрі:37°С па ЗО хе. гаї •творшіїй згустка. Не слід тримати сироватку «термостаті більше ЗО - може відбути­ся гемоліз, що перешкодить проведенню досліджень. Згусток, що утворився, відокремлюють від стінок пробірки «обводять» пастерівською піпеткою або петлею. Пробірку поміщають у холодильник звичайно на 1 год. (але не більше 48 год.) для кращого відділення сироватки із згустка, що стиснувся на холоді. Потім сироватку відсмоктують стерильною пастерівською піпет­кою з гумовим балоном. Відсмоктувати сироватку слід дуже обережно, щоб не захопити форменкі елементи. Сироватка повинна бути зовсім прозо­рою без домішку клітин. Мутні сироватки ще раз відсмоктують після того, як клітини осядуть (цей процес можна прискорити центрифугуванням). На згустку сироватка може залишатися не більше 48 год. при температурі +4°С.

Для одержання сироватки кров можна брати також з проколу поду­шечки пальця або мочки вуха пастерівською піпеткою. У немовлят кров Єзсуть з V-подібного розрізу щ п'ятці.

!1рЗ Еккоркстанкі пастерівської піпетки кров з-сїюїггують у піпетку з црого :у. Гострийк(пець гппетлг. :<аг;.-оють. Шістку ПюЛь гострим кінцем вниз. Щоб кін не зламався, на дно пробірки кладуть шма­точок в ".та, Пробір-у з вКіййкі ні егикетк<"чо направляють у лабораторію. Сиров'ітку, що зібралася в широкому кінці піпетки, відсмоктують.

Спинномозкову рідину (лйсвор) забіграють при менінгітах -запален­нях твердої мозкової оболонки. Його проводять під час спинномозкової (люмбальної) пуякйії, яка є лікарською маніпуляцією. Забір ліквору, як і крові, здійснюють з особливо строгим дотриманням стерильності в мані­пуляційному кабінеті, повітря в якому прокварцоване. Ліквор забирають у стерильну пробірку, яку закривають корком, попередньо пропаливши корок і отвір пробірки на полум'ї. Л іквор повинен бути доставлений в лаборато­рію якнайшвидше, обов'язково ще теплим. Навіть короткочасне охолод­ження спинномозкової рідини може привести до загибелі менінгокока - основного збудника бактеріального менінгіту. Негайно після доставки в лабораторію ліквор слід висіяти на поживне середовище, навіть короткочас­не його зберігання не допускається.

Д ля мікроскопічного дослідження беруть осад ліквору, для чого його попередньо центрифугують. Після центрифугування у закритій стерильній пробірці верхній прозорий шар ліквору зливають, а мазки виготовляють з осаду. Прожареною і ос іуджено» бактеріологічною петлею кілька крапель осаду спинномозкової рідини наносять на знежирене предметне скельце і розтирають рівномірним тонким шаром. Виготовлені мазки висушують, фіксують і фарбують простими або складними методами. Забарвлені мазки мікроскопують під імерсійним збільшенням.

Оформлення супровідної документації.

fficsa забору досліджуваного матеріалу лідпз^рвга слід правильно оформити супровідну документацію—направленим, В направленні вказують прізівшце і вік хворого, назву відділення, підозрюваний діагноз, вид матеріалу, час його забору і прізвище лікуючого лікаря. В направленні також вказується завдання, яке ставиться перед лабораторією - наприклад, виділення мікро­флори і перевірка її на чутливість до антибіотиків, або виявлення певного мііфоба чи групи мікробів (патогенних ентеробактерїй). При направленні сироватки на серологічне дослідження слід обов'язково вказати, з антигена­ми яких збудників слід виконати серологічні реакції. Від правильного оформ­лення направлення залежить термін видачі результату і швидкість, з якою результат потрапить до лікуючого лікаря.

Особливості забору досліджуваного матеріалу

'»-. * А г"» И ї ■ . І ллл^г."^/. ЧИ 1У1П * * "

ISjpK IIU 1/1-1/№гЯУУ

Забір матеріалу при підозрі па особливо небезпечі інфекції (х.одеру, чу-.~", атрускі гс'.гсграгічтгі -тка'.'аикп) ярове іять з зотр; -иняям особливих правил для попередження будь-якої можливості зараження медичних праців­ники під час забору дос ^; чжуімшт» матеріалу та ршсі*овакяя іифехиЙ при його транспортуванні й лабораторію. При холері забір матеріалу проводять в гумових рукавичках, а при інших особливо небезпечих інфекціях — в пов­ному протичумному костюмі.

Матеріал для дослідження збирають, упаковують і доставляють у лабораторію з дотриманням особливих правил безпеки. Посуд не повинен містити слідів дезинфікуючих розчинів, особливо кислот. Його стерилізують або кип'ятять протягом 15 хв. Банки чи пробірки для матеріалу повинні бути закриті скляними або гумовими корками. При використанні коркових корків під них підкладають пергаментний папір. Після забору матеріалу корки заливають парафіном і обв'язують подвійним провоскованим папе­ром. На кожну посудину наклеюють направлення,-в якому обов'язково вказують прізвище та ініціали, вік хворого, його домашню і службову адреси, діагноз, дати початку хвороби і госпіталізації, назву лікувального закладу, а також дату і час забору матеріалу, прізвище та ініціали особи, яка направила

ЯНЯГГП

Якщо лабораторія знаходиться на великій відстані, банки чи пробірки і матеріалом для дослідження поміщають, перекладаючи стружками, ватс:о гбо папером (щоб вони не розбилися при транспортуванні), у металеву посудину. Для пробірок існує спеціальний патрон -так звана капсула Габри- чевського. Металеву посудину або капсулу Габричевського, в свою чергу, упаковують у дерев'яну коробку, яку обв'язують, пломбують і роблять напис: «Верх, обережно». Транспортування упакованого таким чином до­сліджуваного мдтеріаиу здШенюе медичний працівник. Матеріал повинен бутк доставлений у лабораторію якомога швидше (не пізніше б год. після забору).

Негайно після виникнення підозри на особливо небезпечну інфекцію телефоном відправляється екстренне повідомленню! в санепідстапцію.

Лекція 6. Патогенні коки.

До патогенних коків належать.

Грам■ позитивні коки: стафілококи, стрептококи;

— Грам-негативні коки: гонокок, менінгокок.

Усі вони викликають в організмі нагнійні процеси.

Стафілококів.

Основними видами стафілококів с.

• золотистий стафілокок Staphylococcus aureus:

• епідермальний стафілокок Staphylococcus epidermidis;

• сапрофітний стафілокок Staphylococcus saprophvticus.

Вони зустрічається на тілі людини. Перші два види, особливо золотис­тий стафілокок, є хвороботворними. Сьогодні стафілококи займають перте місце серед збудників бактеріальних інфекцій у людини. Це пов'язано в першу чергу з їх здатністю швидко пристосовуватися і ставати стійкими (резистентними) до антибіотиків. Тому часто їх образно називають «чумою XX століття».

Морфологія. Це мікроорганізми круглої форми, діаметром - і мкм В мазках утворюють скупчення неправильної форми, які нагадують ірона винограду. Грам-позитив ні. Спор не утворюють, джгутиків не мають (не рухливі). При електронній мікроскопії виявляються ворсинки. Патогенні штами утворюють мікрокапсулу,