- •1.Зміст, завдання курсу “Історія України”. Наукова періодизація і характери стика основних етапів української історії.
- •2.Початок людського суспільства та його еволюція на території України.
- •3/Трипільська культура. (IV—II тис. До н. Є.)
- •4. Кочові народи на півдні України : кіммерійці, скіфи, сармати.
- •5. Античні міста-держави в Північному Причорномор'ї і Криму.
- •6. Походження і розселення слов'ян на території України в і тис. Н.Е.
- •7. Передумови та утворення держави на Русі. Норманська теорія походження Давньоруської держави.
- •8. Розвиток державності на Русі в х ст.( період правління князів Олега, Ігоря, княгині Ольги).
- •9. Проаналізуйте реформаторську діяльність в.Великого…
- •10. Завершення процесу складання держави за Ярослава Мудрого та Володимира Мономаха
- •11. Причини удільної роздробленості київської русі
- •12. Історичне значення київської Русі
- •13. Політичний розвиток Галицького і Волинського князівств у XI -XII ст. Та їх об'єднання. Роман Мстиславич
- •14. Внутрішня і зовнішня політика Данила Галицького
- •15. Галицько-волинське князівство наприкінці XIII - на початку XIV ст. ( за нащадків Данила Галицького).
- •16. Захоплення українських земель литовськими і польськими феодалами. Кревська унія 1385р
- •17. Становище України під владою Литви та Польщі наприкінці XIV - на початку XVI ст. Боротьба Москви за українські землі
- •18. Люблінська унія 1569 р. Та її наслідки в історії України
- •19. Міжконфесійні стосунки на українських землях в XIV - XVI ст. Берестейська церковна унія 1596 р. Та її історичне значення.
- •20. Територія, умови і джерела формування козацтва.
- •21. Козацтво до середини XVI ст. Перші козацькі ватажки.
- •22. Виникнення Запорізької Січі та її устрій. Д. Байда-Вишневецький
- •23. Утворення реєстрового козацтва.
- •24. Козацькі походи проти турків і татар. П. Конашевич-Сагайдачний.
- •25. Козацько-селянські повстання проти шляхетської Польщі кінця XVI - 30-х років XVII ст.
- •26.Україна напередодні Визвольної війни середини XVII ст. Причини, характер, періодизація і рушійні сили війни.
- •27. Перші перемоги козацько-селянської армії 1648 р. Політична програма Богдана Хмельницького. Формування органів державної влади в Україні.
- •28. Воєнні дії 1649-1653 рр. Зборівський мирний договір, його історичне значення. Білоцерківська угода.
- •29. Українсько-російський договір 1654 р. Та його оцінка в історіографії.
- •30. Розвиток подій в Україні у 1654-1657 рр. Політичні та соціально-економічні наслідки Визвольної війни під проводом б.Хмельницького.
- •31. Початок Руїни. Гетьманування і. Виговського та ю. Хмельницького.
- •33. Поглиблення Руїни Української держави в кінці 60-х - на початку 80-х років XVII ст.
- •34. "Вічний мир" 1686 р. Між Росією та Польщею. Причини і наслідки
- •35. Становище українських земель в період правління гетьмана і. Мазепи (1687-1708 рр.). Полтавська катастрофа.
- •36. Гетьман п. Орлик та його "Конституція".
- •37. Обмеження прав України в період гетьманування і. Скоропадського (1708-1721 рр.) та правління першої "Малоросійської колегії".
- •38. Спроби гетьмана д. Апостола реформувати Україну (1727-1734 рр.). Друга ліквідація гетьманства.
- •39. Остаточне скасування російським царизмом автономії на Лівобережній і Слобідській Україні в другій половині XVIII ст.
- •40. Запорізька (Нова) Січ та її остаточне знищення російським самодержавством (1734-1775 рр.).
- •41. Народні рухи в Україні у XVIII ст.: опришківство на західноукраїнських землях і гайдамаччина на Правобережжі. Коліївщина 1768 р.
- •42. Становище Правобережної і Західної України під владою Польщі у хvііі ст.
- •45. Таємні антисамодержавні організації на українських землях під владою Росії в першій чверті XIX ст.
- •46. Початок національного відродження у Наддніпрянській Україні наприкінці XVIII - на початку XIX ст. Кирило-Мефодіївське товариство. Тарас Шевченко.
