Техніка і методика навчання гри гандбол.Техніка нападу

1. Техніка гри та методика навчання

З педагогічних позицій техніка фізичних вправ (а гра — комплекс фізичних вправ) — найбільш ефективний засіб виконання рушійної дії, тобто найбільш раціональний. Техніка фізичної вправи, таким чином, є результатом пошуку, наукового аналізу і перевірки практикою рушійної дії. З цієї точки зору техніка гри з гандбол являє собою систему раціональних рушійних умінь і навичок, спрямованих на ведення гри. Враховуючи різноманітність рушійних дій гандболістів, визначимося: «техніка гри» — це сукупність усіх прийомів і засобів їх виконання у комплексному веденні гри, а «техніка прийому» — раціональний спосіб виконання окремої дії. У кожному прийомі можна виділити гри фази: підготовчу, основну і заключну.

Підготовча фаза — комплекс рушійних дій, що забезпечують гандболісту прийняття найбільш вигідного вихідного положення для виконання основної дії (прийому).

Основна фаза — комплекс рушійних дій, що забезпечують виконання основного прийому.

Заключна фаза — комплекс рушійних дій, спрямованих на убезпечення готовності гравця до подальших дій.

Техніка гри за засобом ведення розподіляється на дві групи: техніка нападу і техніка захисту. За функціональним складом розрізняють техніку польового гравця і техніку воротаря. Крім того, за амплуа гравців розрізняють техніку польових гравців: розігруючого, лінійного, півсереднього і крайнього. Техніка їх гри має деякі особливості як у захисті, так і в нападі. Хоча слід підкреслити, що будь-який польовий гравець повинен уміти грати на будь-якому місці.

Кожна команда, що грає на майданчику, ставить мету: закинути м'яч у чужі ворота і не пропустити з свої. Таким чином, мить, коли м'яч закинутий у ворота противника, є результатом зусиль гравців, тобто всі виконані ігрові прийоми є підготовчими або допоміжними для виконання основного прийому — взяття воріт. У цьому випадку результативний кидок по воротах — кінцева мета, а всі раніше виконані дії спрямовані на його створення. Результативний кидок як кінцева мета — тільки один, в той час як дії, що йому передують, — різноманітні і багаторазові. У цьому випадку будь-яка невірно виконана дія (передача, ловля, ведення і т. д.) вже не приведе до завершення атаки (кидка). І, як правило, у грі більше всього втрат допускається саме не в кидках по воротах, а при виконанні підготовчих прийомів до кидка. Тому вміле і вірне виконання переміщень, зупинок, стрибків, заслонів, обманних дій, фінтів, ведення, ловлі і передачі м'яча складає суть техніки гри.

2. Техніка нападу

Стійка — положення гравця з м'ячем або без м'яча в повній готовності до дії. Розрізняють стійки: високу, середню, низьку. Вибір тієї чи іншої стійки визначається ігровою ситуацією. Найчастіше застосовується середня стійка: ноги напівзігнуті і розставлені на ширину кроку, тулуб дещо нахилений вперед, руки зігнуті і виставлені дещо вперед. Висока стійка — те ж положення, але ноги і тулуб випрямлені. Низька стійка — положення ніг і рук те ж, але тулуб більш нахилений і ноги більше зігнуті в колінах.

Переміщення. В процесі гри спортсмен постійно знаходиться в русі, переміщуючись кроком або бігом, гравець здійснює стрибки, зупинки, оберти. Ці дії дозволяють гандболісту звільнятися від опіки суперника, виходити на вільне місце, вибирати оптимальне місце для гри з партнерами та кидка по воротах. Використовується ходьба звичайна, приставними кроками, вперед обличчям, спиною, боком. Ці ж прийоми гандболіст використовує при переміщенні бігом.

Зупинки. Ситуація гри, що змінюється, змушує гандболіста робити зупинки з метою або звільнитися від опіки суперника, або створити сприятливу можливість партнеру для взяття воріт, або ефективного продовження гри.

Стрибки. Ловля і передача м'яча, що летить високо, кидки по воротах у стрибку дають відчутну перевагу супернику, який вміє високо стрибати.

