Р о з д і л VІ

вання чоловіка, тобто чоловічого світу і чоловіка як такого. Незважаючи на деяку зміну соціокультурних стандартів, класична схема живе, оскільки чо- ловік реалізує себе в матеріально-предметній діяльності і як людина, і як чоловік, для нього ці іпостасі виявляються тотожними. Жінка ж реалізує се- бе як жінка тільки щодо чоловіка: у любові, родині і дітях. Її людська реалі- зація може доповнювати жіночу, а може існувати окремо від неї. Патріарха- льна культура нашого народу виявляється й у таких стереотипах: держава, тобто все суспільне, важливіше від особистісного, зокрема, родини, шлюбу, любові тощо; успіх важливіший від власного комфорту; чоловічий світ важ- ливіший від самого чоловіка.

Чоловіки змінюють світ, створюють нове й у такий спосіб самовиражають- ся і самостверджуються як чоловіки. Жінки зберігають традиції, звичаї і ри- туали, дотримуються правил, їхнє людське і статеве самоствердження розді- лені. Таким чином, чоловік і жінка можуть бути розглянуті з погляду гло- бальних гендерних розходжень і взаємної доповнюваності. Ми — різні, і не- має рації штучно змінювати це становище чи долати відмінність, набагато ефективніше адаптуватися до Світу і жити в ньому.

Запитання і завдання

1. Що ви розумієте під поняттям «стать»? 2. Які підходи до пояснення статевих відміннос- тей ви знаєте? 3. Дайте визначення поняттю «статева самосвідомість». 4. Дайте фізіологічну характеристику обом статям. 5. Охарактеризуйте відносини дітей протилежної статі до своїх батьків: хлопчик і матір; хлопчик і батько; дівчинка і матір; дівчинка і батько. 6. Дайте визна- чення поняттям «гендерні ролі» та «гендерна соціаліазація».

6.6. ТЕМПЕРАМЕНТ І ЙОГО ЗОВНІШНІ ПРОЯВИ

Спостерігаючи за поведінкою дітей та дорослих, за тим, як вони граються, навчаються, працюють, спілкуються, як реагують на зовнішні впливи, як переживають радощі та прикрощі, можна зробити

висновок щодо відмінностей у їх поведінці.

Поведінку людини можна характеризувати такими її рисами як:

³активність — інтенсивність взаємодії з навколишнім середовищем;

³темп дій — швидкість виконання різних дій (мова, ходіння, рухи та ін.);

³чутливість — тонкощі сприйняття зовнішнього світу;

³домінантність (підлеглість) — схильність підкорятися або підкоряти, бути веденим або ведучим;

³нейротизм — неврівноваженість, нестабільність;

³емоційність — ситуативні переживання, що виявляються у зацікавлено- му ставленні людини до когось чи чогось (задоволення — незадоволення, стра- ждання, напруження, збудження — заспокоєність тощо); за емоційністю людей поділяють на емоційно стійких (стабільних) та тривожних (нестабільних);

372

Психологія і психогігієна спілкування

³емоційна стабільність характеризується врівноваженістю, стійкістю до перешкод, холодністю, негнучкістю, нездатністю співчувати переживан- ням інших;

³емоційна нестабільність — це постійне напруження, переживання особистої загрози, підвищена чутливість до невдач і помилок, самозвинува- чення, прагнення до самовдосконалення тощо.

Отже, одні люди — швидкі, рухливі, схильні до бурхливих емоційних ре- акцій, інші — повільні, спокійні, з непомітно вираженими почуттями та ін.

Індивідуальні особливості реагування на різноманітні обставини дали під- стави поділити людей на кілька груп, вирізнити за типами темпераменту.

Темперамент — індивідуальна особливість людини, що виявляється в її збудливості, емоційній вразливості, урівноваженості та швидкості перебігу психічної діяльності. Вчення про темперамент започатковане славнозвісним давньогрецьким лікарем і філософом Гіппократом (460 – 377 до н.е.). Він та його послідовники (римський лікар Клавдій Гален та ін.) обстоювали гумо- ральну теорію (від лат. humor — рідина, соки організму: кров, флегма, жовч), згідно з якою ознаки темпераменту зумовлюють переважання в організмі певної рідини. Гіппократ вважав, що життєдіяльність організму визначається співвідношенням крові, жовчі та слизу (лімфи, флегми).

