Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

МР_ІУ_Сам Роб

.pdf
Скачиваний:
6
Добавлен:
16.02.2016
Размер:
481.96 Кб
Скачать

7. Україна в другій половині XVІІ – наприкінці XVІІІ століття.

Короткі теоретичні відомості

1. Пралюди вперше з’явилися на території України близько 1 млн. років тому. Найдавнішою пам’яткою в Україні є стоянка біля с. Королеве на Закарпатті. Останків правдавніх людей поки що знайти не вдалося, але вчені припускають, що це були пітекантропи. Для них характерним було використання вогню, хоча вони не вміли добувати його та виготовлення знарядь праці методом оббивання каменю. Основним знаряддям було ручне рубило.

Наступниками пітекантропів вважають неандертальців (150 – 40 тис.

років тому). Їхні стоянки виявлено в гірському Криму та на Закарпатті. Вони користувалися одягом та оволоділи вмінням добувати вогонь.

Найпоширенішим знаряддям неандертальців буди наконечники та скребла. «Людина розумна» з’явилася на теренах України 40-35 тис. років тому.

На території України досліджено кількасот стоянок пізнього палеоліту.

Найвідоміші з них села Мізині на Чернігівщині, с. Межиріч на Черкащині,

Доброничівці на Київщині. Провідним заняттям «людини розумної» в період пізнього палеоліту було полювання.

2. Грецькі міста й селища виникли в Причорномор’ї під час Великої грецької колонізації у VIII – VI ст. до н. е. Причини виникнення колоній полягали в перенаселення Греції, нестачі земель, придатних для хліборобства,

пошуках джерел сировини (металу, лісу, солі) та ринків збуту, військовій агресії лідійців та персів, у внутрішній соціально-політичній боротьбі.

Першими грецькими поселеннями на півдні України стали засновані в VII ст.

до н. е. у пониззі Південного Бугу на острові Березань місто Борисфен та в Буго-Дністровському лимані місто Ольвія. Пізніше в пониззі Дністра виникли Тіра, Нікопій, Офіусса, у Західному Криму – Херсонес Таврійський,

Керкінітіда, Калос Лімен, на сході Криму 480 р. до н. е. постало Боспорське царство з містами Пантікапей, Фанагорія, Гермонаста, Тірітака, Кіммерік. За формою правління міста-держави були республіками: демократичними (де

11

вирішальну роль у політичному житті відігравав народ – демос) або

аристократичними (де влада фактично належала рабовласницькій аристократії).

3.Наприкінці V – на початку VІ ст. відбулися перші самостійні походи слов’ян на Візантію. Наслідком воєнних походів стало переселення слов’янських племен на Балканський півострів. В процесі переселення слов’яни також поселялися на територіях Придунав’я, на заході біля річки Ельба та балтійського узбережжя, на північному сході заселили верхів’я Дону й Волги.

4.За найпоширенішою версією, першою державою, що об’єднала більшість східних слов’ян, була Русь із центром в Києві. Але частина істориків вказує, що Київській Русі передувало кілька менших державних утворень: держава антів з центром у Причорномо’'ї, дулібська держава VI століття у Карпатах; племінні об’єднання полян часів Кия, Аскольда, Діра тощо.

Нервовий вузол цієї проблеми – роль варягів у заснуванні Київської Русі,

відповідно до розуміння якої більшість істориків належить до двох таборів:

норманістів та антинорманістів. Меншість притримується компромісної позиції. У зв’язку з цією проблемою великі суперечки точаться навколо назви

«Русь».

Незважаючи на всісуперечки, традиційноює версіяпро об’єднання варязьким князем Олегом більшості східнослов’янських племен навколо племінного центру ролян – Києва. Становлення держави Київська Русь припало на правління Олега

(882-912 рр.); правління Ігоря (912-945 рр.); правління Ольги (945-964 рр.).

