§ 5. Нопнріальна практика
Нотаріальна практика— професійна діяльність, що здійснюється корпусом нотаріусів, я:і працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаральних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватноіснотаріальною діяльністю та надають юридичну безпеку угодам:діям, документам та іншим фактам, здійснюваним громадянамига організаціями. Вчинення нотаріальних дій за кордоном покладаться на консульські установи України, а у випадках, передбачених чшним законодавством, — на дипломатичні представництва Україїи.
Нотаріальна практика здійнюється на основі Конституції України, Закону України «Про нотаріа», «Інструкції про порядок здійснення нотаріальних дій нотаріусам] України», затвердженої Наказом Міністерства юстиції України відЗ.03.2004 р., іншими відомчими нормативними актами.
Нотаріат — це система оранів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати праа, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші ноаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичюї вірогідності. (Див. ст. 1 Закону України «Про нотаріат».)
149
Нотаріальна практика поєднує: 1) діяльність нотаріату, спрямовану на наділення юридичною вірогідністю прав, а також фактів, що мають юридичне значення; 2) результати (підсумки) цієї діяльності; 3) накопичений досвід.
Зміст і структура нотаріальної практики:
Суб'єкти та учасники нотаріальної практики
(нотаріуси і нотаріальні об'єднання)
Об'єкти нотаріальної практики
(відносини з приводу здійснення нотаріальних дій)
Практична нотаріальна діяльність:
1) мета і завдання, функції; 2) нотаріальні дії; 3) нотаріальні операції (комплекс нотаріальних дій, об'єднаних єдиною метою і спрямова-ніхх на рішення окремого завдання в рамках юридичного процесу)
Зовнішня організація діяльності (акти-дії, акти-документи)
Внутрішня організація діяльності
(процесуальні провадження, стадії, режими)
Засоби, способи, методи нотаріальної діяльності
(використовуються для досягнення мети, одержання результатів)
Результати нотаріальної діяльності
Соціально-правовий досвід у галузі нотаріальної діяльності,
що формується в процесі добору доцільного в діях нотаріусів, а та кож аналітично осмислений та узятий на озброєння досвід здійснення наукових правових досліджень та правового навчання у їх у єдності і взаємодії
Види нотаріальної практики за характером повноважень:
практика посвідчення безперечного права (видача свідоцтв про право на спадщину; про право власності на частину в загальному майні подружжя; про придбання житлових будинків з публічних торгів; про придбання нерухомого майна, що було предметом іпотеки, та ін.);
практика посвідчення фактів (правомочності угод, автентичності копій документів і виписок з них, дійсності підпису на документах, підтвердження факту, що громадянин є живим або факту перебування громадянина у визначеному місці, підтвердження тотожності громадянина з особою, зображеної на фотографії та ін.);
практика надання документам виконавчої сили (опротесту-вання векселів, морських опротестувань, провадження виконавчих приписів та ін.);
150
Розділ
VI
практика охорони майна (здійснення визначених заходів для охорони спадкоємного майна);
практика накладання заборон на відчуження житлових будинків, квартир, дач, садових будинків, гаражів, земельних ділянок, іншого нерухомого майна;
практика збереження доказів (прийому на збереження документів та ін.) і деякі інші.
Нотаріус зобов'язаний сприяти клієнтам у здійсненні їхніх прав і законних інтересів, роз'ясняти їхні права й обов'язки, попереджати про наслідки нотаріальних дій.
Нотаріус зобов'язаний відмовити в здійсненні нотаріальної дії у випадку його невідповідності національному законодавству або міжнародним договорам.
§ б. Практика юридичної консультативної служби Практика юридичної консультативної служби — професійна діяльність корпусу юрисконсультів (юристів), формованих у відділах, бюро міністерств, підприємств, у комерційних фірмах у порядку загального працевлаштування, по їхньому правовому забезпеченню.
Порядок діяльності і повноваження юридичної консультативної служби визначаються в «Загальному положенні про юридичну службу міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, державного підприємства, установи, організації», затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.1995 р. Практика юридичної консультативної служби здійснюється на основі Конституції України, Закону України «Про державну службу», зазначеного «Загального положення...», інших нормативно-правових актів, а також «Основних положень професійної етики юристів України». З питань організації та методики ведення правової роботи юридична служба керується рекомендаціями Мінюсту.
Юридична консультативна служба — це система юридичних відділів, груп і посадових осіб, на які покладений обов'язок здійснювати контроль за законністю наказів і розпоряджень, видаваних адміністраціями державного органу, комерційної і некомерційної організації, надавати правову допомогу в усіх заходах, пов'язаних із правовою забезпеченістю їхньої діяльності.
Специфіка юридичної консультативної служби визначається: 1) профілем діяльності установи або підприємства (міністерство або державне підприємство, комерційне підприємство з виробницт-
151
на господарських товарів для внутрішнього ринку або установа, що організовує імпортно-експортні операції);
2) професійною спеціалізацією юриста в межах юридичного відділу, групи або служби, якщо вони є.
