Зміст

Вступ

1. Концепція розвивального навчання

2. Система розвивального навчанняЛ.В. Занкова

3. Технологія розвивального навчанняД. Б. Ельконіна - В.В. Давидова

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

В останні роки увагу вчителів все частіше залучають ідеї розвиваючого навчання, з якими вони пов'язують можливість змін в школі. Розвивальне навчання спрямоване на підготовку учнів до самостійного "дорослому" житті. Головною метою сучасної школи є забезпечення засвоєння школярами певного кола умінь, знань і навичок, які їм знадобляться в професійній, громадській та сімейній сферах життя.

Теорія розвивального навчання бере початок у роботахІ.Г. Песталоцці, А. Дістервег, К.Д. Ушинського та ін Наукове обгрунтування цієї теорії дано в працях Л.С. Виготського.Подальший розвитоквона отримала в експериментальних роботах Л.В. Занкова, Д. Б. Ельконіна, В.В. Давидова, Н.А. Менчинской та ін У їх концепціях навчання ірозвитокпостають як системадіалектичновзаємопов'язаних сторін одногопроцесу. Навчання визнається головною рушійною силою психічного розвитку дитини, становлення в нього всієї сукупності якостей особистості: ЗУН, СУД, СУМ, Сен, СДП.

В даний час у рамках концепції розвивального навчання розроблено ряд технологій, що відрізняються цільовими орієнтаціями, особливостями змісту та методики. Технологія Л.В. Занкова спрямована на загальне, цілісний розвиток особистості, технологія Д.Б. Ельконіна - В.В. Давидова акцентує розвиток Судів, технології творчого розвитку віддають пріоритет СЕНам, технологія Г.К. Селевко орієнтується на розвиток СУМ, І.С Якиманской - на СДП.

У 1996 р. Міністерство освіти Росії офіційно визнало існуваннясистем Л.В. Занкова та Д. Б. Ельконіна - В.В. Давидова. Решта розвиваючих технологій мають статус авторських, альтернативних.

1. Концепція розвивального навчання

Проблема розвивального навчання цікавить педагогів багатьох поколінь: Я.А. Коменського та Ж.Ж. Руссо, І.Г. Песталоцці і І.Ф. Гербарта, К.Д. Ушинського та ін За радянських часів її інтенсивно розробляли психологиі педагоги Л.С. Виготський, Л.В. Занков, В.В. Давидов, Д. Б. Ельконін, Н.А. Менчинська, а також А.К. Дусавицьким, Н.Ф. Тализіна, В.В. Рєпкін, С.Д. Максименко та інПриродно, в різнийісторичнийчас дослідники неоднаково представляють і тлумачатьсамепоняттярозвивального навчання.Складність і в той же час позитивна сторона розробки цієї теми полягає в органічному, природному поєднанні проблем педагогіки і психології: навчання- це компонент дидактики, розвитокже -процеспсихологічний.

Термін «розвиваюче навчання» зобов'язаний своїм походженням В.В. Давидову. Введений для позначення обмеженого кола явищ, віндосить скоро увійшов в масовупедагогічнупрактику. Сьогодні його вживання настільки різноманітна, що потрібно вже спеціальне дослідження для з'ясування його сучасного значення.

Поняття «розвиваюче навчання» може вважатися змістовним узагальненням (В. В. Давидов). Його зміст, смислове значення, взаємозв'язку з основними психолого-педагогічними категоріями розкриваються в цьому розділі в ряді визначень-узагальнень.

Узагальнення 1. Під розвивальним навчаннямрозуміється новий, активно-деятел'ностний спосіб (тип) навчання, що йде на зміну пояснювально-ілюстративного способу (типу).

Розвиток особистості і його закономірності

Особистість - динамічний поняття: вона зазнає протягом життя зміни, які називають розвитком (прогресивним або регресивним).

Розвиток (прогресивне) - це процес фізичного і психічного зміни індивіда в часі, що передбачає вдосконалення, перехід у будь-яких його властивості та параметрах від меншого до більшого, від простого до складного, від нижчого до вищого.

Термін «формування особистості» вживається як:

1) синонім «розвитку», тобто процес внутрішнього зміни особистості;

2) синонім «виховання», «соціалізації», тобто створення і реалізація зовнішніх умов для розвитку особистості.

