- •1.Початок людського суспільства та його еволюція на території України
- •2. Трипільська культура.
- •5.Передумови та утворення держави на Русі. Норманська теорія походження Давньоруської держави.
- •6. Розвиток державності на Русі в х ст.( період правління князів Олега, Ігоря, княгині Ольги).
- •7.Реформаторська діяльність Володимира Великого.
- •9.Київська Русь в період феодальної роздробленості: причини, особливості, характер.
- •10. Культура та Історичне значення Київської Русі
- •11 Політичний розвиток Галицького і Волинського князівств у XI -XII ст. Та їх об'єднання. Роман Мстиславич.
- •12. Внутрішня і зовнішня політика Данила Галицького.
- •13. Галицько-волинське князівство наприкінці XIII - на початку XIV ст. ( за нащадків Данила Галицького).
- •15)Становлення Литовсько-руської держави (друга пол. Хіv ст.). Устрій держави
- •16. Становище України під владою Литви та Польщі наприкінці XIV - на початку XVI ст
- •17. Люблінська унія 1569 р. Та її наслідки в історії України.
- •18. Міжконфесійні стосунки на українських землях в XIV - XVI ст. Берестейська церковна унія 1596 р. Та її історичне значення.
- •19. Територія, умови і джерела формування козацтва.
- •20. Виникнення Запорізької Січі та її устрій. Д. Байда-Вишневецький.
- •21)Господарство та устрій Січі.
- •22)Утворення реєстрового козацтва
- •23)Козацько-селянські повстання проти шляхетської Польщі кінця 16 - 30-х років 17 ст.
- •24)Україна напередодні Визвольної війни середини 17 століття. Причини, характер, періодизація і рушійні сили війни
- •25)Перші перемоги козацько-селянської армії 1648 р. Політична програма Богдана Хмельницького. Формування органів державної влади в Україні
- •27)Україно – російський договір 1654 року та його оцінка в історіографії
- •28)Розвиток подій в Україні у 1654-1657 років. Політичні та соціально-економічні наслідки Визвольної війни під поводом б. Хмельницького
- •29)Початок Руїни. Гетьманування і. Виговського та ю. Хмельницького
- •30)Боротьба козацько-старшинських угрупувань за владу в Україні. Доба Руїни. Причини та наслідки. Андрусівське перемир’я.
- •31)Гетьманування п. Дорошенка
- •32)Боротьба проти Туреччини та Кримського ханства. “Вічний мир” 1686 р.
- •1613 Року п. Сагайдачний здійснив ще один вдалий морський похід проти турків і татар.
- •33)Україна за гетьманування Івана Мазепи (1687-1709).
- •34)Гетьман п. Орлик та його "Конституція".
- •35)Поступове обмеження автономії України в період гетьманування і.Скоропадського (1708-1721) та правління і Малоросійської колегії (1721-1727).
- •1) Контроль за генеральною військовою канцелярією
- •37)Гетьманування к.Розумовського (1750-1764). Остаточна ліквідація царизмом української автономії.
- •38)Політичне становище правобережних
- •39)Гайдамацький рух і Коліївщина.
- •40)Опришківський рух. Олекса Довбуш.
- •41)Поділи Польщі та їх значення.
- •42)Адміністративно-територіальний устрій українських земель.
- •43)Сутність українського національного Відродження, його передумови, особливості та етапи розвитку.
- •44)Таємні масонські і декабристські організації на Україні.
- •45)Діяльність Кирило-Мефодіївського товариства. Т.Шевченко.
- •46)Зародження та розвиток громадсько-політичних організацій та партій у другій половині хіх ст.
- •47)Соціально-економічне становище. Реформи 60-70-х рр. В Україні.
- •48)Входження Галичини в склад Австрії. Адміністративно-територіальний устрій.
- •49)Початок українського національного відродження. Діяльність “Руської Трійці
- •50)Революція 1848 р. В Галичині.
- •51)Суспільно-політичний рух після 1848 р. Перші українські політичні партії.
- •52)Закарпаття та Буковина під владою Австрійської імперії.
- •53)Розвиток суспільно-політичного руху на поч. Хх ст.
- •54)Україна в революції 1905-1907 рр.
- •55)Українські землі в 1907-1914 рр.
- •56)Україна в роки Першої світової війни.
- •57)Лютнева революція і піднесення національно-визвольного руху в Україні. Центральна Рада
- •58. Виникнення та діяльність Української Центральної Ради і та іі універсали уцр
- •59-60. УКраїнсько-більшовицька війна. 4 універсал. Берестеййський мир.
- •61.Українська гетьманська держава гетьмана Скоропадського
- •63)Внутрішня і зовнішня політика Директорії. Акт соборності
- •64)Проголошення зунр.
- •65)Внутрішня і зовнішня політика зунр.
