14. Формування правописних умінь

Проведене дослідження дає змогу зробити такі висновки.

1. У результаті вивчення філософської, лінгводидактичної, психолого-педагогічної літератури встановлено, що комунікативні ідеї у сфері навчання виникають ще у античний період і модифікуються залежно від стану духовності європейської людини, а у наші дні набувають домінального статусу. Доведено, що комунікативний аспект мовної освіти формувався під впливом ідей лінгвістики (розмежування мови й мовлення, теорія комунікативних актів, прагматика), психології (теорія мовленнєвої діяльності, розуміння мовлення як засобу спілкування та форми взаємодії), філософії (теорія комунікації у суспільних системах), педагогіки (ідеї навчання як спілкування, інтерактивного навчання), лінгводидактики (стійка вітчизняна традиція розвитку мовленнєвих здібностей учнів, комунікативно спрямована система роботи з формування вмінь).

2. Вивчення проблеми визначення та класифікації комунікативних умінь взагалі й професійно-комунікативних зокрема засвідчило існування тенденції до аналізу професійно-комунікативних умінь як складного утворення, яке визначається характером педагогічного спілкування та його організацією, ефективністю використання мовних явищ для цілей комунікації з урахуванням мотиву, мети, завдань і соціальних норм поведінки. У роботі професійно-комунікативні вміння для майбутніх учителів російської мови розглядаються як система взаємозумовлених мовно-мовленнєвих, психолого-педагогічних і методичних умінь, що забезпечує професійну діяльність учителя в умовах комунікативного підходу до вивчення шкільного курсу російської мови в україномовному середовищі. Визначено й досліджено знання і вміння, які утворюють: когнітивно-діяльнісний, соціально-діяльнісний, фахово-діяльнісний компоненти у складі системи професійно-комунікативних умінь. Таке групування вмінь може бути ефективним критерієм для визначення рівня їх сформованості в процесі навчання майбутніх фахівців російської мови. При цьому вміння в межах кожного компонента розглядаються як показники сформованості вмінь, що у сукупності формують відповідний критерій.

3. Констатувальний епап дослідження встановив, що студенти недостатньо підготовлені до самостійної та ефективної навчальної й професійної роботи. Як показує практика, у чинних навчальних програмах ВНЗ лінгвістичного й психолого-педагогічного циклів комунікативний аспект майбутньої діяльності вчителів російської мови займає незначне місце. Учителі, які викладають російську мову в школі, пристосовуються до нового підходу у викладанні мови, долаючи системне бачення мови, закладене під час навчання у ВНЗ. Результати проведеного констатувального аналізу довели необхідність пошуку оптимальних шляхів формування у студентів професійно-комунікативних умінь.

4. Розроблено та впроваджено до навчальних планів ЧНУ імені Богдана Хмельницького наскрізний курс "Теория и практика коммуникации (на русском языке)" для студентів І–IV курсів, що навчаються за спеціальністю "Мова та література (російська)", спрямований на забезпечення наступності між середньою школою та ВНЗ у вдосконаленні комунікативних умінь; урахування комунікативних потреб фахівців з російської мови у науково-пізнавальній і професійній діяльності; систематизацію мовних, комунікативних, методичних, психолого-педагогічних знань і вмінь; створення умов для оволодіння й застосування ефективних методів, прийомів, засобів для формування в учнів комунікативних умінь; формування наукової системи поглядів на комунікацію і комунікативну діяльність учителя, ураховуючи специфіку вивчення російської мови в україномовному середовищі.

5. Запропонована експериментальна методика з формування професійно-комунікативних

умінь передбачає три етапи навчання. Перший етап – опанування базових понять комунікації, категорійних ситуацій етикету, оволодіння різними видами мовленнєвої діяльності, комунікативно значущими для студентів першого курсу жанрами; удосконалення правописних умінь та збагачення мовлення студентів в теоретичному і практичному аспектах. На другому етапі вводяться нові категорії теорії комунікації (комунікативна стратегія й тактика, типи інтерактивності, види компетенцій, стилі спілкування вчителя тощо); формуються вміння продукування і аналізу текстів різних жанрів наукового та публіцистичного стилів. На третьому етапі узагальнюються та систематизуються знання про педагогічне спілкування; формуються вміння створювати висловлювання в межах основних жанрів усного й писемного мовлення вчителя; забезпечується оволодіння комплексом методів, прийомів, засобів формування в учнів комунікативних умінь; удосконалюються вміння розробляти плани-конспекти уроків російської мови з рекомендаціями щодо мовленнєвої та немовленнєвої діяльності вчителя.

6. З'ясовано, що успішність формування професійно-комунікативних умінь забезпечується наявністю спеціально розробленої методики, що базується на неперервності і цілеспрямованості організації навчального процесу, позитивній мотивації до вивчення курсу; передбачає умови для включення майбутніх учителів російської мови до активної професійно зорієнтованої комунікативної діяльності; ураховує методичну доцільність відбору й використання навчального матеріалу для лекційних, практичних занять і самостійної роботи; реалізує міждисциплінарні зв'язки.

7. Встановлено, що ефективне формування професійно-комунікативних умінь здійснюється завдяки використанню таких методів і прийомів: аналіз, порівняння мовних явищ; включення в комунікативні ситуації; самостійне створення різних текстів; участь у дискусіях; робота творчих груп над презентаціями окремих тем, проблем, розділів шкільної програми з російської мови з використанням комп'ютерних технологій; створення проблемних ситуацій з їх подальшим обговоренням; аналіз результатів діяльності вчителя/власної діяльності.

8. Порівняльний аналіз показників у експериментальних і контрольних групах щодо сформованості професійно-комунікативних умінь засвідчив позитивну її динаміку – як внутрішньогрупову, так і між ЕГ та КГ (на всіх етапах навчання). У межах когнітивно-діяльнісного компонента високий рівень у ЕГ зріс на 11,4%; у межах соціально-діяльнісного – на 10,1%; у межах фахово-діяльнісного компонента – на 9%. Низький рівень сформованості професійно-комунікативних умінь продемонстрували за когнітивно-діяльнісним (6%), соціально-діяльнісним (5,8%), фахово-діяльнісним (8%) студентів у ЕГ на противагу 15,5% за когнітивно-діяльнісним, 13% – соціально-діяльнісним, 18% – фахово-діяльнісним компонентами в контрольних групах. Упровадження методичної системи формування професійно-комунікативних умінь студентів в інших ВНЗ також дало позитивні результати.

Проблема формування професійно-комунікативних умінь не вичерпується результатами проведеного дослідження. Подальшого вивчення потребує типізація стандартних навчально-мовленнєвих ситуацій уроку російської мови; питання співвідношення комунікативних здібностей і комунікативної поведінки вчителя у стандартних і нестандартних ситуаціях; проблема формування навичок професійної комунікації в Інтернет-просторі та використання комп'ютерних мереж як засобу розвитку комунікативно-пізнавальних здібностей учня.