4. Мова ділового спілкування

Урахувавши вимоги сучасності, інноваційні процеси в освіті у зв’язку з Болонським процесом у

вищій школі, наукові надбання і досвід попередніх науковців та потреби методики формування і

розвитку професійного мовлення, проаналізувавши попередні класифікації принципів навчання,

зазначимо власне комунікативні принципи навчання української мови для розвитку професійного

мовлення студентів нефілологічного профілю вищої школи. Побудування комунікативного навчання

на когнітивній основі базується на методичних принципах, що відбивають загальні й істотні

положення у викладанні предметів “Ділова українська мова”, “Українська мова (за професійним

спілкуванням)” та “Українська мова (за професійним спрямуванням)” у вищих нефілологічних

навчальних закладах України:

– принцип комунікативності є провідним методичним принципом, що сприяє успішному

досягненню головної мети навчання української мови у вищій школі – розвитку професійного

мовлення студентів із метою формування професійно-орієнтованої мовної особистості фахівця

відповідно до сучасних вимог суспільства і кон’юнктури ринку праці;

– принцип ситуативності спр ямований на те, що б мовленнєві дії сту дентів реалізувати в

професійно важливі ситуації; в умовах навчального процесу ситуація, яка породжує бажані

професійно-комунікативні дії, задається темою навчальної програми; предметом комунікативної

діяльно сті є думки, висловлені в діалозі або монолозі, що спр иймаються на слух , читаються або

пишуться в межах певної теми і для досягнення професійно-орієнтованої комунікативної мети;

– принцип переваги комунікативних дій над діями підготовчого характеру; цей принцип указує на

те, що якість знань і умінь, яка вимагається за навчальною програмою, реалізується лише в

комунікативній діяльності, тому необхідно встановити тісний зв’язок між засвоєнням знань і

формуванням умінь і їх застосуванням у професійно-орієнтованих комунікативних діях, підвищити

питому вагу комунікативної діяльності за фахом і здійснити її перенос в особистий досвід студентів,

надати комунікативний характер підготовчим діям опанування професії і здобуття відповідного

професійного досвіду;

– принцип єдності комплексного й диференційованого розвитку українськомовних умінь (принцип

відбиває тісний взаємозв’язок лексики, граматики, фонетики, орфографії (знань, закладених ще в

загальноосвітній школі), з одного боку, аудіювання, говоріння, читання, письма за фахом – з іншого, а

також особливості кожного аспекту мови й виду мовленнєвої діяльності; це, у першу чергу, позначає,

що при використанні різних видів мовленнєвої діяльності й аспектів мови відбувається їхнє взаємне

підкріплення; що не можна нехтувати жодним із видів мовленнєвої діяльності в процесі роботи над

однією темою, оскільки це призвело б до зниження рівня володіння українською мовою за

професійним спрямуванням;

– принцип домінуючої ролі вправ “передбачає таку організацію навчальної діяльності учнів, за якої

можуть бути успішно сформовані навички й уміння [3: 52]” професійного мовлення студентів;

принцип реалізується в навчальному процесі шляхом виконання студентами різноманітних вправ, що

спонукають їх до здійснення професійно-орієнтованих мовленнєвих дій, в основі яких є відповідні

мовленнєво-розумові операції; формування, розвиток і вдосконалення професійно-орієнтованих

навичок і вмінь відбувається завдяки функціонуванню комунікативних операцій у процесі виконання

вправ;

– принцип текстовідповідності (ми сформулювали цей принцип, оскільки вважаємо, що навчання

укр аїнсько ї мови з метою розвитку професійного мовлення має відбуватися на основі професійно-орієнтованих текстів) передбачає міждисциплінарний зв’язок між предметами за фахом студента і

курсом української мови, який передбачає навчання студентів з опорою на фахові матеріали й тексти;

– принцип наочності вимагає створення відповідних умов для чуттєвого сприймання

навколишнього середовища і фахового оточення, що не забезпечується реальними діями або

професійними умовами; слухова наочність виключно важлива для формування мовленнєвих

мех анізмів; оскільки мовлення пер ш за все фіксується слухом і невід’ємно пов’язане з зорово ю

наочністю, то для розвитку професійного мовлення необхідно застосовувати ці два види наочності у

комплексі, як у вигляді малюнків, макетів, сх ем тощо, так і р ольових і ділових ігор, диспутів,

театральних проектів, професійних тренінгів тощо;

– принцип науковості – дидактичний принцип, що випливає з закономірного зв’язку між змістом

науки й навчального предмета; у вищій школі цей принцип означає, що предмет має викладатися на

підставі перевірених і достовірних наукових даних, які відповідають сучасному розвитку науки й

суспільства, тобто “навчальний процес має проходити з урахуванням даних сучасної науки про

особливості спілкування за допомогою мови, про закономірності розпізнавання та породження

мовлення, мовних контактів” [3: 50];

– принцип системності й послідовності передбачає ґрунтовність викладання системи знань, умінь

і навичок у логічному взаємозв’язку, що потребує творчого підходу до навчання, вибору

найраціональнішої системи й послідовності навчання за модульною системою з урахуванням

майбутнього фаху студентів нефілологічного профілю.

– принцип міцності мовних знань, мовленнєвих умінь та навичок, набутих у процесі навчання,

передбачає їх відтворення й застосування у майбутній професійній діяльності фахівця;

– принцип модульності вимагає розподілу і структурування навчального матеріалу з дисципліни (у

нашому випадку української мови для формування професійного мовлення студентів нефілологічного

профілю), контроль та діагностування знань і вмінь від рівня засвоєння та індивідуальних здібностей

студентів;

– принцип індивідуалізації є важливим принципом педагогіки, що ґрунтується на індивідуальному

підході в навчанні, ураховує рівень шкільної мовної підготовки, індивідуально-психологічні здібності

й якості, індивідуальне виконання завдань, проведення консультацій та активізацію розумової

діяльності кожного студента;

– принцип диференціації сприяє створенню умов для усебічного розвитку мовної особистості

студента з урахуванням її задатків, можливостей та інтересів, фаху, що передбачає доцільний вибір

змісту, методів і форм навчання;

– принцип орієнтації на майбутню професію студентів полягає в оволодінні знаннями, уміннями

та навичками професійно зорієнтованими на майбутню професію та можливістю трансформації з

поступовою зміною згідно з вимогами суспільства до спеціалістів відповідних професій;

– принцип оптимальності дозволяє створити умови для реалізації як загально дидактичних, так і

специфічних принципів, із яких визначається найсприятливіший, найдоречніший у конкретній

навчальній ситуації для досягнення максимально ефективного навчального результату;

– принцип випереджаючого навчання передбачає опанування науковою і культурною спадщиною

не лише всіх попередніх поколінь, а й у формуванні свідомості й світогляду згідно з новітніми

потребами до фахівців та вимогами суспільства й сучасного ринку праці.

Усі принципи, як дидактичні й методичні, так і власне професійно-орієнтовані на розвиток

професійного мовлення студентів тісно взаємопов’язані, кожний із них зокрема доповнює інший,

тому вони ще й взаємозалежні. Зазначені принципи методики розвитку професійного мовлення

“можна зазначити як правила організації штучного мовленнєвого середовища, що дозволяють

передбачити розвиваючий потенціал (розвивальні можливості) певного мовленнєвого середовища