ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ТРАНСПОРТНОЇ СИСТЕМИ СВІТУ

Транспортна система включає сукупність шляхів сполучення, засобів перевезення, управління та зв'язку, а також комплекс технічних споруд та пристроїв, що здатні забезпечити їх функціонування.

Під шляхами сполучення розуміють ґрунтові та шосейні автомобільні дороги, залізничні колії та водні шляхи, повітряні лінії, монорельсові та канатні дороги тощо. Сукупність шляхів сполучення усіх видів транспорту складає транспортну мережу.

До засобів перевезення відносять рухомий склад різних видів транспорту - локомотиви, вагони, морські та річкові судна, літаки, автобуси, автомобілі тощо.

Для ефективної експлуатації транспортних засобів та шляхів сполучення потрібні засоби управління, зв'язку, служби перевезення, а також локомотивні й вагонні депо, гаражі, ангари, автобази, станції технічної допомоги, вокзали, аеропорти тощо.

У формуванні транспортної системи світу виділяють кілька етапів:

• період давніх цивілізацій (Хcт. до н.е. - IVст. н. є.)

• період Середньовіччя (V ст. - XIV ст.)

• період Великих географічних відкриттів (XV- XVIІ ст.)

• період промислової й транспортної революції (XVIII - XIX ст.)

• період інтенсивного розвитку транспортної системи (XX ст.)

1. Розвиток транспортної системи у період давніх цивілізацій (X ст. До н. Є. - IV ст. Н. Є.)

Розвиток сухопутного транспорту. У період давніх цивілізацій подорожували пішки, на верблюдах, конях, у ношах. Археологічні дослідження свідчать, що перші колеса з'явилися на території Шумеру (сучасний Ірак) у середині IV тис. до н. е. Винахід колеса із спицями та маточини, що оберталась, дозволив зробити візки більш зручними в користуванні.

У ІХ-VIІІ ст. до н. е. з'явились перші ґрунтові караванні шляхи. У Давній Греції та на Криті існувала система бруківок із водостоками, станціями заміни коней. Подорожували на візках-одноколках, на осі яких закріплювали закритий з трьох боків кузов, або великих чотириколісних.

Розвинену транспортну систему та регулярні сполучення мали великі за розмірами держави, такі як Персія, Римська імперія, Китай.

Грецький історик Геродот свідчить про існування у Персії у VI-III ст. до н. е. «царської дороги» довжиною 2400 км. Вона з’єднувала столицю імперії м. Сузи з м. Сарди у Малій Азії. Царською дорогою мали право користуватися війська та гінці. Торгові каравани йшли паралельними шляхами. Упродовж всієї дороги приблизно через кожні 25 км (4-5 парасангів) були облаштовані станції, де розміщувались гарнізон, конюшні, склади.

Дороги у Давньому Римі будувались за єдиним зразком. На великі кам'яні плити настилали товстий шар гравію шириною до 5 м. По боках встановлювали дорожні стовпи, де позначали рік спорудження, ім'я правлячого імператора, відстань до найближчого міста. Дороги будувались тільки прямими, тому що візки не мали обертової передньої осі, а упряж - хомута. На магістральних дорогах працювала служба забезпечення перевезень державних службовців, гінців та важливих вантажів: через кожні ЗО км будувалися станції для заміни коней. Існували постоялі двори для відпочинку подорожуючих, що поділялись за рівнем послуг: для патриціїв та плебеїв.

Мережа доріг у Римській імперії створювалась упродовж 400 років. За цей час на території Західної Європи, Малої Азії та Північної Африки було побудовано понад 300 великих доріг. Лише з міста Риму від позолоченого стовпа північно - західного кута римського Форуму починалося 29 доріг. Саме через це з'явилась приказка «Усі дороги ведуть у Рим».

Загальна довжина римських доріг складала приблизно 150 тис. км. Наприклад, Юлієва-Августова дорога в Галлії або Адріанова у Північній Африці мали довжину понад 100 км. Майже повністю збереглася побудована у 312 р. до н. е. Аппієва дорога шириною 11 м та довжиною 350 км. Дорога з'єднувала Рим із Капуєю, а пізніше доходила до порту Бріндізі. Римляни використовували різноманітні транспортні засоби пересування: карпентум -двоколісний кінний екіпаж; літери -закриті ноші, що їх несли раби, цезіум - ноші, що везли раби.

