34. Сприймання - це відображення у свідомості людини предметів і явищ у сукупності їхніх якостей і частин, що діють у певний момент на органи чуття.

Як і відчуття, сприймання виникають тільки при безпосередній дії об'єктів на аналізатори. Перехід від відчуттів до сприймань - це перехід до складнішого і повнішого їх відображення. У процесі сприймання ми не просто відображаємо те, що світиться, звучить чи пахне, а бачимо пейзаж, художню картину, чуємо музичну мелодію тощо.

Сприймання не зводиться до суми окремих відчуттів, хоча й передбачає їхню наявність у відображенні дійсності. Воно залежить від певних відношень, що існують між відчуттями, взаємозв'язок яких, своєю чергою, залежить від зв'язків і відношень між якостями, властивостями, різними частинами предметів і явищ.

Сприймаючи, людина не лише бачить, а й дивиться, не лише чує, а й слухає, а часом не тільки дивиться, а й розглядає, вдивляється, не лише слухає, але й прислуховується; вона активно вибирає настанову, яка забезпечує адекватне сприймання предмета. Сприймаючи, суб'єкт виконує певну діяльність, спрямовану на те, щоб образ сприймання набув відповідності з предметом. Предмет є об'єктом не лише усвідомлення, а й практичної дії, яка контролює це усвідомлення.

35. Фізіологічною основою сприймання є складна аналітико-синтетична діяльність усієї кори головного мозку.

У процесі сприймання аналіз набуває більш диференційованого характеру. Виділені шляхом аналізу елементи об'єктів об'єднуються у складні комплекси. Об'єднання це зумовлено об'єктивними просторовими, часовими та іншими зв'язками самих явищ. Візьмімо для прикладу сприймання слова при читанні. Воно включає в себе виділення окремих букв і об'єднання їх у ціле. Слово "море" не можна прочитати, не виділяючи букв м, р та ін. З іншого боку, ми читаємо це слово не як механічну суму окремих букв, а як щось цілісне.

Аналітико-синтетичний характер сприймання слів враховують у методиці навчання грамоти. Дітей навчають не тільки вичленовувати в слові кожну букву, а й розуміти його загалом.

Сприймання кожного нового предмета здійснюється на підставі наявних знань та досвіду людини. Тому в процесі сприймання відбувається поновлення деяких раніше вироблених тимчасових зв'язків. Унаслідок цього утворюються складні інтеграційні нервові процеси, які включають збудження від дії комплексних подразників і поновлення тимчасових нервових зв'язків, вироблених у минулому досвіді.

Предмет або явище людина сприймає в певному співвідношенні частин. У деяких випадках значущими є не так самі складники, як їхні взаємозв'язки.

36. Сприймання не тільки включається в дії людей і регулює їх. Воно стає особливою перцептивною дією, спрямованою на створення образу потрібного людині об'єкта, вирізнення його істотних зовнішніх ознак, докладніше ознайомлення з ним, порівняння його з уже відомими об'єктами, віднесення його до певної категорії предметів.

Психофізіологічні дослідження показують, що в акті сприймання починається керування дією. Сенсомоторні процеси інформують про особливості предметів, що діють.

В усіх видах сприймань моторний компонент сприяє вичлененню об'єкта з тла. Так, зорове сприймання пов'язане із зорово-моторною координацією, слухове сприймання починається з фіксації подразнення шляхом повернення слухового аналізатора до джерела звуку, а дотикове визначається узгодженістю тактильно-моторних аналізаторів. І.М. Сеченов зазначав, що сенсорний і руховий апарати в процесі набування досвіду поєднані в єдину відображальну систему.

У психології докладно вивчено зорові перцептивні дії. Вони нагадують "маніпулятивні дії", тобто рухи рук, що обмацують предмет, виявляючи особливості його форми, величини. Матеріальним підґрунтям зорових перцептивних дій є рухи очей. Вивчення цих рухів при сприйманні об'єктів різної складності (реальних предметів" їхніх зображень) показало, що вони необхідні для утворення образу предмета, виправлення тих відхилень у відображенні дійсності, які природно виникають за законами оптики, вироблення здатності бачити предмети такими, якими вони є насправді. Спочатку рухи очей мають розгорнутий, хаотичний характер, потім вони впорядковуються, стають економнішими. Коли образ склався, він стає основою для впізнання предмета при повторному його сприйманні, яке може відбуватися і без зовнішнього рухового компонента.

