Vsesvitnya istoriya - novitni chasi 11 klas

власного «я» є центральним мотивом таких творів. Серед них широкої популярності набули твори Дж. Болдуїна («Інша країна», «Скажи, коли пішов поїзд»), Гарпера Лі («Вбити пересмішника»), ГІ. Моріссона («Пісня Соломона»).

Великий вплив на розвиток американської післявоєнної літератури мали твори Е. Хемінгуея. «Старий і море» - лірична повість про рибалку, в якій прославляється дух боротьби при повній відсутності матеріальної вигоди. Його остання велика публікація - автобіографічна книга «Свято, яке завжди з тобою» (1960).

Прагнення письменників до більш поглибленого вивчення таємниць людської душі, тема людини як індивіда і його відношення до суспільного буття призвів окремих письменників до екзистенціалізму - течії, яка найяскравіше проявляється у творах французьких, англійських і американських письменників. Навколишній світ у творах екзистенціалістів виступає як хаотичне і некероване царство, позбавлене розумного начала і будь-якого глузду. Людина в цьому світі одинока, її внутрішній світ недоступний для інших, вона приречена на коротке існування. Найвидатнішими представниками цього напрямку були Ж.-П. Сартр, А. Камю (Франція), А. Мердок, К. Вінстон (Англія), Н. Мейлер (США).

Дослідження проблеми свободи сприяють розвиткові філософського роману. Найбільших успіхів у зображенні людського буття досягнув А. Камю. В романах «Бунтівна людина», «Чума», повісті «Падіння» він звертається до теми вини і моралі. Розглядаючи теорію і практику протесту проти влади, піддаючи критиці тоталітарну ідеологію, в тому числі комуністичну, та диктаторські режими, які посягають на свободу і гідність людини, він розкриває вирішальне значення людської совісті у протистоянні гнобленню та брехні. Частина письменників-екзистенціалістів велику увагу в своїх творах приділяла зображенню інтимного життя. В романах Н. Мейлера «Американська мрія», «Дружні пари», «Вилікуваний кролик» герої не здатні протистояти розтлінному впливу бездуховності, не чинять ніякого опору аморальності, для них не існує ніяких ідеалів, а всі духовні запити зводяться до інтриг і любовних стосунків.

У драматургії протистояння між реалізмом і екзистенціалізмом знайшло прояв у творах німецького письменника Б. Брехта і основоположника «абсурду драми» ірландця С. Беккета та француза Е. Іонеско. Реалізм Брехта і його послідовників спирався на просвітницькі традиції, поєднував інтелектуальну глибину з поетичною духовністю. Як творець теорії «епічного театру», Брехт своїми п'єсами допомагав кри-

370

тично ставитися до зображуваного, виробляти власне світоглядне сприймання, навчав людей мислити і діяти з розумінням своєї відповідальності. Вершиною його драматичної творчості післявоєнного періоду стала п'єса «Кавказьке крейдяне коло».

На противагу творам реалістів С. Беккет (драма «В очікуванні Годо»), Е. Іонеско (п'єса «Кінець гри») і їхні послідовники заперечують принципи раціональної поведінки людей, глузують з традиційних понять моралі, проводять ідею даремності всіх людських зусиль. У драмах Е. Іонеско «Урок», «Носоріг», «Повітряний пішохід» проводиться ідея безглуздості людського буття, карикатурності поведінки людей, їхнього мислення. Відхід від «драми абсурду» до реалістичного зображення проблем життя спостерігається у 70-х роках. Теми релігійної моралі і їх протистояння розтлінню і безвихідності зайняли значне місце в драматичних творах 80-х років.

Умови «холодної війни» підштовхнули в 60-х і особливо у 70-80-х роках до розвитку детективної літератури, яка приносить великі прибутки. Виходець з групи «молодих розгніваних людей» К. Еміс в 1965 р. випустив книгу «Досьє Джеймса Бонда», яка стала популярною не тільки в Англії, а й в інших країнах світу, перекладена багатьма мовами. Найпопулярнішими детективними творами уславились Агата Крісті (Англія) і Жорж Сіменон (Франція).

З60-х років в літературі зароджується постмодернізм - термін, що означає сучасну стадію розвитку модернізму. В творах постмодерністів доводяться до крайності всі основоположні принципи модернізму, і особливого значення надається пізнавальним можливостям людини, її місцю і ролі в сучасному світі найдосконаліших технологій та екологічних катастроф. Тексти поетмодерністських творів - фрагментарні, принципово несистематизовані, різностильні, часто у вигляді відкритих або закритих цитат, численних повторень. Одним із полюсів постмодернізму стала поява поп-літературних творів.