Практика юридичної консультативної служби поєднує: 1) її діяльність, спрямовану на правове забезпечення різноманітних форм і методів роботи тієї організаційної структури, що користується правовими послугами цієї служби; 2) результати (підсумки) цієї діяльності; 3) накопичений досвід.
Зміст і структура юридичної консультативної практики:
Суб'єкти юридичної консультативної служби
(юридичні бюро міністерств, підприємств; юрисконсульти)
Об'єкти юридичної консультативної служби
(відносини з приводу здійснення правових послуг юридичної консультативної служби)
Практична юридична консультативна служба:
Зовнішня організація діяльності (акти-дії, акти-документи)
1) мета і завдання, функції; 2) дії суб'єктів юридичної консультативної служби; 3) операції суб'єктів юридичної консультативної служби (комплекс дій юрисконсультів, об'єднаних єдиною метою і спрямо-ваних на вирішення окремого завдання в рамках юридичного процесу)
Внутрішня організація діяльності
(процесуальні провадження, стадії, режими)
Засоби, способи, методи діяльності суб'єктів юридичної консультативної служби
(використовуються для досягнення мети, одержання результатів)
Результати діяльності юридичної консультативної служби
Соціально-правовий досвід у галузі юридичної консультативної служби,
що формується в процесі добору доцільного в діях і операціях юрис консультів, а також аналітично осмислений та узятий на озброєння досвід здійснення наукових правових досліджень та правового на- вчання у їх єдності і взаємодії
Види юридичної консультативної практики за характером повноважень:
практика організації і забезпечення правильного виконання законодавчих актів, інших нормативних актів і документів, подання керівництву пропозицій по вирішенню правових питань виробничої, економічної і соціальної діяльності підприємства;
152
практика безпосередньої участі в підготов! наказів і інших документів підприємства, що регулюють віносини структурних підрозділів, їхню майнову відповідальність; еревірки їхньої відповідності законодавству, їхнє візування;
практика участі в підготовці, укладанні госодарських договорів з іншими підприємствами, установами й орінізаціями і контролю за їх виконанням;
практика представлення (репрезентування) ^встановленому законодавством порядку інтересів підприємства в сдах, інших органах при розгляді правових питань і спорів;
практика надання правової оцінки претензіям пред'явленим до підприємства або підприємством у зв'язку з поушенням його майнових прав і законних інтересів;
практика сприяння додержанню законносі в реалізації прав трудового колективу при рішенні питань вирбничого характеру і соціального розвитку; участі в укладанні колктивного договору, консультуванні виборних органів трудового олективу з питань законодавства, що стосуються їхніх повноважеш;
практика забезпечення правильного застоювання норм трудового, житлового, пенсійного, іншого закоюдавства, що зачіпають права і законні інтереси працівників, внєсаня пропозиції керівникові підприємства про відновлення порушених рав; у випадку невиконання вимог законодавства при звільненні праівника з роботи, переході на іншу роботу, залученні до дисциплінарні' або матеріальної відповідальності дається письмовий висновок і пропозиціями щодо усунення порушень.
§ 7. Практика органів реєстрації (запис/) актів громадянського стану Практика органів реєстрації (запису) актів г]Омадянсько-го стану (загс) — професійна діяльність, здійснюана корпусом працівників цих органів по обов'язковому засвідченнкім'ям держави актів громадянського стану — основних подій у житті юдини: фактів народження, смерті, одруження, розірвання шлюбувстановлення батьківства, зміни прізвища, імені, по батькові і видач свідоцтв про їхню реєстрацію. Актами громадянського (цивільної)) стану нази^ вається також сам запис про ці події.
І кновні види юридичної практики 153
Діяльність працівників органів загсу здійснюється на основі Конституції України, Закону України «Про органи реєстрації актів громадянського стану», наказів міністра юстиції України (наприклад наказу від 17.04.2002 р., що затверджує «Типове положення про районний, районний у місті, міський (міст обласного значення) відділах реєстрації актів громадянського стану») та інших нормативно-правових актів, «Основних положень професійної етики юристів України»
Система органів реєстрації актів громадянського стану — 1) відділи реєстрації актів громадянського стану Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських, районних, районних у містах, міських (міст обласного значення) управлінь юстиції; 2) виконавчі органи сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад; 3) консульські установи та дипломатичні представництва України (проводять реєстрацію актів громадянського стану громадян України, які проживають за кордоном).
Практика органів реєстрації актів громадянського стану поєднує: 1) діяльність, що полягає в реєстрації фактів народження, смерті, одруження, розірвання шлюбу, переміни прізвища, імені, по батькові; 2) результати (підсумки) цієї діяльності — запис про ці події в актових книгах і видача свідоцтв про них; 3) їх накопичений досвід.
