Індивідуальне завдання «Характеристика трудового потенціалу Хмельницької області»

Виконав:

Студент І курсу групи МО-11

Вепрейчук Микола

Івано-Франківськ 2013

1. Суспільно-географічні засади трудових ресурсів регіону

1.1 Трудові ресурси як соціально-економічна категорія та об'єкт суспільної географії

У найбільш загальному визначенні трудові ресурси – це частина населення країни, яка має необхідні фізичні й духовні здібності, загальноосвітні й професійні знання для заняття суспільно-значимою працею. Трудові ресурси – це наявна маса живої праці, інтеграційні трудові можливості працездатного населення, реальна здатність створювати блага суспільства. В економіці трудові ресурси розглядаються як один з видів ресурсів економіки поряд з матеріальними.

Вікові границі та соціально-демографічний склад трудових ресурсів визначаються системою законодавчих актів, в Україні – Кодексом законів про працю. Згідно вітчизняному статистичному підходу до категорії «трудові ресурси» відносять працездатне населення в працездатному віці (незалежно від участі в трудовій діяльності), працюючих за наймом пенсіонерів, підлітків та інвалідів І – II групи. Міжнародна Організація Праці (МОП) установлює такі вікові обмеження працездатності (єдиний стандарт для будь-якої країни): від 15 до 70 років. Останнім часом в Україні все частіше використовуються міжнародні підходи для оцінки трудового потенціалу. Це відбувається й через необхідність наблизитися до міжнародних стандартів, і через практичну неможливість (через існування тіньового ринку праці) кількісно виміряти чисельність трудових ресурсів згідно вітчизняному їх визначенню. Саме через це в нашому дослідженні термін «трудові ресурси» застосовується щодо населення вікової групи 15–69 років. Такий підхід виправданий також зростанням в останні роки економічної активності й молоді, і осіб післяпрацездатного віку.

Трудові ресурси являють собою працездатну частину населення як зайнятого в суспільному виробництві, так і того, що перебуває в резерві (учні, студенти, безробітні). Тобто, у складі трудових ресурсів виділяють економічно активне населення (ЕАН) та економічно не активне населення. За міжнародним підходом ЕАН – це частина населення (обох статей віком від 15 до 70 років), яка впродовж певного періоду часу пропонує свою працю для виробництва товарів і надання різноманітних послуг, тобто забезпечує пропозицію робочої сили на ринку праці. Кількісно ця група населення складається (за підходом МОП) із зайнятих та безробітних, які на даний момент не мають роботи, але бажають її одержати. Економічно неактивне населення – це учні, студенти, курсанти, які навчаються в денних навчальних закладах; особи, які одержують пенсію за віком або на пільгових умовах; особи, які одержують пенсію у зв'язку з інвалідністю; особи, зайняті веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми, хворими родичами; особи, які не можуть знайти роботу, припинили її пошук, вичерпавши всі можливості, проте вони можуть і готові працювати; інші особи, яким немає необхідності працювати незалежно від джерела доходу.

Важливими якісними характеристиками трудових ресурсів є статево-віковий склад, освітній рівень, мобільність, здоров'я тощо. Сукупність кількісних і якісних характеристик, здібностей і можливостей трудоактивного населення, які реалізуються в межах і під впливом існуючої системи відносин прийнято позначати терміном «трудовий потенціал». Трудовий потенціал – це найповніша і всебічна характеристика працездатного населення як продуктивної сили; це людські можливості, ресурси праці.

Якщо в індустріальну епоху головним чинником виробництва був матеріальний, то в постіндустріальну епоху визначним чинником економічного зростання стає якість трудових ресурсів, інтелект.