Після смерті Святослава Києвом почав правити його старший син Ярополк. Проте між братами почалися міжсуобна війна, переможцем з якої вийшов наймолодший – Володимир. Розквіт Київської Русі припадає на правління Володимира Великого (980-1915 рр.). та правління Ярослава Мудрого

(1019-1054 рр.).

Передумовами розпаду Київської Русі були:

1) надто великі розміри держави, що була найбільшою в Європі та об’єднувала цілий конгломерат народів;

12

2)заповіт Ярослава Мудрого та невизначеність порядку успадкування влади серед його нащадків;

3)економічне зростання окремих земель;

4)усобиці між князями.

5.Волинь мала окремий характер, державність її навіть старша, ніж Київська. Це була велика багата країна, розташована на торговельних шляхах до Західної Європи. Розвиток Галичини тримався на торговельних шляхах до Європи та підкарпатських джерелах солі. На галицьких шляхах, що вели через карпатські перевали до південної Європи виросли великі міста. Це робило Галицьку землю однією з головних ланок європейської торгівлі. У літописах згадується сіль в околицях Коломиї і в Старій Солі, але, певно, були й інші джерела. Значення підкарпатських соляних джерел зросло після того, як кочовики перетяли шлях до Чорного моря. Об’єднання двох князів призвело до їх взаємного посилення. Нова держава мала багату економічну основу:

торговельні шляхи на Захід, на Балтійське і частково Чорне море.

Вивчаючи життя Данила Галицького, треба, перш за все, зосередити свою увагу на характеристиках, давали князю його сучасники та історики. Ще в літописі про нього сказано, що «король Данило – князь добрий, хоробрий і мудрий». Після успішної боротьби Данила Романовича за повернення батьківської спадщини почалася боротьба з татарами, які в 1241 р., рухаючись на захід, сплюндрували Галичину і Волинь. Данило переміг Польщу і Угорщину, що з часів загибелі батька зазіхали на його землі. У 1246 р. він отримав у Золотій Орді ярлик на княжіння, але готувався до нової боротьби з татарами.

У 1325 р. галицько-волинські бояри главою держави обирають князя Болеслава, потомка останніх правителів Андрія та Лева ІІ, він приймає православ’я та ім’я Юрій. Юрій ІІ мав намір відродити могутність князівства,

використовував печатку Юрія І. У зовнішній політиці він тримався союзу з Тевтонським орденом, знайшовши в такий спосіб противагу Польщі. У 1340 р.

його було отруєно.

13

6. Литовське князівство, яке виникло у XIII столітті стало одним з наймогутніших державних утворень в Європі. Воно загартовувалося у боротьбі проти Тевтонського ордена німецьких хрестоносців-колонізаторів, що виник на прибалтійських землях. Із цієї боротьби литовці вийшли ще сильнішими й тісніше об’єднаними, ніж будь-коли.

Необхідно особливо підкреслити, що у 1363 р. литовські війська за допомогою українців вперше на р. Сині Води (Кіровоградщина) розгромили монголо-татар. Отже, підпорядкувавши більшу частину земель Білорусії,

України та частину російської території та підписавши Кревську унію (1355 р.)

з Польщею про спільні дії, Велике Князівство Литовське стало найбільшим у Європі.

Експансія Литви в Україну носила мирний характер порівняно з вторгненням монголо-татар. Литовці дозволяли українській знаті займати найвищі адміністративні посади. Будучи язичниками, литовці приймали часто православну віру і не переслідували українську мову і культуру. Отже, в 40-60-

х роках ХІV століття більшість південно-руських земель підпали під владу Польщі та Литви. Північна Буковина увійшла до складу Молдавського князівства, а Закарпаття було загарбане Угорщиною. Феодальна руська державність припинила своє існування.

Литовсько-Руська держава, яка увійшла в історію під офіційною назвою

«Велике князівство Литовське, Руське та Жемайтійське» (Жмудь – область Литви), за півтора століття набула розмірів найбільшої в Європі, 90 % її території становили східнослов'янські землі. Литовці завоювали й підкорили землі слов'ян, але підпали під їхній культурний вплив. Руська Правда стала правовою основою Великого князівства Литовського, а руська мова – державною мовою.