З70-х років розпочинається розквіт масової літератури, розрахованої на невибагливі смаки. Основна мета таких «творів» - розважати читача, у спрощеній і найдоступнішій формі подати проблеми сьогодення. Основними темами такої літератури є опис страхіть, насильств, злочинності та любовних стосунків. Руйнівний натиск комерціалізації, перетворення літератури в товар є серйозною загрозою для її розвитку. Виправдання культу сили, пропагування жорстокості, цинічного ставлення до загальнолюдських цінностей та інших антисуспільних вчинків свідчать про прояви кризи в літературі, подолання якої одне з важливих завдань розвитку духовності на сучасному етапі.

371

Національно-визвольний рух народів Азії та Африки, виникнення незалежних держав прискорив розвиток національних літератур колишніх колоніальних народів. Характерною ознакою художньої літератури молодих держав є надмірна політизація, загострена реакція на релігійні, національні почуття, співмірна оцінка народних традицій, патріархальних відносин. Твори, що зображують національне і соціальне прозріння особистості, становлення активного борця за гуманізм і прогрес, проти носіїв зла і порушників моралі є типовими для більшості національних літератур країн Азії і Африки.

Література в країнах тоталітарних режимів в 1945-1990 рр. розвивалася двома потоками - офіційним, регламентованим рамками т. зв. «соціалістичного реалізму», і неофіційним, «дисидентським». Якщо перший знаходив фінансову і організаційну підтримку партійних і державних структур, відзначався надмірною ідеологізацією і фальшивою героїзацією буднів війни, «соціалістичного» і «комуністичного» будівництва, то другий у важких підпільних умовах та в еміграції завдяки проявам громадянської мужності окремих авторів прагнув подати об'єктивну картину суспільних явищ, відповісти на болючі питання багатьох людей. Навіть в умовах жорсткої комуністичної цензури окремі письменники і поети, використовуючи «езопівську мову» намагалися проявити свою творчу індивідуальність. Яскравим прикладом такої «езопівської мови» є творчість А. Ахматової. В поетичній збірці «Біг часу» і лірико-епічній «Поемі без героя», а також у віршах, опублікованих після її смерті («Реквієм. 1935-1940»), вона виступає як великий майстер віршованої форми, класичної поезії, її відточеної завершеності. За прояви опозиційності письменники піддавались моральним переслідуванням, а письменники-дисиденти - арештам і навіть фізичним розправам. Коли в 1958 р. Б. Пастернаку за опублікований за кордоном роман «Доктор Живаго» було присуджено Нобелівську премію, він зазнав гонінь, які для нього закінчилися трагічно. Іншого російського письменника - О. Солженіцина, автора удостоєного Нобелівської премії роману «Архіпелаг ГУЛАГ», було вислано за межі СРСР. В 1965 р. був засуджений до тюремного ув'язнення майбутній лауреат Нобелівської премії поет Й. Бродський. Особливо переслідувались в СРСР літератори національних республік, яким, на відміну від росіян, завжди можна було «приписати» націоналізм. Інакодумство і пропаганда любові до рідного народу трактувались як злочини проти «інтернаціонального суспільства».

Зліквідацією тоталітарних режимів у країнах Центральної

іПівденно-Східної Європи, розпадом СРСР і утворенням суверенних держав розпочався новий етап у розвитку національ-

372

них літератур. У публікованих творах, які в часи тоталітаризму писалися таємно і переховувалися в столах чи ходили в рукописах «по руках», а також у написаних «по свіжих слідах», центральне місце займає тема викриття злочинів тоталітарних режимів, критики лицемірної комуністичної моралі.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1.Визначте найважливіші напрямки розвитку літератури зарубіжних країн у другій половині XX ст.

2.Що є спільного і відмінного в творчості письменників Франції, Німеччини, Великої Британії, Італії та США в перші повоєнні десятиліття?

3.Назвіть улюблені вами твори письменників зарубіжних країн і вкажіть, чим вони цінні для людства.

4.Назвіть характерні риси творів письменників екзистенціалістів.

5.Які риси притаманні літературним творам письменників-пост- модерністів?

6.В чому полягає небезпека «масової літератури»?

7.Які особливості розвитку літератури в тоталітарних країнах?

§46. ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО І МУЗИКА

Що ви розумієте під поняттям «образотворче мистецтво»? Які види мистецтва вам найбільше подобаються? Чому?

Друга світова війна з її руйнівними наслідками, протиборство двох військово-політичних блоків, урбанізація, що призвела до масового переселення людей в міста і відірвала їх від традиційної культури, широкомасштабне безжалісне винищення природи та інші негативні явища помітно вплинули на розвиток усіх видів мистецтва.