На підставі цих припущень сформувалося вчення про чотири типи темпе- раменту: сангвінічний (від лат. sanguis — кров, перевага в організмі крові), флегматичний (від грец. phlegma — cлиз, перевага в організмі слизу), холе- ричний (від грец. сhole — жовч, перевага в організмі жовчі) та меланхолійний (від грец. melas — чорний, похмурий та chole — жовч, перевага в організмі чорної жовчі). Сьогодні це вчення цікаве тільки з історичної точки зору.

Темперамент (від лат. tempero — змішувати в належних співвідношен- нях, підігрівати, охолоджувати, уповільнювати, керувати) характеризує ди-

намічний бік психічних реакцій людини — їх темп, швидкість, ритм, ін- тенсивність, тобто інтенсивність перебігу психічних процесів, а не їх зміст.

Ось чому темперамент, на відміну від характеру людини, ніяк не можна визначити словом «гарний» чи «поганий». Темперамент є біологічним фун- даментом і ґрунтується на властивостях нервової системи людини і пов’язаний із будовою її тіла (конституцією), обміном речовин в організмі. Темперамент характеризує також динамічність особистості, але не конкре- тизує її переконань, поглядів, інтересів, не є показником цінності або мало- цінності особистості, не визначає її можливості (не слід плутати властивості темпераменту з рисами характеру чи здібностями). Основні зусилля людина при аналізі своїх рис темпераменту повинна спрямовувати не на їх зміну, а на виявлення і усвідомлення особливостей свого темпераменту з тим, щоб знати, які види діяльності більше відповідають її природній схильності і що заважає повноцінному спілкуванню з оточуючими.

Темперамент визначають такі основні компоненти:

³ загальна активність психічної діяльності та поведінки людини ви-

ражається в різному ступені прагнення активно діяти, освоювати й перетво- рювати навколишню дійсність, виявляти себе у різноманітній діяльності.

373

Р о з д і л VІ

Вираження загальної активності у різних людей різне. Розрізняють дві крайності: з одного боку, млявість, інертність, а з другого — велика енергія, активність, пристрасність і поривчастість у діяльності;

³рухова, або моторна, активність показує стан активності рухового й мовнорухового апарату. Виражається у швидкості, силі, різкості, інтенсивно- сті м’язових рухів і мовленні людини, її зовнішній рухливості (або, навпаки, стриманості), балакучості (або мовчазності);

³емоційна активність виражається в емоційній вразливості (сприйня- тливість і чутливість до емоційних впливів), імпульсивності, емоційній рух- ливості (швидкість зміни емоційних станів, початку й припинення їх).

У 20 – 30-х роках ХХ ст. І.П. Павловим було сфор- мульовано положення про типи вищої нервової ді- яльності як основи темпераменту.

Згідно з цим підходом, фундаментальними вла- стивостями нервових процесів, які визначають у сукупності індивідуально- психологічні особливості, є збудження і гальмування, їх урівноваженість і рухливість (змінюваність). Основу того чи іншого типу темпераменту станов- лять такі чинники:

³сила нервових процесів виражається у здатності нервових клітин пере- носити тривале чи короткочасне, але дуже концентроване збудження і галь- мування. Це визначає працездатність (витривалість) нервової клітини, тобто людина здатна витримувати тривалі чи короткочасні подразники без поміт- ного зниження працездатності або настрою;

³слабкість нервових процесів характеризується нездатністю нервових клі- тин до тривалого концентрованого збудження і гальмування. В разі дії сильних подразників нервові клітини швидко переходять у стан охоронного гальмуван- ня. Тому у слабкій нервовій системі вони характеризуються низькою працезда- тністю, їх енергія швидко виснажується. Проте слабка нервова система має ве- лику чутливість: навіть на слабкі подразники вона дає відповідну реакцію;