Зміст і структура практики працівників органів загсу:
Суб'єкти реєстрації (запису) актів громадянського стану
(органи, відділи органів реєстрації актів цивільного стану,
їхні керівники, спеціалісти)
Об'єкти реєстрації (запису) актів громадянського стану (відносиші з приводу здійснення правових послуг працівниками
органів реєстрації (запису) актів цивільного стану)
Практична діяльність органів реєстрації (запису) актів громадянського стану: 1) мета і завдання, функції; 2) дії працівників органів реєстрації (за пису) актів цивільного стану; 3) операції органів реєстрації (запису) актів цивільного стану (комплекс дій органів реєстрації (запису) актів цивільного стану, об'єднаних єдиною метою і спрямованих на вггрі- шення окремого завдання в рамках юридичного процесу)
Розділ
VI
Зовнішня організація діяльності (акти-дії, акти-документи)
Внутрішня організація діяльності
(процесуальні провадження,
стадії, режими)
Засоби, способи, методи діяльності органів реєстрації (запису) актів громадянського стану
(використовуються для досягнення мети, одержання результатів)
Результати діяльності органів реєстрації (запису) актів громадянського стану
Соціально-правовий досвід,
накопичений органами реєстрації (запису) актів громадянського стану, що формується в процесі добору доцільного в діях працівників цих органів стосовно ведення процедур реєстрації актів і відображення їх результатів у книгах спеціального зразка, а також аналітично осмисленій та узятий на озброєння досвід здійснення наукових І'правових досліджень та правового навчання у їх єдності і взаємодії
Види практики органів реєстрації (запису) актів громадянського стану:
практика забезпечення повної, своєчасної і правильної реєстрації актів цивільного стану. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до Закону «Про органи реєстрації актів громадянського стану», «Положення про порядок зміни, відновлення та анулювання записів актів громадянського стану» і «Правил реєстрації актів громадянського стану в Україні» (2000 р.), що затверджені наказом Міністерства юстиції України;
практика внесення в актові записи необхідних змін, доповнень і виправлень. Виправлення, доповнення і зміни записів актів громадянського (цивільного) стану провадиться органами загсу при наявності достатніх підстав і відсутності спорів між зацікавленими особами. Якщо є спір або відмовлення органу загсу у виправленні імені, по батькові, внесенні змін, доповнень, виправлень у записі актів громадянського стану, то вони дозволяються судом;
практика поновлення втрачених і анулювання повторно складених актових записів. Анулювання первинних актових записів цивільного стану проводиться відділами реєстрації актів цивільного стан)' за місцем їхнього складання, в основному на підставі рішення суду. Відновлені або повторно складені актові записи громадянського стану (у випадку виявлення первинних записів) анулюються на підставі рішення суду або рішення відділу реєстрації актів
Основні види юридичної практики 155
громадянського стану Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в АР Крим, обласного, Київського або Севастопольського міського управління юстиції (за місцезнаходженням відновленого або повторно складеного запису);
практика надання громадянам свідоцтв про реєстрацію. Про кожен факт реєстрації акта громадянського стану органами реєстрації актів громадянського стану видаються відповідні свідоцтва про народження, смерть, одруження, розірвання шлюбу, зміну прізвища, імені, по батькові на бланках суворої звітності, виготовлених за єдиними зразками;
практика збереження архівного фонду. Книги реєстрації актів цивільного стану складаються у двох примірниках. Перші примірники, складені на території даного району (міста), а також метричні книги, складені до створення органів запису актів громадянського стану, зберігаються в архіві відділу реєстрації актів громадянського стану за місцем їхнього складання. Другі примірники і метричні книги, складені на території області (міста), зберігаються в архівах відділів реєстрації актів громадянського стану Головного управління юстиції України в АР Крим, обласних, Київському і Севастопольському міських управлінь юстиції.
Тут перелічена лише частина видів практики органів реєстрації (запису) актів громадянського стану.
§ 8. Слідча практика Слідча практика — узагальнена професійна правоохоронна діяльність по розслідуванню кримінальних справ, здійснювана слідчим корпусом (слідчими), що призначається відповідним порядком і перебуває в розпорядженні органів прокуратури, органів внутрішніх справ3, податкової міліції4, служби безпеки5.
2 Органи внутрішніх справ — правоохоронні органи виконавчої влади, що складаються з галузевих служб: міліції, слідчого апарату; внутрішніх військ; кримінально-виконавчих установ.
4 Податкова міліція — один із правоохоронних органів, що має на меті забезпе чення економічної безпеки країни в галузі оподатковування і вирішує такі завдання, як виявлення, попередження і припинення податкових злочинів, забезпечення безпе ки працівників податкових адміністрацій, виявлення, попередження і припинення порушень у податкових органах. Цс спеціальний підрозділ Державної податкової служби по боротьбі з податковими правопорушеннями.
5 Служба безпеки України — державний правоохоронний орган спеціального призначення, що забезпечує державну безпеку країни.
156 Розділ
VI
Слідча практика здійснюється на основі Конституції України, законів України «Про прокуратуру», «Про міліцію», «Про службу безпеки України», «Про державну податкову службу в Україні», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю», наказів Генерального прокурора і Міністра внутрішніх справ України, статутів і інструкцій, що стосується діяльності працівників МВС, етичних кодексів (Етичний кодекс працівника органів внутрішніх справ України, Кодекс честі працівника органів внутрішніх справ України).
