1.2 Кліматичні умови

Клімат Луцька помірно-континентальний, з м'якою зимою і теплим літом.

Середньорічна температура повітря становить 7,4 °С, найнижча вона у січні (-4,9 °С), найвища — в липні (18,0 °С).

Найнижча середньомісячна температура повітря в січні (мінус 14,0 °С) зафіксована в 1987 р., найвища (2,0 °С) — в 2007 р. Найнижча середньомісячна температура в липні (15,8 °С) спостерігалась у 1962 р. і 1979 р., найвища (21,4 °С) — в 1959р. Абсолютний мінімум температури повітря (мінус 33,6 °С) зафіксовано в лютому 1929 р., абсолютний максимум (36,2 °С) — в серпні 1946 і 1952 рр.

В останні 100–120 років температура повітря в Луцьку, так само як і в цілому на Землі, має тенденцію до підвищення. Протягом цього періоду середньорічна температура повітря підвищилася щонайменше на 1,0 °С. Більшим, у цілому, є підвищення температури в першу половину року.

У середньому за рік у Луцьку випадає 560 мм атмосферних опадів, найменше — у березні, найбільше — в липні.

Мінімальна річна кількість опадів (310 мм) спостерігалась у 1961 р., максимальна (822 мм) — в 1931 р. Максимальну добову кількість опадів (114 мм) зафіксовано 4 серпня 1959 р. У середньому за рік у місті спостерігається 148 днів з опадами; найменше їх (10) у серпні, найбільше (16) — у грудні. Щороку в Луцьку утворюється сніговий покрив, проте його висота незначна.

Відносна вологість повітря в середньому за рік становить 78 %, найменша вона у травні (64 %), найбільша — у грудні (89 %).

Найменша хмарність спостерігається в серпні, найбільша — в грудні. Найбільшу повторюваність у місті мають вітри із заходу, найменшу — з північного сходу. Найбільша швидкість вітру — у листопаді, найменша — влітку. У січні вона в середньому становить 4,1 м/с, у липні — 2,8 м/с.

Нижче наведена основна кліматична характеристика території за середньорічними даними багаторічних метеоспостережень на МС Луцьк. Цифрові дані представлені також показниками, необхідними для регламентації проектно-планувальних рішень.

Температура повітря - 7.2°

Абсолютний мінімум - мінус 34°

Абсолютний максимум - 38°

Тривалість безморозного періоду:

середня - 158 днів

найбільша - 184 дні

найменша - 124 дні

Розрахункові температури:

найхолоднішої 5-денки - мінус 20°

зимова вентиляційна - мінус 8.5°

Опалювальний сезон:

середня температура - мінус 0.2°

середня тривалість - 187 діб

Глибина промерзання ґрунту (МС В-Волинський):

середня - 54 см

найменша - 37 см

найбільша - 91 см

Відносна вологість - 78%

Кількість опадів - 553 мм (в т.ч. 403 мм за теплий період)

Добовий максимум опадів:

середній - 40 мм

спостережений - 114 мм

Висота снігового покриву:

середня - 13 мм

максимальна - 26 мм

Число днів зі сніговим покривом - 80

Домінуючі напрямки вітру (їх повторюваність):

західні – 19,1%,

північно-західні – 17,3%

Територія міста відноситься до регіону з помірним природним потенціалом забруднення повітря та не дуже сприятливими умовами розсіювання викидів в атмосферу.

1.3 Грунтовий покрив

Розміщення грунтового покриву Волинської області чітко підпорядковане певним географічним закономірностям. У межах Волинської височини, вкритої лесовидними суглинками, утворилися грунти, властиві для лісостепу: чорноземи типові, чорноземи опідзолені та сірі, лісостепові опідзолені грунти. У поліській частині області переважають азональні та гідроморфні грунти, пов'язані з її низинним рельєфом і поширенням піщаних та супіщаних відкладів (легкого механічного складу), які представлені дерново-підзолистими, дерновими, лучними і болотними грунтами та торфовищами. У місцях виходів на денну поверхню крейди та мертелів утворилися перегнійно-карбонатні грунти. Огляд, грунтів почнемо з поліських грунтів.

Площа цих грунтів в області становить 511 тис. га. Їх материнськими породами найчастіше є водно-льодовикові піски та супіски, моренні та давньоалювіальні відклади різного механічного складу і потужності. У південній частині Волинського Полісся ці відклади часто підстелюються крейдою, що дуже впливає на характер зволоження материнської породи і ступінь насичення її карбонатами кальцію. Трапляється, що материнські породи бувають двочленними, тобто одна частина профілю грунту утворилась у відкладах легкого механічного складу, інша – у відкладах важкого.

Більше половини дерново-підзолистих грунтів зазнають надмірного, зволоження за рахунок неглибоко залягаючих підземних вод, тобто відносяться до глеюватих та глейових.

