ПСИХОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ТВОРУ

ПСИХОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ТВОРУ

Івана Франко "Тричі мені являлася любов"

Виконала: Лесів Н.В.

Мотивація вибору твору:

цей вірш має глибокий життєвий зміст, в ньому поет виражені одне з найпрекрасніших і найсильніших почуттів – кохання. Саме це сильне почуття керувало автором на написання чудових творів, поезій, віршів, які помістилися в збірці «Зів’яле листя»

Зв'язок автора твору з його героєм та сюжетною лінією твору:

Перечитуючи біографію Івана Яковича Франко відомо, що він народився 27 серпня 1856р. у підгірському виселку Нагуєвичі Дрогобицького повіту в родині сільського коваля Якова Франка і Марії Кульчицької.

Батько рано помер, проте, помітивши виняткову допитливість і обдарованість сина, встиг віддати його до початкової школи в селі Ясениця-Сільна, де викладали польську й німецьку мови, початкову арифметику. Дядько Івана, Павло Кульчицький, житель цього села, навчив його читати й писати українською, а тітка Людвіга Кульчицька, яка походила із "загонової шляхти", розповідала малому про польське повстання 1863 р.

Потім Іван навчався у дрогобицькій "нормальній школі" отців василіан. Уже наприкінці першого року, склавши іспити, він одержав "першу локацію", тобто відзнаку. Враження шкільного дитинства згодом виллються в оповідання "Грицева шкільна наука", "Отець-гуморист", "Олівець" та ін. Завдяки старанням вітчима, Гриня Гаврилика, 1867 р. він вступив до Дрогобицької гімназії, де отримав ґрунтовні знання з класичних мов, історії, математики тощо. Там він багато читав і почав писати вірші.

Скінчивши Дрогобицьку гімназію 1875 р., юнак вступає на філософський факультет Львівського університету. Тут він поринає у вир українського суспільного життя, стає членом "Академічного гуртка", знайомиться з М.Павликом та І.Белеєм (з якими довгі роки співпрацюватиме на громадській і редакційній ниві), бере участь у виданні журналу "Друг". Першим сильним почуттям юного Франка було його кохання до попівни Ольги Рошкевич. Вона добре володіла німецькою і французькою мовами, захоплювалась збиранням етнографічних матеріалів, мала друковані праці. На початках юнак із бідної сім’ї Франків, який уперше зіткнувся з жінкою із інших сфер, навіть не знав, як з Ольгою поводитися. Не вмів сидіти за столом, між першою і другою стравами зривався, не вмів танцювати. До того ж думав, що дівчина, в яку закохався, має говорити якось незвично, а тому перші листи до неї писав німецькою мовою.      Батьки Ольги спочатку заохочували її дружбу з Іваном, сподіваючись, що він зробить блискучу кар’єру. На той час Франко навчався у Львівському університеті, навколо нього гуртувалася прогресивна молодь. Однак невдовзі на гурток демократичної молоді здійснила наліт поліція, заарештувавши Франка та його прихильників. Поета виключили з університету, сім місяців він пробув в ув’язненні.       Після цих подій батьки Ольги заборонили молодому поетові з’являтися в їхньому домі. Хоч напередодні двадцятирічний Франко уже офіційно попросив батьків Ольги її руки і, незважаючи на те, що мужчина в Австро-Угорщині вважався повнолітньою особою лише у 24 роки, пропозиція була прийнята. Щоправда, була умова: Іван та Ольга вважатимуться зарученими, але весілля справлять лише тоді, коли Франко вивчиться та дістане посаду.       Попри заборону зустрічатись, Іван та Ольга ще протягом десяти років через друзів листувалися, їй він присвятив IX поезію у ”Зів’ялому листі”: ”Розвійтеся з вітром, листочки зів’ялі, незгоєні рани, невтішні жалі...” Ольга Рошкевич теж кохала Франка. Її останнім проханням було, щоб листи від поета поклали їй у труну, під голову — як найдорожчий скарб її життя.     Після розриву з Ольгою Рошкевич у долі Франка майже одночасно з’явилися письменниця Уляна Кравченко, молода вчителька Климентія Попович та представниця відомого роду Білинських Ольга. Однак коли Уляна Кравченко зранку давала згоду йти заміж, то вже ввечері забирала свої слова назад. Пояснювала, що замилування творчістю — це одне, а коли уявила, що Франко буде цілий день перед очима, то не захотіла. Потім, уже вийшовши заміж за польського шовініста, не раз говорила, що тому заміж за Франка не пішла, аби зберегти його для української культури. Мовляв, її нинішній чоловік тоді погрожував: якщо вона вибере Франка, то він його вб’є. Цікаво, що серйозно збиралася за Франка заміж Ольга Білинська і навіть плаття собі пошила. Але повторилася історія, як з Ольгою Рошкевич: Франко уявив її нужденну, з малими діточками на роздоріжжі, коли він буде відбувати ув’язнення — і зник з її горизонту.