Слідча практика поєднує: 1) кримінально-процесуальну діяльність слідчих різних правоохоронних відомств по розслідуванню злочинів; 2) результати (підсумки) цієї діяльності (внутрішньої і зовнішньої) — встановлення об'єктивних фактичних обставин діяння, винності або невинності особи, виявлення причин і умов, що сприяли здійсненню злочину й ін.; 3) накопичений досвід. Зміст і структура слідчої практики:
Суб'єкти слідчої практики
(правоохоронні органи, їхні слідчі підрозділи, слідчі групи, слідчо-оперативні групи, слідчі)
Об'єкти слідчої практики
(відносини, що виникають, продовжуються, змінюються і припиняються між суб'єктами в процесі розслідування кримінальної справи)
Практична діяльність слідчих підрозділів, груп, слідчих правоохоронних органів:
1) мета і завдання, функції; 2) дії слідчих підрозділів, груп, слідчих; 3) операції слідчих підрозділів, груп, слідчих правоохоронних орга нів (комплекс дій слідчих підрозділів, груп, слідчих правоохоронних органів, об'єднаних єдиною метою і спрямованих на вирішення окре- мого завдання в рамках юридичного процесу)
Зовнішня організація діяльності (акти-дії, акти-документи) ■
Внутрішня організація діяльності
(процесуальні провадження стадії, режими)
Засоби, способи, методи діяльності слідчих підрозділів, груп, слідчих правоохоронних органів
(використовуються для досягнення мети, одержання результатів)
Результати діяльності слідчих підрозділів, груп, слідчих правоохоронних органів
Основні види юридичної практики 157
Соціально-правовий досвід,
накопичений слідчими підрозділами, групами, слідчими правоохоронних органів, що формується в процесі добору доцільного в їх діях і операціях, а також аналітично осмислений та узятий на озброєння досвід здійснення наукових правових досліджень та правового на-
вчання з' їх єдності і взаємодії
Практику слідчого апарата відповідно до предмета ведення відомчих державних служб (прокуратура, органи внутрішніх справ, служба безпеки, податкова міліція) можна розділити на види:
практика слідчих прокуратури;
практика слідчих органів внутрішніх справ (МВС);
практика слідчих служби безпеки (СБУ);
практика слідчих податкової міліції (Державна податкова служба).
Види слідчої практики за характером повноважень (загальні для усіх відомчих служб):
практика встановлення події злочину та осіб, що його вчинили; ухвалення рішення про порушення кримінальної справи або про відмовлення в порушенні кримінальної справи;
практика збирання та оцінки доказів провини особи у вчиненні злочину, залучення особи як обвинувачуваної по справі;
практика встановлення розміру збитку, заподіяного злочином і надання допомоги в його відшкодуванні;
практика встановлення причин і умов, що сприяли вчиненню злочину; вживання заходів щодо їхнього усунення;
практика надання допомоги у відшкодуванні збитку, заподіяного злочином.
Види слідчої практики податкової міліції по розслідуванню податкових злочинів (як приклад для акцентування уваги на особливостях кожної з них):
практика огляду і вивчення первинних документів, виїмки необхідних (відсутніх) документів. Одна з основних слідчих дій по цих справах пов'язана з оглядом і слідчим вивченням бухгалтерських документів. До числа вивчених документів, як правило, відносяться: розрахункові документи по податках; документи бухгалтерської звітності; платіжні доручення; довідки від банків та ін.;
практика допиту податкового інспектора;
158
практика допиту посадових осіб організації-платника (керівників, головного бухгалтера), а також керівників і працівників ор-ганізацій-контрагентів;
практика обшуку в приміщеннях організації і за місцем проживання посадових осіб, що ухиляються від податку;
практика проведення аудиторської перевірки;
практика призначення і проведення експертиз.
Види слідчої практики за кількістю суб'єктів, що її здійснюють:
одноособова — здійснюється одним слідчим;
колективна — здійснюється слідчою групою або слідчо-оперативною групою.
Практика слідчої групи складається з діяльності по проведенню слідства після її (слідчої групи) створення, про що вказується в постанові про порушення справи. Якщо розслідування справи доручається пізніше декільком слідчим (у залежності від їхньої відомчої приналежності), то про це повідомляє відповідний прокурор або начальник слідчого відділу, що виносить окрему постанову. Особа, що створила слідчу групу, призначає старшого — керівника групи, котрий виносить постанову про прийняття справи у своє провадження. Постанова про створення групи доводиться до відома обвинувачуваного, а також підозрюваного, захисника, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, їхнім законним представникам (тому що вони мають право заявляти відвід слідчому). Керівник слідчої групи, відповідальний за розслідування справи в цілому, проводить відповідальні слідчі дії або бере участь у їхньому провадженні. Він особисто приймає підсумкові процесуальні рішення в справі (складає або підписує обвинувальний висновок, постанову про закриття справи або про направлення її до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру).
