МР_ІУ_Сам Роб

землеволодіння і примусила селян сплачувати викупні платежі за отримані невеличкі земельні наділи. Також були проведені й інші реформи – земська;

місцевого самоврядування; військова; судова; освіти тощо. Не дивлячись на непослідовність і суперечливість проведених реформ, вони все-таки створили умови для розвитку капіталістичних відносин на українських землях і певною мірою сприяли лібералізації суспільно-політичного життя.

4. Розглядаючи четверте питання потрібно звернути увагу на активізацію громадського життя в обох частинах України. Наприкінці XIX – початку XX ст.

український суспільний рух вступає у новий етап – створення політичних партій, які у своїх програмах поряд із соціальними ставили й національні вимоги. З огляду на більш сприятливі політичні умови, перші українські партії виникли на терені Австро-Угорської імперії, в Галичині. У 90 – х роках ХІХ ст.

тут провідні позиції зайняли три партії – Націонал-демократична партія,

Русько-українська радикальна партія і Українська соціал-демократична партія.

У національному питанні партії стояли на спільній платформі – політична самостійність України, як «програма-максимум», а як «програма-мінімум» –

вимога об'єднання всіх українських земель в один Коронний край з правами широкої автономії у складі Австро-Угорської монархії. Це були легальні парламентські партії, які мали свої фракції у парламенті.

Необхідно вказати, що на Наддніпрянщині першою українською політичною партією стала РУП, створена в 1900 р. у Харкові на зборах студентських громад. У практичній діяльності рупівці відстоювали соціальні інтереси селянства, яке вважали основою української нації. Пізніше з РУП вийшли Народна українська партія на чолі з М. Міхновським і соціал-

демократична спілка.

У 1904 р. утворилися партії ліберального напряму – Демократична (УДП)

на чолі з О. Лотоцьким і Є. Чикаленком та Радикальна (УРП), очолювана Б. Грінченком і С. Єфремовим. Пізніше вони об'єдналися в одну партію – УРДП.

21

У 1905 р. одну з частин РУП було реорганізовано в Українську соціал-

демократичну робітничу партію (УСДРП), лідерами якої стали М. Порш,

В. Винниченко, С. Петлюра та ін. Після поразки революції 1905-1907 рр., у

період реакції деякі з перелічених партій утворили Товариство українських поступовців (ТУП), яке діяло напівлегально і стояло на поміркованих позиціях.

Варто підкреслит, що на противагу західноукраїнським партіям,

наддніпрянські не мали спільної політичної платформи. На позиції самостійності України стояла тільки НУП, а інші – висували гасло автономії України у складі Росії.

Питання для самоперевірки

1.Схарактеризуйте стан економіки України в першій половині XIX ст.

2.Які таємні політичні товариства діяли в Україні? Дайте характеристику декабристського руху в Україні.

3.Назвіть реформи, які проходили в другій половині XIX ст. в Російській імперії.

4.Яким шляхом ішов розвиток капіталізму в Україні?

5.Які чинники зумовили порівняно швидкий розвиток капіталізму в ряді українських губерній Російської імперії в 70 - 90-х роках XIX ст.?

6.Проаналізуйте рівень соціально-економічного і політичного розвитку східних і західних регіонів України в другій половині XIX ст. Поясніть відмінності.

7.Хто такі народовці і москвофіли? У чому різниця між ними?

Література: [2, с. 86-92; 5, с. 196-207; 9, с. 302-320; 15, с. 99-106; 19, с.

198-206; 21, с. 256-270; 30, с. 452-469].

Тема 3. Українська національна демократична революція 1917-1920

років

Мета: проаналізувати причини соціального вибуху в Російській імперії в

1917 році, розглянути особливості Української національно-демократичної революції, схарактеризувати етапи її розгортання, порівняти діяльність владних

22

органів на західноукраїнських землях та на Наддніпрянщині, вказати на історичне значення боротьби українського народу за свою незалежність.

