§ 3. Правове регулювання загального природокористування

Відповідно до ст. 13 Конституції кожен громадянин має право користуватися природними об'єктами. У ст. 38 Закону "Про охо­рону навколишнього природного середовища" передбачено, що використання природних ресурсів в Україні здійснюється в поряд­ку їх загального і спеціального використання. При цьому громадя­нам гарантується право загального використання природних ресур­сів для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздо­ровчих, рекреаційних, матеріальних тощо) безоплатно, без закріп­лення цих ресурсів за окремими особами і надання відповідних дозволів, за винятком обмежень, передбачених законодавством. З цього випливає, що право загального природокористування передба­чає використання природних об'єктів та їх корисних властивостей без закріплення за окремими особами та надання відповідних дозволів на їх використання.

Головною ознакою загального природокористування є те, що воно здійснюється без права володіння. При загальному природо­користуванні природний об'єкт не виділяється у відособлене воло­діння природокористувача. Так, згідно з ч. 1 ст. 47 ВК загальне во­докористування здійснюється громадянами для задоволення їх пот­реб (купання, плавання на човнах, любительське і спортивне ри­бальство, водопій тварин, забір води з водних об'єктів без застосу­вання споруд або технічних пристроїв та з криниць) безоплатно, без закріплення водних об'єктів за окремими особами та без надан­ня відповідних дозволів. В ч. 1 ст. 49 ЛК передбачено, що у поряд­ку загального використання лісових ресурсів громадяни мають пра­во вільно перебувати в лісах, безоплатно збирати для власного спо­живання дикорослі трав'яні рослини, квіти, ягоди, горіхи та інші плоди, гриби, крім випадків, передбачених законодавством.

Насамперед право загального природокористування громадян характеризується своєю загальнодоступністю. Це право безпосеред­ньо випливає з природних прав людини на використання природ-

104

них об'єктів: права на вільне пересування по землі, права на корис­тування водними й озеленювальними об'єктами для відпочинку й оздоровлення, права на здорове довкілля тощо. Право загального природокористування є таким само природним правом людини, як і право на життя, здоров'я тощо. Воно виникає з факту народжен­ня людини і супроводжує її протягом існування в природному се­редовищі.

Право загального природокористування є невід'ємним правом громадян незалежно від визнання його державою і надання дер­жавними органами. Держава та її органи не можуть надавати чи позбавляти права загального природокористування. Держава та її органи зобов'язані забезпечувати належні умови для здійснення цього права, а у випадках його порушення — нести відповідаль­ність перед громадянами. Таке тлумачення загальних природноре-сурсових прав людини одержало широке визнання в міжнародних документах. У такому змісті право громадян на загальне природо­користування закріплено й у сучасному національному законодавс­тві України¹.

Проте із зазначеного не випливає, що держава та її органи зов­сім позбавлені можливості регламентувати право загального приро­докористування громадян законодавчими актами або в іншому нормативно-правовому порядку, встановлювати межі його належ­ного здійснення, обмежувати з метою забезпечення суспільних ін­тересів та досягнення загального блага. Такі обмеження права за­гального природокористування містяться, наприклад, у водному законодавстві — з метою охорони життя і здоров'я громадян, у лі­совому — з метою пожежної безпеки, у законодавстві про природ­но-заповідний фонд — з метою збереження особливо охоронюва-них об'єктів, у законодавстві про рослинний світ — з метою запо­бігання надмірному збору цілющих трав тощо. Отже, право загаль­ного природокористування громадян грунтується на законодавстві та підлягає певному правовому регулюванню.

Право загального природокористування належить не тільки громадянам, а й юридичним особам. В порядку загального приро­докористування підприємства, установи й організації можуть одер­жувати корисні властивості природних об'єктів без їх закріплення за ними та надання дозволів на їх використання. Так, відповідно до ч. З ст. 48 ВК не належать до спеціального водокористування: про­пуск води через гідровузли (крім гідроенергетичних); подача (пере­качування) води водокористувачам у маловодні регіони; усунення шкідливої дії вод (підтоплення, засолення, заболочення); викорис­тання підземних вод для вилучення корисних компонентів; вилу­чення води з надр разом з видобуванням корисних копалин; вико­нання будівельних, днопоглиблювальних і вибухових робіт; видобу-

¹ Див.: Каракаш И. И. Права человека на пользование природной средой в между­народных документах и национальном законодательстве // Юридический вестник. — 1998. - № 4.