Практика слідчо-оперативної групи (відомчої, міжвідомчої) виражається в діяльності її учасників — працівників органів досудо-вого слідства, дізнання, експертно-криміналістичної й іншої служб у їхній взаємодії по розслідуванню і розкриттю злочинів. Це можуть бути такі види практики слідчо-оперативних груп:
1) практика чергових слідчо-оперативних груп — діяльність груп, створених начальником районного або міського відділення (управління) МВС відповідно до графіка у випадку повідомлення
Основні види юридичної практики 159
про вчинені злочини з числа працівників органу оперативного реагування; їхній склад — слідчий, оперативні працівники карного розшук}', експерт-криміналіст, дільничні інспектори міліції;
практика постійно діючих слідчо-оперативних груп — діяльність груп, створених на основі спільного наказу прокурора області і начальника управління МВС в області для розкриття вбивств та інших тяжких і особливо тяжких злочинів; їхній склад — слідчий з особливо важливих справ або старші слідчі прокуратури області і працівники карного розшуку області, а також слідчий районної прокуратури, оперативні працівники карного розшуку органа, на території якого вчинено злочин, працівники експертно-криміналістичної і судово-медичної служби, фахівець-кінолог;
практика слідчо-оперативної групи для розслідування конкретного злочину — діяльність групи, створеної на основі спільного наказу прокурора району (міста) і начальника районного (міського) відділу (управління) МВС. Така група формується через кілька днів після порушення кримінальної справи у випадку, якщо не розкритий злочин постійно діючою слідчо-оперативною групою. Мета цієї групи — установити особу, що скоїла одиничний або багаторазовий злочин; склад групи — слідчі прокуратури, працівники карного розшуку, дільничні інспектори міліції.
Метою слідчої практики в цілому є вдосконалювання діяльності слідчих, а завданнями — ефективне і якісне розслідування кримінальних справ у межах, що визначені кримінально-процесуальним кодексом країни.
Фахівцями-практиками і ученими висловлюється справедлива думка про доцільність створення єдиного слідчого органу або комітету, який би цілеспрямовано займався своєю основною справою — розслідуванням усіх кримінальних справ. Це дало б можливість представити повну картину досудового слідства.
§ 9. Практика державної виконавчої служби Практика державної виконавчої служби — це постійна професійна правоохоронна діяльність, здійснювана корпусом державних виконавців по примусовому виконанню визначених рішень судів, нотаріату, третейських судів, комісій із трудових спорів та інших органів, а також їх посадових осіб.
160 Розділ
VI
Державні виконавці є державними службовими особами системи органів Міністерства юстиції, тобто органів виконавчої влади, а саме: Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції; відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в АР Крим, обласних, Київського і Севастопольського міських управлінь юстиції; районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділів державної виконавчої служби.
Діяльність працівників державної виконавчої служби регламентується Законами України «Про державну виконавчу службу», «Про виконавче провадження» та іншими нормативно-правовими актами. Державна виконавча служба — це спеціальна частина органів виконавчої влади, на які покладено примусове виконання рішень судів, третейських судів, нотаріату, комісії з трудових спорів і інших органів, а також посадових осіб відповідно до законодавства країни.
Практика державної виконавчої служби поєднує: 1) діяльність державних виконавчих служб по примусовому виконанню визначених рішень судів, нотаріату, третейських судів, комісій із трудових спорів та ін.; 2) результати (підсумки) цієї діяльності; 3) накопичений нею досвід.
Зміст і структура практики державних виконавців:
Суб'єкти державної виконавчої служби
(Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції; відділи державної виконавчої служби в АР Крим, областях, містах,
районах)
Об'єкти державної виконавчої служби
(відносини, що виникають, продовжуються, змінюються
і припиняються між суб'єктами в процесі примусового виконання
рішень судів, третейських судів, нотаріату, комісії з трудових спорів
і інших органів, а також посадових осіб)
Практична діяльність державної виконавчої служби: 1) мета і завдання, функції; 2) дії державних виконавців; 3) операції відділів державної виконавчої служби (комплекс дій відділів державної виконавчої служби, державних виконавців, об'єднаних єдиною метою і спрямованих на вирішення окремого завдання в рамках юридичного процесу)
Зовнішня організація діяльності (акти-дії, акти-документи)
Внутрішня організація діяльност (процесуальні провадження, стадії, режими)
< >сновні види юридичної практики 161
Засоби, способи, методи діяльності державної виконавчої служби
(використовуються для досягнення мети, одержання результатів)
Результати діяльності державної виконавчої служби
Соціально-правовий досвід, накопичений в процесі добору доцільного в діях і операціях праців ників державної виконавчої служби щодо примусового виконання визначених рішень судів загальної юрисдикції, арбітражних судів, нотаріату, комісій із трудових спорів, а також аналітично осмислений та узятий на озброєння досвід здійснення наукових правових дослі- джень та правового навчання у їх єдності і взаємодії
Види практики державної виконавчої служби за характером повноважень:
практика примусового виконання рішень, ухвал і постанов судів по цивільних і адміністративних справах;
практика примусового виконання вироків, ухвал і постанов судів по кримінальних справах у частині майнових стягнень;
практика примусового виконання постанов судів у частині майнових стягнень у справах про адміністративні правопорушення;
практика примусового виконання рішень, визначень, постанов господарських судів;
практика примусового виконання мирових угод, що затверджуються судом;
практика примусового виконання виконавчих написів нотаріусів;
практика примусового виконання рішень органів арбітражу в передбаченому законом порядку;
практика примусового виконання рішень третейських судів;
практика примусового виконання рішень комісій з трудових спорів (про майнові стягнення);
практика примусового виконання постанов, винесених органами (посадовими особами), уповноваженими законом розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;
практика примусового виконання рішень зарубіжних судів і арбітражів у передбачених законом випадках;
практика примусового виконання рішень Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених
162
Законом України «Про виконання рішень Європейського суду з прав людини».
