SELECTION_last_file

301

Генеральна вибірка

Популяція − стадо

Коригування і статистичне оброблення зоотехнічної інформації (показників продуктивності)

Оцінювання генетичного і економічного прогресу під час селекції за індексом

Оцінювання, ранжування і добір тварин

Визначення генетичної переваги дібраної селекційної групи (ефекту селекції)

Рис. 4.7. Схема розробки і використання селекційних індексів

(Почерняєв Ф.К., Березовський М.Д., Коротков В.А., 1986).

4.10.3. Селекція свиней і якість свинини

Протягом останніх 30-ти років у зв’язку із зростанням попиту населення країни на пісну свинину основним у селекційній роботі стало підвищення м’ясної продуктивності свиней. У практиці селекційної роботи з 1968 року м’ясність свиней оцінювали за товщиною шпику потомства кнурів і маток, а з 1976 р. цей показник доповнили іншими: товщиною шпику

302

молодняку (прижиттєво), довжиною туші і масою окорока. Тепер ці показники враховують під час бонітування свиней (окрім останнього).

Як вже зазначалося, із усіх господарсько корисних ознак свиней м’ясні якості мають самий високий рівень успадковуваності, що сприяє високій ефективності селекції тварин за цими ознаками. Підтвердженням цього можуть бути досягнення бельгійських селекціонерів, які внаслідок цілеспрямованого добору створили суперм’ясну породу п’єтрен з виходом м’яса в тушах майже 65 відсотків. У країнах із розвиненим свинарством (Бельгія, Німеччина, Данія, Швеція, США) 85...95% свиней – це тварини м’ясного типу продуктивності.

Фахівцями колишнього СРСР внаслідок спрямованої роботи щодо підвищення м’ясності свиней вдалося збільшити довжину туш, знизити товщину шпику, змінити вихід і співвідношення тканин у туші. Так, якщо в 1965...1966 рр. (перше породовипробування) на 1 кг м’яса туші приходилося в середньому 0,774 кг сала, то в 1976...1977 рр. (друге) – лише 0,561 кг, або на 37,7% менше. Вихід м’яса за цей період підвищився на 5,7%, а сала – знизився на 7,6% (Остапчук П.П., 1980).

В Україні створено дві породи спеціалізованого м’ясного типу продуктивності – полтавську м’ясну і українську м’ясну (затверджені у 1993 році). Породи створено внаслідок складного відтворювального схрещування свиней вітчизняних та імпортних порід. Характерною особливістю створення цих порід було поєднання селекційного процесу з вивченням морфологічних і фізіологічних особливостей тварин, фізикохімічних показників якості м’яса і сала, стресчутливості та імуногенетичної характеристики.

Однак, незважаючи на безперечні успіхи щодо створення суперм’ясних порід свиней (п’єтрен, датський, бельгійський, голландський ландрас та ін.), виявилося, що м’ясним свиням часто властиві порушення серцево-судинної, гормональної і нервової систем, недостатнє перенесення кисню кров’ю, обмежена здатність терморегуляції.

303

Підвищену чутливість свиней до стресових ситуацій названо стресовим синдромом (PSS-porcine stress syndrome). В спеціальній літературі відсутнє єдине трактування поняття стрес-синдрому, повністю не вивчено також і його причини. Одні дослідники вважають, що виникнення стресів обумовлено недостатністю в організмі протизапальних гормонів (глюкостероїдів), зокрема кортизону – антистресового гормону, який підвищує в крові у разі стресу рівень глюкози. Інші автори характеризують стрес-синдром як специфічну пристосувальну реакцію організму на комплекс різноманітних за характером і фізіологічним впливом екстремальних подразників.

Маються на увазі ті ситуації, коли під впливом значних навантажень організм вже не взмозі підтримувати гомеостаз, внаслідок цього розвивається характерний стан, що являє сукупність хворобливих факторів (Нікітченко І.Н., 1987).

Для діагностики синдрому РSS застосовують галотановий тест. Для цього поросятам 6-тижневого віку накладають маску, через яку подають 6% концентрації галотанову суміш протягом 1 хвилини, або 2% концентрації – на 2 хвилини. Після цього у поросят спостерігають напруження (ригідність) м’язів. У нормальних тварин воно зникає за 1 хвилину, а у схильних до стресів – не проходить за 45 хвилин. Окремі тварини можуть загинути.