³рухливість нервових процесів характеризується швидкістю змінювано- сті процесів збудження і гальмування, виникнення і припинення їх (коли цього вимагають умови життя), утворення нових умовних зв’язків, вироб- лення і зміни динамічного стереотипу. Протилежною якістю рухливості є інертність нервових процесів;

³урівноваженість між процесами збудження і гальмування, певний баланс між силою їх проявів. Ступінь цієї врівноваженості також досить ін- дивідуальний. У одних людей переважають процеси збудження, тоді як га- льмування явно поступається їм за силою і рухливістю. В інших же доміну- ють гальмівні процеси, а перехід до активного стану здійснюється важко.

Комбінації вказаних властивостей нервових процесів збудження і галь- мування було покладено в основу визначення типу вищої нервової діяльності.

Залежно від поєднання сили, рухливості і врівноваженості процесів збудження і гальмування розрізняють чотири основні типи вищої нервової діяльності.

Слабкий тип. Представники слабкого типу нервової системи не можуть витримувати сильні, тривалі й концентровані подразники. Слабкими є про-

374

Психологія і психогігієна спілкування

цеси гальмування і збудження. У разі дії слабких подразників затримується вироблення умовних рефлексів. Перед цим відзначається висока чутливість (тобто низький поріг) на дію подразників.

Сильний неврівноважений тип. Характеризуючись сильною нервовою системою, він виявляється у неврівноваженості основних нервових проце- сів — переважанні процесів збудження над процесами гальмування.

Сильний врівноважений рухливий тип. Процеси гальмування і збу-

дження сильні і врівноважені, але швидкість, рухливість їх, швидка зміню- ваність нервових процесів ведуть до відносної швидкості утворення й відно- сної нестійкості нервових зв’язків.

Сильний врівноважений інертний тип. Сильні й врівноважені нер-

вові процеси відрізняються малою рухливістю. Представники цього типу зо- вні завжди спокійні, врівноважені, важкозбуджувані.

Тип вищої нервової діяльності належить до природних спадкових даних, це природжена властивість нервової системи. На цій фізіологічній основі можуть утворитися різні системи умовних зв’язків, тобто в процесі життя ці умовні зв’язки матимуть відмінності в процесі формування у різних людей: у цьому й виявлятиметься тип вищої нервової діяльності. Темперамент і є ви- явом типу вищої нервової діяльності в активності людей.

Центральна нервова система функціонує у взаємозв’язку з ендокринною та гуморальною системами організму. Гіпофункція щитоподібної залози, наприклад, спричинює млявість, монотонність рухів, а гіперфункція моз- кового придатка — зниження імпульсивності рухів, уповільнення рухової реакції. Діяльність статевих залоз — статеве дозрівання, старіння, кастра- ція — помітно позначається на функціях усього організму, у тому числі й на особливостях темпераменту.

Особливості психічної діяльності людини, що ви- значають її вчинки, поведінку, звички, інтереси, знання формуються в процесі індивідуального життя людини, у процесі виховання. Тип вищої нервової діяльності надає своєрідності поведінці

людини, накладає характерний відбиток на людину — визначає рухливість її психічних процесів, їх стійкість, але не визначає ні поведінки, ні вчинків людини, ні її переконань, ні моральних підвалин.

Загальновідомо, що представники різних типів темпераменту неоднаково поводять себе у тій самій ситуації. Досить наочною є ситуація, описана А.Н. Давидовою1.

Четверо друзів (холерик, сангвінік, флегматик, меланхолік) запізнилися в театр. Як вони поводяться в такій ситуації?

Холерик почне сперечатися з білетером, прагнучи проникнути в партер на своє місце. Він стверджуватиме, що годинник у театрі поспішає, що він нікому не заважає і, можливо, спробує відтіснити білетера, щоб прорватися в глядацький зал.

Сангвінік відразу може оцінити ситуацію, зрозуміє, що в партер його не пустять і побіжить вгору по сходинках до найближчого ярусу.

