дистанційне навчання 1

Проблеми підготовки сучасного вчителя № 1, 2010

жче, хоч він може бути бідним» [1].

Спостерігається тенденція поєднання навчання і виховання в єдине ціле, що зумовило якісно-новий підхід до освіти в цілому. Саме за таких умов моральне виховання стає невід’ємною складовою навчання в Академії і постійно присутнє у позанавчальний час, що в свою чергу створює клімат порозуміння, довіри, співробітництва між студентом і педагогом. Формування особистості через емоційну сферу, підґрунтям якої є навчання, переростає в розряд моральних цінностей. Розглядаючи через призму історії педагогіки підручник «Краткий Катехизис» Петра Могили, виданий в 1645 році, виокремлюється основна мета книги-виховання моральної особистості [3]. Враховуючи величезне освітнє значення підручника в перекладі на старослов’янську мову його було видано в Москві в 1649 році. У багатьох навчальних закладах викладачі часто зобов’язували учнів вивчати напам’ять текст цієї книги. Текст мав форму запитань і відповідей, а отже, учні могли спробувати самостійно розв’язати проблему, одержавши часткову чи повну підказку. Вивчивши текст,активізуючи розумову діяльність, ефективно стимулюючи навчальне пізнання учень осмислював текст [4].

Цікаво відзначити, що набували великого поширення братства серед вихованців КМА (одне – під покровительством Божої Матері, а друге – під патронатом св. Володимира), які мали свої виховні цілі, своє самоврядування, префектів, нотаріуса і т. ін. «Серця юнаків «привязували» до рідної академії, при цьому під час вступу до конгрегації (тобто братства) присягали свято шанувати навчальний заклад [8]. Отже, можна зробити висновок: у взаєминах між педагогом і учнем виникала позитивна емоційна атмосфера, яка в поєднанні з високою вимогливістю, спонукала учнів до максимального напруження сил в інтелектуальній праці. Саме цей фактор сприяв становленню Alma Mater на найвищий щабель розвитку освіти в цілому. Доброю традицією було проведення щосуботи навчальних диспутів у студентських класах. Підготовка студентів до даного заходу тривала протягом тижня. Поштовхом до сперечань та обговорень на диспутах були запитання та «заперечення» до навчального матеріалу, записані студентами в період підготовки. Така форма навчання була введена з 1770 року. Диспут, який відбувся 30 травня – 9 червня 1646 року між провідникомєзуїтом Миколою Циховським і ректором КМА Інокентієм Гізелем,доречно виділити, що третього дня обидві сторони на роль учасників виставили по одному студентові [10]. Не можна не відзначити, що поширений та популярний метод навчання мов, відомий зараз під назвою «інтенсивний», ефективно використовувався в роботі педагогів КМА в минулому. Він включав такі заходи, як рольова гра, занурення в мовне середовище. Під час роботи професори КМА часто поєднували суміжні гуманітарні науки (історію, філософію, іноземну мову, літературу), симбіоз проходив під час перекладів та в усному викладанні текстів Гомера, Овідія, Єзопа, Арістотеля, Ціцерона, Вергілія, Плавта, Яна і Петра Кохановських, Кази-

211

Проблеми підготовки сучасного вчителя № 1, 2010

мира Сарбевського, Самуїла Твардовського, Дмитра Кантемира та інших. В XVI–XVII століттях дидактами КМА навчальний матеріал добирався орієнтовно до соціально-професійної перспективи учнів. Упорядники навчальних посібників адаптували тексти за допомогою аналогій та порівнянь з рідної культури, що суттєво полегшувало навчання.

Доброю традицією був обмін між братствами педагогічними кадрами і посібниками. Знання високого ґатунку були у студентів КМА і саме тому постійно навчальні заклади різних країн вимагали присилати студентів. Завдяки створеній позитивній атмосфері в навчанні та в позакласній роботі, виокремлюється високий рівень почуття обов’язку, відповідальності в засвоєнні духовних цінностей України та зарубіжжя, а також духовний зв’язок – звязок довіри, натхнення і вимогливості між педагогами та студентами сьогодні, на жаль, входить до розряду феномену.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Второй устав Луцкой школы. В. кн. Аскоченского В. «Киев с его древнейшим училищем Академиею». – К., 1856.

