ВСТУП:
Актуальність теми полягає у тому,що облік витрат тваринництва на сьогоднішній етап набуває стратегічного значення,адже саме шляхом їх детального аналізу і належної організації обліку можна забезпечити високий рівень управління підприємством,а також,через зіставлення з доходами,достовірно оцінити результати діяльності підприємства з подальшим виявлення внутрішніх резервів їх поліпшення.
Тваринництво - особлива галузь сільського господарства, стан розвитку якої вагомо впливає на економічний потенціал АПК країни, на всі сфери суспільного виробництва. Тваринництво забезпечує населення високоякісними, калорійними, дієтичними і вітамінізованими продуктами харчування, а промисловість - сировиною. Екологічне значення полягає в забезпеченні землеробства органічними добривами, внесення у ґрунт яких повертає в природу значну кількість органічної маси, сприяє підвищенню його родючості, вмісту гумусу, розвитку мікрофлори, інтенсифікації ґрунтотворного процесу і кругообігу речовин в породі.
В процесі реформування агропромислового комплексу тваринництво України зазнало, на жаль, негативних змін. Масове скорочення поголів’я сільськогосподарських тварин, зниження продуктивності, збитковість виробництва та погіршення якості продукції ставлять під загрозу національну продовольчу безпеку, знижується експортний потенціал країни та погіршується соціальна ситуація в сільській місцевості. Зважаючи на унікальні властивості галузі та провідне місце в структурі АПК важливим є комплексне дослідження розвитку тваринництва, створення сприятливих інвестиційних умов та запобігання збитковості виробництва.
Тема обліку витрат на виробництво продукції тваринництва є предметом дослідження багатьох вітчизняних вчених. Серед них: М.Ф. Огійчук, Ф.Ф. Бутинець, А.В. Харитонова, О.П. Завитій. Ними обґрунтовано методологію обліку та механізми контролю з обраної теми дослідження.
Метою роботи є вивчення стану і розробка рекомендацій з удосконалення бухгалтерського обліку та внутрішньогосподарського контролю обліку виробництва продукції тваринництва.
Отже,можна зробити висновок, що виробництво і собівартість продукції тваринництва є актуальною проблемою. У зв'язку з цим, метою курсової роботи є аналіз витрат продукції тваринництва.
У даній курсовій роботі виконується ряд завдань:
- досліджуються теоретичні аспекти собівартості продукції тваринництва, методичні основи її нарахування;
- виробляється економічна характеристика підприємства, аналіз становища галузі тваринництва, витрат за виробництво продукції;
- характеризуються чинники, що визначають рівень собівартості продукції;
- визначаються шляху збільшення виробництва та зниження собівартості продукції тваринництва.
Рішення проблеми зниження собівартості є особливо актуальною нині,тому що собівартість серйозно впливає на суму прибутку, рівень рентабельності, платоспроможності підприємства. Виявлення резервів зниження собівартості і збільшилося виробництво сільськогосподарської продукції допомагає багатьом підприємствам уникнути банкрутства.
Предметом дослідження є комплекс теоретичних, методичних, організаційних і практичних засад проведення аналізу витрат тваринництва. Методи дослідження. У курсові роботі використовувались такі методи дослідження як системний аналіз - для деталізації і розчленування об’єкта дослідження на окремі важливі складові елементи; синтез – для узагальнення різних аспектів обліку і аналізу розрахунків по оплаті праці; інформаційне моделювання – для забезпечення дослідження нормативно-довідковими матеріалами; конкретизація – для обґрунтування змісту форм облікового забезпечення; дослідження документів та реєстрів обліку за формою і змістом – для виявлення їхньої відповідності щодо інформаційної ємності.
Розділ 1 теоретичні основи аналізу витрат продукції тваринництва
Систематизація наукових досліджень щодо аналізу витрат продукції тваринництва
Тваринництво – це особлива галузь сільськогосподарського виробництва, що зазнала значних втрат внаслідок економічної кризи у 90-их рр. ХХ ст. Через нееквівалентні ціни на тваринницьку продукцію, високі та не завжди виправдані витрати поголів'я тварин і птиці зменшилося у 2–4 рази, в багатьох сільськогосподарських підприємствах тваринництво повністю занепало, приміщення ферм знаходяться у напівзруйнованому стані.
Вдале ведення бухгалтерського обліку та контролю в сільськогосподарських підприємствах є можливим лише при умові їх правильної організації.