Види практики державної виконавчої служби в просторі (територіальних межах):
практика центральної державної виконавчої служби;
практика регіональної державної виконавчої служби — в АР Крим, областях, містах Києві і Севастополі;
практика державної місцевої виконавчої служби — в районах, містах (містах обласного значення), районах у містах.
§ 10. Оперативно-розшукова практика Оперативно-розшукова практика — узагальнена професійна правоохоронна діяльність, здійснювана уповноваженими державними органами в межах їхньої компетенції шляхом проведення гласних і негласних оперативно-розшукових заходів з метою захисту життя, здоров'я, прав і свобод людини, власності, забезпечення безпеки суспільства і держави від злочинних зазіхань.
Узагальнений характер оперативно-розшукової практики виражається як у тім, що вона поєднує діяльність всіх оперативних (спеціальних) підрозділів і служб — органів внутрішніх справ, державної податкової служби, служби безпеки, державної прикордонної служби, управління державної охорони, так і в тім, що враховується попередній досвід даних структур. Покладені на них службові обов'язки, що полягають у застосуванні системи гласних і негласних пошукових, розвідувальних і контррозвідувальних заходів з використанням оперативних і оперативно-технічних засобів, виконуються ними відповідно до чинного законодавства і виходячи зі специфіки повноважень того або іншого правоохоронного органу.
Оперативне-розшукова практика здійснюється на основі Конституції України, законів України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про прокуратуру», «Про міліцію», «Про службу безпеки України», «Про державну податкову службу в Україні», «Про орга-нізаційно-праЕові основи боротьби з організованою злочинністю» таін., а також етичних кодексів (Етичний кодекс працівника органів внутрішніх справ України, Кодекс честі працівника органів внутрішніх справ України).
Гласна і негласна пошукова, розвідувальна і контррозвідувальна діяльність для приватних організацій і окремих осіб, крім зазначених підрозділів, не допускається.
(кповні види юридичної практики 163
Оперативно-розшукова практика поєднує: 1) оперативно-розшукову діяльність оперативних працівників різних правоохоронних шдомств у двох формах: а) виїзд на місце події разом зі слідчим, участь в огляді, обшуку й інших слідчих діях; б) попередження або передбачення реалізації задуму злочинця шляхом затримки «на гарячому» з використанням професійних прийомів і методів (одержання необхідної інформації про небезпечних злочинців, їхніх зв'язках, намірах); 2) результати (підсумки) цієї діяльності; 3) накопичений досвід.
Зміст і структура оперативно-розшукової практики:
Суб'єкти оперативно-розшукової практики
(правоохоронні органи, їхні оперативні підрозділи і служби, оперативні (спеціальні) групи, оперативні працівники)
Об'єкти оперативно-розшукової практики
(відносини, що виникають, продовжуються, змінюються і припиняються між суб'єктами в процесі проведення оперативно-
розшукових дій)
Практична діяльність оперативних (спеціальних) підрозділів і служб:
1) мета (припинення правопорушень) і завдання (пошук і фіксація да них про правопорушення), функції; 2) дії оперативних (спеціальних) підрозділів і служб різних правоохоронних відомств; 3) операції опе ративних (спеціальних) підрозділів і служб (комплекс дій оператив них (спеціальних) підрозділів і служб органів внутрішніх справ, дер жавної податкової служби, служби безпеки, державної прикордонної служби, управління державної охорони, об'єднаних єдиною метою і спрямованих на вирішення окремого завдання в рамках юридичного процесу)
Зовнішня організація діяльності (акти-дії, акти-документи)
Внутрішня організація діяльності
(процесуальні провадження,
стадії, режими)
Засоби, способи, методи діяльності оперативних (спеціальних) підрозділів і служб
(використовуються для досягнення мети, одержання результатів)
Результати діяльності оперативних (спеціальних) підрозділів і служб
Соціально-правовий досвід,
накопичений в процесі добору доцільного в діях і операціях праців-ників оперативно-розшукової служби, а також аналітично осмисле-
164 Розділ
VI
ний та узятий на озброєння досвід здійснення наукових правових до- сліджень та правового навчання у їх єдності і взаємодії
Практику оперативно-розшукової служби щодо предмета відання відомчих державних служб (прокуратура, міністерство внутрішніх справ, служба безпеки, податкова міліція) можна розділити на види:
практика оперативних працівників органів внутрішніх справ;
практика оперативних працівників служби безпеки;
практика оперативних працівників державної податкової служби;
практика оперативних працівників державної прикордонної служби;
практика оперативних працівників управління державної охорони6.