Основні поняття: революція, соціал-демократи, Центральна рада,

Директорія, гетьманат, соціалісти, есери, більшовики, воєнний комунізм,

продрозкладка, червоний терор, білий терор, вільне козацтво, кадети,

самостійники, інтелігенція, селянство, ідеологія, економіка, монархія, влада,

етапи.

План

1.Причини та початок Української революції. Центральна Рада і створення УНР.

2.Перша війна РСФРР і УНР (грудень 1917 – березень 1918 р.р.).

3. Внутрішня і зовнішня політика Гетьманської Держави

П. Скоропадського.

4.Відновлення УНР. Державотворча діяльність Директорії.

5.Революція в Західній Україні. Утворення ЗУНР. Акт злуки 22 січня

1919 р.

6. Підсумки та уроки революцій 1917 – 1920 рр.

Короткі теоретичні відомості

1. Перша світова війна призвела до загострення соціальних, політичних і національних суперечностей у Російській імперії. В Україні активізувався національно-визвольний рух проти самодержавства, який ставив собі за мету завоювання політичних прав. 27 лютого 1917 р. перемога Лютневої революції в Петрограді призвела до падіння самодержавства, незабаром цар Микола II

зрікся престолу. Тимчасовий уряд очолив князь Георгій Львов. В Україні самодержавний режим також було ліквідовано, а замість старих органів влади утворено губернські, міські й повітові правління. Так в Україні виник альтернативний центр влади – Українська Центральна Рада (УЦР). Вона була створена 3 – 4 березня 1917 р. в Києві на зборах представників Товариства українських поступовців (ТУП) і українських соціал-демократів. УЦР стала

23

представницьким органом українських демократичних сил і очолила національно-демократичну революцію в Україні. Керівником УЦР став Михайло Грушевський.

Національний конгрес відкрився у Києві 19 (6) квітня 1917 р. Понад 900

делегатів представляли різноманітні організації – робітничі, селянські,

військові, культурницькі. Серед них були представники дев’ятьох українських губерній, Кубані, Галичини. Протягом трьох днів відбулося понад 300 виступів.

Конгрес порушив питання про негайну оргацію Крайової Ради – з

представників українських країв і міст, народностей і громадських верств. Під час перетворення Центральної Ради на орган крайової влади її кількісний склад мав розширитись на 15 %, щоб охопити представників націонал меншин.

Універсали – документі-зверненні до українського народу. За часи діяльності Центральної Ради нею було видано чотири Універсали. І Універсал, 23 (10) червня 1917 р., II Універсал, 16 (3) липня 1917 р.; III Універсал, 20 (7)

листопада 1917 р.; IV Універсал, 22 (9) січня 1918 р. (проголошено в ніч на 12 (25) січня).

17 (4) грудня 1917 р. в Києві розпочав роботу з’їзд представників робітництва, вояцтва та селянства України, який проголосив себе І Всеукраїнським з’їздом рад. Генеральний секретаріат ужив заходів, щоб нейтралізувати спроби більшовицького оргкомітету встановити контроль над депутатами довільно обраною нормою представництва. У найближчі до Києва повіти розіслані циркуляри з вимогою направити до столиці якомога більше делегатів від селянських спілок українізованих частин. У день відкриття з’їзду новий більшовицький уряд в Росії – Рада народних комісарів (РНК) – надіслав до Києва Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Української Ради. За цим документом РНК, з одного боку, визнавала УНР та право «національної незалежності українського народу», а з іншого – відмовлялася сприймати «Раду як повноважного представника трудящих і експлуатованих мас Української республіки», оскільки остання не визнавала радянської влади в Україні.