Для діагностики синдрому РSS у молодняку свиней віком 6-8 місяців білоруські вчені (Романов Ю.Д., Трощенкова Л.В., Нікітченко І.Н., 1982) запропонували метод імунологічного шоку. За даними авторів співпадання оцінювання стресостійкості тварин галотановим тестом і імунологічним шоком складало 91...95 відсотків. Тому для масової діагностики стрессиндрому у поросят 3-8-тижневого віку доцільно застосовувати галотановий тест, а для оцінювання молодняку старшого віку – імунологічний шок.

Розповсюдження РSS вже понад 30-ти років стало проблемою для фахівців низки країн. Встановлено породні відмінності за стресостійкістю. Англійські і французькі йоркшири не давали позитивних реакцій на

304

галотановий тест, тоді як у свиней породи американський гемпшир спостерігали 1…2% позитивних реакцій, у датського йоркшира – 3, норвезьких ландрасів – 4, датських ландрасів – 7, шведських ландрасів – 15, голландських – 20, бельгійських – 69, французьких п’єтренів – 34 і голландських – 100% реакцій. Щорічні втрати від РSS ще у 70-х роках минулого століття в США складали майже 250 млн доларів (Терентьєва О.С., 1980).

Зниження якості свинини, пов’язане з синдромом РSS, проявляється в отриманні некондиційного м’яса двох категорій: блідої, м’якої, водянистої –

PSE (pale, soft, exudative) і темної, щільної, сухої – DFD (dark,firm,dry). Вади свинини, отримані від стресчутливих свиней, вперше було описано у 1963 р. американським вченим Е. Бріксі. М’ясо від таких тварин він назвав PSE – свинина і DFD (за першими буквами англійських слів наведених характеристик).

Під час досліджень встановлено, що обидві вади свинини виникають внаслідок порушення швидкості післязабійного розпаду у м’язах глікогену і утворення молочної кислоти.

Після забою тварини і знекровлення туші у м’язовій тканині, після розчеплення адезинтрифосфату (АТФ) і креатинфосфату, глікоген під впливом проміжних продуктів перетворюється в молочну кислоту. Цей процес відбувається протягом 6...10 годин до рівня рН 6,3...6,9. Таке м’ясо належним чином дозріває, стає світло-червоним, пругким, соковитим. Воно добре зберігається, тривалий час утримує вологу, зберігає приємний запах, мармуровість, переробляється без значних втрат і може бути використане для приготування високоякісних м’ясних виробів, у тому числі і тривалого зберігання.

Свинина PSE дозріває протягом години. Утворення PSE пояснюють прискореним розпадом глікогену під впливом стресора, різким підвищенням рівня молочної кислоти і зниження рН у перші 45 хвилин після забою тварини з 7,0...7,3 до 5,5...5,9. Вважають, якщо рН м’яса через 45 хвилин

305

після забою тварини дорівнює 6,0, то його відносять до PSE. Підвищена кислотність у клітинах м’язової тканини викликає руйнування структури (денатурацію) білка, що призводить до низької вологоутримувальної здатності м’яса і переходу червоної пігментації до блідої (палевої). Таке м’ясо стає світлим, водянистим, втрачає соковитість і має підвищені втрати під час охолодження, варіння і копчення. Воно непридатне для виготовлення варено-солених продуктів.

Свинина DFD утворюється за умов тривалого стресового впливу на тварину перед забоєм, коли знижується забезпеченість енергією і обмежується процес гліколізу. Із-за дефіциту молочної кислоти підвищується рН, м’ясо стає темним, щільним, сухим і в ньому розвивається небажана мікрофлора.

Ваду свинини PSE реєструють в 10...30% комерційних туш у країнах Західної Європи, тоді як ваду DFD – 15% випадків.

Вчені спостерігали співпадння прижиттєвої реакції свиней на галотановий тест з післязабійним оцінюванням фізико-хімічних властивостей м’яса за однією із основних ознак – величиною рН. Свині південного і центрального зональних м’ясних типів були більш чутливими до стресів, що зумовило отримання свинини із зниженою або підвищеною кислотністю.