7. Причини, які призвели до революційного вибуху в Україні в середині

XVII століття, основними з них були: наступ на права козацтва й небажання надати козацькі права значній кількості покозачених селян і міщан; посилення гніту селян і міщан; незахищеність прав української шляхти від свавілля

14

польських магнатів; переслідування прав духовенства; національно-релігійні утиски населення. Необхідно відзначити, що в сучасній історичній літературі не існує єдиної точки зору щодо визначення хронологічних меж визвольної війни. Стосовно початку війни дослідники називають дві дати – січень 1648 р. (обрання Б. Хмельницького гетьманом на Запорізькій Січі) та квітень 1648 р. (безпосередній початок військових дій). Що стосується кінцевої дати, то тут думки вчених значно розходяться. Єдиним спільним моментом є те, що сучасні українські історики більше не поділяють позиції радянської історіографії, за якою війна закінчувалася в 1654 р. підписанням Переяславської угоди. Ця дата логічно випливала з тенденційного трактування її основної мети – приєднання до Росії.

Періодизація національно-визвольної війни (за О. Бойком) 1) 1648 – 1657

р.р. найбільше піднесення національно-визвольних змагань та соціальної боротьби; 2) 1658 –1663 р.р. – громадянська війна, поділ України; 3) 1663 – 1676 р.р. боротьба за возз’єднання Української держави.

Козацька держава періоду Б. Хмельницького мала всі характерні для неї ознаки: політичну владу, територію, адміністративний устрій, право, суд і судочинство, фінансову систему та податки, соціальну структуру населення,

власне військо, активну зовнішню політику. Політична влада на звільнених територіях України та Запорожжя перебувала в руках гетьмана та старшини,

обраної козацькою радою. Навіть в умовах війни козацькі ради розв’язували найголовніші питання внутрішньої та зовнішньої політики.

Що стосується території, то спочатку козацьке самоврядування поширювалося тільки на територію Запорозької Січі. Саме вона стала першим острівцем свободи й надії українського народу. Під час Національно-

визвольної війни території, які були під владою козаків, значно розширилися.

Там були знищені органи влади Речі Посполитої. Замість них започатковано полково-сотенну систему, яка виникла ще на Запорозькій Січі. На місцях керували сотенний та полковий уряди. Полковий уряд складався з полковника та його урядовців. Сотенний уряд складався із сотника та його помічників. На

15

вершині козацької ієрархії стояв гетьманський уряд (гетьман та його помічники, які утворювали раду генеральної старшини при гетьмані).

Великі міста мали магдебурзьке право, влада в них належала магістратам,

у найважливіших – отаманам. Більшістю міст керували городові отамани, що обиралися, а селами – сільські отамани.

Усі види польського права були ліквідовані, скасовано суворі покарання за протиправні вчинки проти королівської влади та магнатів, шляхти,

католицького духовенства. Установлювалися покарання за зраду українському народові, за відмову надати допомогу в битвах, непокору та шкоду, заподіяну козацькій старшині. Відбулася певна зміна судової влади, зокрема гетьману перейшли найвищі судові функції. Його Універсали, рішення козацьких рад визначали правовий характер відносин в Україні.

Після смерті Б. Хмельницького в Україні розпочинається так званий період «Руїни» це період руйнації основних засад української державності.

Основними ознаками цього періоду були: послаблення влади гетьмана; поділ території України на Лівобережну та Правобережну на чолі з окремими гетьманами; боротьба різних політичних угруповань за владу, що фактично переросла у громадянську війну; намагання іноземних держав оволодіти українськими землями; економічний занепад, спустошення значних територій.

Уважаємо за потрібне відзначити, що юридично поділ українських земель під час «Руїни» закріплювався Віленською угодою (1656), Андрусівським договором (1667), Бахчисарайським договором (1681), «Вічним миром» (1686).