24

2. Вибори до Всеукраїнських установчих зборів збіглися в часі з наступом російських військ, який здійснювався під гаслом «нової і всебічної підтримки» проголошеної Всеукраїнським з’їздом рад «братньої республіки». В. Антонов-

Овсієнко об’єднав війська, що йшли на Київ, у три угруповання, які дістали гучну назву «армій». Командував трьома «арміями» підполковник царської армії,

лівий есер М. Муравйов. Щоб затримати цю армію було надіслано на залізничну ділянку Гребінка – Крути студентів та юнкерів. Загалом під Крутами зосередилось 420 осіб, коли на них наступало 5600 осіб. Усіх учасників опору було вбито. 7 лютого (26 січня) 1917 р. ввірвалися до Києва.

3. П. Скоропадський у політичній діяльності спирався на консервативні кола (Українська демократична хліборобська партія), великих землевласників

(Союз земельних власників), військових й окупаційні австро-німецькі війська.

Політика державної розбудови почалася зі зміни назви держави: УНР було перейменовано в Українську Державу. Міністрів було звільнено. Центральну Раду розпущено. Державний лад повинен був затвердити новий парламент – сейм. Гетьманові належала законодавча (видавав закони-універсали) й

виконавча (формував і контролював уряд – Раду міністрів) влада, він же призначав Генерального суддю. Було організовано гетьманську варту (поліцію).

Побудувати державну владу на основі рівноправної участі всіх суспільних верств у політичному житті не вдалося.

За часів Скоропадського відновлювалася приватна власність на землю,

яку тепер можна було продавати й купувати. Передбачалася передача землі великих землевласників малоземельним хліборобам, але за викуп. Майно й земля поверталися поміщикам, які мали право використовувати примусову працю селян. Гетьманському урядові на деякий час удалося відновити свободу торгівлі й підприємницької діяльності. Зовнішня політика була спрямована на підтримку дипломатичних відносин з Німеччиною, Австро-Угорщиною,

Швейцарією, Туреччиною, Польщею, Фінляндією, а восени 1918 р. – з Великою Британією та Францією.

25

4. Директорія, що стала надзвичайним органом влади в Україні, була створена в ніч з 13 на 14 листопада 1918 р. блоком партій із соціалістичною орієнтацією – Українським Національним союзом. Після повалення влади гетьмана П. Скоропадського Директорія набула диктаторських функцій. У

внутрішній політиці уряд Директорії проголосив: поновлення УНР, але без влади Української Центральної Ради; проведення аграрної реформи, ліквідацію приватної власності на землю; поновлення чинності закону УНР про національно-персональну автономію.

23 січня 1919 р. у Києві відбулося засідання Трудового Конгресу – законодавчого органу влади в УНР. Однак ніяких життєво важливих рішень прийнято не було, і Конгрес припинив свою роботу. У зовнішній політиці уряд Директорії орієнтувався на країни Антанти (Великобританія, Франція). Але Антанта відмовилася визнати Директорію. У 1919-1920 p.p. УНР опинилась в

«трикутнику смерті»: на півночі – війська більшовиків; на півдні – війська Антанти й генерала Денікіна. Директорія не змогла захистити УНР, тому що не мала боєздатної армії. У рядах керівників Директорії не було єдності в поглядах на перспективу національно-державної розбудови.

Після провалу переговорів між делегаціями Директорії і Раднаркому радянської Росії більшовицькі війська почали другу війну проти УНР.

Директорія залишила Київ, її керівництво опинилося в міжнародній ізоляції,

оскільки країни Антанти не підтримували ідею незалежної УНР, а Польща порушила умови Варшавського договору 1920 р. Опинившись на перехресті політичних перспектив, лідери Директорії не змогли їх реалізувати і запропонувати програму реформ, що влаштувала б основну частину населення.

Директорія не врахувала помилок Центральної Ради. Несприятлива зовнішньополітична обстановка також відіграла свою роль у поразці Директорії.