Внесок у дослідження питань організації та методики облікового процесу зробили такі українські вчені як: Л.К. Сук, Г.Г. Кірейцев, Ф.Ф. Бутинець, С.Ф. Голов, М.Г. Чумаченко, В.В. Сопко та багато інших. Серед зарубіжних науковців варто виділити К. Друрі, Ч.Т. Хонгрен, Р. Ентоні, Р.Мюллендорфа.[1] Також різні аспекти проблеми класифікації витрат для потреб управління знайшли відображення в роботах провідних вчених економістів України: Б.І. Валуєва, С.Ф. Голова, О.А. Грішнової, Н.І. Дорош, І.К. Дрозд, В.І. Єфіменка, Г.Г. Кірейцева, Я.Д. Крупки,Ю.А. Кузьмінського, М.В. Кужельного, Є.В. Мниха, Л.К. Сука,Н.М. Ткаченко, В.Г. Швеця, В.О. Шевчука та зарубіжних країн:П.С. Безруких, П. П. Новиченка, І.І. Поклада, С. Брю, К. Макконелла,Й.С. Мацкевічюса, П. Семюелсона, С.А. Стукова, Р. Ентоні, А. Яругової та інших. Однак кожен із авторів має своє уявлення про поняття “витрати виробництва”, і досі, незважаючи на тривалість його існування, немає єдиної думки щодо тлумачення даного поняття.[2]
На думку В.А. Вергунова, передумовою прискореного розвитку тваринництва слід розглядати державне замовлення на виробництво даного виду продукції. Участь держави, передусім, позначилася в організації навчальних і дослідних закладів, їх фінансуванні й підпорядкуванні діяльності державним інтересам.
Перший вищий сільськогосподарський навчальний заклад –Маримонтський інститут земельного господарства – був відкритий поблизу Варшави в 1816 році. У 1842 р. засновують Гори -Горецьку землеробську школу (Могилевська губернія), перетворену згодом на інститут. На українських землях підготовку фахівців-аграріїв із 1851 р. здійснювала кафедра сільського господарства та лісівництва при Університеті Св. Володимира (Київ). Вона набула особливого авторитету завдяки майже сорокарічній діяльності відомого вченого, професора С.М. Ходецького,зусиллями якого розвинуто вчення про розведення сільськогосподарських тварин, а також розроблено наукову термінологію з вовнознавства.
За результатами дослідження, цілеспрямовану роботу з удосконалення сільськогосподарських тварин вдалося налагодили лише в 20-ті роки,що пов'язувалося зі створенням спеціалізованих дослідних станцій. Так, у 1925 р. за ініціативою професора О.О. Браунера в Асканії-Новій організовано зоотехнічну дослідну і племінну станцію, яку очолив відомий учений у галузі тваринництва професор М.Ф. Іванов. За його безпосереднього керівництва проведено фундаментальні дослідження з метизації, селекції та бонітування сільськогосподарських тварин; виведення нових,більш продуктивних порід; розгорнуто широку програму досліджень із біології розмноження,акліматизації та гібридизації диких тварин.
У дослідженнях брали участь академіки О.С. Серебровський, М.М. Завадовський, Б.М. Завадовський, професор Б.М. Боголюбський та інші відомі вчені Отже, 20-ті роки XX ст. є визначальним періодом у становленні науково-організаційних основ вітчизняного тваринництва, який ознаменувався запровадженням вузькогалузевої вищої зоотехнічної освіти, організацією спеціалізованих науково-дослідних одиниць тваринницького профілю. Саме на базі галузевих вищих навчальних та дослідних закладів здійснювалася фундація перших наукових напрямів, теорій і вчень, формувався методологічний апарат зоотехнічної науки.[3]
До складу тваринництва України входить скотарство, свинарство, птахівництво, вівчарство та менш поширені кролеводство, рибництво, бджільництво,звірівництво та інші.
Скотарство, як найбільш складна і надзвичайно важлива галузь сільського господарства, є найважливішим індикатором стану тваринницької галузі. [4] Вона ґрунтується на розведенні великої рогатої худоби. В галузі зосереджено 65% умовного продуктивного поголів'я худоби. Головна її продукція - м'ясо і молоко. Залежно від того визначають такі напрями спеціалізації скотарства: молочний, молочно-м'ясний, м'ясний і м'ясомолочний .