2.Кравченко О. (Виннипег). Политическая литература предуниатского периода: События, проблемы // Труды юбилейного конгресса к 100летию Крещения Руси. – Мюнхен, 1987.

3.Голубев С. Петр Могила. – К., 1883. – С. 358.

4.Аскоченский В. Киев с его древнейшим училищем Академиею. – Т. 1.

– С. 275–286.

5.Стратий Я., Литвинов В.Д., Андрушко В.А. Описание курсов философии и риторики профессоров Киево-Могилянской академии. – К.: На-

ук. думка, 1982. – С. 42.

6.Рукописи, с которыми напечатаны «Акты и документы», относящиеся к КМА (Т. 1.), ф. 1711, оп. 3, д. 4772–4782.

212

Проблеми підготовки сучасного вчителя № 1, 2010

Наталія Бочкарьова

ПРИНЦИПИ ПЕДАГОГІЧНОЇ ВЗАЄМОДІЇ, ЗГІДНО ГУМАНІСТИЧНОЇ КОНЦЕПЦІЇ КАРЛА РОДЖЕРСА

У статті розглядається порушення взаємодії між учасниками педагогічного процесу. Особлива увага приділяється обґрунтуванню та визначенню шляхів використання принципів педагогічної взаимодії учителя та учнів згідно з поглядами Карла Роджерса в сучасній украинской школі.

Ключові слова: гуманізм, педагогічна взаємодія, принцип підтримки, мотивація.

In article infringement of the interaction between the participants of pedagogical process is considered. The especial attention is given to a substantiation and definition of ways of using of the principles of pedagogical interaction between teachers and students, according to the views of Carl Rogers in the modern Ukrainian school.

Key words: humanism, pedagogical interaction, a principle of support, motivation.

Постановка проблеми. Однієї з істотних причин, що перешкоджають позитивному розвитку сучасної освіти, розглядається порушення взаємодії між учасниками педагогічного процесу. Основне завдання сучасної школи полягає в подоланні авторитарного стилю навчання й виховання учнів та впровадження нових взаємин між суб’єктами навчання, спрямованих на гуманізацію навчально-виховного процесу. Внутрішнє середовище традиційної системи освіти є для учня жорстко структурованим простором, де практично немає місця випадку, грі. Національна доктрина розвитку освіти України в ХХІ столітті та Державна комплексна програма «Вчитель» передбачають реформування шкільної освіти на принципах гуманізму [1]. У центрі концепції сучасної шкільної освіти знаходиться особистість учителя та учня, у зв’язку з цим дослідження учасників педагогічної взаємодії здобувають особливу значимість. Наголошуючи сьогодні на особистісній орієнтації освіти, ми мусимо відновити цілющий зв’язок із джерелами гуманістичної педагогіки, знайти шляхи побудови освіти на цінностях гуманізму. Одним зі шляхів вирішення педагогічної проблеми сучасної школи є творче використання здобутків педагогівгуманістів (Л. Рона, Ж.-Ж. Руссо, Б. Спока, В. Франкла, С. Френе, Е. Фрома, Р. Штайнера), зокрема гуманістиної концепції К. Роджерса, спямованої на повноцінний інтелектуально-духовний розвиток кожної особистості, її всебічну творчу самореалізацію та особистісно орієнтовану взаємодію.

213

Проблеми підготовки сучасного вчителя № 1, 2010

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Загальнопедагогічні аспек-

ти гуманізації освіти розглядали у своїх дослідженнях М. Берулава, С. Бондар, Т. Буяльська, В. Лозова, І. Підласий, А. Сущенко, Г. Троцко та інші вчені. Досліджуючи дидактичний аспект проблеми гуманізації, вони стверджували, що саме гуманізований навчальний процес створює умови для розвитку творчої особистості дитини. Аналіз робіт О. Вишневського, О. Захаренка, О. Савченко та інших дає можливість з’ясувати сутнісні характеристики поняття гуманізація освіти. Аналізуючи їхні погляди, можна констатувати, що гуманізація педагогічного процесу полягає в його спрямованості на особистість учня, в забезпеченні максимально сприятливих умов, побудованих на основі поваги і довіри. Аналіз педагогічної взаємодії вчителя з погляду його структурних і змістовних характеристик представлений у роботах Г.М. Андрєєвої, Б.Ф. Ломова, А.Н. Леонт’єва, М.И. Лісіної, Б.Д. Паригина, А.В. Петровського, К.К. Платонової.

