§ 4. Професійна таємниця юриста-практика

Кожна людина має право на таємницю.

Право на таємницю — невідчужуване абсолютне право особи на приховання від інших осіб відомостей, що мають відношення до самопрояву її (особи) в суспільстві, якщо ці відомості віднесені до таємниць законом або якщо особа вживає заходів щодо нерозголо-шення якоїсь інформації.

Таємниці щодо об'єкта охоронюваної інформації: особисті; про­ фесійні. І

В Конституції України закріплено право громадянина на недотор­канність, на таємницю його особистого і сімейного життя («недото­рканність» і «таємниця» — два поняття, що характеризують приро­ду інституту приватного життя).

Особисті таємниці гарантовані конституційними нормами у формі права на невтручання в особисте і сімейне життя:

1) не допускається збирання, збереження, використання і поши­рення конфіденційної інформації про особу без її згоди. Винятки стосуються випадків, що передбачені законом, коли це необхідно

Етична культура юриста 283

■ інтересах національної безпеки, економічного добробуту і прав цюдини;

2. кожен громадянин має право знайомитися в органах держав­ної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організа­ціях із відомостями про себе (крім випадків, коли такі відомості с державною чи іншою захищеною законом таємницею);

3. кожному громадянину гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе та членів родини і права вимагати вилучення будь-якої інформації;

4. кожному громадянину гарантується право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, заподіяної збиранням, збережен­ням, використанням і поширенням недостовірної інформації про особу і членів її родини.

Професійна таємниця, або конфіденційність (від лат. сопй-сіспйа — довір'я, довірчий, секретний, що не підлягає розголошен­ню, публікації), є однією з умов успішного здійснення професійної діяльності юриста, виконання його професійного обов'язку. Вона виражається в нерозголошенні конфіденційної інформації — відо­мостей, що знаходяться у володінні, користуванні і розпорядженні окремих фізичних або юридичних осіб і поширюються за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов (ст. ЗО Закону України «Про інформацію»).

У чинному законодавстві України відсутнє чітке загальне форму­лювання поняття професійної таємниці², закріплені лише окремі її види: таємниця усиновлення; лікарська (медична) таємниця; комер­ційна і службова таємниця; банківська таємниця; таємниця слідства і дізнання; відомості про міри безпеки працівників судових, правоохо­ронних і контролюючих органів, учасників кримінального процесу; адвокатська і нотаріальна таємниці.

Носієм професійної таємниці є юрист-фахівець, до якого грома­дянин звертається за допомогою — працюючи у державних і приват­них структурах він покликаний зберігати як державну, так і комер­ційну таємницю

відомості, що становлять державну таємницю, встано влені визначеним переліком у правових актах і ггідляга ють захисту з боку держави в особі відповідних органів

Професійна таємниця (за сферою діяльності)

Державна таємниця

284

Розділ XII

Комерційна таємниця

Вміння володіти професійною таємницею — важлива етична вимога (принцип), що складається з двох основних елементів: 1) нерозголошення службової таємниці громадянам; 2) нерозголо-шення службової таємниці колегам, що не мають безпосереднього відношення до розглядуваної справи.

Це правило є загальним для юристів всіх країн, особливо адво­катів. Так, у Канаді встановлені правила для адвокатів про конфі­денційність інформації, одне з яких наголошує: «Юрист зобов'язаний дотримуватися повної конфіденційності всієї інформації, що стосуєть­ся бізнесу і справ клієнта, отриманої в процесі професійних стосун­ків із ним, і не розголошувати таку інформацію поки не буде прямо або побічно уповноважений на те клієнтом або поки не повинен буде це зробити відповідно до вимоги закону».

Юрист зберігає право таємності стосовно кожного клієнта без винятку, незалежно від того, постійний він чи випадковий. Це правило діє й у тому випадку, коли юрист не продовжує вести справу клієнта через виниклі з ним розбіжності. Таємниця не пов'язує довірену особу часом і повинна бути збережена назавжди. Якщо юрист займається літературною працею (наприклад написанням мемуарів), то він зобо­в'язаний уникати розголошення конфіденційної інформації. Юристу доцільно уникати необачних бесід із жінкою (чоловіком) та іншими членами сім'ї про справи клієнта і припиняти будь-які розмови на цю тему навіть у тому випадку, якщо клієнт не названий. Це правило може не відноситися до фактів, що всім відомі, і усе ж юристу не варто брати участь в обговоренні цих фактів.

Часткове розголошення інформації може бути необхідним у разі подання протесту з позову в процесі розгляду справи клієнта. Юрист може розголосити інформацію партнерам по фірмі і неюри-дичному персоналу (секретарям та ін.) у випадку, якщо клієнт не має заперечень проти цього. Водночас юрист зобов'язаний попере­дити подальше розголошення інформації.

