83. Поділи Польщі та їхнє значення для історичного розвитку українських земель.

Ослаблення Речі Посполитої в другій половині XVIII ст. дало можливість Пруссії, Австрії та Росії розчленувати цю державу. Відбулося три поділи Польщі: 17 лютого 1772 р., на початку 1793 р., 24 жовтня 1795 р. Польща була розділена між Росією, Пруссією і Австрією.

1. І поділ - у 1772 р. Росія загарбала частину Білорусії, Австрія - Галичину, Пруссія - споконвічні польські землі. У 1774 р. Австрія загарбала Буковину, а ще в кінці XVII ст. - Закарпаття. Таким чином, наприкінці XVIII ст. всі західноукраїнські землі опинилися під владою Австрії.

2. ІІ поділ - 1793р. Росія загарбала Правобережну Україну та білоруські землі, Пруссія - польські землі.

3. ІІІ поділ - 1795 р. До Росії відійшла Західна Волинь, Західна Білорусія, більша частина Литви і Курляндія (частина Латвії). Пруссія привласнила західнолитовські землі і поділила з Австрією польські землі. Польська держава перестала існувати.

На долі українських земель три поділи Речі Посполитої позначилися таким чином:

1. за першим поділом 1772 р. до Австрії відійшла Галичина;

2. за другим поділом 1793 р. до Росії відійшло Правобережжя (Київщина,Волинь, Поділля);

3. за третім поділом 1795 р. до Росії відійшла Волинь (Берестейщина).

Поділи Польщі мали негативний вплив. Польський народ на десятиліття втратив свою державну незалежність. У результаті ліквідації державних кордонів між землями Лівобережжя та Правобережжя в межах Російської імперії опинилось 80 % українців, що всупереч політиці російського царизму сприяло консолідації і розвитку українського народу.

Таким чином, наприкінці XVIII ст. українські землі потрапили під владу двох імперій, Російської та Австрійської, які в наступне століття продовжували здійснювати національне гноблення українського народу.

88. «Історія Русів» - видатна пам’ятка суспільно-політичної думки України кінця XVIII – початку XIX ст.

Найвизначнішим твором української національно-політичної думки кінця XVIII - початку XIX ст. став історико-публіцистичний твір «Історія Русів», написаний невідомим автором наприкінці XVIII - початку XIX ст.

Видавалась «Історія Русів» у 1818 р. Новгород-Сіверським-Полтавським гуртком, 1846 р. в Москві під авторством Георгія Кониського, 1956 р. українською мовою в Нью-Йорку і в перекладі Івана Драча 1991 р. в Києві.

Серед можливих авторів "Історії Русів", окрім вже згадуваного вище В. Лукашевича, дослідники називають Г. Полетику, його сина В. Полетику, О. Безбородька, М. Рєпніна, О. Лобисевича, І. Ханенка, А. Худорбу. Авторство ж Г. Кониського, чиє ім’я було поставлено на титульній сторінці при публікації в Москві заперечувалось вченими практично одразу з часу появи книжки.

«Історія Русів» – це і серйозна наукова праця, і важливий історичний документ, і літературна пам’ятка. Книга має виразне антипольське та антиросійське спрямування, а основною її ідеєю є відновлення автономних прав України на момент її входження до складу Російської держави (1654 р.).

«Історія Русів» мала величезний вплив на дальше формування ідеології українського національного руху та на формування національної свідомості, усвідомлення українцями приналежності до окремого народу з героїчною минувшиною.. «Історія Русів» – це гнівний осуд тиранії, рабства. Серед її цінностей – воля, незалежність народу українського. Твір мав величезний вплив на майбутні покоління літераторів, істориків, політиків. У творі подається історія України від найдавніших часів.

Саме як політичний памфлет «Історія Русів» відіграла значну роль в історії політичної думки України і зайняла в ній почесне місце, як твір, що не лише висловив у концентрованій формі політичні погляди попередньої доби та сучасників автора, а й в значній мірі вплинув на обґрунтування державницько-самостійницьких прагнень українців.

«Історія Русів» – це культурно-історичний трактат, який потребує особливої уваги, глибокого вивчення в наш час.