У Китаї за часів династії Цин (III ст. до н. е.) було створено розгалужену мережу доріг з окремими смугами для найбільш поважних осіб. У "Піднебесній імперії" існували правила дорожнього руху та обмеження швидкостей. Важливою транспортною магістраллю був Великий Шовковий шлях. Він з'єднував Китай із країнами Середземномор'я. Подорож тривала близько 200 денних переходів. Для орієнтування були побудовані башти, через річки перекинуті мости, у пустелях вириті колодязі, розташовані караван-сараї з великими приміщеннями для товарів.

Метою подорожей давніх китайців була торгівля, військові походи, паломництво. Із розповсюдженням буддизму у ІІІ-ІУ ст. Великим Шовковим шляхом користувалися буддистські монахи, що йшли з Китаю до Індії.

Розвиток водного транспорту. Археологічні знахідки свідчать, що початок суднобудування відноситься до VIII тис. до н. е. Морські та річкові судна будували в Шумері, на Криті, в Єгипті.

Давній Єгипет вважається батьківщиною річкового судноплавства. Барки для плавання річкою Ніл із стебел папірусу будували вже в \/-ІІІ тис. до н. е. Давньоєгипетські дерев'яні судна мали велике квадратне вітрило, що опускалося, коли човен йшов на веслах проти вітру. Донині дійшов погребальний човен фараона Хуфу (2500 р. до н. є.) побудований з ліванського кедру, довжиною 43 м.

Єгиптяни не були дуже вправними мореходами, тому для тривалих подорожей використовували фінікійські судна. Фінікійці першими почали здавати свій флот у «фрахт». Саме фінікійці здійснили за наказом царя Соломона подорож до країни Офір (Індії), описану у Біблії. Відомі фінікійські експедиції уздовж узбережжя Європи у країну олова Касситериду (нині Британські острови).

З метою розширення торговельних зв'язків в Єгипті було побудовано канал, що зв'язав Ніл із Червоним морем. Як свідчить Геродот, довжина каналу сягала 200 км.

Суднобудівництво розвивалось у Карфагені, Греції, Римській імперії. Загальновідомими є грецькі судна трієри. Подорожі морем коштували дуже дешево: дорога з острова Егіна до Пірею (Афіни) довжиною 30 км - 2 обола, а з Єгипту з "дружиною, дітьми та багажем" (1000 км) - близько 2 драхм.

Початок Пунічних війн надав потужного імпульсу розвитку суднобудування на Апеннінському півострові. Військові судна Риму, представлені триремами та галерами (пентерами), були побудовані із сосни або кедру. Значною мірою завдяки високому ступеню розвитку флоту Римська імперія підкорила Єгипет, Північну Африку, Британські острови. Розквіт торговельного та транспортного суднобудування припадає на І ст. н. е. Судна будували з пінії, підводна частина судна вкривалась шаром смоленої вовни, до якої прибивалися свинцеві листи. Іудейський історик Йосиф Флавій залишив опис 10-денної подорожі з Олександрії у Рим на судні, що мало 600 пасажирів.

В Азії також отримало розвиток річкове судноплавство та спорудження каналів. У Китаї розвивається річкове судноплавство на річках Янцзи, Хуанхе, Сіцзян, будуються канали. У V ст. до н. е. У Китаї створено 500-кілометровий канал "Диких гусей" (Хункоу) та Чарівний канал", що з'єднував Північ та Південь. Відомий мандрівник Сима Цянь, якого називають китайським Геродотом, у II до н. е. здійснив подорож великими китайськими річками.

У І ст. н. е. розпочалось будівництво Великого каналу.

Отже, у період давніх цивілізацій отримав розвиток гужовий та водний транспорт. Подорожували з метою торгівлі, пізнання світу, освіти та оздоровлення. Виникають елементи організованого обслуговування для мандрівників.