34. Роль Запорозької Січі в період Руїни і. Сірко.

Після підписання Б. Хмельницьким Березневих статей Січ почала відокремлюватися від Гетьманщини й відігравати власну роль у політичному житті України. Уже за часів Руїни Запоріжжя відновило свої позиції, тут переховувалися опозиційні до гетьманської влади сили. Проте на самій Січі вже не було колишньої єдності – поступово тут виникло декілька політичних таборів: проросійський, орієнтований на Туреччину й Крим.

Згідно з поділом України у 1667 р. внаслідок підписання Андрусівського миру Запоріжжя мало перебувати під спільним управлінням Росії та Польщі, але фактично визнавало верховенство тільки Росії, що й було закріплено «Вічним миром» у 1686 р. Внутрішній устрій Січі залишався незмінним. Та якщо Річ Посполита жодним чином не впливала на козацтво, то стосунки запорожців з Росією значно зміцніли. Незважаючи на всі зусилля Москви заручитися підтримкою Запоріжжя, козаки поступово змінювати свою орієнтацію, вони прагнули миру з турками й татарами, а натомість були налаштовані проти Москви.

Січ у період Руїни намагалася грати самостійну роль у політичному житті України. При І. Виговському Запоріжжя склало йому опозицію, а кошовий Я. Барабаш був одним із керівників повстання проти гетьмана. Січове козацтво на Правобережжі активно протидіяло політиці П. Дорошенка і підтримувало його суперників П. Суховія й М. Ханенка.

Січ залишалася однією з головних сил для захисту України від набігів кримських татар.

Одним із найвідоміших отаманів Запорозької Січі другої половини XVII ст., який особливо уславився непримиренною багаторічною боротьбою проти Криму був Іван Сірко (початок XVII ст. — 1680 р.).

Постать І. Сірка — одна з найбільш суперечливих в українській історії. Уперше в письмових джерелах ім'я І. Сірка згадується в 1653 р.

У 1658—1660 рр. подільські козаки обирали його вінницьким (кальницьким) полковником. І. Сірко був серед тих, хто виступав проти гетьмана І. Виговського. Саме він організував і здійснив військовий похід на Аккерман, що спричинив розпад україно-татарського союзу й не дав можливості І. Виговському скористатися результатами перемоги під Конотопом. І. Сірко зі своїми козаками примусив І. Виговського зректися булави і зробив усе можливе, щоб вона потрапила до рук Ю. Хмельницького. За це він отримав від російського царя винагороду — «двісті золотих та на триста рублів соболів».

Багаторічний кошовий отаман Запорозької Січі Іван Дмитрович Сірко народився в козацькій родині слободи Мерефи. Дуже рано виявив воєнний талант і бажання козакувати. Пройшовши бойову виучку у Визвольній війні, став вірним і послідовним борцем за свободу і незалежність України. У 1658 р. він - полковник Вінницького полку, а в 1663 р. його вперше обирають кошовим отаманом Січі. На цей уряд він переобирався вісім разів і кошовим скінчив нелегкий бойовий шлях у 1680 р.

Очолюючи чверть століття боротьбу із зовнішніми ворогами, він виграв 55 битв і лише в одній відступив. У бою був сміливий, хоробрий, швидко орієнтувався у складній ситуації. Татари боялися його, називаючи урус-шайтаном (чортом), лякали його іменем дітей.

Прагнучи захистити незалежність України, Сірко виступав проти союзу I. Виговського та П. Тетері з Польщею. Підтримуючи П. Дорошенка як борця за незалежність України, він водночас засуджував його підкорення султанові, а потім і перехід під владу Москви. Як невдоволений Андрусівською угодою і розподілом України, а також противник обрання I. Самойловича гетьманом Лівобережної України, він 1672 р. потрапляє до рук Москви і зазнає заслання у Тобольськ. Але, незабаром звільнившись, I. Сірко примножує героїчні подвиги у відбитті турецько-татарської агресії.

Отже, Сірко неодноразово здійснював походи на Крим, визволив тисячі невільників, переміг у 55 битвах. За військову звитягу І. Сірко протягом останніх 17 років життя (1663–1680) 8 разів обирався кошовим.