37.Загальні особливостісприймання

Найважливіші особливості сприймання - предметність, цілісність, структурність, константність, апперцепція, осмисленість, вибірковість, ілюзія.

Предметність сприймання виявляється в акті об'єктивації, тобто у віднесенні даних, отриманих із зовнішнього світу, до цього світу.

Сприймаючи певний об'єкт, ми виділяємо його окремі ознаки, сторони, властивості й водночас об'єднуємо їх у єдине ціле, завдяки чому в нас виникає його цілісний образ.

Під константністю розуміють відносну постійність величини, форми, кольору предметів, що сприймаються при зміні відстані, ракурсу, освітленості.

Апперцепція - цезалежністьзмісту і спрямованостісприйманнявіддосвідулюдини, їїінтересів, ставленнядожиття, настанов, знань.

Завдякиосмисленнюсутності та призначенняпредметівстаєможливимцілеспрямованеїхнєвикористання. Сприймаючи предмет, ми можемо точно назватийогоабосказати, щовін нам нагадує.

Узагальненістьсприймання - цевідображенняодиничноговипадку як особливоговиявузагального. Певнеузагальненнянаявне в кожномуактісприймання.

Вибірковістьсприймання - цезмінадіяльностіорганівчуттяпідвпливомпопередньогодосвіду, настанов та інтересівлюдини.

Ілюзіяминазиваютьнеадекватнісприймання, які неправильно, викривлено, помилкововідображаютьоб'єкти, щодіють на аналізатори.

38.Класифікація та видисприймання

За провідниманалізаторомвиділяютьтаківидисприймання: зорове, слухове, тактильне, кінестезичне, нюхове і смакове.

За формами існуванняматеріївиокремлюютьтаківидисприймання: сприймання простору, сприймання часу і сприйманняруху.

У взаємодіїлюдини з навколишнімсередовищемсприймання простору є обов'язковоюумовоюїїорієнтування в цьомусередовищі.Упроцесісприймання простору розрізняютьсприйманнявеличини, форми, об'ємності й віддаленостіпредметів.Сприйманняформи і величини предмета здійснюється за допомогоюзорового, тактильного і кінестезичногоаналізаторів. Однакосновну роль відіграєзоровийаналізатор.Важливезначення для сприйманнявідстанімаютьрухи очей, зокремаїхняконвергенція.Взаємодіязорового і кінестезичногоаналізаторівзабезпечуєадекватнесприйманнярозміру, форми і їхньоївіддаленостівіднас.Присприйманніоб'ємностіабоглибинипредметівосновну роль відіграєбінокулярнийзірУсприйманні простору, зокремавідстані, беруть участь нюхові та слуховівідчуття.

Сприймання часу - цевідображенняоб'єктивноїтривалості, швидкості та послідовностіявищдійсності. Завдякисприйманню часу відображаютьсязміни, щовідбуваються в навколишньомусвіті.

Фізіологічною основою процесусприймання часу є умовнірефлекси на час, якілюдинавиробляєпостійно. Сприйманняздійснюється шляхом взаємодіїаналізаторів, якими ми відображаємоіншісторониявищоб'єктивноїдійсності.

Сприйманняруху - цевідображеннязміниположення, яке об'єктизаймають у просторі. Вонодаєможливість людям і тваринаморієнтуватися у відноснихзмінахвзаєморозташування та взаємовідношенняпредметівнавколишньоїдійсності

За активністюсприйманняподіляють на ненавмисне (мимовільне) і навмисне (довільне).

У ненавмисномусприйманні не існуєзаздалегідьпоставленої мети. Відсутнє в ньому й вольовезусилля.Навмиснесприймання При йогоздійсненнілюдина ставить перед собою мету, докладаєпевнихвольовихзусиль, щобкращереалізуватисвійнамір, довільнообираєоб'єктисприймання.

39.Ілюзіяминазиваютьнеадекватнісприймання, які неправильно, викривлено, помилкововідображаютьоб'єкти, щодіють на аналізатори

Приклад м'язовоїілюзії. Перед піддослідним лежать дві коробки однаковоїформи, однакової ваги, але різні за розміром: одна більша, друга менша. Піддослідномуменша коробка здаєтьсяважчою. ПомилкупояснюютьдинамічнимстереотипомУпроцесізоровогосприйманнябільша коробка сприймається як важча, а менша - як легша, оскільки так часто буває в житті.