Властивості та закономірності процесу розвитку. Розвиток особистості відбувається згідно загальним діалектичнимзаконам. Специфічними властивостями (закономірностями) цього процесу є наступні:

• іманентність: здатність до розвитку закладена в людині природою, вона є невід'ємне властивість особистості.

• Біогенність: психічний розвиток особистості багато в чому визначається біологічним механізмомспадковості.

• соціогенність: соціальне середовище, в якій відбувається розвиток людини, має великий вплив на формування особистості.

• Психогенність: людина- саморегулююча і самоврядна система, процесрозвитку схильний саморегуляції і самоуправління.

• Індивідуальність: особистістьявляє собою унікальне явище, що відрізняється індивідуальним підбором якостей і власним варіантом розвитку.

• Стадійність: розвиток особистості підпорядковується загальному закону циклічності, зазнаючи стадії зародження, зростання, кульмінації, в'янення, занепаду.

• Нерівномірність (нелінійність): індивід унікальний, кожна особистістьрозвивається у своєму темпі, відчуваючи випадково розподілені в часі прискорення (спонтанність) і протиріччя зростання (кризовість).

• Фізичний вік визначає кількісні (обмеженість) і якісні (сензитивность) можливості психічного розвитку.

Узагальнення 2. Розвивальне навчання враховує і використовує закономірності розвитку, пристосовується до рівня і особливостей індивіда.

Навчання та розвиток

Фізичний розвиток дитиниздійснюється дуже наочно по генетичній програмі у вигляді зростання розмірівскелета, м'язової маси та ін Також очевидно, що зовнішні умови визначають величезний діапазон результатів: дитина може бути більш-менш здоровий, фізично натренований, витривалий.

Як же йде справа з психікою, з особистістю? В якій мірі розвиток свідомості залежить від навчання і соціальних умов, а в якій - від природного вікового дозрівання? Відповідь на це питання принципововажливий: він визначаємежіпотенційних можливостей людини, а отже, цілі і завдання зовнішніхпедагогічнихвпливів.

В історії педагогіки проблема представлена ​​двома крайніми точками зору. Перша (биологізаторська, картезіанська) виходить з жорсткої зумовленості розвитку спадковими або вихідними від Всевишнього чинниками. Сократ говорив, що вчитель - повитуха, він нічого не може дати, а тільки допомагає розродитися.

Друга (Соціологізаторська, біхевіористська), навпаки, всі результати розвитку приписує впливу середовища.

Сучасною наукою встановлено, що будь-який акт психічного розвитку пов'язаний з відображенням у мозку зовнішнього середовища, він є привласнення, придбання досвіду пізнанняі діяльності, і в цьому сенсі є навчанням.Навчання - це форма психічного розвитку людини, необхідний елемент розвитку. Будь-яке навчання розвиває, збагачує банкпам'яті і умовних рефлексів.

Навчання та розвиток не можуть виступати як окремі процеси, вони співвідносяться як форма і зміст єдиного процесу розвитку особистості.

Однак і тут існують дві принципово різні концепції .

Концепція розвитку учня (Ж. Піаже, З.Фрейд, Д. Дьюї): дитина повинна пройти у своєму розвитку строго певні вікові стадії (доопераційні структури - формальні операції - формальнийінтелект) дотого, як навчання зможе приступити до виконання своїх специфічних завдань. Розвиток завжди йде попереду навчання, а останнє надбудовується над ним, як би «навчаючи» його.

Рис. 1. Співвідношення навчання і розвитку

Концепція розвивального навчання: вирішальна роль у розвитку дитини належить навчанню. Вона утвердилася в XX столітті завдяки працям російських вчених Л. С. Виготського, О.М. Леонтьєва, С.Л. Рубінштейна, Д. Б. Ельконіна, П.Я. Гальперіна, Е.В. Ільєнкова, Л.В. Занкова, В.В. Давидова та ін В інтересах суспільства і самої людини навчання має бути організовано так, щоб досягти максимальних результатів розвитку за мінімальний час. Навчання повинно йти попереду розвитку, максимально використовуючи генетичні вікові передумови і вносячи в них суттєві корективи. Це забезпечується спеціальною педагогічноютехнологією, яка і називається розвивальним навчанням.

Узагальнення 3. У розвиваючому навчанні педагогічнівплививипереджають, стимулюють, направляють і прискорюють розвиток спадкових даних особи.