Формулювання цілей статті. Мета статті полягає в обґрунтуванні та визначенні шляхів використання принципів педагогічної взаимодії учителя та учнів згідно з поглядами Карла Роджерса в сучасній школі.

Виклад основного матеріалу. Гуманістична педагогіка орієнтована на саморозвиток особистості, врахування природної індивідуальності, велику самостійність. Це означає, що дитина сама створює себе, робить вибір, приймає рішення і відповідає за них. Батьки, вчителі тільки допомагають створити умови для переживання дитиною почуття свободи, обираючи тактику вільного вибору. Відповідальність починається з усвідомлення своєї активної ролі в тому, що стосується власної особистості. Можливість вибору викликає відчуття, що людина сама може визначати своє життя. Педагог Ш. Амонашвілі визначив формулу гуманістичної педагогіки: прийняти – зрозуміти – допомогти – любити – співчувати – радіти успіху дитини – надихати [2].

На думку К. Роджерса, ми можемо говорити про гуманістичну педагогіку і її впровадження в сучасну школу тільки в тільки в тому випадку, якщо будуть дотримані такі умови, як: адаптація її основних принципів і переосмислення компонентів педагогічного процесу (урок, методи, програма, особистість вчителя, підручники, класна кімната, колективна творчість учителів); і найголовніше – це фасилітирующий процес взаємовідносин учителя й учнів, здатність педагога, по-справжньому, розуміти кожного учня й виступати в ролі помічника, радника. Педагогічна взаємодія, здійснювана в гуманістичній традиції, з погляду Карла Роджерса відрізняється наступними якостями [3, 179]: субє’єктивірованістю, тобто педагог усвідомлює й визнає значимість не тільки об’єктивних обставин («речей», «умов») і навіть не стільки думок і дій дітей, скільки глибинних переживань, емоцій і почуттів; діалогічністю й феноменологічністю, тобто педагог не прагне до досягнення своїх власних цілей, не перетворює учня в засіб досягнення цих цілей, а намагається зрозуміти й адекватно виразити й

214

Проблеми підготовки сучасного вчителя № 1, 2010

свої власні переживання й переживання свого партнера по міжособистіснімому спілкуванню; відмовою від парадигми прямих і цілеспрямованих педагогічних впливів, у ході яких неминуче маніпулюють дітьми.

Новий етап в розвитку гуманістичної педагогіки в Україні визначився запровадженням особистісно орієнтованого навчання і виховання (Ш. Амонашвілі, І. Бех, В. Білоусова, С. Гончаренко, О. Савченко, І. Якиманська). В основі особистісно орієнтованого навчання лежать принципи педагогічної взаимодії вчителя та учнів згідно з гуманістичною концепцією Карла Роджерса. Зокрема Ю.Н. Кулюткін [4] відзначає, що при особистісно орієнтованій взаємодії, коли змістом навчання є розвиток дитини як особистості, спостерігається рівноправність позицій учителя й учня. У ході такої взаємодії вчитель створює умови для самостійної постановки дитиною пізнавальних проблем і завдань. Учитель не викладає, а актуалізує наявну в дитині тенденцію розвитку.

Гуманізація педагогічної взаємодії в сьогоднішній школі заснована на перебудові особистісних установок учителя, відмові від розповсюдженої учбово-дисциплінарної моделі педагогічного спілкування. У своїй книзі «Freedom to Learn for the 80’s» К. Роджерс писав, що не можна будь-кого змінити, передаючи йому власний досвід. Можна лише створити атмосферу, сприяючу розвитку людини. Створення такої атмосфери К. Роджерс називає «полегшенням» (англ. – facilitate), учитілей – фасилітаторами. Від них вимагається одне – підкреслити дитині, що її люблять, нею цікавляться, нею займаються. Американський педагог і психолог ХХ століття К. Роджерс [5] виділив наступні принципи особистісно орієнтованої педагогічної взаємодії:

ØПринцип поваги особистості дитини. Ставитися до можливостей і схильностей учня з безумовною повагою й підтримкою. Заохочувати самостійне оцінювання учнів. Наприклад, учитель може запитати: «Як ти думаєш, наскільки добре ти сьогодні виконав завдання?» Педагог уникає способів мотивації навчання, які звертаються до егоїзму, честолюбства, страху.