5. Активізація національно-визвольного руху в Західній Україні була пов’язана з революційними подіями в Росії, поразкою австро-угорських військ на Галичині й Поділлі, проголошенням УНР, посиленням державної кризи в

26

Австро-Угорщині. У жовтні 1918 р. у Львові представники західноукраїнських політичних партій створили Українську Національну Раду (УНР), яку очолив Євген Петрушевич. 19 жовтня 1918 р. Рада проголосила утворення держави на західних землях – Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР).

Президентом став Є. Петрушевич. 13 листопада УНР затвердила Тимчасовий основний закон, відповідно до якого: новоутворена держава одержала назву Західноукраїнська Народна Республіка; були визначені кордони держави;

закріплювалася державна незалежність; визначалися державний устрій, прапор,

герб. 14 квітня 1919 р. з прийняттям закону про землю почалася аграрна реформа. Зовнішньополітичний курс передбачав стосунки з урядом УНР і об’єднання УНР і ЗУНР в єдину державу. 22 січня 1919 р. на Софійській площі в Києві відбулися урочисті збори, на яких було проголошено Акт Злуки українських земель. Універсал про об’єднання УНР і ЗУНР засвідчив цю подію.

6. Аналізуючи причини поразки Української національно-визвольної революції, потрібно відзначити, що вони були зумовлені вкрай несприятливими внутрішніми і зовнішніми умовами. Адже до 1917 р. Україна як геополітична реальність не існувала, а створення національної української державності викликало спротив впливових політичних сил. Країни Антанти підтримували претензії Польщі на західноукраїнські землі та плани білої армії щодо відновлення єдиної й неподільної Росії. тому лідери українських урядів діяли за міжнародної ізоляції, а власних сил для перемоги з чисельними ворогами не вистачало.

Разом з тим оцінювати результати революції тільки негативно не варто. У

горнилі визвольної боротьби відродилося саме слово Україна; відродилася державність, яку було найменовано природним словом – українська; зроблено першу спробу соборницького об’єднання українства, закладено підвалини для формування модерної політичної нації.

Питання для самоперевірки

1. Які соціально-політичні альтернативи відкривались в Україні після перемоги буржуазно-демократичної революції у лютому 1917 р. в Росії?

27

2.Коли і за яких умов була створена Центральна Рада?

3.Назвіть, які політичні сили увійшли до складу Центральної Ради.

4.Яка головна ідея, з точки зору української державності, була закладена в І та II Універсалах?

5.За яких обставин було проголошено УНР? Проаналізуйте взаємини Центральної Ради та Раднаркому Росії.

6.Яким було значення IV Універсалу УЦР для українського національно-

визвольного руху?

7.Проаналізуйте основні напрями внутрішньої політики Української держави за часів П. Скоропадського.

8.Проаналізуйте основні причини поразки ЗУНР.

9. Покажіть, якою була реакція в Україні на Варшавську угоду С. Петлюри та Ю. Пілсудського?

10. Розкрийте зміст Ризького миру та його наслідки для України.

Література: [3, с. 405-417; 10, с. 186-201; 15, с. 156-169; 16, с. 311-316; 30, с. 562-586; 34].

Тема 4. Україна в 20-30 роки ХХ століття

Мета: проаналізувати політику «воєнного комунізму», охарактеризувати нову економічну політику, розкрити поняття політики «коренізації» в Україні,

вказати причини та наслідки індустріалізації та колективізації в Україні,

розглянути причини масових репресій, схарактеризувати положення Західноукраїнських земель.

Основні поняття: воєнний комунізм, НЕП, індустріалізація,

колективізація, українізація, репресії, Західна Україна, радянська влада,

договір, сільське господарство.

План

1. Державний статус УССР у 1921–1922 р.р. Політика «воєнного комунізму».

28

2.Україна умовах нової економічної політики.

3.Індустріалізація та колективізація в Україні.

4.Масові репресії 30-х років.

5.Західноукраїнські землі в 20–30 роках ХХ століття.