1 Общая психология: Учебник / Под ред. А.В. Петровского. — М., 1986. — 464 с.

375

Р о з д і л VІ

Флегматик розмірковуватиме, побачивши, що в зал не впускають: «Пер- ша дія завжди не цікава, актори ще не ввійшли в роль. Піду краще в буфет, вип’ю кави, а потім спокійно додивлюсь спектакль. Не бігти ж мені, як на пожежу, за сангвініком? Це зовсім не для мене.»

Меланхолік може подумати про себе таке: «Мені як завжди не везе. На- решті вибрався в театр — і яка прикрість!? Не знаю, коли я ще зважусь на такий крок», — і поїде додому.

Таким чином, залежно від темпераменту простежуються загальний харак- тер поведінки і діяльності, рівень і спроби реалізації активності людини.

У сучасній психології використовують гіппократівську класифікацію ти- пів темпераменту: сангвінік, холерик, флегматик і меланхолік.

Сангвініку притаманні досить висока нервово-психічна активність, багат- ство міміки і рухів, емоційність, вразливість, лабільність. Водночас емоційні переживання сангвініка здебільшого неглибокі, а його рухливість при неза- довільних виховних впливах є причиною недостатньої зосередженості, поха- пливості, а то й поверховості.

Для холерика характерні високий рівень нервово-психічної активності та енергії дій, різкість і стрімкість рухів, сильна імпульсивність та яскравість емоційних переживань. Недостатня емоційна і рухова врівноваженість хо- лерика може виявитися за відсутності належного виховання у нестриманос- ті, запальності, нездатності контролювати себе в емоціогенних обставинах.

Флегматик характеризується порівняно низьким рівнем активності пове- дінки, ускладненням переключення, уповільненістю і спокійністю дій, міміки і мовлення, врівноваженістю, постійністю та глибиною почуттів і настроїв.

Невдале виховання може сприяти формуванню у флегматика таких нега- тивних рис, як млявість, збідненість і слабкість емоцій, схильність до вико- нання лише звичних дій.

Меланхоліку властиві низький рівень нервово-психічної активності, стриманість і приглушеність моторики та мовлення, значна емоційна реак- тивність, глибина і постійність почуттів, але слабкий їх зовнішній вияв. За умови недостатньої вихованості в меланхоліка можуть розвинутися такі не- гативні риси, як хвороблива емоційна вразливість, замкненість, відчуже- ність, схильність до тяжких внутрішніх переживань, які виявляються і за неістотних життєвих обставин.

Темперамент як динамічна характеристика психічної діяльності особистості

має свої властивості, які позитивно або негативно впливають на її поведінку. Розрізняють такі осно- вні властивості темпераменту, як активність, ла-

більність, емоційність, динамізм, темп реакцій, сензитивність, пластичність, ригідність, резистентність, реактивність, екстравертованість та інтровертованість.

Активність — ступінь енергійності, напору, з яким людина прагне впливати на навколишній світ, підкоряти його своєму впливу, перетворюва- ти, долати окремі перешкоди. Протилежний полюс цієї якості виявляється у швидкому відступі перед труднощами, прагненні уникати будь-якого роду зусиль, небажанні брати на себе відповідальність за те, що відбувається, підпорядковувати його своєму контролю.

376

Психологія і психогігієна спілкування

Лабільність (лат. labilis — нестійкий) — швидкість виникнення і перебі- гу процесів збудження і гальмування.

Емоційність — чутливість до впливів зовнішнього середовища, емоційне реагування на події, що відбуваються, включення емоцій у контур саморегуля- ції, швидкість зміни одних емоцій і станів іншими. Емоційна збудливість відо- бражує силу подразника, необхідного для виникнення емоційної реакції.

Динамізм рухів, моторики в цілому — швидкість, різкість, ритм, амплі- туда м’язових рухів (включаючи мовлення).

Темп реакцій — швидкість перебігу і зміни психічних процесів і реакцій. Сензитивність (лат. sensibilis — чутливий) — ступінь чутливості до явищ дійсності, що стосуються особистості. Незадоволення потреб, конфлік- ти, соціальні події в одних людей спричиняють яскраві реакції, страждання,

а інші ставляться до них спокійно, а інколи й байдуже.