ØПринцип підтримки в становленні дитини. Брати до уваги найбільш істотні аспекти поведінки й мови учнів і заохочувати їх думати про власні думки. (Наприклад, викладач говорить: «Мені здається, ти прагнеш сказати, що…»). Потрібно вчителю вірити, що сприйнятливість і здатність до навчання полягає в природі особистості. За твердженням О.С. Газмана [6], принцип підтримки полягає в розвитку й сприянні саморозвитку дитини, які спрямовані на розв’язання її індивідуальних проблем, позв’язаних зі здоров’ям, навчанням, комунікацією й життєвим самовизначенням.

ØПринцип варіативності. Визнання різноманітності змісту й форм навчального процесу, вибір яких здійснюється вчителем разом з учнями. Для цього необхідно надати всім учням можливість вибору виду й форми

215

Проблеми підготовки сучасного вчителя № 1, 2010

завдання відповідно до їхніх особистісних переваг, особливостей мислення, інтересам. Фасилітатор розділяє з іншими відповідальність за навчання і виховання. Зміст, хоча він і важливий, відступає на другий план. Результат вимірюється тим, чи зробив учень помітний крок уперед.Принцип варіативність також тісно пов’язан й з технологією проведення уроку, що припускає різноманітність видів робіт, форм організації учнів, гнучкість і оперативність вчителя в нестандартних ситуаціях, якими насичен особистісно орієнтований урок.

ØПринцип індивідуалізації. Означає врахування рівня розумового розвитку, знань та умінь, працездатності, пізнавальної та практичної самостійності учнів, їх особливостей пізнавальних інтересів, вольового розвитку учнів, їх ставлення до навчання. Відбувається спільний особистісний ріст і спільний особистісний розвиток учителя й учнів, де особистість виховується особистістю. Карл Роджерс виділяє такі особистісні якості вчителя, як доброта, щирість, відкритість «новому досвіду». В українських сучасних підручниках для початкової школи позатекстові компоненти побудовані так, що дитина відчуває – діалог відбувається саме з нею: «Поміркуй...», «Скажи...», «Як ти думаєш...» тощо. У завданнях і запитаннях прослідковується опора на особистий життєвий досвід молодшого школяра, його почуття, інтереси.

ØПринцип гуманізму. Його сутність полягає у спрямованості навчання й освітнього процесу в цілому до учня; у створенні максимально сприятливих умов для оволодіння дітьми соціально накопиченого досвіду, опанування обраною професією, розвитку і прояву творчої індивідуальності, високих громадянських, моральних, інтелектуальних якостей, які забезпечували б особистості соціальну захищеність і гідне існування. Визнання цінностей дитини як особистості, її прав і свобод, вільний розвиток, повага до себе, партнерів, толерантність, діалог культур. Ціль гуманістичних викладачів – розвивати внутрішню дисципліну учнів. У широкому змісті внутрішня дисципліна – це «знання про себе і діях, які потрібно почати, щоб рости й розвиватися як особистість» [7].

ØПринцип природовідповідності. У його основі лежить врахування багатогранної природи дитини: анатомо-фізіологічних, психологічних, вікових, генетичних, національних, регіональних та інших особливостей. Реалізація принципу вимагає врахування цілісної природи дитини. Згідно з концепцією Л.С. Виготського про зони розвитку, яка обґрунтовує фундаментальне для педагогіки положення про те, що навчання повинне випереджати розвиток і вести його за собою. Така орієнтація вимагає постановки завдань виховання, які забезпечують об’єктивно необхідні базові якості для розвитку особистості у певному віковому періоді. Якщо від дитини будуть вимагати того, чого вона поки не вміє й не може, то дитина повинена бути забеспечена допомогою, як

К. Роджерс називає фасилітацією. Високий рівень розвитку молод-

216

Проблеми підготовки сучасного вчителя № 1, 2010

ших школярів є гарантією того, що вони досягнуть більших цілей у навчанні в наступних класах з меншою витратою сил і часу.

Ø Принцип суб’єктності. Визначення особистості дитини приорітетним суб’єктом процесу навчання, а не засобом досягнення мети. Розвивати в учнів почуття відповідальності.