В Україні найпоширенішими є червона степова, чорно-ряба та симентальська породи великої рогатої худоби. В окремих областях і районах поширені лебединська, бура карпатська, червона поліська, українська білоголова породи. Тільки в окремих господарствах збереглося поголів’я таких порід, як українська білоголова, сіра українська та пінцгау. Нині в Україні створюються нові молочні та м’ясні породи й типи великої рогатої худоби: українська м’ясна, волинська м’ясна та ін. З метою створення нових м’ясних порід худоби в країну імпортують такі м’ясні породи, як абердин-ангуську, герефордську, кіанську, шароле, лімузин [5].
Після розпаду СРСР зруйнування інфраструктури сільського господарства в Україні, як і економіки країни в цілому, призвело до негативних явищ в українській тваринницької галузі. Зниження рентабельності виробництва яловичини змусило великі сільськогосподарські підприємства, на які в радянський час припадала левова частка поголів’я ВРХ, відмовлятися від вирощування худоби як від нерентабельного виду бізнесу.
Таким чином, якщо 1990 року 85,6% усього поголів’я ВРХ належало сільськогосподарським підприємствам, то в 1995р. частка даних підприємств становила вже 78%, а кількість поголів’я скоротилася з 21083 млн. голів до 1511 млн. голів (рис.1). Закономірно, що в умовах ринкової економіки тепер уже приватні підприємства продовжують в основній своїй масі позбуватися від збиткових видів діяльності [6].
Водночас сільське населення України після розпаду СРСР і, відповідно, занепаду колективних сільськогосподарських підприємств, які є основним джерелом доходу для людей у сільській місцевості, змушене було зайнятися самозабезпечення. У зв’язку з цим у перші десятиріччя української незалежності поголів’я ВРХ у господарствах населення не тільки не скоротилося, а навіть мало тенденцію до зростання .
Так, 1990 року кількість стада налічувало 3,54 млн. голів, а вже до 2000 року зросло до 4,38 млн. голів. Протягом 1990-2000 рр. поголів’я худоби, яку населення вирощували у своїх домогосподарствах, зросла з 14,4% до 46,5%. А в наступні десять досліджуваних років в господарствах населення зосередилося 65% від загального поголів’я ВРХ. Особисті селянські господарства обмежені в можливостях нарощення обсягів виробництва яловичини та молока. Інтенсивний розвиток скотарства можливий тільки за розвитку великих сільськогосподарських підприємств.
Зменшення обсягів виробництва яловичини та телятини стало наслідком масового скорочення поголів’я скота. В сільськогосподарських підприємствах протягом аналізованого періоду зменшилися потужності виробництва м'яса ВРХ з 1808 тис. т в 1990р. до 97 тис. т в 2011р.. Господарства населення виробили в 2011р. 302 тис. т яловичини проти 177 тис. т в 1990р.
Термін “витрати” нерідко вживається вченими-економістами,бухгалтерами, контролерами-ревізорами,аудиторами. В економічних науках це один із найважливіших термінів, навколо якого групуються інші менш важливі терміни, адже однозначне трактування терміну “витрати”, визначення сфер його застосування в науці та практиці має непересічне значення.
Виходячи з цього, актуальність теми статті сумніву невикликає. Термін ”витрати” знаходимо у працях вчених-політекономів (С.В. Мочерного, Г. Фанделя), фінансистів (В.С.Загорського, О.Д.Вовчак,І.Г.Благуна, І.Р. Чуя), економістів підприємств (Л.Г. Мельник, З.Г. Ватаманюка,С.М. Панчишина, П.С.Харіва, М.І. Хопчан та ін.), менеджерів у сфері витрат (А.М.Трубочкіної, А.А. Турило, М.Г. Грещака, О.С. Коцюби, Т.П. Карпової, Л.В. Нападовської,М.Ф. Огійчука, Г. В. Нашкерської, О.В. Олійник, М.С. Пушкаря, В.В. Сопка, Я.В. Соколова,Л.К.Сука, П.Л. Сука, Н.М. Цветкової), мовознавців (В.Т. Бусела, Б.Грінченка) тощо. Ці теоретики і практики зробили вагомий внесок у розвиток термінології, пов’язаної з витратами та її застосування в економічних науках, проте в цій термінології ще й досі залишилось чимало неузгоджених і недостатньо досліджених питань.Термін “витрати” наявний нині у багатьох словникових та енциклопедичних виданнях, монографіях, підручниках, навчальних посібниках, брошурах,наукових статтях, тезах доповідей тощо. Про цей термін вчені-економісти написали чимало. Суперечки точаться навколо того, що він означає, коли і як вживати терміни “витрати”, “затрати”, “витрати на виробництво”,“затрати на виробництво”. Вчені-політекономи розглядають витрати у загальноекономічному аспекті як одну із важливих економічних категорій. Правда, переважна їх більшість вживає категорію “затрати на виробництво”, “витрати на виробництво”. Зокрема, в “Економічній енциклопедії” зазначено: “Витрати виробництва – спожиті в процесі виробництва продукту виробничі фонди підприємства ”.