Особливо поширеними є оптичніілюзії. Двілініїоднаковоїдовжини ми сприймаємо як різні за довжиною: та лінія, на кінцяхякоїнакреслено кути, оберненівідкритою стороною до неї, здаєтьсякоротшою.

Існуєчималоілюзій, зумовленихрізницею в яскравості предмета та фону сприйняття. На темнішомутліфігуриздаютьсясвітлішими, аніж на менштемному.Ілюзіїпороджуєдіяльністьрізниханалізаторів. Найпоширенішими є зоровіілюзії. Так, у білійсукніжінказдаєтьсяповнішою, ніж у темному одязі.

Зоровіілюзіїбулопомічено й у тварин. На практичному використаннізоровихілюзійбудуєтьсямаскування, яке є захиснимпристосуванням для звірів, риб, пташок. Один з ефективнихспособівмаскування - мімікрія (злиттяз тлом).

Ілюзіїмаютьнайрізноманітніші причини: виробленіжиттєвою практикою прийомизоровогосприймання, особливостізоровогоаналізатора, зміна умов сприймання, образнепередбаченняпобаченого, дефектизору.

Галюцинації — несправжнісприйняття та уявлення, коли реального об'єкта в цей час немає. Так само, якілюзії, вони пов'язані з аналізаторами кориголовного мозкуі буваютьзоровими, слуховими, нюховими, смаковимитощо.

40. Індивідуальні особливості сприймання

Сприймання та спостереження людини характеризуються загальними закономірностями й індивідуальними особливостями. Наявність загального у відображальній психічній діяльності дає змогу людям розуміти одне одного, робити зрозумілі усім висновки, об'єктивно відображати навколишній світ.

Утім, спостерігає конкретна людина. Тому відбір у процесі сприймання особливостей предметів є специфічним для кожного з нас. Пояснюють це психічним складом особистості й апперцепцією. Індивідуальні особливості сприймання можуть залежати також від специфіки функціонування органів чуття. Це визначає гостроту зору, чутливість слуху, витонченість нюху, смаку.Індивідуальний характер сприймання та спостереження може виявитися в їхній динаміці, точності, глибині, рівні узагальненості та в особливостях емоційного забарвлення.

У практиці склалася така класифікація основних типів сприймання та спостереження: синтетичний, аналітичний, аналітико-синтетичний та емоційний.

Людям синтетичного типу властива схильність до узагальненого відображення явищ і до визначення основної суті того, що відбувається. Вони не надають значення дрібницям і не схильні заглиблюватись у них.

Меншою мірою виявляють схильність до узагальненої характеристики явищ дійсності люди аналітичного типу. Вони намагаються вирізняти й аналізувати насамперед дрібниці. Для них іноді буває проблемою зрозуміти загальну суть явища.

Люди аналітико-синтетичного типу сприймання однаковою мірою намагаються зрозуміти суть явища і фактично його підтвердити. Вони завжди співвідносять аналіз окремих частин з висновками, встановлення фактів - з їхнім поясненням.

Люди емоційного типу сприймання, їм притаманна підвищена емоційна збудливість до різноманітних подразників.

41. Поняття про мислення. Функції мислення

Мислення - це вища форма психічного відображення.процес опосередкованого та узагальненого відображення предметів і явищ довкілля в їхніх істотних властивостях і зв'язках.

1. Розуміння. Г.С. Костюк зазначав, що процеси розуміння - це і є процеси нашого мислення, спрямованого на розкриття тих чи інших об'єктів у їхніх істотних зв'язках з іншими об'єктами, що досягається на основі включення нового знання у суб'єктивний досвідРозуміння можна розглядати як одну з форм мислення, властивість або компонент мислення.

2. Розв'язання проблем і задач. Мислення виникає тоді, коли суб'єктивного досвіду для досягнення мети не вистачає, тобто в проблемній ситуації. Усвідомити і сформулювати питання - це вже певний крок до розв'язання проблеми. А розуміння того, що відомо і що потрібно шукати, свідчить про перетворення проблемної ситуації на задачу.

3. Цілеутворення. Утворення цілей становить процес породження нових цілей, що відбувається у мисленні Отже, постановка загальної, проміжної та кінцевої мети саме і є ціле-утворювальним процесом, що відбувається у мисленні.

4. Рефлексію розглядають як діяльність суб'єкта, що спрямована на усвідомлення способів і дій його пізнання. Самопізнання виконує регулювальну функцію щодо поведінки або діяльності суб'єкта.