Уже після смерті Б. Хмельницького чітко позначилися основні напрями російської політики щодо України – поступове обмеження автономних прав,

втручання в економічну та фінансову сфери, що у кінцевому рахунку мало призвести до повної її інкорпорації. Ці процеси особливо посилилися після приходу до влади в Росії Петра І, а після придушення невдалої спроби І.

Мазепи у 1708 – 1709 рр. відстояти автономію, набрали нищівного характеру і значних масштабів. Петром I були істотно обмежені права і повноваження гетьмана, майже повністю ліквідована українська адміністрація, зруйнована і

16

заборонена Запорізька Січ. А після переможного закінчення Північної війни була створена Малоросійська колегія для управління Україною, вперше скасована посада гетьмана.

Наступні десятиліття ХVШ ст. були позначені, з одного боку, подальшим прагненням російського уряду підпорядкувати собі Україну, а, з іншого,

намаганням української старшини відстояти права Гетьманщини. У цей час двічі вдавалося відновити гетьманство, повернути деякі автономні права. Але в цілому, повнота автономії Гетьманщини залежала вже не стільки від її внутрішньої сили, скільки від особистої прихильності того чи іншого російського монарха. Справу знищення Гетьманщини закінчила Катерина ІІ. У 1764 р. востаннє скасовується посада гетьмана, у 1775 р. знищується Запорізька Січ (Нова Січ), у 1781 р. – ліквідовується полково-сотенний адміністративний устрій і замінюється на російський зразок (поділ на губернії та генерал-

губернаторства), у 1783 р. – вдруге проходить закріпачення селян. Унаслідок всіх цих заходів Україна остаточно втрачає свій автономний статус і перетворюється на звичайну провінцію Російської імперії.

Питання для самоперевірки

1.Назвіть основні етапи розвитку первісного суспільства.

2.Який вплив мала античні міста-держави на племена, що проживали на території сучасної України?

3.Назвіть основні етапи розвитку Київської Русі.

4.За якого князя Русь прийняла християнство?

5.Які українські землі і коли увійшли до складу Великого князівства Литовського?

6.Проаналізуйте причини швидкого включення українських земель до Литви.

7.Які наслідки Берестейської унії для України?

8.Проаналізуйте причини, характер, рушійні сили та етапи Української національної революції (середина XVII ст.).

17

9.Назвіть головні битви революції, розставте їх у хронологічній послідовності і поясніть їхні наслідки.

10.Назвіть етапи поступового знищення української автономії царатом.

Дайте характеристику цим етапам.

Література: [1, с. 3-12, с. 25-35; 2, с.6-11; 3, с. 9-39; 4, с.15-55, с. 32-45; с. 32-45;6, с. 112-123; 7, с. 29-64; 8, с. 3-45, с. 32-38; 9, с.15-25; 12, с. 15-47; 13, с. 95-113; 18, с. 50-68; 20, с. 233-256; 25, с. 12-36; 26, с.21-32; 27, с. 159-180; 28, с. 269-286; 29, с.39-82; 32, с. 56-69].

Тема 2. Україна під владою Російської та Австро-Угорської імперій

наприкінці ХVІІІ – початку ХХ століття

Мета: проаналізувати становище українських земель в складі двох імперій, схарактеризувати національну політику обох держав щодо України,

порівняти процеси національного відродження в Галичині та на Наддніпрянщині, визначити вплив реформ на соціально-економічний розвиток українських земель.

Основні поняття: промисловий переворот, військові поселення,

аракчеєвщина, декабристи, громади, політичні партії, москвофіли, народовці,

хлопомани, українофіли, Головна Руська Рада, соціалізм, націоналізм, реформи,

земство, Кирило-Мефодіївське братство, Валуєвський циркуляр, Емський указ,

маніфест, народовольці, народники.

План

1.Розподіл українських земель між Російською та Австрійською імперіями, їхнє соціально-економічне становище.

2.Українське національне відродження в XIX столітті.

3.Імперські реформи та їх вплив на подальший розвиток українських земель.

4.Суспільно-політичне життя другої половини ХІХ – початку ХХ.