- •66. Причини поразки Української революції 1917-1920 рр.
- •67)Нова економічна політика: особливості та наслідки.
- •68)Входження України в склад срср. Кордони урср
- •69.Політика "українізації" в Радянській Україні у 1920-х роках: причини, суть і наслідки.
- •70)Індустріалізація: причини та наслідки.
- •71.Суцільна колективізація сільського господарства в усрр. Голод 1932-1933рр.
- •72.Сталінські репресії в усрр у 1930-х рр.
- •73.Західна Україна під владою Польщі у міжвоєнний період (1919-1939рр.).
- •74 Буковина і закарпаття в 1920-1930-х роках.
- •75)Пакт Молотова-Ріббентропа і Західна Україна.
- •76. Напад фашиської німеччини на срср .Оборонні бої червоної армії на україні в 1941-42р
- •78 Антифашистський рух опору в Україні.Боротьба упа
- •79.Наступ Червоної армії в 1943-1944 роках і вигнання німецьких агресорів з України. Приєднання Закарпаття до Української рср.
- •80.Становище України в останні роки сталінського керівництва (1945-1953рр.).
- •81. Хрущовська ""відлига" на Україні (1953-1964 рр.).“Шестидесятники”.
- •82. Кризові явища у соціально-економічному житті України в роки брежнєвського "застою”. Прихід до влади в усрр в. Щербицького і наступ на національно-демократичнісили.
- •84) Тенденції та основні події політичного розвитку України 1991-2007рр.
- •85. Соціально-економічні проблеми України сьогодні. Шляхи вирішення
- •87. Напрямки зовнішньої політики України в сучасних умовах.
69.Політика "українізації" в Радянській Україні у 1920-х роках: причини, суть і наслідки.
Надзвичайно цікавим явищем в історії України було українське відродження сер. 1920-х -поч. 1930-х років. Безсумнівно, його коріння були в періоді нетривалої української державності 1917-1919 рр., який розкував творчі можливості української нації.
Успіхи в національно-культурному будівництві того часу були досягнуті передусім завдяки політиці, що увійшла в історію під назвою коренізаціі. Намагаючись розширити національну та соціальну базу режиму, Москва зробила спробу залучити до управління в республіках представників неросійських національностей. Такий жест пояснювався різкою невідповідністю між загальною кількістю представників корінної нації в тій чи іншій національній республіці до їх частки у партійно-державному апараті.
Виправити таку невідповідність взявся у квітні 1923 р. XII з'їзд РКП(б), який проголосив політику "коренізаціі" партійно-державного апарату в неросійських республіках.
Політика коренізації ("українізації") була зумовлена багатьма зовнішніми і внутрішніми причинами:
1. Формуванням на міжнародній арені привабливого іміджу СРСР як держави, в котрій начебто забезпечено гармонійний і вільний розвиток радянських республік та гарантовано вільний розвиток національних меншин.
2. Потребою досягнення своєрідного компромісу з селянством (основною масою національних республік було селянство) та національною інтелігенцією шляхом лібералізації національних відносин.
3. Намаганням більшовицької партії розширити соціальну базу своєї системи, залучивши до партій і до управління республікою представників неросійських народів [В 1920 р. у ВКП(б)У українці складали лише 19%, тоді як вони становили 80% населення УСРР, і лише 11% комуністів вважали рідною мовою українську, а розмовляли нею лише 2%].
4. Намаганням радянського керівництва очолити і поставити під контроль процес національного відродження окраїн, щоб він не вилився в антицентробіжні спрямування.
5. Потребою зміцнення новоутвореного державного утворення – СРСР, наданням прав "культурно-національноїавтономії" хоч частково компенсувати республікам втрату їх політичного суверенітету тощо.
Отже, деяка лібералізація політики більшовиків у національному питанні у 20-х роках була викликана не сентиментальними поривами, а намаганнями укоренитися в національних республіках — звідси й назва політичного курсу — "коренізація". Щоб зміцнити вплив у республіках, партія змушена була розмовляти з населенням його мовою і брати власних апаратників з місцевих кадрів. Безсумнівно, що "коренізація" мала побічний ефект у вигляді стрімкого розвитку пригнічених доти національних культур.
В Україні політика "коренізаціі" набрала форми "українізації". Вона зводилася до дерусифікації політичного і громадського життя, до обов'язкового вживання української мови в установах-переведення судочинства на українську мову, зміцнення позицій української школи, культури, науки. Це мала бути ліквідація русифікаторської політики та її наслідків. Для службовців, викладачів встановили термін переходу на українську мову. Діяли державні курси вивчення української мови і культури.