Пластичність — здатність швидко пристосовуватись до обставин, що по- стійно змінюються. Певні сторони психічної діяльності перебудовуються або компенсуються завдяки пластичності вищої нервової діяльності. Слабкість, неврівноваженість або недостатня рухливість типу нервової системи за на- лежних умов життя та виховання набувають позитивних якостей.

Ригідність (лат. rigidus — твердий, заціпенілий) — особливість, проти- лежна пластичності, це складність або нездатність перебудовуватися під час виконання завдань, якщо цього потребують обставини. У пізнавальній діяль- ності ригідність виявляється у повільному переінакшенні уявлень при зміні умов життя, діяльності; в емоційному житті — у загальмованості, млявості, нерухливості почуттів; у поведінці — у негнучкості, інертності мотивів пове- дінки та морально-етичних вчинків за всієї очевидності їх недоцільності.

Резистентність — міра здатності чинити опір негативним або несприят- ливим обставинам. Досить яскраво ця особливість виявляється в умовах стресу, в разі значної напруженості в діяльності. Одні люди здатні чинити опір найскладнішим умовам діяльності або обставинам, що несподівано склалися (аварії, конфлікти, асоціальна бравада), а інші розгублюються, легко відступають, нездатні продовжувати роботу, хоча за звичайних умов з ними цього не трапляється, незважаючи на втому чи важкі умови праці.

Реактивність — показник, який відображує силу й енергію, з якою лю- дина реагує на той чи інший вплив, виявляє емоційну вразливість, ставлен- ня до навколишньої дійсності та самої себе.

Екстравертованість та інтровертованість. Спрямованість реакцій та діяльності особистості назовні, на інших — це екстравертованість, а на саму себе, на свої внутрішні стани, переживання, уявлення — інтровертованість. Екстравертованим типам властиві сила і рухливість нервових процесів і у зв’язку з цим імпульсивність, гнучкість поведінки, ініціативність. Екстра- верти не люблять самотності, завжди прагнуть спілкування. Ці люди легко знайомляться, мають широкі зв’язки, проте характер їхнього спілкування не відзначається глибиною. Для них важливу роль відіграє сам контакт із людьми. У інтровертованого типу переважають слабкість та інертність нер- вових процесів, замкненість, схильність до самоаналізу, тому вони мають проблеми щодо соціальної адаптації. Інтроверти заглиблені в себе, свої дум-

377

Р о з д і л VІ

ки, переживання. Їх духовне життя може бути емоційним та багатим, але зовні це не виявляється. Інтроверти не люблять допускати сторонніх у свій внутрішній світ. Вони відчувають більший спокій та впевненість наодинці, не шукають широкого кола спілкування, обирають собі одного товариша і дуже прив’язуються до нього. Комунікативні здібності в інтровертів розви- нені слабо, а тому в компаніях та на публічних виступах вони почуваються невпевнено.

Однак у чистому вигляді інтроверти й екстраверти у житті рідко трапля- ються. Частіше — нормоверти, які під впливом обставин чи життєвого досві- ду набувають характерних ознак інтровертів чи екстравертів.

У процесі виховання слід шукати не шляхи зміни типологічних властивостей нервової системи дити- ни (цей процес відбувається дуже повільно й шля- хи його ще не досить вивчені), а індивідуальні під-

ходи — різноманітні форми, шляхи й методи виховання з урахуванням особ- ливостей нервової системи вихованця. Адже немає «добрих» і «поганих» типів вищої нервової діяльності і відповідно темпераментів. Кожен тип темперамен- ту має як позитивні, так і негативні сторони. Наприклад, там, де потрібна ве- лика витривалість і працездатність, краще виявить себе сильний тип нервової системи; якщо в процесі діяльності треба виявити велику чутливість, тонку реактивність, з такою діяльністю краще впорається слабкий тип.