Оперативно-розшукова діяльність здійснюється із застосуванням оперативних і оперативно-технічних заходів за межами кримінального процесу. Для її здійснення потрібні такі підстави:
достатня інформація про злочини, що готуються або вже скоєні невстановленими особами; осіб, що готують або вчинили злочин; осіб, що ховаються від органів розслідування або ухиляються від кримінального покарання; осіб, що безвісти зникли; розвідувально-підривну діяльність спецслужб іноземних держав, організацій і окремих осіб;
запити уповноважених державних органів, установ і організацій про перевірку осіб у зв'язку з їхнім допуском до державної, військової і службової таємниці;
потреба в одержанні розвідувальної інформації в інтересах безпеки суспільства і держави.
Види практики оперативних працівників за характером повноважень (загальні для усіх відомчих служб):
практика попередження злочинів, участь у їхньому виявленні і припиненні;
практика розкриття злочинів, розслідування яких віднесено законодавством до їхньої компетенції;
6 Нагадуємо, що оперативно-розшукова діяльність на території України покладається на: Міністерство внутрішніх справ України, Службу безпеки України, Державний комітет у питаннях охорони державного кордону України, Управління державної охорони, Державний департамент України з питань виконання покарань.
Основні види юридичної практики ___
практика виявлення і встановлення осіб, причетних до не-розкритих злочинів;
практика здійснення розшуку осіб, що ховаються від органів дізнання, слідства і суду або ухиляються від виконання покарання, а також безвісти зниклих громадян, та ін.
Оперативні підрозділи кожного з правоохоронних органів діють у межах визначеної законом компетенції. Так, на СБУ покладений захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного та оборонного потенціалу України, законних інтересів держави і прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, зазіхань з боку окремих організацій, груп і осіб. До завдань СБУ відноситься також попередження, виявлення, припинення і розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції, організованої злочинної діяльності в сфері управління, економіки та інших протиправних дій, що створюють безпосередню загрозу життєво важливим інтересам України7.
Практика оперативно-розшукової діяльності Державної прикордонної служби України — це діяльність в інтересах охорони державного кордону, що здійснюється силами офіцерів спеціальних підрозділів органів охорони державного кордону.
§ 11. Практика органів дізнання Практика органів дізнання — професійна правоохоронна діяльність органів дізнання і корпусу дізнавачів на початковому етапі досудового розслідування кримінальних справ по збиранню, перевірці й оцінці доказів з метою всебічного й об'єктивного встановлення події злочину, осіб, винних у його вчиненні.
Діяльність органів дізнання здійснюється на основі Конституції України, законів України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про прокуратуру», «Про міліцію», «Про Службу безпеки України», «Про державну податкову службу в Україні», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та ін., а також етичних кодексів (Етичний кодекс працівника органів внутрі-
Підрозділи Центрального управління СБУ: розвідка, контррозвідка, захист національної державності, боротьба з корупцією й організованою злочинною діяльністю, інформаційно-аналітичне, оперативно-технічне, оперативне документування, слідче, урядового зв'язку, по роботі з особовим складом.
166
шніх справ України, Кодекс честі пранвника органів внутрішніх справ України).
Дізнання — сукупність оперативнозозшукових та інших передбачених законом дій, що здійснюють соціально уповноважені на те органи з метою своєчасного виявленнятодії й ознак злочинів і осіб, що їх скоїли, а також в цілях попереджешя і припинення злочинів.
Практика органів дізнання поєдну: 1) діяльність органів дізнання й осіб, що здійснюють дізнання (ііліції, податкової міліції, органів безпеки, органів прикордонної охоони, митних органів, органів державного пожежного нагляду та ін.), ю використанню необхідних оперативно-розшукових заходів з метсю виявлення ознак злочину й осіб, що його вчинили; 2) результаті (підсумки) цієї діяльності; 3) накопичений досвід.