В іншому перекладному виданні “Особливості бухгалтерського обліку в США…”,виданому у Житомирі за редакцією доктора економічних наук, професора Ф.Ф.Бутинця, сказано: “Витрати – це те, що фірма платить для того, щоб вести діло і отримувати доход” .У практичному посібнику “Аналіз вигід і витрат” (від Секретаріату Ради Скарбниці Канади), що перекладений з англійської мови і виданий у 1999 р. київським видавництвом
“Основи”, відзначено: “Витрати (“Cost”). Визначення поняття “витрати” як економічної категорії в працях сучасних вчених(Додаток 1)
В першу чергу при аналізі витрат тваринництва відмітимо, що поняття об’єкта обліку витрат, як такого, здебільшого за науковцями дещо різниться, але й прослідковується загальна тенденція, щодо виділення об’єкта обліку витрат, як ознаки, за якою проводять групування витрат.
Як вважає Гарасим П.М., з позиції управлінського обліку об’єкт обліку витрат – це ознака, за якою проводять групування виробничих витрат з метою управління собівартістю. Аналогічне трактування об’єкта обліку витрат подано в роботах Карпової Т.П.
Гасенко Л.В. визначає об’єкт обліку витрат, як продукт або сегмент діяльності, щодо якого може бути організований відособлений облік витрат і наголошує, що в окремих випадках об’єктом витрат можуть бути види діяльності
Об’єкти обліку витрат:
1.Первинні об’єкти обліку витрат(фактори виробництва):власні ресурси підприємства,як до визначеного етапу виробництва акумулюють на собі затрати:робоча сила,матеріальні ресурси,обладнання,споруди тощо.
2.Місця виникнення витрат,центри витрат:структурні складові підприємства(дільниці,відділки,ферми) із додатковим угрупуванням витрат у виді окремих робіт,операцій,функцій,тозо всередині вироничих підрозділів.
3.Види та групи худоби:основне стадо ВРХ;худоба на вирощуванні та відгодівлі;основне стадо свиней;свині на вирощуванні;свині на відгодівлі;основне стадо овець;вівці на вирощуванні та відгодівлі;доросле стало птиці(при необхідності-за видами птиці);молодняк птиці і т.ін.
4.Види діяльності із виділенням центрів відповідальності:
У розрізі видів діяльності:
-постачальницько-заготівельна;
-виробнича;
-фінансово-збутова;
-організаційна,тощо.
Отже,проаналізувавши наукові дослідження,можна зробити висновок,що незважаючи на великий потенціал України в розвитку тваринництва, а саме наявність сприятливих природно-кліматичних, земельних, трудових ресурсів тощо, дана галузь сільського господарства перебуває в досить тяжкому стані. В умовах світової кризи вітчизняне скотарство потребує ще більш ефективного державного захисту. Тому, на нашу думку, проаналізувавши ситуацію розвитку галузі ВРХ, можна зробити висновок про негативні тенденції в розвитку скотарства: скорочення поголів’я тварин, вагоме зниження продуктивності худоби, погіршення її якісного складу. Звичайно, дані обставини спричинили погіршення якості продукції ВРХ та зменшення об’ємів виробництва, а звідси і споживання цінних продуктів харчування.
1.2 Методичні підходи до аналізу продукції тваринництва.
Тваринництво в залежності від видів вирощуваних тварин має ряд самостійних галузей: велика рогата худоба, свинарство, вівчарство, птахівництво і т. д. У свою чергу, кожна з цих галузей може включати конкретні виробництва зі спеціалізацією на випуску окремих видів продукції: галузь великої рогатої худоби - молочне тваринництво і вирощування худоби на м'ясо; птахівництво - виробництво яєць і м'яса, і т. д. Отже, витрати у тваринництві розмежовуються по галузях і видах виробництва. Це має знайти відображення і в бухгалтерському обліку.