Дерново-слабопідзолисті піщані грунти поширені по всьому Волинському Поліссі, займають площу 289 тис. га, в тому числі 136 тис. га ріллі. Вони залягають на слабохвилястих вододільних просторах та борових терасах рік. Дуже часто в рельєфі виражені піщані горби і гряди, дюни та вали. Піски, на яких вони сформувались, переважно водно-льодовикового походження, часто пересортовані і перевідкладені вітром. Інколи материнською породою виступає моренний пісок, який містить багато валунів та гальки з Феноскандії. У понижених елементах рельефу великий вплив на грунтотворчі процеси мають неглибоко залягаючі підстилаючі породи – суглинки та крейда.

Профіль грунтів не має чіткої диференціації на горизонти. Гумусовий горизонт неглибокий, не перевищує 15-18 см. У орних грунтах він поглиблений оранкою і може досягти 25-30 см. Колір його ясно-сірий, за складом пухкий, розсипчастий, безструктурний.

Елювіальний горизонт слабо виражений, трапляється у вигляді ясно-жовтого піску з білястими плямами аморфного кремнезему. Ілювіальний горизонт теж виражений слабо. Він представлений жовтим піском, на якому виділяються червоно-бурі псевдофібри 1-3-сантиметрові звивисті прошарки більш важкого механічного складу, зцементовані вимитими з верхніх шарів колоїдами. Материнська порода починається на глибині 85-105 см і представлена однорідним піском. У глеюватих відмінах материнська порода оглеєна. Оглеєний пісок має сизувато-білий колір, вохристі плями і смуги, залізисто-марганцеві зерна та бобовини.

Механічний склад грунтів обумовлює його водно-повітряні властивості. Мала кількість глинистих фракцій (5-10%) не може створити хоч яку-небудь структуру, що зумовлює велику водопровідність та малу зологомісткість. Верхні шари грунту містять мало вологи, яка навіть при кількаденних носухах швидко випаровується, що призводить до в'янення рослин. Особливо згубно діє на такі грунти осушення прилягаючих заболочених та перезволожених земель, що понижує рівень ґрунтових вод, якими живляться рослини. Більш сприятливий водний режим мають грунти, підстелені на незначній глибині верствами суглинків або крейдою.

Дерново-слабопідзолисті піщані грунти є найбіднішими в області. Вони містять 0,6-1,3% гумусу, слабо забезпечені рухомими формами поживних речовин (азоту – 1,1-6,5, фосфору – 0,4-5,5, калію – 0,3-4,5 мг на 100 г грунту). Реакція грунтового розчину середньокисла (рН дорівнює 4,7-5,4). Сума ввібраних основ становить 1,0-2,6 мг-екв на 100 г грунту, ступінь насичення основами становить 22,1-38,5%. Гідролітична кислотність їх невисока (1,5-3,3 мг-екв на 100 г грунту), то пов'язано з дуже малою місткістю вбирання.

Для поліпшення фізичних властивостей та підвищення родючості цих грунтів потрібно збільшувати вміст глинистих фракцій шляхом внесення торфово-земляних компостів та з допомогою кольматажу. Внесення відповідних доз добрив, особливо органічних, вапнування та застосування зелених добрив дозволяє одержувати високі врожаї жита, картоплі, гречки, серадели та інших культур.

Дерново-середньо- та сильнопідзолисті грунти поширені переважно в південній частині Полісся. Вони розвинулись на малопотужних четвертинних відкладах, представлені супісками, покривними суглинками та шаруватими напластуваннями різного механічного складу. Часто ці відклади на глибині 1-1,5 м підстеляються крейдою. На більш понижених елементах рельєфу значну роль у грунтотворенні відіграє глейовий процес.

Ступінь їх опідзолення добре виражений у морфологічній будові профілю. Після неглибокого (15-20, іноді до 25 см) гумусово-елювіального горизонту залягає чіткий білястий елювіальний горизонт, що містить велику кількість крем'янки. В середньопідзолистих відмінах його потужність досягає 3-20 см, сильнопідзолистих – перевищує 20 см. Ілювіальний горизонт різко виділяється червоно-бурим кольором, щільністю, важким механічним складом, горіхувато-призматичною структурою. Він дуже погано пропускає воду, а тому ці грунти мають сталий водний режим.

Порівняно з грунтами легкого механічного складу, вони мають кращі фізико-хімічні показники. В орному шарі цих грунтів міститься до 1,5% гумусу, рН водної витяжки в середньому становить 5,3^-5,5, вищий ступінь насичення основами. Вміст рухомих форм поживних речовин в них такий: азоту – 3,5-8,0, фосфору – 0,4-5,2, калію – 1,6-6,6 мг на 100 г грунту. Найкращі фізико-хімічні показники та забезпечення поживними елементами мають грунти, підстелені крейдою на глибині до 1-1,5 м.

На більшій частині території міста ґрунти зазнали антропогенного впливу в результаті: окультурення (приватні садиби, сади, поля тощо), рекультивації (міська забудова, території промислових підприємств) або деградації (кар’єри, шляхи, залізниця тощо). Природний ґрунтовий покрив зберігся, в основному, в парках, лісопарках, на заплавних луках.

В цілому ґрунти міста сприятливі для організації зелених зон, парків, гідроморфні ділянки – лугопарків.