5.2 Місце промислових територій в структурі міста

Промислові території в планувальній структурі міста посідають важливе місце. Власне промисловість і була в ХХ сторіччі основним містоутворюючим фактором, який спричинював не тільки виникнення нових міст, але й принципове перетворення планувальної структури існуючих.

При цьому власне внутрішній структурі промислових територій при проектуванні міст приділялась недостатня увага у порівнянні з численними розробками в сфері моделювання сельбищних територій. У свій час в період інтенсивної індустріалізації були запропоновані принципові моделі структурування промислових територій, які відіграли важливу роль в галузевому проектуванні.

Практика проектування промислових територій на рівні міста показала, що 10-15% промислових підприємств розташовуються в межах сельбищних територій і біля 60% - на периферії з дотриманням встановленого розриву між ними і житловою забудовою.

Н.Н. Шевердяєва пропонує виділити чотири типи функціональної організації промислових районів.

До першого типу належать розвинуті поліфункціональні промислові райони, що мають вигідне розташування і виступають в якості основних центрів планувальної структури міста.

До другого типу належать крупні промислові райони, що розташовуються на магістралях, які мають важливе господарське значення, вздовж залізниць і т.п.

До третього типу належать середні за величиною промислові райони, що розташовуються в межах планувальних зон міста, як правило, на магістралях.

До четвертого типу належать промислові райони локального значення.

Якщо в минулому крупні промислові міста являли собою автономні утворення, то в даний час вони поступаються місцем більш складним просторовим системам, які формуються у вигляді груп взаємопов'язаних міст і міських агломерацій. В результаті планувальна структура крупного промислового міста все більше залежить від функціональної організації всього району розселення, що до нього тяжіє.

Основні фактори, що виявляють умови формування складу промислових зон в системі розселення, за рекомендацією Є.С. Матвеєва доцільно розглядати на чотирьох рівнях:

1) рівень групової системи розселення;

2) рівень міста чи населеного пункту в системі розселення;

3) рівень промислового району міста;

4) рівень промислового вузла.

В результаті створення групових систем розселення повинна послідовно здійснюватись глибока спеціалізація складу підприємств промислової зони міста. Виходячи з цієї умови можна виділити чотири типологічні групи промислових зон міст:

І група. Підприємства, що належать до цієї групи, характеризуються наявністю великих територій, значною чисельністю працюючих, тісними технологічними зв'язками. Для таких промислових утворень необхідне створення значних санітарно-захисних зон, віддаленість від сельбищних територій, а також розвинута мережа залізничного та автомобільного транспорту.

ІІ група. Підприємства, що належать до цієї групи, характеризуються великою кількістю працюючих і потребують значних територій. Санітарно-гігієнічні вимоги більш помірні. Є можливість розчленування технологічного процесу і кооперування за литтям, поковками, заготівельними виробництвами і т.д. Необхідні залізничні вводи. Розташовуються у віддаленні від сельбищної забудови.

III група. Підприємства, що належать до цієї групи, характеризуються значною кількістю працюючих і порівняно невеликими викидами виробничих шкідливостей. Як правило, необхідні залізничні вводи. Можуть розташовуватись біля межі сельбищних територій.

IV група. До цієї групи, окрім підприємств приладобудування, легкої та харчової промисловості, входять також промислово-комунальні зони, які можуть розташовуватись поблизу межі сельбищної забудови і в її межах. В останньому випадку підприємства не повинні мати залізничних вводів.

Формування складу промислових зон за цими ознаками багато в чому буде сприяти

раціональному розміщенню їх в планувальній структурі міста і вдосконаленню архітектурно-планувальної організації.

В той же час розміщення підприємств в промислових зонах системи розселення повинно виконуватись не аморфно по всій території, а відповідно до тяжіння різних виробництв до певних місць вздовж основних магістралей орієнтовно по 4 напрямках, що зв'язують місто-центр з підцентрами, а також з іншими центрами регіону:

А - напрямок, що зв'язує центри системи розселення з іншими центрами регіону, найбільш доцільний для розміщення галузей обробної промисловості (електротехнічної, радіотехнічної, приладобудівної та ін.), галузей з кінцевими циклами виробництва, спеціалізованих виробничих та наукових центрів, що відрізняються використанням кваліфікованої праці і значною чисельністю працюючих. Такі підприємства розміщують в центрах і підцентрах групових систем розселення;

Б - напрямок вздовж залізниць з переважною концентрацією вантажоємких підприємств, що є джерелами виділення виробничих шкідливостей, галузевих і міжгалузевих заготівельних центрів (лиття, поковок, штампувань і т.д.), заводів-філій з заготівельними ділянками виробництва;

В - напрямок вздовж автодоріг з переважним розміщенням об'єктів масових професій, вантажоємких підприємств машинобудування, легкої і харчової промисловості, експериментальних і дослідних виробництв;

Г - напрямок вздовж автодоріг місцевого значення з переважним розміщенням підприємств з обробки сільськогосподарської продукції, місцевої добувної і обробної промисловості і т.д.

Такий підхід відкриває реальні можливості раціонального розміщення і перерозподілу промислових об'єктів у містах і на міжсельбищних територіях з урахуванням комплексних містобудівних і архітектурно-планувальних вимог, що забезпечують розмаїття вибору місць прикладання праці, створення гармонійного естетичного і екологічно досконалого виробничого середовища.

Концентрація підприємств у виробничих зонах збільшує навантаження на міське середовище. У зв'язку з цим заслуговує на увагу і їх "штучне" розміщення. Поза промисловими районами і вузлами в сформованих містах розміщується 8-12% виробничих об'єктів. В окремих містах безпосередньо серед житлових районів розташовується до 30-50% об'єктів. Так, підприємства легкої промисловості з розмірами територій, які не перевищують 50 га, можуть бути введені в сельбищну зону міста. Швейно-трикотажні підприємства з розмірами території до 1 га можуть бути розміщені практично в будь-якій частині міста, як і підприємства харчової промисловості, які групуються в комплекси з середніми розмірами 15-20 га. Ряд підприємств точного машинобудування (радіоелектроніки, приладобудування), а також механоскладальні, інструментальні підприємства з середніми розмірами території 25-50 га можуть безперешкодно розміщуватись всередині сельбищної території. Так, в Одесі виробничі і господарські об'єкти розташовані майже на 2000 майданчиків і менше 50% – в промислових районах і вузлах.

В ряді випадків це підприємства з низькою технічною оснащеністю, продуктивністю праці і фондовіддачею, які неефективно використовують трудові, територіальні і енергетичні ресурси, ускладнюють вирішення санітарно-гігієнічних питань, їх винесення із сельбищних зон вимагає великих капіталовкладень і являє собою складний і тривалий процес.

Таким чином можливі два типи просторового розміщення промислових підприємств в межах міста: концентроване в промислових районах та вузлах (підприємств, що мають шкідливі в санітарно-гігієнічному відношенні технологічні процеси, великі території) і дисперсне (окремих підприємств і їх груп, нешкідливих в санітарно-гігієнічному відношенні, з невеликими розмірами території).

Концентроване розміщення підприємств доцільно в тих випадках, коли ми маємо вже сформовану групу підприємств з наявністю в їх складі одного крупного підприємства з розвинутою інфраструктурою, кооперування з яким стає вигідним для невеликих підприємств. Особливо в тому випадку, коли основне підприємство належить до шкідливих виробництв, а ешелонування в розміщенні малих підприємств дає змогу знизити зону санітарних розривів. Це твердження має рацію і у випадку формування нових промислових утворень в периферійній зоні міст.