У тваринництві, як і в інших галузях, вироблені витрати неоднорідні. Вони включають різні конкретні матеріальні витрати (корми, біопрепарати, медикаменти, різні матеріали і т. д.), витрачена праця, амортизацію основних засобів і т. п. Бухгалтерський облік у тваринництві має, отже, забезпечити суворе поділ витрат за їх видами. У цілому побудова обліку витрат у тваринництві має ряд відмінностей, що визначається особливостями галузі.
Оскільки в тваринництві, як правило, не існує тривалих розривів у строках вкладень коштів і виходу продукції, вважається, що всі витрати даного календарного року відносяться до виробництва продукції цього року. Отже, в бухгалтерському обліку немає необхідності розмежовувати витрати тваринництва по суміжних років. Всі витрати в тваринництві відображаються на рахунках з обліку витрат під продукцію поточного року. У тваринництві немає великої різноманітності виконуваних робіт.
Технологічний процес виробництва тут характеризується однорідністю виконуваних операцій: годування і догляд за худобою, отримання продукції. Причому всі ці операції, як правило, протікають безупинно і не розмежовуються суворо в часі. Отже, в тваринництві відсутня чітко виражене поділ витрат у часі за видами робіт і окремими операціями. Тому в бухгалтерському обліку немає підрозділи витрат за цією ознакою.
В тваринництві виробничий процес, як правило, сконцентрований, наприклад, виробництво продукції молочного тваринництва - на фермах, свинарства - на свинофермах і т. д. Отже, в бухгалтерському обліку немає потреби у розмежуванні витрат по окремим виробничим підрозділам (за винятком випадків, коли один вид тварин міститься на кількох фермах).
Розмежування витрат забезпечується за рахунок відповідної побудови аналітичного обліку. Аналітичні рахунки витрат відкривають по основних галузях тваринництва, а всередині галузі - по кожному виду виробництва або групі худоби. Також розмежування досягається за рахунок відповідної побудови облікових регістрів. Облік витрат ведуть з виділенням окремих рядків на кожен вид і статтю витрат. Розмежування витрат по підрозділах забезпечується складанням особових рахунків (виробничих звітів) підрозділів.
У галузі тваринництва не виникає питання про використання різних методів обліку витрат. Всі необхідні дані отримують при звичайному побудові аналітичного обліку і форм облікових регістрів.
Таким чином,основними завданнями обліку витрат в галузі тваринництва є:
-економічно обгрунтоване розмежування витрат за видами виробництв і групах худоби;
-точний поділ усіх витрат по економічно однорідним елементам і статтям, з яких складається собівартість виробленої продукції;
-своєчасне, точне і повне відображення виходу продукції, одержуваної від тваринництва;
-точне відображення витрат по підрозділах господарства;
-економічно обгрунтоване визначення собівартості основної, сполученої та побічної продукції .
У сільському господарстві обчислюють собівартість всіх основних видів продукції рослинництва і тваринництва, і навіть підсобних й обслуговуючих виробництв.
Тваринництво:
1.Молочні стадо великої рогатої худоби: молоко, приплід, приріст живої маси
2.М'ясне скотарство: приріст живої маси
-свинарство: приріст живої маси
-вівчарство: шерсть, приріст живої маси,шкурки
-птахівництво : яйця, приріст живої маси.
Собівартість різних видів продукції галузі складається з однотипних статей витрат.
Так, собівартість продукції тваринництва входять такі статті витрат:
1. Оплату праці з відрахуваннями на соціальні потреби.
2. Корми.
3. Засоби захисту тварин.
4. Витрати утримання основних засобів.
5. Роботи і комунальні послуги.
6. Витрати щодо виробництва й управління.
7. Втрати від падежу худоби.
8. Інші витрати.