18

Короткі теоретичні відомості

1. Починаючи розгляд даної теми, студенти мають зрозуміти, що боротьба між великими європейськими державами наприкінці XVШ ст.

призвела до перекроювання карти Східної Європи, що внесло корінні зміни й у державну підпорядкованість українських земель. Унаслідок трьох розподілів Польщі до Російської імперії відійшла Правобережна Україна та Західна Волинь, а до Австрійської імперії – Галичина. Згідно з Константинопольською австро-угорською конвенцією (1775 р.) Австрія отримала Буковину. Крім того,

під безпосереднім контролем австрійської династії Габсбургів перебував ще один заселений українцями регіон – Закарпаття (Угорське королівство, до якого воно входило, підпорядкувалося Австрійській імперії).

Росія наприкінці XVШ ст. приєднала до себе Таврію, Крим, Кубань

(1783), а на початку XIX ст. – Бессарабію (1812). Таким чином, українська територія була розділена між двома імперіями – Російською та Австрійською.

Студенти повинні з'ясувати, що для соціально-економічного розвитку всієї української території (як, в цілому, й для Росії та Австрії) в першій половині XІX ст. була характерна криза феодальної системи, виникнення товарно-грошових відносин, ринку, тобто протиборство двох соціальних систем – відживаючої феодально-кріпосницької та нової – капіталістичної.

На підросійській території частина поміщиків почала розвивати товарне виробництво цукрових буряків, тютюну, льону, пшениці, торгове тваринництво. Одним із симптомів розкладання феодально-кріпосницької системи і формування капіталістичних відносин стає бурхливий розвиток промисловості. Настав початковий етап промислового перевороту у 30 – 40 – х

роках. Із заснуванням базових галузей промисловості – машинобудівної,

металургійної та вугільної – закладалися основи майбутнього індустріального розвитку країни. Особливо помітним був прогрес у промисловості Півдня України.

На західноукраїнських землях промисловість хоча й пробивала собі шлях,

але знаходилася на початковому етапі і дуже на низькому рівні. В цілому,

19

Галичина, Буковина й Закарпаття залишались у першій половині ХІХ ст.

найвідсталішими провінціями Австрійської імперії.

2. Особливе місце в цій темі займає друге питання. Варто наголосити, що саме кінець XVIII – початок ХІХ ст. більшість істориків називають початком національного відродження українського народу. Суть цього процесу полягає у відновленні різних сфер (національної, духовної, культурної тощо) буття народу після його занепаду. Для студентів треба з’ясувати джерела українського національного відродження, а також виділити основні його напрями.

Варто скористатися періодизацією процесу національного відродження,

яку запропонував чеський дослідник М.Грох. Він виділяв у ньому три етапи:

академічний, культурницький, політичний.

Необхідно звернути увагу на особливості національного відродження в Галичині і на Наддніпрянщині. Важливо відзначити, що в Російській імперії царський уряд не визнавав українців за окремий народ і тому намагався їх асимілювати. Свідченням цієї політики стали Валуєвський циркуляр 1863 року та Емський указ 1876 року.

У Західній Україні процеси національного відродження розвивалися в кращих умовах, але йшла напружена боротьба між поляками й українцями за політичні впливи в цьому регіоні.

Розглядаючи це питання, потрібно наголосити на особливій ролі української інтелігенції в процесі національного відродження. Варто відзначити її найкращих представників, зокрема Т. Шевченка, П. Куліша, М. Драгоманова,

І. Франка М. Грушевського, Є. Чикаленка та ін.

3. У третьому питанні необхідно проаналізувати причини, які спонукали австрійський та російський уряди до проведення реформ. Варто наголосити,

що під тиском революційних подій 1848 р. австрійська влада змушена була піти на ряд поступок, зокрема, скасувати кріпосне право та проголосити скликання парламенту. У Російській імперії селянська реформа розпочалася у 1861 р. Ця реформа давала селянам юридичну свободу, але зберігала поміщицьке

20

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]