52. Особливості роботи з обдарованими дітьми

Обдаровані діти – це діти в яких у ранньому віці виявляються здібності до виконання певних видів діяльності.

Види обдарованості (за Ю. Гільбух) загальна (розумова) і спеціальна (художня,соціальна, спортивна).

Існують кілька типів індивідуальної обдарованості:

• раціонально- милительний (притаманний вченим, політикам, економістам),

• образно-художня (притаманна дизайнерам, письменникам), емоційно-почуттєва (притаманна режисерам, літераторам)

Під час роботи з обдарованими дітьми вчителеві необхідно звернути увагу на повне задоволення запитів найпідготовленіших, у поглибленому вивченні предметів на основі широкого ознайомлення їх з сучасною наукою; створення умов для задоволення їх різнобічних пізнавальних інтересів і водночас для розвитку здібностей виявлених у певній галузі діяльності; запобігання розвитку

53. Методи і прийоми навчання

У дидактиці метод навчання – це певний спосіб цілеспрямованої реалізації процесу навчання досягнення поставленої мети.

Правильний підбір методів відносно до мети і зміту навчання, вікових особливостей учнів сприяє:

1) розвитку їхніх пізнавальних здібностей;

2) озброєнню учнів уміннями і навичками;

3) вмінню використовувати здобуті знання на практиці;

4) формує їх світогляд;

Метод – це спосіб діяльності спрямованої на досягнення поставленої мети.

Метод навчання – це спосіб упорядкованої взаємозв*язаної діяльності вчителя і учнів спрямованої на вирішення завдань освіти.

Методи поділяються на методи викладання, які стосуються діяльності вчителя і методи учіння, що забезпечують навчальну діяльність учнів.

Методи навчання характеризують спільну роботу вчителя та учнів. У структурі методів виділяють прийоми тому кожний метод можна представити як сукупність методичних прийомів.

Прийом – це елемент методу. Необхідно розрізняти прийоми розумової діяльності (логічні) – виділення головного, аналогія, колоретизація та порівняння, а також розрізняють прийоми навчальної роботи розв*язування задач, прикладів, граматичний розбір. Одні і ті ж самі прийоми можуть входити в різні методи навчання.

Метод – це головний інструмент педагогічної діяльності з його допомогою виробляється продукт навчання і здійснюється взаємодія вчителя і учнів.

54. Дидактичні особливості уроків для учнів шестирічного віку.

Вік шести - семи років є сензитивним не тільки до розвитку пізнавальних процесів, але і розвитку мови і розумової діяльності в цілому.

Саме в цей період розвитку в дітей з'являється чуття до мовних явищ, своєрідні загальні лінгвістичні здібності.

Розвиток мови йде в двох основних напрямках: по-перше, інтенсивно збагачується словниковий запас і засвоюється морфологічна система мови, на якій розмовляють навколишні; по-друге, мова забезпечує перебудову пізнавальних процесів (уваги, сприйняття, пам'яті, уяви, а також мислення).

При цьому збагачення словника, розвиток граматичного ладу мови і пізнавальних процесів безпосередньо залежить від умов життя і виховання. Індивідуальні варіації тут досить великі, незважаючи на те, що в дитини шести років відзначається достатній розвиток усіх засобів мови для оволодіння аналізом і синтезом звукового складу слова, потрібні спеціальні заняття. Хоча в дітей шести років з'являється можливість довільно регулювати своє поводження, мимовільна увага переважає.

Дітям важко зосередитися на одноманітній і мало привабливій для них діяльності. Шестирічні діти, безумовно, здатні утримувати увагу на інтелектуальних задачах, але при цьому їхня увага швидка втрачається. Шестирічна дитина практично вже може свідомо керувати своїм поводженням, підкоряти свої дії чеканням навколишніх його людей, домагатися досягнення прийнятої мети, переборювати труднощі, але в той же час вона легко відволікається від своїх намірів на будь-яку, привабливу для неї обставину. Розвиток волі шестирічної дитини визначено формуванням у неї мотивів поводження. Саме поява головних і другорядних мотивів організує свідоме вольове поводження дитини, коли вона ставить перед собою задачу не піддаватися відволікаючому впливові спонукань, зв'язаних з менш значимими мотивами. У розвитку волі шестирічної дитини можна виділити три взаємозалежні сторони: по-перше, розвиток цілеспрямованості, по-друге, установлення відносин між метою дій і їхніх мотивів, по-третє, посилення регулюючої ролі мови.

Таким чином, якщо ми хочемо підготувати дитину до повноцінної навчальної діяльності і сформувати творчу особистість, то зміст навчання з необхідністю повинен бути орієнтованим на формування в дітей довільності. При цьому природно враховувати, що становлення довільності повинне бути сполучене зі знаходженням дітьми внутрішньої волі і власної індивідуальності. При розробці змісту занять необхідно ставити за мету формування довільності в якості основної дидактичної задачі. При цьому треба враховувати положення Л.С. Виготського про те, що ведуча роль у соціальній обумовленості волі приділяється мовному спілкуванню дитини з дорослим.