Практично українізацію переклали на плечі Наркомату освіти, але, як згодом з'ясувалося, його сил забракло, щоб охопити всі сторони життя. Кадровий кістяк українізації утворили т.зв. національні комуністи. До них належали М. Скрипник, В. Блакитний, П. Любченко, О. Шумський, А. Хвиля, М. Яворський та ін. До націонал-комуністів у ролі кадрів українізації без вагань приєдналася українська інтелігенція, яка прагнула компенсувати свою поразку в революції активною культурницькою діяльністю.
Протягом 1923—1927 рр. кількість українців серед службовців державного апарату зросла з 35 до 54 % . Значний вплив українізація справила на розвиток національної освіти. Так, якщо до революції 1917 р. у Східній Україні взагалі не було українських шкіл, то наприкін. 1920-х років діяло 80 % шкіл, понад 60 % технікумів і 30 % інститутів з українською мовою навчання.
Рішуче українізували пресу: до 1926 р. кількість газет українською мовою збільшилася до 60 %, а в 1933 р. вона становила вже 89 %. Якщо в 1925/26 рр. українською мовою видавали 46 % книжок, то у 1931 р. — 77 %. На українську мову переводили театри, радіомовлення, кіностудії. З ініціативи одного з провідних ідеологів курсу українізації М. Скрипника національна мова впроваджувалася навіть у школах командного складу і в деяких червоноармійських частинах.
Поряд з українізацією не менш наполегливо здійснювалася політика, спрямована на задоволення потреб національних меншин. При Наркоматі освіти було засновано Раду національних меншин. У жовтні 1924 р. створено Молдавську автономну СРР. До 1931 р. завершено організацію 25 автономних районів та 1074 сільрад нацменшин. Діяли національні школи.
Українізація перейшла межі республіки, охопила Кубань, Казахстан, Далекий Схід, де видавали українські газети, існувало українське радіомовлення.
У 1932 р. українізація безпосередньо підійшла до дерусифікації великих міст, де вона мала завершитися поверненням до українства населення, яке вживало в побуті мішану російсько-українську мову, "суржик". І тут досягли значних успіхів, незважаючи на перешкоди бюрократичної верхівки. З 1926 по 1932 р. частка українців у індустріальному пролетаріаті збільшилася з 41 до 53 %.
Процес українізації, запроваджений більшовиками згори як тактика зближення з українським народом, зустрівся з бурхливим процесом українського національного відродження, що йшло знизу догори. Відповідно, сер. — друга пол. 1920-х років стали періодом значних зрушень у менталітеті українства, Подоланні наслідків багатовікової русифікаторської політики, розширення сфери дії української мови, нового осмислення традицій, національних цінностей. Все це зумовило зростання впливу національної ідеї, що вже само по собі лякало Москву.
Ще одним головним болем для неї стало т.зв. націонал-ухильництво. Воно пов'язувалося насамперед з кількома іменами: письменника М. Хвильового, який своїм гаслом "Геть від Москви" закликав до подолання провінціалізму української культури, звільнення її від рабського наслідування російських зразків, творчого засвоєння європейського досвіду; наркома освіти О. Шумського, що різко засуджував російський шовінізм та централізм; економіста М. Волобуєва, котрий стверджував, що економічна політика СРСР ґрунтується на нехтуванні інтересів України і є, по суті, колоніальною.
До певного часу московське керівництво, зайняте внутрішньопартійною боротьбою, не могло ефективно втручатися в українські справи. Та в міру зміцнення позицій Й. Сталіна, формування адміністративно-командної системи почався наступ на українізацію. Під приводом захисту загальнодержавних інтересів обмежувалася самостійність України, набирала сили тенденція до унітаризму. Поступово розмивався закладений у Конституції поділ компетенції Союзу та республіки, суверенітет якої ставав дедалі формальнішим.
Аналогічні процеси відбувалися і в національно-культурній сфері. Головною загрозою для соціалізму було оголошено місцевий націоналізм, а не російський шовінізм, як раніше. Апарат наркомату освіти, головного провідника політики українізації, був повністю заміщений на обласному рівні і на 90 % — на районному. Звільнили з роботи бл. 4000 українських учителів та 210 викладачів педагогічних інститутів. З 1938 р. в українських школах стало обов'язковим вивчення російської мови. Українська абетка, граматика і словник були максимально наближені до російських. Зменшувалася кількість українських шкіл, скорочувалися наклади україномовних видань, закривалися українські театри тощо. Деукраїнізація призводила до посилення російських впливів, зокрема у науково-дослідницьких закладах частка росіян з 1929 по 1934 р. зросла з Зі до 50 %, тоді як українців — упала з 50 до 30 %, Ллє найстрашнішим явищем став масовий терор, започаткований ще В. Леніним відразу після перемоги більшовицького перевороту. З кінця 1920-х років він набрав особливого розмаху і був спрямований насамперед проти української інтелігенції. Незабаром українізація була втоплена в крові, задушена в муках штучного Голодомору