50. Гетьман п.Орлик та його «Конституція».

5 квітня 1710 р. в Бендерах (Молдавія) відбулася козацька рада. Гетьманом було обрано найближчого сподвижника Івана Мазепи - генерального писаря його уряду Пилипа Орлика.

Ця подія започаткувала нову сторінку в історії українських визвольних змагань, адже ще ніколи гетьмана не обирали за кордоном. Пилип Орлик очолив першу потужну українську політичну еміграцію у Західній Європі.

Згуртовані навколо нього сили з-за кордону протидіяли деспотизмові російського самодержавства.

Під час козацької ради 5 квітня 1710 р. було схвалено документ "Пакти й конституції законів і вольностей Війська Запорозького" (згодом цей документ назвали "Конституцією Пилипа Орлика" та "Бендерською конституцією").

Основу "Пактів і конституцій..." становила угода між гетьманом і козацтвом, яке виступало від імені українського народу, про взаємні права та обов'язки. Документ складався зі вступу й 16 статей.

Це й вирізняло ухвалений документ від традиційних гетьманських статей, що базувалися на угодах між гетьманом і монархом-протектором. Уперше новообраний гетьман укладав офіційну угоду зі своїми виборцями, чітко зазначаючи умови, згідно з якими він отримував владу.

Крім того, в документі обґрунтовувався державний лад України. Саме тому його вважають першою українською Конституцією.

Проголосивши Україну незалежною республікою, Конституція Пилипа Орлика стала найвищим щаблем тогочасної політичної думки не тільки в Україні, а й взагалі у Європі, бо жодна з країн на той час не мала подібних документів.

Конституція значно обмежувала права гетьмана, передбачала створення представницького органу - Генеральної ради. У ній було закладено підвалини принципу поділу влади на виконавчу й судову гілки, впроваджувалася виборність посад. Такі особливості документа далекоглядно передбачали майбутні напрямки розвитку демократичних держав.

52. Гетьманування і. Скоропадського. Решетилівські статті 1709 р.

Іван Скоропадський (1646-1722)був палким прихильником І. Мазепи, але через деякі обставини не перейшов разом з гетьманом на бік шведів. У листопаді 1708 року на Генеральній військовій раді в Глухові, за рекомендацією царя Петра І, його обрали гетьманом.

17 липня 1709 року, незабаром після Полтавської битви, гетьман Іван Скоропадський надіслав на затвердження Петрові І «Просительні статті» — підготований ним новий проект міждержавної угоди, яка мала регулювати відносини Гетьманщини з Російською імперією. Новий гетьман просив царя підтвердити права й вільності України, які були задекларовані царським указом від 1 листопада 1708 року. Подані цареві договірні умови складалися з 14 статей, зокрема вони містили пункти:

• підпорядкувати українське військо під час походів козацькому командуванню;

• повернути українській армії артилерію, захоплену московськими військами в Батурині;

• заборонити московським воєводам утручатися у внутрішні справи Гетьманщини;

• звільнити українське населення від військових постоїв московської армії тощо.

У відповідь на звернення гетьмана 11 серпня 1709 року був виданий царський «Рішительний указ», який, формально підтверджуючи попередні запевнення про збереження державно-правового статусу Гетьманщини, насправді був спрямований на поступову ліквідацію її політичної автономії. Відповідь Петра І зводилася до того, що «український народ з ласки царя має стільки вільностей, як жоден народ у світі».

Від назви містечка, де стояв козацький табір під час підписання договору, угода між гетьманом І. Скоропадським та царем Петром І отримала назву Решетилівські статті.

Згідно з цим документом: гетьманський уряд здійснював в Україні судову та адміністративну владу; московським урядовцям, крім президентів колегій, заборонено втручатися в справи адміністративного управління; президентам різних колегій надавалося право втручатися в справи української адміністрації; українська армія під час військових походів підпорядковувалася московському командуванню; при гетьмані запроваджувалася посада міністра-резидента, який мав спостерігати за діяльністю гетьмана та його уряду; значно збільшувалася кількість московських залог у містах Лівобережної України; установлювався контроль за збиранням податків і витратами на утримання гетьманської адміністрації та козацького війська; прийняття іноземних послів мало відбуватися лише в присутності царського представника.

Помер І. Скоропадський у липні 1722 року й був похований у Гамаліївському монастирі біля Глухова.