Заслони. Це дії гравця, що стає на шляху руху противника, який щільно опікає свого партнера, тим самим допомагаючи партнерові звільнитися від опіки і довершити розучену тактичну комбінацію.

Обманні рухи, фінти застосовуються з метою створення сприятливих умов своїй команді для успішного завершення комбінацій або кидків по воротах. Гравців, успішно володіючих обманними діями і фінтами, як правило, тримає не один гравець, а два. Тим самим команда, яка захищається, відчуває труднощі в захисті своїх воріт, а команда, що нападає, отримує сприятливі можливості завершення комбінацій.\

Ловля — це прийом, за допомогою якого гравець двома або однією рукою оволодіває м'ячем, що летить.

Вибір засобу ловлі м’яча залежить від швидкості його польоту, траєкторії польоту і рівня технічної підготовленості гравця.

Ловля м'яча двома руками (рис. 1, позиції 1, 2). Щоб зловити м'яч, який летить на грудині гравець виставляє руки вперед, назустріч м'ячу, пальці розставлені (великі торкаються, а вказівні направлені один до одного), вся кисть розслаблена. При наближенні м'яча гравець витягає руки назустріч м'ячу, ловлячи його, згинає їх у ліктьових суглобах, тобто амортизує, гасячи швидкість польоту м'яча. При ловлі м'яча, що летить високо, великі пальці зближуються і долоні дещо розгортаються назустріч м'ячу. М'яч, що летить низько, та м'ячі з відскоком ловлять руками, які опущені донизу, руки торкаються одна одної мізинцями. Щоб зловити м’яч, який летить збоку, гравець або повертається грудьми до нього і ловить, як описано вище, або витягує руки вбік, розгортаючи їх долонями до м'яча, причому, якщо він летить праворуч, ліва рука зверху, а якщо ліворуч — права. Обертаються тільки плечі і голова, а тулуб ні.

Ловля м'яча однією рукою (рис. 1, позиції 3, 4). М'яч можна зловити двома способами: із захватом його пальцями і без захвату ними. При ловлі м'яча однією рукою гравець випростовує її назустріч м'ячу, пальці широко розставлені, створюючи нібито воронку. При стиканні м'яча з пальцями гравець згинає руку в ліктьовому суглобі, відводить її назад, амортизуючи удар м'яча по долоні, захоплює пальцями м'яч. Без захвату м'яча пальцями гравець робить ті ж рухи рукою, але тільки посилаючи амортизуючи дію рук і залишаючи м’яч на долоні.

При всіх способах ловлі м'яча необхідно: контролювати м'яч зором, доки не оволодієш ним; по можливості робити зустрічний рух до м’яча; випростовувати руки назустріч м'ячу, який летить; кисті і пальці рук тримати розслабленими до стикання з м'ячем; після касання з м'ячем пальці стиснути і захопити м яч; після захвату м'яча зігнути руки в ліктях і бути готовим до передачі і кидка по ворогах

Помилки при ловлі м'яча: пальці рук напружені руки не зігнуті в ліктях; не робиться зустрічний рух руками до м'яча, що летить; не амортизується удар м'яча.

Передача м'яча — це основний прийом, який забезпечує взаємодію гравців під час гри. Від швидкості і точності передачі м'яча багато в чому залежить успіх гри. Застосовують передачі однією і двома руками як у русі, так і на місці або в стрибку. Передачі можуть бути короткими, довгими, катетами, з відскоком від підлоги, високими або низькими. Виконуючи передачу, гравець вибирає найбільш доцільний засіп для даної ситуації, щоб передача для партнера була зручною і своєчасною, а для противника раптовою.

Помилки при передачі м'яча: він дуже стискається пальцями; передача м'яча або надто висока, або низька.

Вправи для вдосконалення ловлі і передачі м'яча наведені на рис. 2 (на місці) і на рис. З (в русі). Зрозуміло, вони не вичерпують всієї різноманітності існуючих вправ з вдосконалення передачі і ловлі м'яча. Кожний вчитель, (тренер) може використовувати будь-яку вправу в залежності від рівня технічної підготовки гравців. У міру вдосконалення техніки вправи ускладнюються за змістом і за кількістю гравців. Спочатку передача і ловля виконуються на місці, а потім у русі.