У післявоєнні роки запанував модернізм. Провідна роль у модернізмі утвердилася за безпредметним (абстрактним) мистецтвом, яке відоме під назвою абстракціонізму. Ця течія, що базується на відмові від зображення реальних предметів і явищ, охопила живопис, скульптуру, графіку і поширилась у більшості індустріальних країн світу. Захисник абстракціонізму, французький художник М. Сефор, називав абстрактним таке мистецтво, яке не містить жодного нагадування про дійсність. Суть абстракціонізму, за визначенням теоретика цього напряму російського художника В. Кандинського, - це душевний стан художника, його власний духовний світ, а не реальні предмети. Символами для вираження цього стану можуть бути самі по собі кольори, лінії, форми. Так, жовтий колір символізує безумство, зелений - ідеальну гармої фіалковий - хворобливість і т. д.

373

У післявоєнний період американський художник-абстрак- ціоніст Дж . Поллак став засновником абстрактного експресіонізму, для якого характерні нові прийоми і засоби. Процес художньої творчості стає для таких художників самоціллю. У процесі роботи художник хаотично накладає на полотно фарби, причому не тільки пензлем, а й сторонніми предметами, наприклад палицею, ложкою. Окремі художни- ки-абстракціоністи прагнули досягти досконалості в гармонізації кольору і форми; їхні досягнення з успіхом використовуються в дизайні, театрі, на телебаченні.

Ще одним різновидом модернізму, що набув розвитку в післявоєнні роки, став сюрреалізм (надреалізм). Сюрреалісти поставили своєю метою розкривати таємниці підсвідомості, інстинктів. Метод вираження - розрив логічних зв'язків. І тому на їхніх картинах звичні для людей предмети набувають протилежного зображення: тверде - розтікається, мертве - оживає, важке - легко зависає, живе - перетворюється на порох. Найвидатнішим представником цієї течії був іспанський художник Сальвадор Далі (1904-1990). У роки Другої світової війни центр сюрреалізму з Західної Європи перемістився у США. Тут С. Далі створив свої знамениті картини «Атомний Нерон», «Атомна Леда». Найвищої популярності сюрреалісти досягли в 50-60-х роках. З цього часу сюрреалізм поступився новій хвилі абстракціонізму - поп-арту (мистецтво широкого вжитку). Для поп-арту характерне використання предметів і побутових речей в різних комбінаціях. У ці ж роки виникло кінетичне мистецтво, в якому головним принципом було те, щоб твір рухався. Новинками модернізму стало світлове мистецтво, в якому головна роль відведена ефектним комбінаціям кольорових рухливих променів, скерованих на екран.

Удругій половині XX ст. з'явилися й інші різновиди модернізму, які умовно можна об'єднати в поняття концептуальне мистецтво (англ. сопсерііоп - поняття, ідея, задум). Для цього напряму ідея важливіша за самий твір. Як засіб демонстрації понять застосовуються різні матеріали: промислові вироби (тканина, метал), природні об'єкти, відеозаписи, шматки газет, літературні тексти тощо. Такі твори часто були не зрозумілі глядачам. Концептуальне мистецтво відходить від традиційних правил художньої логіки, призводить до розчинення таких витворів мистецтва в навколишньому побутовому середовищі. Частина концептуалістів повернулась у 90-х роках до більш реалістичних методів відображення дійсності.

Ускульптурі поруч з абстракціонізмом в основному панував неореалізм. Багато видатних скульпторів під впливом примітивного мистецтва народів Африки і аборигенів Латинської

374

Америки прагнули надати своїм скульптурам нових форм у стилі примітивістських тенденцій. Навіть твори одного з найвидатніших майстрів скульптури XX ст. англійця Г. Мура (1898-1986), які відзначаються величністю і монументальністю, зазнали впливу примітивізму. Про це свідчать його скульптури «Мати і дитина», «Лежача постать», які прикрашають будинок штаб-квартири ЮНЕСКО в Парижі.

Особливості архітектурного будівництва у післявоєнні роки визначилися, з одного боку, інтенсивною урбанізацією і зростанням чисельності міст, масштабним промисловим будівництвом, нестачею землі під забудову, а з іншого - появою залізобетонних панелей, просторових залізобетонних і металевих конструкцій, які давали змогу значно видозмінити будівництво, створювати нові естетичні образи. При відбудові зруйнованих міст в архітектурі дістали нове тлумачення принципи функціоналізму. Він зародився ще в 20-х роках і керувався тим, що архітектурну форму повинна визначати функція, практичне призначення будови. Планування функціоналісти здійснюють з урахуванням якнайбільшої доцільності для забезпечення побутових умов і організації високопродуктивного виробництва. У творах теоретиків і видатних архітекторів XX ст. Ш. Ле Корбюзьє (Франція), X. Мейєра (Англія), П. Ауді (Нідерланди) обґрунтовано основні принципи функціоналізму. Вони були розвинені і доповнені архітекторами Л. Костою і О. Німейєром (Бразилія), К. Танге (Японія), які обстоювали важливість урахування місцевих умов і традицій. Сміливим архітектурним експериментом другої половини XX ст. є будівництвом за проектом Л. Кости та О. Німейєра нової столиці Бразилії м. Бразіліа. Це місто у своєму плані нагадує літак, у крилах якого розташовано житлові зони з багатоповерховими та індивідуальними будинками, а в центрі - адміністративні будівлі.