Враховуючи це педагогічним працівникам необхідно усвідомити свою роль у реалізації гуманістичної парадигми освіти, оволодіти новими інтелектуальними вміннями, які піднімуть рівень їх самосвідомості. Адже сьогодні суспільству потрібний не тільки спеціаліст, який має і дає відповідні знання, а, насамперед, професіонал, спроможний до самовдосконалення, орієнтований на творчість; особистість, якій притаманні нове мислення, демократичний стиль діяльності, високий рівень громадської самосвідомості, правової культури.

Таким чином, принципи особистісно орієнтованої педагогічної взаємодії, згідно гуманістичної концепції Карла Роджерса об’єднує особистісна спрямованість виховання і навчання на основі демократизації педагогічних стосунків, створення умов для розвитку індивідуальних здібностей учнів. Зрозуміло, щоб педагог почав працювати в гуманістичній парадигмі, йому необхідно не лише розуміти принципи, а й оволодіти новими, незвичними інтелектуальними операціями, які підіймуть його громадську свідомість на більш високий науковий рівень. Знання, які допоможуть вчителю самому розвинути необхідне йому мислення, повинні пройти шлях критичного переосмислення, розуміння їх змісту і лише тоді стануть керівництвом для осмислених педагогічних дій. У нинішніх умовах педагогам потрібно бути обізнаними з новими цінностями освіти, як засобами педагогічної підтримки самопобудови особистості, володіти інноваційними технологіями професійного впливу і взаємодії на вихованця.

Результати дослідження та перспективи подальших розвідок у цьому напрямку. Дидактичні принципи взаємопов’язані, зумовлюють один одного. При організації навчального процесу вчитель повинен керуватися всіма принципами. Отже, для реалізації принципів особистісно орієнтованої педагогічної взаємодії, згідно гуманістичної концепції Карла Роджерса педагогічним працівникам необхідно: сприяти зацікавленості кожного учня в роботі класу за допомогою чіткої мотивації; стимулювати учнів до вільного висловлення без страху на помилкову відповідь; використовувати різноманітні форми та методи організації навчальної діяльності, орієнтовані на конкретного учня; активізувати різні види пізнавальної діяльності, а також мотиваційний, змістовно – операційний та вольовий компоненти пізнавальної самостійності. У подальшому ми проаналізуємо особливості педагогічного спілкування у вищому навчальному закладі, спираючись на гуманістичну концепцію К. Роджерса.

217

Проблеми підготовки сучасного вчителя № 1, 2010

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Національна доктрина розвитку освіти України // ІІ Всеукраїнський з’їзд працівників освіти. – К., 2002. – 138 с.

2.Амонашвили Ш.А. Размышления о гуманной педагогике. – М.: Издательский Дом Ш. Амонашвили, 1996. – 203 c.

3.Rogers C.R. Personal communications with Jerome Freiberg. – New York, State Univesity College, 1966. – 120 p.

4.Кулюткін Ю. Н. Изменяющийся мир и проблема развития творческого потенциала личности: ценностно-смысловой анализ. – М.: Педагогика, 2002. – 83 с.

5.Роджерс К., Фрейберг Д. Свобода учиться. – М.: Смысл, 2002. – 527 с.

6.Новые ценности образования / под ред. О.С. Газмана и др. – М.: РАО, 1995–96. – Вып. 2. – С. 16; Вып. 6.

7.Роджерс К. Вопросы, которые я бы себе задал, если бы был учителем. // Семья и школа. – 1987. – № 10. – С. 24.

218

Проблеми підготовки сучасного вчителя № 1, 2010

Наталія Коляда

ПІДГОТОВКА ПЕДАГОГІВ-ОРГАНІЗАТОРІВ ДИТЯЧОГО РУХУ: ІСТОРИКО-ПЕДАГОГІЧНИЙ АСПЕКТ

У статті здійснено історико-педагогічний аналіз проблеми підготовки педагогів-організаторів дитячого руху. Автор висвітлює сутність дитячого руху як сфери професійної діяльності педагога-організатора на різних історичних етапах його розвитку.

Ключові слова: дитячий рух, педагог-організатор, громадські організації.

The historical and pedagogical analysis of problem of preparation of teachers-organizers of children's movement is carried out in the article. An author lights up essence of child's motion as spheres of professional activity of teacher-organizer on the different historical stages.

Key words: children's movement, teacher-organizer, social organizations.