Дитина - суб'єкт свого розвитку

У технології розвивального навчання дитині відводиться роль самостійного суб'єкта, що взаємодіє з навколишнім середовищем. Ця взаємодія включає всі етапи діяльності: цілепокладання, плануваннята організацію, реалізацію цілей і аналіз результатів діяльності. Кожен з етапів вносить свій специфічний внесок у розвиток особистості.

У діяльності цілепокладання виховуються: свобода, цілеспрямованість, гідність, честь, гордість, самостійність.

При плануванні: самостійність, воля,творчість, творення, ініціатива, організованість.

На етапі реалізації цілей: працьовитість, майстерність, старанність, дисциплінованість, активність.

На етапі аналізу формуються: відносини, чесність, критерії оцінки,совість,відповідальність, обов'язок.

Позиція дитини як об'єкта навчання (ТО) позбавляє його повністю або частково дій цілепокладання, планування, аналізу і призводить до деформацій івитратамрозвитку. Тільки у повноцінній діяльності суб'єкта досягається розвиток самостійності, позитивної Я-концепції, морально-вольової сфери особистості, відбувається самореалізація, самозміна. Тому однією з основних цілей розвивального навчання є формування суб'єкта навчання - вчителя себе індивіда.

Визнання за учнем ролі суб'єкта знаменує собою зміну парадигми психічного розвитку: традиційні для XX століття Соціологізаторські і біологізаторські теорії навчання поступаються місцем способам, заснованим на суб'єктних, психогенних факторах розвитку.

Узагальнення 4. У розвиваючому навчанні дитина є повноцінним суб'єктом діяльності.

Надзвичайно важливою проблемою у цій гіпотезі є мотивація діяльностідитини-суб'єкта. За способом її вирішення технології розвивального навчання поділяються на групи, які експлуатують в якості основимотиваціїрізні потреби,здібностіта інші якості особистості:

- Технології, які спираються на пізнавальний інтерес (Л. В. Занков, Д. Б. Ельконін - В. В. Давидов),

- На потреби самовдосконалення (Г. К. Селевко),

- На індивідуальний досвід особистості (технологія І. С. Якиманской),

- На творчі потреби (І. П. Волков, Г. С. Альтшуллер),

- На соціальні інстинкти (І. П. Іванов).

Зміст розвитку

Сучасний етап педагогічноїпрактики це перехід від інформаційно-пояснювальній технології навчання до діяльнісно-розвиваючої, формує широкий спектрособистіснихякостей дитини. Важливими стають не тільки засвоєнізнання, але і самі способи засвоєння і переробки навчальної інформації, розвиток пізнавальних сил і творчого потенціалу учнів.

Прагнучи розвинути індивідуальність, розглянута технологія не виділяє жодної з перерахованих груп якостей особистості, орієнтує на всебічне їх розвиток.

Узагальнення 5. Розвивальне навчання спрямоване на розвиток всієї цілісної сукупності якостей особистості.

РВ = ЗУН + СУД + СУМ + Сен + СДП

З цієї точки зору розвивальне навчання правильніше було б називати розвиваючої педагогікою, або педагогікою розвитку.

Зона найближчого розвитку

Л.С. Виготський писав: «Педагогіка повинна орієнтуватися не на вчорашній, а на завтрашній день дитячого розвитку». Він виділяв два рівні у розвитку дитини:

1) сферу (рівень) актуального розвитку - вже сформувалися якості і те, що дитина може робити самостійно;

2) зону найближчого розвитку - ті види діяльності, які дитина поки що не в змозі самостійно виконати, але з якими може впоратися за допомогою дорослих.

Зона найближчого розвитку - велика чи менша можливість перейти від того, що дитина вміє робити самостійно, до того, що він може, вміє робити в співпраці.

Для розвитку надзвичайно ефективно постійно долати межу між сферою актуального розвитку і зоною найближчого розвитку - областю невідомої, але потенційно доступній для пізнання.

Узагальнення 6. Розвивальне навчання відбувається в зоні найближчого розвитку дитини.

Визначити зовнішні межі зони найближчого розвитку, відрізнити її від актуальної і недоступною зони - завдання, яке вирішується поки тільки на інтуїтивномурівні, що залежить від досвіду і майстерності вчителя.⁷