1.2 Методика суспільно-географічних трудових ресурсів регіону обласного рівня

Теоретичною й методологічною базою вивчення трудових ресурсів Хмельницької області стали фундаментальні положення теорії суспільної географії та економіки. Найбільшою багатогранністю та енциклопедичністю наукового дослідження процесів людської праці характеризуються праці патріарха кількох поколінь радянських економістів, академіка Станіслава Густавовича Струміліна (1877–1974 рр.).

У праці «До питання про класифікацію праці» С.Г. Струмілін всебічно розглядає процес праці з економічного, фізіологічного, психологічного, соціального та історичного поглядів. Зразком аналітичного підходу до однієї з найскладніших проблем економіки праці є розроблена С.Г. Струміліним класифікація професій і спеціальностей.

Його праці «Проблеми кваліфікації праці» та «Господарське значення народної освіти» стали основою науки про економічну ефективність освіти, яка пізніше в США була розвинена в концепцію людського капіталу.

Великим є внесок академіка Струміліна і в розробку проблем підвищення продуктивності праці. Аналізуючи ефективність нової техніки, він дослідив співвідношення між зростанням продуктивності праці і зниженням собівартості. Лише в сучасних умовах ми можемо повністю оцінити значення ідеї вченого про необхідність врахування в показниках продуктивності праці економії не лише живої, але й уречевленої праці.

Помітний слід в радянській економіко-управлінській науці залишили й інші вчені «трудового» спрямування. О.К. Гастєв – учений і поет, організатор Центрального інституту праці, вважається засновником школи наукової організації праці, П.М. Керженцев – економіст, історик, публіцист,

П.М. Єсманський, Ф.Р. Дунаєвський та ін. Однак вже на кінець 30-х рр.

у зв’язку з відомими політичними причинами в СРСР об’єктивні наукові дослідження були практично згорнуті.

Дослідження радянських учених у 70–80-х рр. в галузі управління людськими ресурсами проводилися передусім спеціалістами в галузі психології і соціології праці: В.А. Ядовим, А.Г. Здравомисловим, В.П. Ропсиною, В.Г. Підмарковим, Г.М. Зараковським, В.К. Тарасовим, Ю.М. Черновим, Є.А. Климовим, Б.А. Смирновим, В.А. Леоновим,

Ю.М. Забродіним та ін. Завдяки дослідженням Б.Ф. Ломова, Б.Г. Анан’єва, В.П. Зінченка, А.Н. Леонтьєва в окремий напрямок науки управління виділилася ергономіка, що виникла на базі психології, психофізіології, наукової організації праці. Предметом цієї науки є дослідження різноманітних характеристик працюючої людини з урахуванням чисельних виробничих факторів для оптимізації знарядь, умов і процесу праці.

Зміни у сфері праці, які відбуваються на сучасному етапі розвитку науки, торкаються не лише основних параметрів трудового процесу, а й функціонування ринку праці, і ці зміни відбуваються паралельно і впливають одна на одну. Їх взаємний вплив визначає принципові зміни в системі соціально-трудових відносин. Тому можна виділити такі блоки актуальних проблем на сучасному етапі:

1) трансформація відносин на ринку праці;

2) соціалізація трудових відносин;

3) зміни безпосередньо у трудовому процесі [36, 39].

В Україні соціально-трудовий напрям економічної думки нині розвивається кількома науковими центрами. Найдієвіші з них: Інститут демографії та соціальних досліджень Національної академії наук (НАН) України (м. Київ); Рада з вивчення продуктивних сил України НАН України (м. Київ); Інститут регіональних досліджень НАН України (м. Львів); Інститут-економіки промисловості НАН України (м. Донецьк); Науково-дослідний інститут соціально-трудових відносин Міністерства праці та соціальної політики України (м. Луганськ); Науково-дослідний інститут праці і зайнятості населення Міністерства праці та соціальної політики НАН України (м. Київ).

Чималий внесок у розвиток трудового напрямку економічної науки роблять і науковці вищої школи, зокрема в Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка, Київському національному економічному університеті, Донецькому національному університеті, Львівському державному університеті ім. Івана Франка, Харківському національному університеті ім. Миколи Каразіна, Тернопільській академії народного господарства, Хмельницькому національному університеті, Волинський національний університет ім. Лесі Українки [9, 23].

До загальних методологічних принципів наукового аналізу, використаних у дослідженні, належать принципи системності, структурності, територіальності (регіоналізму), полікомпонентності.

Головними етапами роботи є основні. На першому етапі було визначено суспільно-географічні засади вивчення трудових ресурсів регіону, зокрема розкрито зміст основних дефініцій, розроблено методику дослідження трудових ресурсів Хмельницької області. На другому етапі були виявлені фактори, що впливають на кількісно-якісні характеристики населення та трудових ресурсів зокрема, їх територіальний розподіл. Третій розділ – аналітичний – присвячено суспільно-географічному аналізу трудових ресурсів Хмельницької області. На цьому етапі було дано загальну характеристику трудових ресурсів Хмельниччини з визначенням особливостей їх динаміки у часі та просторі (за 2001–2009 рр.), охарактеризовано фактори, що зумовили структурні та просторово-часові зміни працересурсної ситуації, описано зайнятість вибраної категорії населення у народному господарстві, проаналізовано територіальний розподіл різних категорій трудових ресурсів у розрізі адміністративно-територіальних одиниць (міськради та райони) області.

У ході дослідження було використано такі методи: систематизації (класифікації), порівняльно-географічний, статистико-математичний, графічний та картографічний.

Класифікація (один з видів систематизації) – це кількісна градація, яка відображає стадії розвитку явища (процесу). При цьому територіальні об'єкти групуються у сукупності, які відрізняються за кількісними (чисельність) та якісними (стать, вік, середовище проживання) ознаками трудових ресурсів. Методи порівняльно-географічний та територіальної систематизації використано для аналізу статистичної бази дослідження, для оцінки територіальних особливостей працересурсної ситуації. Серед статистико-математичних прийомів, що застосовувались, відзначимо, перш за все, аналіз – динамічних рядів даних (адже динаміка працересурсних процесів базується на абсолютних і відносних величинах) та ранжування.

Для виявлення змін чисельності і структури трудових ресурсів було розраховано такі показники, як темпи росту (співставлення з рівнем попереднього періоду), темпи приросту (відносний показник, що відображає перевищення (зниження) одного рівня відносно іншого, прийнятого як базовий) та питома вага окремих категорій працездатного населення. Серед різних таксонів було виділено, таким чином, регресивні регіони, тобто такі, що характеризуються зменшенням частки працездатних контингентів. Ранжування регіонів, у яких велися спостереження (міськради, адміністративні райони) за чисельністю та часткою трудових ресурсів дозволило встановити нерівномірний характер їх територіального розподілу і місце в ряду кожного регіону за цими ознаками.

Графічний метод було використано для наочної характеристики динаміки процесів (графіки) та структури трудових ресурсів за ознаками статі та віку (статево-вікові піраміди). Це дало можливість установити закономірності плину процесів (природного та механічного руху населення) на формування певних кількісно-якісних характеристик трудових ресурсів та їх географію в регіоні.9999999999992222222222222222222222222222222333333333333333333355555555555555555555555555555577777777777777777777777777777777779999999999999999991111111111111111111111111111111111435768780-7