Якщо, характеризуючи трудові ресурси, необхідно зробити наголос на їх якісних характеристиках, використовують таке поняття як «людський капітал». За одним з визначень, людський капітал – це такі якості людини, як нагромаджені продуктивні здібності, знання, володіння інформацією, здоров'я, мотивація і мобільність, які вона використовує в економічній діяльності для виробництва товарів, послуг та які забезпечують її отримання прибутку. Розвиток людського капіталу безпосередньо пов'язаний із розвитком людської особистості, удосконаленням її якісних рис. Це здійснюється передусім за рахунок загальної та професійної освіти, інформаційного забезпечення, охорони здоров'я та рекреації. Як зауважує О. Білик, категорія «людський капітал» прийшла до нас із Заходу, однак на сучасному етапі економічного розвитку вона стала логічним продовженням послідовності категорій: трудові ресурси – трудовий потенціал – людський капітал. Найбільш важливими властивостями працездатної частини населення на сьогодні вважаються такі: здатність до переважно фізичної або переважно розумової (висококваліфікованої або низькокваліфікованої) праці, фізичне і психічне здоров'я, освіченість, професія та кваліфікація, мобільність (особливо регіональна та професійно-кваліфікаційна) тощо.

Держава має активно впливати на процес відтворення трудових ресурсів, на формування оптимальних пропорцій їх розвитку за сферами зайнятості й галузями народного господарства, на ефективність використання трудового потенціалу суспільства. Комплексне розв'язання соціально-економічних проблем трудових ресурсів буде сприяти підвищенню ефективності головної продуктивної сили суспільства – людини.

Трудові ресурси як, цікавлять представників багатьох наук, серед яких – економіка, соціологія, демографія, географія тощо. Кожна з цих наук вивчає трудові ресурси під своїм кутом зору. На відміну від інших наук, суспільна географія досліджує трудові ресурси не «відриваючи» їх від території (країни, області, райо), вбачаючи їх кількісно-якісні характеристики похідними від специфіки (природної та суспільної) цієї території.

Остання розглядається як конкретно-географічне середовище життєдіяльності людей із характерними лише для нього природними, соціально-економічними та іншими особливостями й економіко-географічним положенням. Місце визначає ті особливості праці, які зумовлені властивостями території.

Зазначимо, що останнім часом значення географічного мислення різко зростає, що дозволяє багатьом вченим говорити про географізацію наук та практичної діяльності. На їхню думку, географізація мислення виражається, перш за все, у просторовому (територіальному) баченні проблем.

Знання просторово-часових особливостей працересурсної ситуації «виходять» на проблеми забезпечення стабільної зайнятості, формування певної структури виробництва (має забезпечити зайнятість чоловіків і жінок відповідно до їхніх можливостей) та послуг (передусім освіти та охорони здоров'я), регулювання трудової міграції тощо.

Важливим завданням суспільно-географів є не лише виявлення просторово-часових особливостей локалізації трудових ресурсів в межах певного територіального утворення, а й осмислення цієї географічної картини та розроблення конструктивних пропозицій щодо управління трудовими ресурсами з урахуванням географічних факторів. Актуальність суспільно-географічного підходу дослідження трудових ресурсів пояснюється масштабним динамізмом політичних, соціально-економічних, демографічних та інших процесів, що відбуваються в Україні загалом та її регіонах, зокрема.

Велике практичне значення для ефективного використання трудових ресурсів та регулювання ситуації на ринку праці мають знання територіального розподілу окремих груп у складі трудових ресурсів. Такими групами, що статистично можуть бути виділені у складі населення, є вікові, статеві та освітньо-кваліфікаційні. Джерелом статистичної інформації про останні слугують лише переписи населення.

Використання даних 2001 р. при характеристики працересурсної ситуації 2009 р. буде некоректним, тому в нашому дослідженні географія різних освітньо-кваліфікаційних груп трудових ресурсів не розглядається.

Як відомо, фізична дієздатність різниться в людей різної статі та віку. Саме вік працівників є проблемою, що набуває особливої актуальності у зв'язку з постарінням населення. Молодь, на відміну від старшого покоління, здатна забезпечувати більш високу результативність праці, продукувати нові ідеї, швидко реагувати на інновації. Незважаючи на зростаючий, з боку роботодавців, попит на молодих працівників, є чимало таких ніш на ринку праці, що зорієнтовані на робітників старших вікових груп. Статева структура трудових ресурсів також має неабияке значення, що пояснюється й існуванням в Україні тендерної нерівності на ринку праці, і нерівномірним територіальним розподілом так званих «чоловічих» та «жіночих» видів зайнятості.