Минуло майже десятиліття, перш ніж уже тридцятирічний Франко написав іншій жінці, своїй майбутній дружині, яку зустрів “за кордоном” — у Києві: ”повіяло свіжим вітром” і ”починається нова доба в моїм житті”. Ольга Хоружинська закінчила Харківський інститут шляхетних дівиць, отримала диплом учителя, володіла французькою, німецькою і англійською мовами, чудово грала на фортепіано. Ця освічена жінка була йому вірною дружиною, народила трьох синів і дочку, писала статті, видавала журнал ”Життя і слово”, багато допомагала чоловікові у написанні та виданні творів, переживала з ним радість і горе. Саме вона спонукала Франка записатися до Чернівецького університету — і він здобув вищу освіту. А невдовзі за кошти дружини Іван Якович поїхав до Відня, де написав та захистив дисертацію і отримав диплом доктора філософії.       Про їхній шлюб говорили, що це сокровенна мрія українського народу, розділеного кордоном, про возз’єднання Заходу і Сходу України. (Цікаво, що під час весілля наречений на викрик “Гірко” не знав що робити, адже в Галичині тоді ще такої традиції не було). Але Іван Франко у листі своєму другові Агатангелу Кримському зізнався: ”З теперішньою моєю жінкою я одружився без любові, а з доктрини, що треба оженитися з українкою (себто наддніпрянкою), і то більш освіченою курсисткою... Но то дарма. Судженої і конем не об’їдеш”.

  Другим коханням Франка була Юзефа Дзвонковська. Про її красу, начитаність він уперше почув від своїх польських друзів, а коли побачив Юзю, то відразу й закохався. У Юзиній сім’ї — хоча і дуже збіднілій — був культ ”голубої крові”, і дівчина дивилася на Франка згори вниз. Хоч що б він робив — навіть спеціально організував кооператив, аби Юзя та її мама (батька дівчини на той час уже не стало) мали якусь копійку — це не допомогло: Юзя Івана Франка не захотіла. Уже потім, щоб якось ту ситуацію виправдати, Франко писав, що Юзя тому не пішла за нього заміж, що знала про свою хворобу — туберкульоз — і що за кілька років відійшла з життя народною вчителькою. 

Одна з найромантичніших історій із життя Івана Франка — це його кохання до шляхтянки Целіни Журавської. Прекрасну дівчину з голівкою грецької богині він уперше побачив і закохався в неї за прозаїчних обставин — вона сиділа за касовим віконцем, бо служила на пошті у Львові. Щоб бачити її знов і знов, поет неодноразово писав сам до себе листи і сам їх відбирав.       Але гордовита красуня не могла покохати ”русина” з рудим волоссям у вишиваній сорочці і простими манерами. Оця нерозділена любов мучила поета багато років. Благоговійно схиляючись перед своїм ідеалом, Іван Якович писав: ”Я не тебе люблю, о, ні, люблю я власну мрію!”      Цікаво, що, будучи цілковито байдужою до Франка і згодом до пам’яті про нього, вона намагалася його приязнь до себе та його ім’я усіляко використати за кожної ліпшої нагоди. Сина виганяють з гімназії — Франко допоможе, матеріальна скрута — він грошей дасть. Однак є кілька фактів, які цю жінку дуже підносять. Один з них: коли самотній письменник помирав від важкої хвороби (дружина Ольга Хоружинська на той час була у божевільні), вона прийшла у його помешкання і доглядала за ним... 

Звістка про смерть великого письменника і мислителя 28 травня 1916 р. поширилася далеко за межі рідного краю.