Встановлено, що найбільша кількість стресочутливих кнурів була серед тварин донського, ленінградського, молдавського і полтавського м’ясних типів, а всі кнури великої білої породи під час оцінювання обома методами (галотановим тестом і за імунологічним шоком) виявилися стресостійкими.

Характеризуючи якість м’яса гібридного молодняку М.Д. Березовський (1990) зазначав, що м’ясо гібридів, отриманих від кнурів породи дюрок і спеціалізованої лінії, мало рН нижче 5,4. Таких тварин було від 50 до 75 відсотків.

Молодняк, одержаний від поєднання стресостійких батьків, відрізнявся підвищеним вмістом у туші м’яса, більшою площею “м’язового вічка” і масою окорока, ніж молодняк від стресочутливих кнурів.

306

Слід також зазначити, що із м’яса різної якості вихід продукції неоднаковий. У порівнянні з якісною свининою із м’яса з ознаками PSE вихід шинки знижується на 5, а ковбаси любительської – на 6,1% (А.Ф. Давидов, 1984).

У нашій країні проблема якості свинини поки що має менш гостре значення, ніж у розвинених країнах Західної Європи, оскільки більшість вітчизняних порід відносять до м’ясо-сального типу, а створені м’ясні типи і породи ще малочисельні. І все-таки на перспективу не варто надто захоплюватися односторонньою селекцією на м’ясність і завезенням імпортних суперм’ясних порід. Вітчизняними селекційними програмами передбачено підвищення м’ясності свиней до певного рівня (товщина шпику над 6...7 грудними хребцями – 20...25 мм, вміст м’яса в туші 60...62%) за збереження таких цінних якостей, як пристосованість до умов утримання, міцність конституції, висока відтворна здатність.

Використання свиней імпортних м’ясних порід із гіршими репродуктивними якостями і схильних до стресів для заводського і промислового схрещування повинно супроводжуватися обов’язковою діагностикою і систематичним бракуванням тварин, чутливих до стресів, а також контролем якості свинини.

Великомасштабна селекція у свинарстві. Подальший розвиток свинарства значно обумовлений прискоренням темпів генетичного поліпшення товарних стад за рахунок впровадження у виробництво програм схрещування і гібридизації на принципах великомасштабної селекції, спрямованих на використання гетерозису.

На поліпшення товарних стад основний вплив мають два фактори – темпи генетичного прогресу в племінних стадах та величина генераційного інтервалу. Вона визначається відстанню в часі між поколіннями тварин племінних, репродукторних та товарних стад.

Особливістю великомасштабної селекції у свинарстві є пірамідальна структура стад, які відносяться до кількох категорій спеціалізованих

307

господарств. Найпоширенішою є триступінчаста структура популяцій свиней, яку можна показати у вигляді піраміди, на вершині якої знаходяться племінні заводи, де створюють і удосконалюють високоцінних племінних тварин. У середині піраміди знаходяться племінні репродуктори, які розмножують тварин, що поступають із племінних заводів. Основу піраміди складають товарні господарства, які ведуть відгодівлю молодняку, отриманого від прародинних і родинних форм (відповідно в племінних заводах і племінних репродукторах).

Поголів’я свиней у цих господарствах має приблизно таке співвідношення: 5…7% у племінних, 15…18% – у репродукторних і 75…80%

– у товарних стадах.

Багатоступінчастість селекційної програми у свинарстві передбачає перенесення генетичної інформації з племінних у товарні стада. Але багатоступінчастість системи розведення свиней водночас гальмує швидкість передачі ефекту селекції з племінних у товарні стада.

Так, у класичній датській триступеневій структурі „селекція – репродукція – виробництво” з моменту виведення генетично цінних тварин у племінних стадах до моменту експлуатації їх потомків у товарних стадах минає п’ять років. Цей строк зумовлюється інтенсивністю селекції, строками оцінювання племінних якостей тварин і віковою структурою популяції на всіх ступенях системи. Тому доцільно вибрати більш ефективну модель перенесення генетичного прогресу в популяціях із племінних стад у товарні. Основні з них шість (рис. 4.8).