Позитивні риси особистості можуть виявлятися як при сильній, так і при слабкій нервовій системі, за наявності будь-якого темпераменту, але ці якос- ті матимуть певну своєрідність.

Навчання і виховання можуть долати недоліки вищої нервової системи, створювати сприятливі умови для життєдіяльності людини, виробляючи звичні форми поведінки. Незважаючи на те, що пластичність нервової сис- теми відкриває широкі можливості розвитку, вона не є, за словами І.П. Пав- лова, пластичністю воску, який змінює свою форму в результаті одноразових і незначних впливів на нього. Пластичність нервової системи — це пластич- ність сталі, що потребує копіткої праці з людиною, великих зусиль, багаторазових дій для удосконалення її форми.

Це саме стосується і темпераменту людини. Темперамент шліфується під впливом зовнішніх дій, індивідуальних підходів, позитивних прикладів ото- чуючих, самоусвідомлення самої особистості про необхідність працювати над собою, самоудосконалюватися, розуміти, що змінюється не її темперамент, а створюється нова, позитивна, цінна риса.

Велика роль у формуванні підростаючої особистості належить батькам і педагогам різних типів освітньо-виховних закладів. Уміння вихователя роз- гадати в маленькій дитині тип темпераменту і обережно направляти пози- тивні і коригувати негативні якості, надасть змогу майбутній особистості усвідомлювати своє місце і значущість у суспільстві, зрозуміти, що без праці над собою людина не може нічого досягти як у дитинстві, так і в дорослому житті. Доречно навести приклад із життя видатного російського письменни- ка А.П. Чехова, про якого можна сказати, що він був людиною врівноваже- ною, скромною і делікатною. І от в одному із листів до дружини, актриси

378

Психологія і психогігієна спілкування

О.Л. Кніппер-Чехової, він зізнається: «Ти пишеш, що заздриш моєму харак- теру. Повинен сказати тобі, що від природи характер у мене різкий, я за- пальний і т.п. Але я звик стримуватися, бо розпускати себе порядній людині не годиться. Раніше я виробляв чортзна-що». Бібліограф А.П. Чехова під- тверджує ці слова: «…ми знаємо, різкість, запальність … це були фамільні риси Чехових… Безсумнівно, що характер був вироблений ним у наполегли- вій праці самовиховання, у боротьбі з самим собою, що почалася ще в ранні юнацькі роки»1.

Будь-яка діяльність передбачає певні вимоги до

психічних якостей людини. Одні професії потре- бують неабиякої уважності, інші — швидкої реак- ції на зміну обставин або гнучкого мислення. Ці вимоги не можна змінити за бажанням, вони

об’єктивно зумовлені змістом самої діяльності.

Визначаючи динаміку діяльності, темперамент може по-різному впливати на її продуктивність. У масових професіях (будівельник, електрик, токар, ін- женер та ін.) одні властивості темпераменту, необхідні для успішної роботи, але слабо виражені у конкретного працівника, можуть бути компенсовані за рахунок розвитку інших властивостей і зумовлених ними прийомів роботи.

Існують спеціальності, якими не можна успішно оволодіти лише завдяки компенсації одних властивостей іншими. Так, у професіях космонавта, льот- чика-випробувача, диспетчера аеропорту, оператора швидкоплинних техно- логічних процесів, чия діяльність відбувається в екстремальних умовах, пов’язаних із небезпекою, великою відповідальністю, вимоги до психіки ду- же великі. У них висока тривожність, ригідність, низький темп діяльності не можуть бути компенсовані іншими властивостями. Тому в цих випадках властивості темпераменту визначають професійну придатність.