Короткі теоретичні відомості

1. 28 грудня 1920 р. голова Раднаркому РСФРР В. Ленін і нарком закордонних справ Г. Чичерін підписали в Москві з X. Раковським, договір про воєнний і господарський союз. У преамбулі договору наголошено на незалежності і суверенності обох держав. Розроблений Сталіним проект резолюції «Про взаємовідносини РСФРР з незалежними республіками» передбачав входження останніх у Російську Федерацію на правах автономій. У другій половині серпня сталінський проект надійшов на обговорення в ЦК компартій республік.

ознайомившись з матеріалами комісії, він запропонував створити Радянський Союз. Декларацію про утворення Союзу РСР і союзний договір. У січні 1924 р. II з’їзд рад СРСР затвердив Конституцію. У травні 1925 р. IX Всеукраїнський з’їзд рад схвалив поправки до Конституції УСРР, пристосовані до її нового статусу союзної республіки. У 1923 р. замість повітів і волостей були утворені округи й райони, у 1925 р. було ліквідовано губернії.

Перетворення РКП(б) з політичної на державну партію завершилося на X

партійному з’їзді навесні 1921 р. В. Ленін домігся затвердження резолюції «Про єдність партії», якою заборонялися фракції та угруповання. Ленінська резолюція загрожувала суворими карами навіть керівникам найвищого рангу. Таємним до певного часу пунктом двом третинам членів Центрального комітету і Центральної контрольної комісії надавалося право виключати інакодумців зі свого складу.

Партійний з’їзд випустив з рук суверенне право вирішувати питання про склад ЦК. Реальна влада в партії перейшла від з'їзду до ЦК РКП(б). Формальним носієм диктаторської влади була система рад і партія, що приховувалася за нею.

Фактично ж диктатуру здійснював ЦК РКП (б).

Голодомор в Україні в 1921 – середині 1923 р. був викликаний такими причинами: політика «воєнного комунізму» (зокрема продрозкладка –

29

насильницьке вилучення хліба в селян); заборона реалізації хлібних лишків за ринковими цінами; падіння товарності сільського господарства внаслідок незацікавленості селян у виробництві сільгосппродукції. Голод охопив повіти Олександрійської губернії (сучасна Запорізька обл.), Донецької,

Катеринославської (сучасна Дніпропетровська обл.), Миколаївської, Одеської,

півдня Полтавської та Харківської губерній – усього 21 повіт України.

Відбувалося масове запустіння сіл, селяни переселялися в багатші села,

унаслідок чого продовольча ситуація погіршувалася й там. Водночас з України продовжували відправляти ешелони з продовольством до Росії.

2. Нова економічна політика (НЕП) – політика, заснована на ринкових відносинах, різних формах власності та економічних методах керування народним господарством. Рішення про її проведення було прийняте на X з’їзді РКП(б) (березень 1921 p.). Необхідність заміни політики «воєнного комунізму» непом була зумовлена економічною та соціально-політичною кризою в країні.

НЕП розглядали як форму перехідного від капіталізму до соціалізму періоду. В

Україні НЕП був запроваджений у 1922 р. НЕП відіграв важливу роль у розвитку сільського господарства, а денаціоналізація підприємств промисловості України дозволила швидко відновити промисловість та наситити ринок товарами. Під час НЕПу було досягнуто високих темпів розвитку країни. У найкоротший термін відновлено господарство, різко зріс життєвий рівень населення. Однак НЕП не міг бути тривалим, оскільки базувався на двох протилежностях: в економіці панували ринкові відносини, у

політиці – адміністративно-командна система, що прагнула підкорити економіку своїм політичним цілям. Реформи в економіці не були доповнені реформами в політичній сфері, а незалежними власниками було важко керувати. Тому 1929 р. сталінське керівництво відмовилося від НЕПу.

Українізація передбачала задоволення певних національних вимог українського народу: висування українців на керівні посади, запровадження української мови в державних та культурних установах, пресі, навчальних закладах, розвиток національної за формою і радянської за змістом культури,

30