- •47. Скасування кріпосного права у Наддніпрянській Україні і буржуазні реформи 1860 - 70-х років на Україні.
- •50. Перша хвиля національного відродження на західноукраїнських землях на початку XIX ст. "Руська трійця".
- •51. Європейська демократична революція 1848-1849 рр. І Галичина.
- •52. Український національний рух у Галичині в другій половині XIX ст.
- •53. Політизація суспільно-політичного руху в Західній Україні. Виникнення перших західноукраїнських політичних партій.
- •54. Утворення та діяльність перших українських політичних партій у Наддніпрянській Україні в 1900-1905 рр.
- •55. Наддніпрянська Україна в період Першої російської революції (1905- 1907 рр.).
- •56. Антиукраїнська репресивна політика російського царизму в 1907-1914 рр.
- •57. Україна в роки Першої світової війни (1914-1917 рр.). Українські січові стрільці.
- •58. Лютнева 1917 р. Революція в Росії та перші кроки на шляху організації української державності. І та II Універсали Центральної Ради.
- •59. Державотворча діяльність Центральної Ради восени 1917 р .- весною 1918 р. Та українсько-більпювицька війна. III та IV Універсали.
- •60. Квітневий 1918 р. Переворот п. Скоропадського. Українська гетьманська держава.
- •61. Директорія в початковий період діяльності (грудень 1918 р. - весна 1919 р.). Акт соборності 22 січня 1919 р.
- •62. Внутрішня і зовнішня політика Західноукраїнської Народної Республіки (листопад 1918 - липень 1919 рр.).
- •63. Боротьба унр і зунр проти іноземних загарбників у 1919 р.
- •64. Причини поразки Української революції 1917-1920 рр.
- •65. Встановлення радянської влади на Україні. Договір про утворення Союзу рср 1922 р. І статус у ньому України.
- •66. Політика "українізації" в Радянській Україні у 1920-х роках:
- •67. Суцільна колективізація сільського господарства в усрр. Голод 1932-1933рр.
- •68. Сталінські репресії в усрр у 1930-х рр.
- •69. Західна Україна під владою Польщі у міжвоєнний період (1919-1939рр.).
- •70. Буковина і Закарпаття в 1920 - 30-х рр.
- •71. Входженнa Західної України і Північної Буковини до складу Української рср. Радянізація західноукраїнських земель у 1939-1941 рр.
- •72. Напад фашистської Німеччини на срср. Україна в перші місяці радянсько-німецької війни.
- •73. Німецький окупаційний режим в Україні у 1941-1944 рр.
- •74. Рух опору в тилу німецько-фашистських військ у 1942-1944 рр.
- •75. Наступ Червоної армії в 1943-1944 роках і вигнання німецьких агресорів з України. Приєднання Закарпаття до Української рср.
- •76. Становище України в останні роки сталінського керівництва (1945-1953рр.).
- •77. Хрущовська ""відлига" на Україні (1953-1964 рр.).“Шестидесятники”.
- •78. Кризові явища у соціально-економічному житті України в роки брежнєвського "застою”. Прихід до влади в усрр в. Щербицького і наступ на національно-демократичні сили.
- •79. Зміцнення і розвиток дисидентського руху в Україні у 1970-х - першій половині 1980-х рр.
- •80) Активізація суспільно – політичного життя у Радянській України в період горбачовської ,,перебудова,,1985-1991
- •81. Акт проголошення незалежності України. Всеукраїнський референдум та вибори Президента України 1 грудня 1991 р.
- •82. Розпад срср та створення снд. Україна в системі снд.
- •83. Розбудова незалежної Української держави. Вибори до Верховної Ради України у березні 1998 р. Вибори Президента України в листопаді 1999 р., їх результати.
- •84. Конституційний процес. Прийняття Конституції 1996 р., основні її положення.
- •85. Вибори до Верховної Ради України 2002 р.
- •86. Вибори Президента України в листопаді 2004 р. Помаранчева революція.
- •87. Суспільно-політичні рухи та політичні партії в Україні у 2004-2011 рр. Парламентські вибори 2007 р. Вибори Президента України 2010 р.
- •88. Основні напрямки зовнішньої політики в сучасних умовах.
- •89. Проблеми соціально-економічного розвитку України на сучасному етапі та шляхи їх розв'язання.
- •90. Державна символіка України, її історичне походження.
33. Поглиблення Руїни Української держави в кінці 60-х - на початку 80-х років XVII ст.