105

вання корисних копалин і водних рослин; прокладання трубопро­водів і кабелів; проведення бурових, геологорозвідувальних робіт; інші роботи, які виконуються без забору води та скидання зворот­них вод.

Загальне природокористування має місце, наприклад, й при ко­ристуванні річками, озерами, водосховищами, каналами та іншими водоймами, а також внутрішніми морськими водами і водними ак­ваторіями територіального моря, що згідно з ч. 1 ст. 67 ВК є вод­ними шляхами загального користування для водного транспорту. Відповідно до ч. 1 ст. 69 ВК забір води для протипожежних потреб здійснюється з будь-яких водних об'єктів без дозволу на спеціаль­не водокористування в кількості, необхідній для ліквідації пожежі.

Загальне природокористування юридичних осіб властиве і лісо­вому законодавству. Воно може здійснюватися підприємствами, ус­тановами, організаціями, кооперативами та громадськими об'єд­наннями, якщо це не є видом їх виробничо-господарської діяль­ності, тобто спеціальною статутною діяльністю з метою одержання прибутку. При здійсненні загального природокористування фізич­ні та юридичні особи зобов'язані виконувати вимоги пожежної без­пеки в лісах та користуватися лісовими ресурсами в строки, вста­новлені державними лісогосподарськими органами, і способами, що не завдають шкоди відтворенню лісових ресурсів.

Земельне законодавство на сьогодні окремо не виділяє загальне землекористування. Проте в ньому чітко вказується на землі за­гального використання. Так, відповідно до ч. 4 ст. 35 ЗК землями загального користування садівницького товариства є земельні ді­лянки, зайняті захисними смугами, дорогами, проїздами, будівля­ми і спорудами та іншими об'єктами загального користування. Згідно з ч. З ст. 83 цього Кодексу до земель загального користуван­ня населених пунктів належать майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо.

До загального природокористування фізичних і юридичних осіб у земельному законодавстві можна віднести використання у вста­новленому порядку для потреб господарювання загальнопошире-них корисних копалин, лісових угідь, водних об'єктів, а також ін­ших корисних властивостей землі, що знаходяться на земельній ді­лянці. Земельні ділянки рекреаційного призначення, відведені для масового відпочинку населення, використовуються згідно з вимо­гами ЗК на засадах загального природокористування.

Гірниче законодавство також не поділяє природокористування на загальне та спеціальне, але сам зміст видів надрокористування дозволяє виділити як загальне, так і спеціальне використання надр. В основному корисні копалини надр використовуються на основі спеціального природокористування. Проте в гірничому законо­давстві міститься чимало норм, що надають громадянам і підпри­ємствам можливості для вилучення корисних властивостей надр на основі загального природокористування. Так, ч. 2 ст. 19 Кодексу

106

про надра прямо передбачає право користування надрами без гір­ничого відводу або спеціального дозволу (ліцензії).

Найбільш типовим видом загального надрокористування є ви­користання надра під час землекористування. Згідно з ч. 1 ст. 23 Кодексу про надра землевласники і землекористувачі в межах на­даних їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів (ліцензій) та гірничого відводу добувати для своїх господарських та побутових потреб корисні копалини місцевого значення і торф за­гальною глибиною розробки до двох метрів та прісні підземні води до 20 метрів, а також використовувати надра для інших господар­ських і побутових потреб. При цьому землекористування фізичних і юридичних осіб є спеціальним, а надрокористування — загаль­ним. Таке становище, коли один об'єкт використовується на праві загального природокористування, а інший — на праві спеціально­го природокористування, має місце й у інших галузевих норматив­но-правових актах природноресурсового законодавства.