При проведенні розрахунків витрат кормів худобі та птиці слід дотримуватися таких методологічних підходів:
1)розрахунки показників витрат кормів у господарствах усіх категорій, у т.ч. у домогосподарствах, здійснюються в цілому по державі, регіону (області, республіці). Розрахунки витрат кормів у сільськогосподарських підприємствах проводяться з подальшим розподілом за адміністративною структурою (область, республіка, район);
2)при розрахунках необхідно проводити аналіз отриманих результатів, порівнювати їх у динаміці з попередніми показниками;
3)у разі відсутності або недостатньої кількості даних по окремих показниках (наприклад, за окремими видами кормів) у вибірковій сукупності обстеження діяльності домогосподарств у сільській місцевості з метою підвищення достовірності розрахунків можливе використання показників, що характеризують основні тенденції (частки, темпи зміни), що склалися в сільськогосподарських підприємствах; коригування може бути використане також у випадках, коли до вибіркової сукупності не потрапили великі домогосподарства, які займаються підприємницькою діяльністю і виробляють продукцію на товарній основі;
4) у разі відсутності або недостатньої кількості показників по домогосподарствах окремого адміністративного району при проведенні розрахунків можна скористатися середніми даними за природно-сільськогосподарською територією, до якої район відноситься, або по регіону в цілому.
Для визначення ефективності сільськогосподарської діяльності підприємства проводять:
1.Аналіз зміни поголів'я худоби господарства
Велику роль під час аналізу виробництва тваринництва грає аналіз виконання плану відтворення стада. Виконання плану з поголів'ю залежить від цього, як господарство організує відтворення стада, здобуде схвалення і збереже приплід, своєчасно підготує молодняк до переведення в основне череду та для реалізації. Щоб виявити причини зміни вихідного поголів'я, необхідно вивчити виконання плану обороту стада, тобто джерела надходження, і вибуття тварин. Збільшення поголів'я худоби безпосередньо впливає до зростання валової продукції тваринництва. Основним джерелом поповнення стада є отримання приплоду від маткового поголів'я. Недовиконання плану може відбутися через яловості маток, мертвонародженого приплоду. Причинами яловості найчастіше є незадовільні умови утримання маткового поголів'я, низький рівень їхнього годівлі, поганою організацією штучного запліднення, невчасна вибракування з основного стада маткового поголів'я, непридатного для відтворення, та інші. Їх встановлюють за даними зоотехнічного обліку. Важливим джерелом поповнення і відтворення стада є купівля племінних тварин, і навіть закупівля телят серед населення. Причинами незадовільного поповнення стада може бути відсутність джерела фінансування, недолік кормів, тваринницьких приміщень, несприятлива кон'юнктура ринку виробництва і інші причини. Основним каналом вибуття тварин є реалізація їх у м'ясокомбінат, племінні цілі й внутрішньогосподарський забій на переробку продукції.
У процесі відтворення стада відбуваються кількісні зміни у його й структурі у зв'язку з надходженням вирощувати приплід, перекладом молодняку із молодших груп у старші, реалізацією молодняку й західної частини дорослих тварин. Відбуваються ще й якісних змін у складі поголів'я по породності, віку, продуктивності у зв'язку з проведенням селекційного плану племінної роботи, відбору кращих, вибраковки низько продуктивних, давніх і хворих, придбання племінних тварин. Необхідно вивчити структуру стада, встановити зміни у ній зміни і обрати економічну оцінку, тобто показати, наскільки доцільні зміни у структурі стада з погляду збільшення обсягів виробництва, раціонального використання трудових і кормових ресурсів немає і отримання максимуму прибутку. З аналізу обороту череда та руху тварин виявляють показники відтворення стада. Такими показниками є відсоток вибраковки тварин, відсоток яловості корів, відсоток падежу приплоду, коефіцієнт схоронності приплоду та інші.
2.Аналіз продуктивності тварин
Продуктивність тварин визначається кількістю продукції, отриманої від голови за період (день, місяць, рік). По дорослому череді ВРХ показником продуктивності є надій молока на фуражну корову і вихід телят на 100 корів, а, по молодняку – середньодобовий приріст живої маси. У процесі аналізу необхідно вивчити динаміку і виконання плану з продуктивності тварин та встановити причини зміни рівня продуктивності. У процесі аналізу важливо встановити ступінь впливу кожного чинника до рівня продуктивності тварин і звинувачують з урахуванням факторного аналізу визначити величину невикористаних, поточних і найперспективніших резервів збільшення виробництва.[7]
3.Аналіз виробництва валової продукції тваринництва
Валова продукція тваринництва – це загальний обсяг продукції галузі, виробленої через те чи іншого період. Основна валова продукція включає: по-крупному рогатому худобі молочного напрями – молоко, приплід, приріст живої маси молодняку і худоби на відгодівлі; по свинарству – приплід, приріст живої маси. Окрім основної в валову продукцію тваринництва входить побічна продукція, до котрої я відносять гній, шкіри полеглих тварин. У процесі аналізу валового виходу продукції необхідно визначити зміна валового виходу продукції з роках і проаналізувати виробництво продукції тваринництва, вплив різних чинників для виходу продукції, і навіть встановити причин, які впливом геть зміна виходу продукції.
