1. Метод поєднання агроекологічних рядів земель. Цей метод дає змогу поділити землі за:

а) чинниками і режимами зволоження (від заболочених і болотних до нормально зволожених);

б) чинниками ослаблення або посилення режимів переміщення відкладів у поверхневому шарі (від стабільних в умовах рівнинних вододілів до різного ступеня динамічних на схилах);

в) чинниками і режимами трофності (від відносно багатих гли­нистих відкладів до досить бідних — пісків і верхового торфу);

г) іншими чинниками і режимами.

За допомогою цього методу встановлюється екологічний стан зе­мель, зумовлений сукупним впливом чинників і режимів, їх придат­ність під сільськогосподарські культури й угіддя.

2. Метод агроекологічного групування земель. У процесі викори­стання цього методу земельні ділянки і масиви виділяються під культури з однаковим адаптивним потенціалом.

3. Метод агроекологічного картографування. На його основі ви­діляються агроекологічно однотипні території (мезорівень) і агро­екологічно однорідні масиви (ділянки) земель (мікрорівень).

При агроекологічній типізації земель обліковують також можли­ві небезпечні наслідки господарської діяльності, до яких належать усі види деградації земель (водяної і вітрової ерозії, заболочування, підтоплення, вторинного засолення), забруднення і порушення. Основний зміст агроекологічної типізації земель полягає в:

♦ розподілі земельного фонду, враховуючи біотичні, абіотичні та економічні чинники;

♦ інформаційному забезпеченні землевпорядного проектування на різних рівнях прийняття рішень: від елементарних осередків (агроекотонів) до багато порядкових об'єктів вищого рангу (агроеко типів) із проміжними утвореннями — агроекологічними комплексами земель.

Кожне з понять, які застосовують при агроекологічній типізації, має реальний природний і господарський зміст, межі, які виявляються в натурі, конфігурацію і розміри, підпорядковане одне одному. Їх потрібно розглядати як систематичні й морфологічні частини агроландшафту, на основі яких формується структура сільськогосподарських угідь і виробнича діяльність сільськогосподарських підприємств.

Наприклад, за методом Д.С. Добряка, О.П. Канаша і І.А. Розумного для виділення зон аналізують вимоги культур до тепла, вологи, світла на різних фазах розвитку, визначають кількісну потребу кожного чинника у «критичні» періоди росту і розвитку рослин. Відповідно до цих вимог складають допоміжні таблиці для зазначених культур, наприклад для озимої пшениці.

Зіставлянням мінімальних або максимальних значень названих показників для кожної культури з фактичними багаторічними даними про клімат встановлюють межі зон вирощування. У табл. 4.10, 4.11 наведено дані агроекологічної характеристики орних земель " України по природно-сільськогосподарських зонах і провінціях.

Для виділення зон найменшою таксономічною одиницею беруть природно-сільськогосподарський або Еколого-ландшафтний район, оскільки по кожному з них є дані про ґрунти, їх площу і характерис­тику. Межі зон вирощування культури проводять по межах цих ра­йонів. При цьому враховують, що радіус дії температурних показ­ників становить не більш як 50 км, показників про опади — значно менше, їх використовують за даними метеопостів.

Таблиця 4.10.Агроекологічна характеристика орних земель України (площі зон вирощування культур та належність їх до природно-сільськогосподарських зон, провінцій)

Для порівняння агрокліматичних ресурсів певних місць перебу­вання з потребами в них сільськогосподарських культур застосову­ють коефіцієнт відповідності(С). Коефіцієнт відповідності умов по­требам рослин згідно із законом оптимуму є відношенням значення метеорологічного чинника (Ху) до оптимального (Ху₀) його значення для певної рослини.

Оптимальне значення — це та кількість метеорологічного чин­ника, яка забезпечує отримання не менш як 90-95 % максималь­ного врожаю. Території з коефіцієнтами С, які дорівнюють одиниці, відповідають зоні агрокліматичного оптимуму. Ця територія є зоною вирощування культури.

Придатність окремих ґрунтів для вирощування сільськогоспо­дарської культури визначають за класифікаційними таблицями. їх складають для того, щоб інформацію про ґрунтове середовище та інші чинники, які впливають на використання орних земель, пода­ти у стислому вигляді з достовірно встановленими агробіологічними вимогами культур.

У цих таблицях узагальнюють дані і відомості про особливості таких компонентів природного середовища, як ґрунт, рельєф тощо, а також про агробіологічні вимоги культур. У них зводять також ха­рактеристики ґрунтового покриву: залягання і ґрунтоутворювальні породи, реакцію ґрунтового середовища, механічний склад і воло­гість ґрунту та ін.

Агровиробниче значення окремих ділянок ріллі визначається тим, наскільки зазначені характеристики відповідають агробіоло­гічним вимогам культур.

Узгодження характеристик природного середовища (ґрунтів та інших компонентів) і вимог культур досягають за рахунок розподілу орних земель на підкласи придатності. Кількість підкласів дорівнює кількості рівнів, відповідності середовища перебування вимогам культури.

З цією метою орні землі поділяють на п'ять підкласів за придат­ністю для вирощування окремих культур. За наслідками класифі­кації розроблено комплексну агроекологічну характеристику орних земель України стосовно агробіологічних вимог названих культур. Характеристика охоплює, по-перше, загальну площу зони вирощу­вання культури в Україні та належність певних її частин до таксо­нів (одиниць) природно-сільськогосподарського районування; по-друге, кожен окремий таксон районування має площу підкласів придатності орних земель певної культури і бал цієї площі за уро­жайністю. До придатної площі належить площа першого, другого і третього підкласів придатності для групи всіх зернових, першого і другого — для інших названих культур, тобто площа, на якій виро­щування культури не супроводжується корінними меліоративними заходами. Це та інформація, користуючись якою можна насамперед визначити території з відносним екологічним оптимумом для кожної культури. Є підстави також порівняти окремі території за спри­ятливістю агроекологічних умов для окремих культур або певних їх груп. Маючи придатні площі і оцінку за урожайністю, можна ви­значити обсяги виробництва продукції окремих культур в умовах, наближених до екологічного оптимуму. Такий підхід слід вважати найважливішим і вирішальним у створенні реальних передумов для екологобезпечного землекористування.

Контрольні запитання і завдання

1. Які ви знаєте основні методи землевпорядного проек­тування? 2. Охарактеризуйте принципи системно-діагностич­ного аналізу регіонального, територіального або внутріш­ньогосподарського розвитку землекористування. 3. Які ви знаєте методи екологічного районування території? 4. Сутність методів екологічного районування території. 5. Охарактеризуйте сутність методів типології і класифікації земель. 6. Зміст методу оцінювання економіко-географічного поло­ження і природно-господарського використання. 7. Зміст ме­тоду комплексного еколого-економічного оцінювання регіона­льного (територіального) розвитку системи землекористуван­ня. 8. Охарактеризуйте методи аналітично-розрахункового обґрунтування і моделювання. 9. Охарактеризуйте норматив­ний метод землевпорядного проектування. 10. Охарактери­зуйте балансовий метод землевпорядного проектування. 11. Охарактеризуйте картографічний метод землевпорядного проектування. 12. Сутність і зміст еколого-ландшафтного методу землевпорядного проектування.

Розділ 5

МЕТОДИКА І ТЕХНОЛОГІЇ ЗЕМЛЕВПОРЯДНОГО ПРОЕКТУВАННЯ