4.5.2. Метод визначення комплексності, спеціалізації,

структурних зрушень територіального розвитку

У дослідженнях проблем територіальної організації використан­ня та охорони земель широко застосовують поняття «комплексність», «комплексний розвиток» території. У деяких визначеннях вони характеризуються взаємопов'язаністю, пропорційністю, зба­лансованістю поєднання галузей і виробництв, раціональним вико­ристанням земельних та інших ресурсів.

Комплексність розвитку землекористування відповідних терито­рій є необхідною умовою підвищення ефективності суспільного ви­робництва та рівня життя населення. Як внутрішнє явище системи землекористування регіону, району чи територій ради вона перед­бачає: поліпшення і вдосконалення форм організації виробництва і території; взаємозумовлене і збалансоване зростання матеріального виробництва та галузей інфраструктури; послідовне дотримання принципів групового розселення, що сприяє раціональному вико­ристанню праці та підвищенню рівня життя населення; раціоналі­зацію економічних зв'язків; постійне вдосконалення системи охоро­ни природи, земель та ефективного використання земельних та ін­ших її ресурсів.

На інтегральному рівні в процесі територіального землеустрою комплексності досягають формуванням оптимальних пропорцій між категоріями земель, сільськогосподарськими угіддями, а також розв'язанням міжгалузевих проблем раціонального природокорис­тування.

Фактичний рівень комплексності, %, можна визначити за такою формулою:

Іде Р_ч — частка сукупного суспільного продукту, який споживається у межах конкретної території;

Р — сукупний суспільний продукт конкретної території.

Комплексність розвитку земельних відносин і системи землекористування — категорія складна і багатогранна. Через багатогранність змісту комплексності для оцінювання її рівня пропонується кілька груп показників.

Перша група характеризує ступінь використання ресурсних можливостей району. Щодо земельних ресурсів, то важливим є показник зростання вартості землі на конкретних територіях, зростання валової доданої вартості порівняно з фактичною.

Друга група показників характеризує використання потенційних можливостей землі (за видами продукції), вихід продукції у розрахунку на одиницю площі (за галузями), а в сільському господарстві також на 100 га на 1 га ріллі чи сільськогосподарських угідь порівняно із середнім по країні або наближеним до показників типового господарства країни і економічних районів.

До третьої групи належать показники завершеності виробничих циклів, які визначаються з відношення вартості кінцевої продукції, виробленої із місцевої сировини, до вартості всієї такої сировини в перерахунку на кінцеву продукцію.

Четверту групу показників становить частка внутрішньодер­жавних (внутрішньорайонних) перевезень у всіх перевезеннях; чим вона більша, тим вищий ступінь комплексності господарства. Цей показник треба обчислювати за всіма видами транспорту.

П'ята група показників визначає забезпеченість продукцією, що виробляється в цьому районі. Їх розраховують за найважливішими видами сільськогосподарської та промислової продукції.

Аналіз комплексності розвитку землекористування потребує ви­значення його спеціалізації, без чого практично неможливо встано­вити типи землекористування, які є пріоритетними.

Спеціалізація регіонів, районів, територій рад на виробництві певних видів продукції і розвитку відповідних галузей є важливим чинником зростання ефективності суспільного виробництва. В од­них випадках вона залежить від природних умов, зокрема від придатності земель, а в інших — від доцільної діяльності людини і визначається сукупністю природно-географічних та суспільно-географічних чинників.

Галузі спеціалізації землекористування слід відрізняти від спеціалізації галузей господарства. Тому спеціалізацію землекористування визначають за певними показниками:

♦ коефіцієнтом галузевої спеціалізації, який розраховують як відношення обсягу вивезення продукції конкретного землекористування до обсягу галузевого обміну її в країні;

♦ коефіцієнтом товарності, який виражається відношенням вартості вивезеної продукції конкретної території до вартості її виробництва в районі (області), а за деякими видами продукції — відповідним відношенням у натуральних показниках;

♦ коефіцієнтом локалізації (зосередження) конкретної галузі на території району (області), який визначають з відношення її частки в усьому виробництві за товарною, чистою продукцією (нормативною) до частки тієї самої галузі по країні в цілому;

♦ коефіцієнтом виробництва продукції (у вартісних або натуральних показниках) на одиницю площі.

Землекористування, по яких коефіцієнти локалізації виробництва продукції на одиницю площі вищі за одиницю, належать до певного типу землекористування.

Для вдосконалення територіальної організації використання і охорони земель треба визначити не лише рівень спеціалізації, а й економічну ефективність зростання вартості землі на конкретній території.

Територіальну спеціалізацію сільськогосподарського землеко­ристування регіонів, районів можна розглядати з визначення:

1. зон сільськогосподарської спеціалізації;

2. місця того чи іншого регіону, району, території ради в системі загальнодержавного територіального поділу структури земельних угідь.

Удосконалення галузевої структури використання і охорони зе­мель — одне з важливих завдань перспективного розвитку регіона­льної економіки землекористування. Його розв'язання сприятиме переходу на шлях прискореного розвитку, підвищенню ефективнос­ті виробничої діяльності та зростанню рівня життя населення. У зв'язку з цим дослідження структурних змін у землекористуванні має для незалежної України першочергове значення.