Після розколу України на дві частини і обрання гетьманом Правобережжя переяславського полковника П. Тетері, а на Лівобережжі — кошового Запорізької Січі І. Брюховецького боротьба за гетьманську булаву ще більше загострилася. В 1665 р. І. Брюховецький підписує з Росією Московські статті, котрі ще більше обмежували права українського народу. Це призвело до повстання, під час якого І. Брюховецького було вбито (1668 р.).
У цей час на Правобережній Україні вибухає антифеодальне повстання проти пропольської політики гетьмана П. Тетері, який зрікається гетьманства і втікає до Польщі.
Фатальний розкол України на Правобережну та Лівобережну поглиблювався. Глибока криза державності викликала бажання у патріотичних сил зупинити цю руйнівну тенденцію, об'єднати українські землі в межах однієї держави та відновити її незалежність. Лідером цих сил став новий правобережний гетьман П. Дорошенко, який прийшов до влади в серпні 1665 р.
Дорошенко Петро Дорофійович (1627—1698) — гетьман України (1665 — 1676), один із найвидатніших діячів її історії. Народився в Чигирині в козацькій родині. Здобув ґрунтовну освіту. Активний учасник визвольних змагань українського народу, один з найближчих соратників Б. Хмельницького і продовжувач його справи. Ставши гетьманом на Правобережжі, він рішуче виступив проти умов Андрусівського договору й восени 1667 р. зробив спробу приєднати до Гетьманщини західний регіон. У червні 1668 р. домігся возз'єднання Козацької України, гетьманом якої був обраний. В умовах спровокованої Запорожжям й сусідніми з Україною державами політичної боротьби пішов у березні 1669 р. на прийняття турецького протекторату. Влітку 1672 р. взяв участь у поході турецької армії проти Польщі, але невдоволений укладеним між Портою і Польщею Бучацьким договором, який перекреслив його політичні плани, переорієнтовується на Росію і Польщу. У розпалі народного обурення спустошенням України турецько-татарською та польською арміями складає гетьманські повноваження. У березні 1677 р. вивезений до Москви, у 1679—1682 рр. — в'ятський воєвода. Останні роки провів у своєму маєтку в с. Ярополче Волоколамського повіту, де й похований. Могила збереглася до нашого часу.
Починати реалізацію своїх планів гетьманові довелося в дуже складних умовах: Правобережжя того часу справді являло собою руїну — від громадянської війни, голоду, епідемій, захоплення в ясир, переселення втрати населення сягали 65-70%, зазнали значних руйнувань міста і села, усе господарське життя; безперервно точилася боротьба за владу (на гетьманську булаву претендували ще двоє — В. Дрозденко і С. Опара); поглиблювався розкол суспільства; ускладнювалася геополітична ситуація.
Спочатку, заручившись нейтралітетом Польщі, П. Дорошенко зміцнив свої внутрішні позиції й переміг своїх суперників у боротьбі за владу.
Але становище ускладнюється тим, що у 1667 р. Росія і Польща укладають за спиною України Андрусівське перемир'я, яке, закріпило поділ України. У складі Росії залишилася Лівобережна Україна з Києвом, їй поверталися Смоленськ і Сіверська земля. Правобережна Україна переходила до Польщі. Запоріжжя перебувало під владою обох держав.
Аби зміцнити свої позиції всередині країни й забезпечити народну підтримку, Дорошенко систематично збирає військову раду. Незалежність від козацької старшини мала забезпечуватися найманим військом, так званими сердюцькими полками. Починається заселення країв Правобережжя, які перед тим були пусткою.
У зовнішній політиці він проголошує спілку з Кримом і Туреччиною.
Спираючись на підтримку татар, Дорошенко намагається витиснути поляків із Правобережжя. Восени 1667 р. перед лицем об'єднаних козацько-турецьких військ польський король визнає суверенітет гетьманату на Правобережній Україні.
Закріпившись на Правобережжі, Дорошенко готує похід на Лівобережжя, де у 1668 р. проголошує себе гетьманом всієї України. Але в цей час поновлюється військова активність Польщі. Відтак, залишивши на Лівобережжі наказним гетьманом чернігівського полковника Д. Многогрішного, Дорошенко повертається на Правобережжя.
