2.3 Географія трудових ресурсів області

Територіальний розподіл трудових ресурсів визначається особливостями системи розселення регіону, специфікою демографічних процесів та міграційного руху населення в різних територіальних утвореннях.

Найбільша чисельність трудових ресурсів зосереджена в обласному центрі, на який припадає 1/5 усього населення у віковому інтервалі від 15 до 69 років. Далі за рейтингом міськради Кам'янець-Подільська, Шепетівська, Нетішинська, Старокостянтинівська, Славутська, а вже далі – Волочиський, Красилівський, Хмельницький та усі інші регіони.

Щодо частки трудових ресурсів у чисельності населення окремих регіонів, то вона коливається від 65% до 81%. Найменшу частку трудових ресурсів в населенні мають переважно аграрні райони -, Ярмолинецький, Віньковецький, Городецький, Деражнянський, а також Славутський та Староконстянтинівський райони, найбільшу – мм. Кам'янець-Подільський, Нетішин, Хмельницький, Староконстянтинів, Славута і Шепетівка.

Важливою групою характеристик трудових ресурсів є демографічні – стать та вік. Від них залежать біологічні та психофізичні властивості індивідів, зокрема, ступінь впевненості в своїх силах, особливості трудової мотивації, можливості адаптації до нової моделі суспільного розвитку. Географічний розподіл різних демографічних груп у поєднанні із територіальними особливостями організації галузей господарства значною мірою визначає збалансованість ринку праці.

Частка жінок у віковому інтервалі 15–69 років є більшою в усіх районах, крім північних та деяких центральних регіонах Хмельницької області, особливо в мм. Хмельницький, Кам'янець-Подільський, Полонне, Шепетівка та Ярмолинецькому, Чемеровецькому і Полянському районах. Для цих регіонів питання раціонального використання жіночої праці будуть найбільш актуальними.

Як засвідчують дослідження, зазвичай, у вразливому становищі щодо набуття (або збереження) високого соціально-економічного статусу знаходяться найбільш молоді люди та, навпаки, покоління літніх осіб.

Частка населення однієї з найбільш продуктивних груп населення -15–29 років – багато в чому визначає успішність реформування економіки в регіоні. Адже молоді люди віддають перевагу ринковій (а не плановій) економіці, значно більше орієнтуються на нові можливості щодо зайнятості, більш схильні до ризику, пов'язаного із підприємницькою діяльністю. Енергійність і динамічність, що вигідно відрізняють молодь, доповнюються більш високою професійною мобільністю, кращим здоров'ям, не обтяженістю сімейними обов'язками. Разом з тим, відсутність досвіду роботи, помилки щодо вибору професії (неузгодженої з вимогами ринку праці), часто зумовлюють високий рівень молодіжного безробіття. Продовження випуску навчальними закладами спеціалістів, на яких відсутній або недостатній попит на ринку праці, ускладнюють ситуацію з молодіжною зайнятістю [17, 37].

Північ і південь Хмельницької області суттєво відрізняються між собою часткою молоді у складі трудових ресурсів, що є результатом міграційного перерозподілу молодих контингентів на користь високоурбанізованої частини регіону та найбільших міст, де є можливості для підвищення освітнього рівня, працевлаштування та кар'єрного росту. Аграрні райони, як і раніше, продовжують відігравати роль «донора» трудових ресурсів, адже рівень народжуваності та частка дітей тут традиційно залишаються більш високими, ніж у районах концентрації міського населення.

Тенденція старіння населення викликає проблеми, пов'язані із зниженням кількості працездатного населення. Недостатня кількість трудових ресурсів, дефіцит кваліфікованих кадрів, наявність у пенсіонерів досвіду та бажання працювати покращили в останні роки тенденцію звертання уваги роботодавців на робітників старшого віку як на цінний ресурс кваліфікованої робочої сили. Населення старших вікових груп отримало освіту та професійну підготовку до 1990 р., якісну та різноманітну. При цьому найбільш старші мали також можливість значну частину свого життя працювати за певною спеціальністю, нарощувати кваліфікацію, постійно займатися вирішенням більш складних завдань тобто ставати дійсно інтелектуально розвиненими, спроможними до якісних рішень [31, 115]. Таким чином, трудові ресурси післяпенсійного віку (якщо не за змістом підготовки, то за типом та ступенем освоєння навичок) набагато більше готові до ефективної, якісної роботи, ніж покоління, що прийшли на ринок праці в останні 10–15 років. Разом з тим, від літніх людей роботодавці часто намагаються звільнитися, бо сучасний менеджмент вимагає за пристойно оплачувану роботу «праці на зношення», чого не можна очікувати від осіб післяпрацездатного віку.

Частка жінок похилого віку в чисельності трудових ресурсів по регіонах коливається в досить широкому діапазоні. У цілому в адміністративних районах частка жінок похилого віку є більшою, ніж у міськрадах (виняток складає лише м. Кам'янець-Подільський, де така ситуація є наслідком значного міграційного відтоку населення). У структурі трудових ресурсів питома вага жінок похилого віку є найбільшою у м. Хмельницькому, Чемеровецькому, м. Шепетівці, м. Камянець-Подільському, Полянському районі, найменшою – в регіонах з більш високою народжуваністю (Шепетівський, Хмельницький, Ізяславський).

Територіальний розподіл чоловіків післяпенсійного віку (група 60–69 років) характеризується як більш однорідний (рис. 11), що може бути свідченням над смертності чоловіків у переважній більшості регіонів. Найбільший відсоток (4,5% і більше) чоловічої післяпенсійної групи трудових ресурсів характерний для Чемеровецького, Ярмолинецького, Новоушицького та Віньковецького районів, найменший – для м. Нетішин. Для всіх регіонів із значним відсотком старших вікових круп у складі трудових ресурсів актуальним завданням, яке потребує свого вирішення, буде створення додаткової кількості таких робочих місць, які зорієнтовані саме на цей контингент.

Виявлені особливості територіального розподілу різних демографічних груп працездатної частини населення Хмельницької області вимагають вивчення та пояснення, що потребує додаткових наукових розвідок. У будь-якому разі значна територіальна диференціація розподілу працеспроможних трудових контингентів свідчить про неможливість здійснення територіально однорідної політики зайнятості, що потребує врахування географічних факторів.