Діяльність (трудова, навчальна, ігрова) потребує не лише певного рівня знань і рівня розумового та емоційно-вольового розвитку людини, а й наяв- ності певних типологічних особливостей нервової системи, а отже, й темпе- раменту. Залежно від змісту та умов діяльності сила, врівноваженість і рухливість нервової системи (темпераменту) виявляються по-різному, віді- грають позитивну або негативну роль. Коли необхідна значна працездат- ність, витривалість, краще виявляє себе сильний тип нервової системи, а де потрібно виявити співчутливість, лагідність, там краще впорається слабкий тип нервової системи. Прикладне значення вчення про темперамент полягає насамперед у застосуванні цього знання щодо самого себе, визначенні тих позитивних і негативних рис, які дають про себе знати у власній поведінці. Потрібно не боротися з темпераментом, а знайти способи і методи, які забезпечують можливість реалізації переваг кожного темпераменту у справі, кооперацію і взаєморозуміння між людьми.

Якщо робочу групу для укладання угоди з партнером буде створено без урахування доцільних сполучень темпераментів, то дуже ймовірна конфлік- тна ситуація та затримка переговорів. У такому випадку слід пам’ятати, що в парах партнерів, які не сприймають один одного, частіше трапляються по-

1 Ермилов В. Чехов. Избранные работы. — В 3-х т. — М., 1956. — Т. 1. — С. 38.

379

Р о з д і л VІ

єднання «холерик — холерик», «сангвінік — сангвінік» та «флегматик — сан- гвінік». Найбільший діапазон узгодження з іншими типами темпераменту мають меланхоліки, які усталено зберігають відносини з меланхоліками, флегматиками та сангвініками. Поєднання в групі меланхоліка з холериком трапляється не так часто, оскільки холерики через свою нестриманість пога- но співіснують з будь-якими типами темпераменту. Сангвінікам та флегма- тикам не потрібна довірча обстановка, бо вини здатні самі вирішувати свої проблеми. Тому їхні стосунки менш довірчі, але більш стабільні.

До представника кожного типу темпераменту потрібно знайти свій підхід, виходячи із певних психологічних принципів:

³«Ні хвилини спокою». Такий принцип підходу до холерика, який спи- рається на використання його плюсів: енергійність, захопленість, пристрас- ність, рухливість, цілеспрямованість і нейтралізацію мінусів: гарячковість, агресивність, нестриманість, нетерплячість, конфліктність. Холерик увесь час повинен бути зайнятий справою, інакше він свою активність спрямує на колектив і зруйнує його із середини.

³«Довіряй, але перевіряй». Це вже підходить до сангвініка, який має такі плюси: життєрадісність, захопленість, чуйність, товариськість і мінуси: схи- льність до зарозумілості, легковажність, поверховість, надтовариськість і ненадійність. Мила людина сангвінік завжди пообіцяє, щоб не образити ін- шого, але не завжди виконує обіцяне, тому потрібно проконтролювати, чи виконав він свою обіцянку.

³«Не підганяй». Таким повинен бути підхід до флегматика, який має плюси: стійкість, постійність, терплячість, самовладання, надійність і, зви- чайно, мінуси: повільність, байдужість, «товстошкірість», сухість. Головне, що флегматик не може працювати в разі дефіциту часу, йому потрібний ін- дивідуальний темп, тому не треба його підганяти, він сам розрахує свій час і зробить справу.

³«Не зашкодь». Цей девіз для меланхоліка, який має такі плюси: висока чутливість, м’якість, людяність, доброзичливість, здатність до співчуття і, звичайно, мінуси: низька працездатність, недовірливість, вразливість, замкненість, сором’язливість. На меланхоліка не можна кричати, надмірно тиснути, давати різкі і жорсткі вказівки, оскільки він дуже чутливий до ін- тонацій і дуже вразливий.

Для оптимізації умов діяльності бажано:

³перед сангвініком безперервно ставити нові і, якщо є можливість, ціка- ві завдання, які потребували б від нього зосередженості і напруження; необ- хідно постійно включати його в активну діяльність, систематично заохочува- ти його зусилля;

³контролювати діяльність холерика якомога частіше; у роботі з ним неприпустимі різкість і нестриманість, оскільки це може спричинити нега- тивну реакцію у відповідь; водночас будь-який його негативний вчинок має бути вимогливо і справедливо засуджений;

³флегматика необхідно залучати до активної діяльності і зацікавити; він потребує систематичної уваги, його неприпустимо переключати з одного завдання на інше;

380