Помер він на чужих руках — сини були в армії, дочка в Києві, дружина в лікарні. А оскільки був "такий бідний, як цілий наш народ", ховали І.Франка 31 травня у Львові на Личаківському кладовищі в чужій (померлого перед тим Шухевича) вишиваній сорочці та єдиному старенькому костюмі. Духовна влада відмовила в "парадному" поховальному обряді, "виділила" лише одного священика з волоської церкви. Грошей на окрему могилу не було, то поховали в "позиченій" ямі на шість домовин... Лише через десять років упокоївся Поет там, де тепер підняв молот гранітний Каменяр.

Історія написання твору:

Поштовхом до написання вірша було щире кохання у житті поета. В цьому вірші він описав свої три кохання. Вірш є автобіографічним безсумнівно. Проаналізувавши біографію автора твору я виділила такі основні ключові терміни, якими можна охарактеризувати його життєвий шлях: кохання, страждання, втрата.

Механізми психологічного захисту автора, відображені у творі (ідентифікація, проекція), а також емоційний тон, заданий автором:

Саме ці три ключові слова – кохання, страждання і смерть - автор і сам виділив у творі “Тричі мені являлася любов”, де описав своє перше кохання до Ольги Рошкевич, як:

"… несміла, як лілея біла,

З зітхання й мрій уткана, із обснов

Сріблястих, мов метелик, підлетіла. 

Купав її в рожевих блисках май, 

На пурпуровій хмарі вранці сіла

І бачила довкола рай і рай!…"

Нещастя їхнього кохання полягало в тому, що батько Ольги Михайло Рошкевич спочатку погоджувався на одруження Ольги з Іваном, але після арешту Франка він заборонив дочці мати будь-які зв'язки з арештантом. Кохання до Ольги Рошкевич Іван Франко проніс через усе життя. Власне кажучи Франко присвятив їй небагато творів, але біль за нею, біль за втраченим коханням став поштовхом до створення його лірики, а головне, скропив кожну поезію ‘Зів’ялого листя'.

Друге кохання поет описав такими словами:

"…гордая княгиня, 

Бліда, мов місяць, тиха та сумна, 

Таємна й недоступна, мов святиня.

Мене рукою зимною вона 

Відсунула і шепнула таємно:

'Мені не жить, тож най умру одна!'

І мовчки щезла там, де вічно темно…"

І справді, кохання до Юзефи Дзвонковської принесло Франку розчарування. Коли він просив руки коханої, Юзефа відмовила йому. Відмова прикро образила Франка, і лише згодом він дізнався, що Дзвонковська була хвора на туберкульоз. Рано чи пізно вона мала померти, тому не могла стати йому дружиною. Хоча вона відмовляла багатьом, але лише Франку відкрила істину причину відмови.

Ким же була та третя жінка, в яку Франко закохався? Її ім'я - Целіна Журковська.

Її у своїй збірці він описав так:

"…женщина чи звір? 

Глядиш на неї - і очам приємно,

Впивається її красою зір.

То разом страх бере, душа холоне

І сила розпливається в простір…"

Третє кохання було для Франка найгіркішим, оскільки Целіна зневажала і була байдужою до поета. Вона навіть не читала, і не мала наміру читати збірку “Зів'яле листя”. За словами Журковської, Франко неначе переслідував її, куди вона - туди і він. Згодом на запитання чому вона не відповіла взаємністю Франку, Целіна відверто і спокійно відповідала що він й просто не подобався, був рудий, а їй подобались брюнети.

Ці три кохання у житті Івана Яковича Франка можна описати словами султана Сулеймана із твору “Роксолана” - “Перша любов - неначе чаша пахучих квітів, друга - немов чаша солодкого вина, третя - немов чаша смертельної отрути”

На мою думку, збірка І. Я. Франка належить до найгеніальніших творінь любовної лірики. У ‘Зів’ялому листі', в якій опублікований вірш «Тричі мені являлася любов», відображено любовні страждання непересічної, сильної духом особистості. Ліричним героєм збірки є жива, гаряча й духовна натура. Іван Якович малює любов як діяння, як найвеличніший витвір душі. Словами “То тебе би, мила, обдала їх сила, всі би в твоїм серці іскри погасила, Всі думки й бажання за одним ударом, лиш одна любов би вибухла пожаром” Франко переплавляє у вогні, й облагороджує людську натуру.