Санкціоноване розголошення інформації можливо у випад­ках, коли:

1) розголошення потрібно за законом або відповідно до судового порядку, але при цьому юрист повинен бути уважним і не розголо­шувати інформацію в більшому обсязі, чим це передбачено;

/ тична культура юриста

2. розголошення інформації необхідне для попередження злочину, і юрист має обгрунтовані причини вважати, що є можливість та­ким шляхом уникнути вчинення злочину;

3. розголошення може бути виправдане захистом юриста або його колег від будь-якого обвинувачення в їх протизаконній дії або неправомірній поведінці чи в отриманні хабара, але тільки в необ­хідних для справи межах.

Звернемося до окремих юридичних професій, котрим законами продиктовано дотримання таємниці.

Працівники міліції не мають права розголошувати відо­мості, що: а) стосуються особистого життя людини; б) принижують честь і гідність людини, якщо виконання обов'язків не потребує іншого (ст. 5 Закону України «Про міліцію»).

Слід звернути особливу увагу на слідчу таємницю, коли слід­чий (служби безпеки, прокуратури, органів внутрішніх справ, пода­ткової міліції) постійно і систематично отримує інформацію (у тому числі таку, що містить комерційну і банківську таємницю), необхід­ну для розслідування справи про злочин, що знаходиться в прова­дженні. Працівники слідчих органів можуть здійснювати в ході оперативно-розшукової діяльності про слухову вання телефонних переговорів і виїмку кореспонденції з метою: 1) одержання інфор­мації доказового характеру про злочин; 2) вилучення повідомлень для припинення злочинних зв'язків підозрюваного з іншими особа­ми; 3) розшуку обвинувачуваного; 4) забезпечення накладення на майно арешту (у цьому випадку підлягають вилученню і грошові перекази).

Через обставини, що склалися, частину інформації про хід і ре­зультати розслідування слідчий передає учасникам слідчих дій (спе­ціалісту, експерту, понятим при проведенні, наприклад, огляду міс­ця події та ін.). Зберегти таємницю від працівників слідчих органів неможливо, але отримані таким чином відомості не підлягають розголошенню і повинні бути використані тільки для розкриття злочину. Успіх проведення розслідування залежить від нерозголо­шення наявних даних, зберігання в таємниці планових і вироблених дій. Зберігання таємниці визначає належне виконання професійного обов'язку.

Зберігання адвокатської таємниці (ст.ст. 7, 9 Закону Укра­їни «Про адвокатуру») встановлюється для здійснення нормаль-

286

Розділ XII

ного правосуддя й забезпечення конфіденційності стосунків між ад­вокатом та його клієнтом.

Дані попереднього слідства, що стали відомими адвокату в зв'я­зку з виконанням професійних обов'язків, можуть бути розголошені тільки з дозволу слідчого або прокурора. Адвокат не вправі робити конфіденційне сприяння органам, що здійснюють оперативно-роз-шукову діяльність. Не дозволяється розголошувати адвокатську таємницю особам, які здійснюють дізнання, слідчим, прокурорам, суддям.

Зберігання нотаріальної таємниці (Закон України «Про нотарі­ат», Інструкція про порядок провадження нотаріальних дій нотаріу­сами України) встановлюється для нормального вчинення нотаріаль­них дій і забезпечення конфіденційності між нотаріусом і клієнтами. Відомості про нотаріальні дії і документи нотаріус видає тільки громадянам і юридичним особам, за дорученням яких відбувалися нотаріальні дії. Це одна з гарантій захисту прав громадян і юриди­чних осіб.

Зберігання професійної таємниці суддями (Закон України «Про статус судів») означає, що судді зобов'язані не розголошувати відомості, що становить державну, військову, службову, комерційну і банківську таємниці, таємницю дорадчої кімнати, відомості про особисте життя громадян та інші відомості, про які вони дізналися під час розгляду справи на судовому засіданні, для забезпечення не-розголошення яких було прийнято рішення на закритому судовому засіданні.

Працівники прокуратури (стаття 7 Закону України «Про про­куратуру») не мають права без дозволу прокурора або слідчого роз­голошувати дані перевірок або попереднього слідства до їх закін­чення.

Працівники служби безпеки (стаття 7 Закону України «Про Службу безпеки України») не мають права розголошувати: 1) відо­мості, що становлять державну, військову, службову і комерційну та­ємниці; 2) інформацію конфіденційного характеру, розголошення якої може завдати шкоди національній безпеці України, честі і гідності особи або порушити її законні права, крім випадків, передбачених за­конодавством в інтересах правосуддя.

Таким чином, зберігання таємниці — непорушна вимога профе­сійного обов'язку юриста. За порушення законодавства про держа­вну таємницю встановлена адміністративна відповідальність.

/• пшчна культура юриста 287