4.Аналіз собівартості продукції тваринництва
Найважливіший показник економічної ефективності сільськогосподарського виробництва – собівартість продукції. У ній позначаються на узагальненому вигляді продуктивності праці, її оплата, рівень використання основних засобів, витрати предметів праці та інші умови виробництва. Зниження собівартості продукції забезпечує зростання прибутку господарства і тим самим є основним джерелом зростання накопичень, необхідних для подальшого зростання економіки сільськогосподарського виробництва та підвищення його життєвого рівня. Важливе значення для успішного вирішення цього завдання має аналіз собівартості продукції, виявляє шляху й резерви її зниження уже згадуваному господарстві[8]
Щоб успішно справитися з завданнями збільшення виробництва тваринництва, у господарстві необхідно своєчасно виявляти і використовувати резерви його розвитку. Резерви збільшення виробництва перебувають у підвищенні продуктивності худоби, і навіть зростанні поголів'я. Найважливіші їх: зміцнення кормової бази, поліпшення породного складу стада, скорочення яловості корів і своєчасне покриття теличок, ліквідація падежу тварин, поліпшення структури стада, зростання питомої ваги маткового поголів'я, підвищення рівня механізації робочих процесів на тваринницьких фермах, усунення позапланового забою худоби на внутрішньогосподарські потреби, поліпшення рівня зоотехнічного і ветеринарного обслуговування тварин, поліпшення умов змісту худоби.
1.3.Завдання та інформаційне забезпечення аналізу витрат продукції тваринництва
Основним завданням аналізу витрат продукції тваринництва є пошук можливостей нарощування виробництва продукції тваринництва, поліпшення її асортименту і якості. Це актуально, особливо тепер, коли економічна ситуація в країні не сприяє розвитку галузі. Це ускладнює роботу кожного сільськогосподарського підприємства і вимагає розробки цілеспрямованих заходів щодо найповнішого використання потенціалу галузі і підвищення її ролі в економіці господарства.Забезпечити таку розробку повинен економічний аналіз. При його здійсненні необхідно враховувати особливості розвитку галузі тваринництва: виробництво продукції значною мірою залежить від біологічних особливостей тварин; розвиток даної галузі тісно пов'язаний з розвитком рослинництва; тут ширше застосовуються різні форми організації виробництва: від великих тваринницьких комплексів до фермерських господарств та ін. Врахування вищенаведених застережень підвищує якість аналітичної роботи,сприяє ширшому використанню результатів, аналізу в управлінні галуззю.[9]
Побудова інформаційної бази аналізу витрат починається з визначення джерел достовірної інформації, де відображено попередні та поточні витрати як за елементами, так і за калькуляційними статтями. Етап пошуку даних повинен включати у себе: визначення та склад вихідної інформації, джерела її отримання, методи збирання, запису та зберігання.
Інформація щодо елементів та статей калькуляції собівартості потребує кропіткого збору, бо відображається у звітах не у повному обсязі. Проведення аналізу доцільно розпочати з вивчення бухгалтерських рахунків.
Прямі витрати обліковують на рахунку 23 "Виробництво", непрямі – на рахунку 91 "Загальновиробничі витрати", які періодично списуються на рахунок "Виробництво" розподіляють за об'єктами обліку витрат. Невиробничі витрати накопичуються на рахунках 92 "Адміністративні витрати", 93 "Витрати на збут", 94 "Інші витрати операційної діяльності", до собівартості продукції не включаються, а відносяться на фінансові результати звітного періоду.
Для узагальнення інформації про втрати від браку у виробництві призначено рахунок 24 "Брак у виробництві", за дебетом якого відображають витрати через виявлений зовнішній і внутрішній брак. Окремі витрати не можуть бути віднесені повністю на собівартість продукції поточного року, тому їх обліковують на рахунку 39 "Витрати майбутніх періодів".