У березні 1669 р. на Глухівській раді Многогрішний обирається гетьманом і водночас затверджуються Глухівські статті, згідно з якими в Україні зменшувалася чисельність російських воєвод, а українські делегати могли брати участь у дипломатичних справах Москви. Многогрішний і частина козацької старшини переходять на бік Росії.
А на Правобережжі, окрім зіткнень з польськими військами, у Дорошенка з'явилися додаткові проблеми — нові претенденти на гетьманську булаву: Я. Суховій, який спирався на запорожців, і М. Ханенко — ставленик Речі Посполитої.
У цій ситуації П. Дорошенко змушений був посилити протурецьку орієнтацію, офіційно прийнявши у 1669 р. протекторат Стамбула.
1672 року Туреччина починає війну проти Польщі й за допомогою козаків здобуває перемогу. Підписана того ж року Бучацька мирна угода означала входження Правобережної України до складу Туреччини. П. Дорошенко проголошувався правителем України в межах Брацлавщини та Київщини. В цей час міняється влада на Лівобережній Україні. Замість засланого до Сибіру Д. Многогрішного у 1672 р. гетьманом обраний І. Самойлович.
Поява турків в Україні позбавила П. Дорошенка народної підтримки. В 1674 р. до І. Самойловича перейшло 10 правобережних полків.
Авторитет гетьмана слабшає, він втрачає підтримку мас, оскільки мусив виступати союзником турків та татар, які нещадно плюндрували Україну. У середині 1675 р. ситуація стає критичною: спроби дійти згоди з Росією та відмовитися від протурецької орієнтації закінчуються безрезультатно. Гетьмана покидають один за одним соратники, родичі і навіть його надійна опора — сердюцькі збройні формування. До того ж помирає радник та найближчий друг — митрополит Й. Тукальський. Перебуваючи в безвихідному становищі, П. Дорошенко у вересні 1676 р. приймає рішення скласти гетьманські повноваження і здатися Росії, присягнувши на вірність російському цареві. Йому так і не вдалося реалізувати державну ідею, за яку так послідовно, наполегливо і результативно боровся Б. Хмельницький.
Падіння гетьманства П. Дорошенка ознаменувало кінець національно-визвольної революції та її поразку. Була ліквідована українська державність на Правобережжі, яке відійшло до Польщі, і усі спроби її відновлення зазнали невдачі. Державність вдалося зберегти лише на території Лівобережжя, яке на правах автономії входило до складу Росії. Незалежна соборна держава в межах етнічних українських земель проіснувала лише невеликий період.
У 1686 р. Польща і Росія підписують так званий «Вічний мир», згідно з яким до складу Московської держави входили Лівобережжя, Київ і Запоріжжя, а до Речі Посполитої — Правобережжя, Галичина, Північна Київщина і Волинь. Туреччина отримувала Поділля, а Південна Київщина і Брацлавщина залишалися нейтральними.
Отже, до кінця XVII ст. Україна втратила свою територіальну неподільність. Непослідовна політика української шляхти і козацької старшини, невпинна боротьба за гетьманську булаву руйнували державність України.
Основними причинами поразки національно-визвольної революції українського народу були:
боротьба між окремими старшинськими групами за владу, пріоритет особистих або групових інтересів над державними;
зародковий стан національної державної ідеї;
слабкість центральної влади, відсутність досвіду державного будівництва;
слабкість соціально-економічної політики українських урядів, що врешті-решт зумовило громадянську війну;
зрада національним інтересам з боку панівного стану українського суспільства, переважна більшість якого після смерті Б. Хмельницького відразу перейшла на бік Речі Посполитої і взяла найактивнішу участь у боротьбі проти власного народу;
постійні агресії з боку сусідніх держав, скеровані на ліквідацію будь-яких виявів самостійності Української держави.
Але разом з тим національно-визвольна революція другої половини XVII ст. мала й чимале значення в історії України:
вона зумовила створення національної Української держави — Гетьманщини, частина якої на теренах Лівобережжя проіснувала у складі російської імперії до останньої чверті XVII ст.;
під час її розвитку формується національна державна ідея, розвівається в українському народові почуття національної самосвідомості, які згодом відіграли важливу роль у боротьбі за незалежність;
зміцнила традиції боротьби проти національно-релігійного та соціального гніту, пробудила волю народу до самоутвердження й самовираження у формі національної держави;
зумовила закріплення за витвореною державою назви «Україна» й започаткувала зміну назви «руський народ» на «український народ».