На сучасному етапі розвитку українського суспільства спостерігається підвищення ролі громадських структур та рухів у системі соціального виховання дітей і молоді. Починаючи з кінця 80-х років XX ст. на місці єдиної офіційно визнаної піонерської організації постали дитячі об’єднання найрізноманітніших спрямувань. Розмаїття дитячого руху стає об’єктивною реальністю, інститутом громадянського становлення, соціалізації юної особистості.

Сьогодні з’являються перші методичні посібники з теоретикометодичних питань організації дитячого руху. Це викликано, насамперед, практичною необхідністю підготовки кадрів для дитячих організацій та об’єднань. Зокрема, в освітньо-професійній програмі та освітньокваліфікаційній характеристиці соціального педагога закладено ідею виконання фахівцем функцій організатора дитячих та молодіжних організацій і об’єднань. Стандартом вищої освіти зі спеціальності 6.010106 «Соціальна педагогіка» передбачено викладання навчальної дисципліни «Теорія та методика роботи з дитячими та молодіжними організаціями України».

Проте аналіз сучасної практики виявив, по-перше, проблеми професійної некомпетентності дорослих (соціальних педагогів, організаторів) у питаннях взаємодії з дитячими об’єднаннями, а також відсутність кадрів, які здатні підтримати дитячу соціально та особистісно значущу ініціативу й самодіяльність. Одна із причин – новизна ситуації, що склалася в дитячому рухові: демонополізований, варіативний за цілями, цінностями, спрямованістю діяльності, різноманітний за формами, він має поки що незначний соціальний і виховний вплив та потребує підготовки відповідних

219

Проблеми підготовки сучасного вчителя № 1, 2010

висококваліфікованих спеціалістів – організаторів дитячого руху [9, с. 4]. Одним із шляхів вирішення даної проблеми є виявлення оптималь-

ного виховного потенціалу дитячих громадських об’єднань та усвідомлення з сучасних позицій багатого вітчизняного історико-педагогічного досвіду. Зокрема, особливу цінність становить висвітлення проблеми підготовки кадрів – педагогів-орагнізаторів дитячого руху на різних етапах його розвитку з метою переосмислення історико-педагогічного досвіду з позицій сучасної теорії виховання та обґрунтування педагогічної концепції діяльності сучасних дитячих громадських структур у системі соціального виховання підростаючого покоління в нових соціокультурних умовах.

Феномен дитячого руху протягом всієї історії свого розвитку набував різних організаційних форм, проте завжди зберігав суб’єктну роль у вихованні дитини, наближуючи її до природи, цінностей дитинства. Саме тому став об’єктом вивчення комплексу наук про людину, насамперед – педаго-

гіки [9, с. 11].

У працях вітчизняних та зарубіжних дослідників висвітлено такі аспекти даної проблеми: професійна підготовка вчителя до взаємодії з дитячими громадськими об’єднаннями (Л. Алієва, І. Гордін, Г. Іващенко, С. Харченко та ін.); готовність студентів до співпраці з дитячою організацією та формування професійної майстерності вожатого, піонерського працівника (С. Бобришов, В. Лебединський, Р. Литвак, Е. Соколова та ін.).

організаторів дитячого руху: довідник-посібник лабораторії дитячих об’єднань Інституту проблем виховання АПН України «Дитячі об’єднання України у вимірах минулого та сучасного» (авторський колектив: Р. Охрімчук, Л. Шелестова, О. Кравченко, О. Бондарчук, А. Зайченко) (Луганськ, 2006) [6]; навчально-методичний посібник «Дитячі громадські організації» (Харків, 2004) (Л. Мазуренко) [5], навчально-методичний посіб-

«Время созидать» (Москва, 2007) [3], монографія І. Руденко «Подготовка организаторов детского движения в России (историко-педагогический анализ)» (Москва, 2008) [9], видання асоціації дослідників дитячого руху (Росія), серед яких : «Социокинетика. Лидерство в детском движении: время и ценности» (Москва, 2004) [10], «Социокинетика. Стратегия и тактика детского движения нового века» (Москва, 2002) [11], «Социокинетика: книга о социальном движении в детской среде» (в 2-ох частинах, Москва, 2002) [12] та ін.

Підсумовуючи огляд історіографічних джерел з даної проблеми, мо-

220