Зміст і структура практики оргтів дізнання:
Суб'єкти практики оргнів дізнання
(органи дізнання, дшавачі)
Об'єкти практики оргггів дізнання
(відносини, що виникають і припиняются між суб'єктами в процесі здійснення дізняня)
Практична діяльність оранів дізнання:
1) мета і завдання, функції; 2) дії органіїдізнання і їх службових осіб по збиранню, перевірці й оцінці доказівдля встановлення злочинців, попередження і припинення злочинів; !) операції органів дізнання (комплекс дій дізнавачів по виявлешяс ознак злочинів, об'єднаних єдиною метою і спрямованих на вирішеїня окремого завдання в рам-ках юридичного процесу)
Зовішня організація діяльності (кти-дії, акти-документи)
Внутрішня організація діяльності
(процесуальні провадження, стадії, режими)
Засоби, способи, методи діяльтсті органів дізнання
(використовуються для досягнення меи, одержання результатів)
Результати діяльності оранів дізнання
Соціа. іьно-правовиї досвід, накопичений в процесі добору доцільноо в діях і операціях службо вих осіб, уповноважених на проведенняіізнання, а також аналітігчно осмислений та узятий на озброєння досіл здійснення наукових пра- вових досліджень та правового навчаншу їх єдності і взаємодії
Зауважимо, що органи дізнання мокна розділити на дві категорії: 1) універсальні (міліція, органи (езпеки, прокуратура та ін.);
Основні види юридичної практики 167
2) органи і посадові особи, для яких провадження дізнання не є основною функцією.
Види практики всіх органів і посадових осіб дізнання:
практика міліції — діяльність у процесі дізнання в межах повноважень;
практика податкової міліції — діяльність у процесі дізнання в справах про ухиляння від сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також у справах про приховування валютного доходу;
практика органів безпеки — діяльність у процесі дізнання в справах, віднесених законом до їхнього відання;
практика митних органів — діяльність у процесі дізнання про контрабанду;
практика органів державного пожежного нагляду — діяльність у процесі дізнання в справах про пожежу і порушення протипожежних правил;
практика органів прикордонної служби — діяльність у процесі дізнання в справах про порушення державного кордону;
практика начальників органів управління Військової служби правопорядку в Збройних силах України і їхніх заступників з питань провадження дізнання — діяльність у процесі дізнання в справах про злочини, скоєні військовослужбовцями Збройних сил України і військовозобов'язаними під час проходження ними зборів, працівниками Збройних сил України під час виконання ними службових обов'язків або в розташуванні військової частини;
практика командирів (начальників) військових частин, об'єднань, начальників військових установ — діяльність у процесі дізнання в справах про злочини, вчинені підлеглими їм військовослужбовцями і військовозобов'язаними під час проходження ними зборів, а також у справах про злочини, скоєні працівниками Збройних сил у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків або в розташуванні військової частини, об'єднання, установи або на військових об'єктах;
практика командирів кораблів — діяльність у процесі дізнання в справах про злочини, вчинені підлеглими їм військовослужбовцями, а також у справах про злочини, скоєні працівниками Збройних сил України в зв'язку з виконанням ними службових обов'язків під час походу за межами України;
168
практика начальників виправно-трудових установ, слідчих ізоляторів, лікувально-трудових профілакторіїв і виховально-трудових профілакторіїв — діяльність у процесі дізнання в справах про злочини проти встановленого порядку несення служби, вчинених працівниками цих установ, а також у справах про злочини, скоєні в розташуванні зазначених установ;
практика капітанів морських суден, що знаходяться в далекому плаванні — діяльність у процесі дізнання в межах повноважень.
Види практики працівників органів дізнання за характером повноважень:
практика з'ясування фактів у зв'язку зі вчиненням злочину, встановлення особи, що вчинила злочин, а також обставин, що є предметом доведення;
практика виконання конкретних дослідчих і слідчих дій у порядку і формі, спеціально передбачених кримінально-процесуальним законодавством (обшук, виїмка, затримка та ін.);
практика пізнання криміногенних явищ за допомогою системи гласних і негласних пошукових, розвідувальних, контррозвіду-вальних заходів, широкого використання спеціальних оперативних і оперативно-технічних способів;
практика виконання покладених функцій органами попереднього слідства, прокуратури й іноді суду з метою сприяння успішному вирішенню ними завдань кримінального процесу.
Види практики працівників органів дізнання за тяжкістю злочинів:
Практика дізнавачів з досудового роз- Практика дізнавачів з досу-слідування кримінальних справ при на- дового розслідування справ явності ознак злочину невеликої і сере- про тяжкі й особливо тяжкі
дньої тяжкості злочини
Види практики працівників органів дізнання в залежності від порушення чи не порушення кримінальних справ:
практика дізнавача в порушених кримінальних справах; практика дізнавача без порушення кримінальної справи щодо вчинених злочинів — в порядку протокольної форми досудової підготовки матеріалів.
Види практики працівників органів дізнання в залежності від обов 'язковості попереднього слідства:
Основні види юридичної практики 16"
практика здійснення дізнання в справах, у яких попереднє слідство є обов'язковим;
практика здійснення дізнання в справах, у яких попереднє слідство не є обов'язковим.
У ході практичної діяльності дізнавач вирішує питання про відводи, заявлені під час проведення дізнання перекладачеві, експертові, фахівцеві; роз'ясняє і забезпечує права особам, що беруть участь у справі; забезпечує належне виконання протоколів здійснених ним слідчих дій; оцінює докази за своїми переконаннями; визнає відповідних осіб потерпілими, цивільними позивачами, цивільними відповідачами і їхніми законними представниками; вживає заходів щодо забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна; виконує доручення слідчого і прокурора.