Для аналізу витрат виробництва використовують Журнал-ордер № 5 В с.-г чи просто журнал. Він призначений для відображення кредитових оборотів щодо рахунків 23, 24, 39, 91 , 92, 93. Первинні документи, накопичувальні відомості, бухгалтерські довідки, Зведена відомість № 5.1 с.-г. нарахування та розподілу оплати праці та відрахувань від неї за об’єктами обліку витрат, Відомість № 4.6 с.-г. нарахування амортизації основних засобів та інших необоротних активів, або Відомість № 4.7 с.-г.
Нарахування амортизації основних засобів та інших необоротних активів, за методом, передбаченим податковим законодавством тощо, є підставою для заповнення Звітів (форма № 5.5 с.-г., 5.6 с.-г., 5.7 с.-г., 5.8 с.-г., 5.9 с.-г.). Даний факт є допоміжним інструментом при пошуку невідповідності даних за окремими рахунками витрат підприємства.
Для аналізу за субрахунками 231 "Рослинництво" та 232 "Тваринництво" передбачено Звіт № 5.5 с.-г. про витрати та вихід продукції основного виробництва, для інших виробництв – Звіт № 5.6 с.-г., для загальновиробничих витрат – Звіт № 5.7 с.-г., для адміністративних витрат – Звіт № 5.8 с.-г., для витрат на збут – Звіт № 5.9 с.-г. Зазначені у таблиці суми з кредиту рахунків витрат: матеріали, витрати на заробітну плату, на соціальні заходи, амортизацію, виплати стороннім організація та іншим кредиторам є додатковою перевіркою аналізу витрат за елементами, яку у першу чергу роблять на основі розділу 2 форми № 2 фінансової звітності.
Для аналізу витрат за статтями доречно використовувати Журнал-ордер № 5 Г с.-г., де відображають операції за рахунками: 90 "Собівартість реалізації", 94 "Інші витрати операційної діяльності", 95 "Фінансові витрати", 96 "Втрати від участі в капіталі", 97 "Інші витрати", 98 "Податок на прибуток", 99 "Надзвичайні витрати". Слід відмітити, що інформація у цьому регістрі наведена як на початок місяця, так і за окремий місяць загалом.
У процесі аналізу витрат обов’язково переглядають головні форми фінансової звітності. У формі №1 за активом перевіряють правильність амортизаційних відрахувань на рахунках 131, 132, 133 та відображення 23, за пасивом – поточні зобов’язання за субрахунками 641, 651, 661, 91. Звіт про фінансові результати інформує про доходи, витрати та фінансові результати. З розділу 1 цієї форми за рядком 040 для аналізу беруть значення собівартості реалізованої продукції, за 070 – суму адміністративних витрат, 080 – витрати на збут, 090 – інші операційні витрати. У розділі 2 наведені значення за звітний та попередній періоди операційних витрат за елементами.
Інша група джерел – статистична звітність, що подається Органу державної статистики за місцезнаходженням. Замість звичної форми № 5-с "Звіт про витрати на виробництво продукції (робіт, послуг)"починаючи з 2013 року, підприємства повинні не пізніше 9 лютого наступного за звітним роком подати за формою 1-підприємництво "Структурне обстеження підприємства" [4].
У розділі 3 цієї форми "Розподіл основних показників за видами економічної діяльності" відбирають дані про матеріальні витрати, амортизацію, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи. Більший рівень деталізації витрат спостерігаємо у розділі 4 "Розподіл матеріальних витрат і витрат на оплату послуг, використаних у виробництві, за продуктами та послугами". З розділу 6 "Кількість працівників та відпрацьований час" можна дізнатися про фонд оплати праці на підприємстві.
Наступним статистичним джерелом для аналізу витрат є форма 50-сг "Основні економічні показники роботи сільськогосподарських підприємств", що затверджена наказом Держстату України від 17.07.2012 № 301 [10]. З довідки 1 "Структура виробничої собівартості за видами продукції сільського господарства" до розділу 1 даної форми можна отримати інформацію щодо складових виробничої собівартості за видами продукції тваринництва та рослинництва. Розділ 2 "Витрати на виробництво продукції сільського господарства і послуг" доцільно використати для аналізу витрат за елементами. Додатково для цілей аналізу витрат на купівлю насіння, добрив та інших ресурсів, які використовують у життєвому циклі біологічних активів слід розглянути розділ 4 "Купівля матеріально-технічних ресурсів для виробничих потреб".
Загальна інформаційна база для проведення аналізу витрат продукції тваринництва формується на основі джерел, які узагальнено та наведено в таблиці.
Таблиця 1.1.3