П – племінні господарства, Р – репродукторні господарства, Т – товарні господарства.

Із наведених варіантів моделей у свинарстві найпридатних три – це безпосередня передача племінного матеріалу (кнурців і свинок) з племінних у товарні господарства – І (А) та розмноження свинок у репродукторах і комплектування ними товарних господарств для спаровування з плідниками, яких отримують безпосередньо з племінних господарств – V (Е). Третя модель передбачає передачу кнурців і свинок у товарні господарства через племрепродуктори (традиційна пірамідальна структура) – ІІІ (С).

Модель І (А) має найкоротший шлях передачі генів із селекційної в товарну частину стада і вона більш прийнятна для переривчастої промислової гібридної селекції із застосуванням штучного осіменіння, коли потреба в кнурах зменшується.

У таблиці 4.11. наведено очікуваний генетичний прогрес під час використання розглянутих моделей.

309

Таблиця 4.11

Очікуваний генетичний прогрес за середньодобовим приростом у разі різних моделей відтворення товарних стад

Примітка: П – племзаводи; Р – репродуктори; Т – товарні господарства.

Під час розрахунків прийнята продуктивність товарних гібридів у межах 500 г середньодобового приросту на відгодівлі і коефіцієнта успадковуваності ознаки 0,3. Максимальний генетичний прогрес досягається у разі першої моделі – 80 г, а мінімальний – за традиційної пірамідальної структури відтворення стада. Але реалізація першої моделі вимагає передавання щорічно 50 свинок із племзаводу в товарні господарства, а за третьої лише 20 голів (з розрахунку на отримання 1000 голів товарних гібридів). Тому в реальній ситуації найдоцільніша друга модель, яка оптимізує як генетичний прогрес (в межах 70 г), так і мінімальну кількість ремонтних свинок (20 голів).

Виходячи з цих принципів в Україні було використано організацію племінної роботи у свинарстві, яка побудована на ієрархічній структурі популяції, що складається з декількох категорій спеціалізованих господарств. Найпоширеніша є триступенева пірамідальна структура – племінні заводи, племінні репродуктори, товарні господарства. Але в умовах реформованих господарств генетичне поліпшення стад, переважно, ведеться через використання плідників універсальних і м’ясних порід провідних племінних господарств як України, так і зарубіжних фірм. Тому під час оптимізації селекційних програм важливе ефективне використання кращого генофонду.

310

Це обумовлено тим, що магістральним шляхом подальшого розвитку свинарства є породно-лінійна гібридизація, де на частку завершуючої батьківської породи (форми) припадає 50% кровності одержаного потомства. В Україні створено перспективний генофонд свиней різного спрямування продуктивності (полтавська та українська мясні породи, три внутрішньопородних типи великої білої породи свиней − УВБ-1, УВБ-2, УВБ-3 та новий заводський тип червонопоясних свиней).

Темпи генетичного поліпшення стад свиней, в першу чергу, залежать від ефективного використання кращого світового генофонду.

Виходячи з цих передумов найбільш доцільним є наступне його використання:

1.Породно-лінійна гібридизація шляхом добору порід на основі їх специфічної комбінаційної здатності – для отримання гетерозисного ефекту в першому поколінні.

2.Створення синтетичних ліній, заводських і внутрішньопородних типів на основі загальної та специфічної комбінаційної здатності. У подальшому можливе їх розведення “в собі” для отримання гетерозисного ефекту в наступних поколіннях, а також як батьківські форми в системах породно-лінійної гібридизації.

3.Використання плідників порід зарубіжної селекції в гібридизації та як поліпшувальної форми у ввідному та поглинальному схрещуваннях.

Останнім часом в Україні використовуються генофонд свиней зарубіжної селекції (за рахунок закупівлі племінних тварин або спермопродукції). Це переважно тварини порід дюрок, ландрас та великої білої. З-поміж тварин великої білої породи використовують плідників прибалтійської, датської, англійської, німецької та французької селекції для поліпшення племінних стад за типом голштинізації, прийнятої в молочному скотарстві. Водночас, введення в селекцію особин з інших популяцій слід проводити обережно і обґрунтовано, оскільки використання тварин імпортного генофонду призводить до розпадання внутрішньопородних