Своєрідністю в плануванні, чіткістю, продуманістю транспортних потоків, їх розв'язок відзначаються післявоєнні квартали Парижа, Рима, Бонна, Токіо та інших міст. У післявоєнні роки ідеї функціоналізму знайшли своє втілення в утвердженні інтернаціонального стилю, який характеризується простотою ліній, широким застосуванням прозорого і непрозорого скла, металу, готових блоків. Художнє оформлення типових конструкцій з металу і скла пов'язано передусім з ім'ям американського архітектора Міса ван дер Ройє. Він приходить до ідеї універсальної форми, яка зводиться до відтворення в архітектурних будовах геометричних фігур: паралелепіпеда, піраміди, циліндра, кулі. Інтернаціональний стиль переважає в розбудові великих міст.

375

Ідею універсальності форми, її незалежності від місцевих умов і призначення, яку покладено в основу інтернаціонального стилю, заперечують окремі теоретики і практики, що захищають збереження національних традицій у будівництві. На практиці, однак, національні традиції зберігаються переважно у сільській забудові.

У післявоєнні роки певні тенденції окреслились у розвитку театру. У більшості зарубіжних країн театри не фінансуються державою, не мають постійних службовців і працюють за контрактами, які укладаються переважно на один сезон. Значна залежність театрів від смаків відвідувачів часто змушує їх вдаватися до кон'юнктурної тематики заради фінансових вигод і виживання.

Театр з його сентиментальними драмами, поліцейськими детективами, міщанськими комедіями вже в середині 50-х років не витримував конкуренції з кіно. В окремих творах драматургії, театральних виставах заперечення традицій і раціональної поведінки було доведено до крайнощів. У Франції зародився і набув поширення «театр абсурду», представлений драматичними творами згаданих уже А. Камю, С. Беккета, Е. Іонеско. Творча практика багатьох зарубіжних театрів спирається на теорію, методи і артистичну техніку, розроблені знаменитим російським режисером К. Станіславським.

Кіно в другій половині XX ст. стало найбільш доступним і масовим видом мистецтва. У художніх фільмах утвердився неореалізм, що сформувався під впливом італійського кіно, зокрема таких видатних кінорежисерів, як Р. Росселіні,

Ф.Фелліні, Л. Вісконті.

Уфільмі Р. Росселіні «Рим - відкрите місто» документалізм поєднується з героїчними ситуаціями, персонажі яких прагнуть творити добро. Ф. Фелліні у фільмах «Дорога», «Ночі Кабірії» утверджує душевну доброту, людське взаєморозуміння. У фільмах Л. Вісконті «Почуття», «Рокко і його брати» романтичність поєднується з натуралістичними картинами життя. До постановок своїх фільмів він залучає непрофесійних акторів, зокрема рибалок, робітників, людей з вулиці. Італійські фільми вирізняються гострими драматичними конфліктами, поєднанням італійської ментальності з загальнолюдськими рисами. Фільми італійських режисерів здобули всесвітнє визнання за правдиве відображення дійсності. Вони стали важливим кроком в освоєнні кінематографом нових художніх засобів.

Великий поступ у своєму розвитку зробили творці фільмів у Франції, Англії, США, Японії, Індії, а також у країнах Латинської Америки. Багато з цих фільмів являють собою

376

екранізацію класичних творів національних літератур. Для французької кінематографії характерна романтична кінокомедія. Загальновідомі кінокомедії режисерів Крістіана-Жака «Фанфан-Тюльпан», Ж. Таті «Закон є закон», «Мій дядько», «Час розваг», в яких гротеск поєднується з глибоким поетичним ліризмом. Для англійського повоєнного кіно найбільш самобутнім жанром є комедія-фарс, типовим прикладом якої є фільм Д. Кастейрса «Містер Піткін в тилу у ворога». В Англії, Франції створено унікальні науково-документальні фільми про життя тваринного і рослинного світу нашої планети, серед яких виділяється серіал Ж.-І. Кусто.

Найбільшу кількість художніх фільмів випускають у США. В американському післявоєнному кіно відбулися великі зміни. Закінчилася монополія Голлівуда, виникло багато незалежних кінокомпаній, частина з яких продовжує голлівудські традиції. Проте помітним є вплив на американське кіно італійського неореалізму. Видатний американський кінорежисер

С.Кубрік завоював популярність постановкою фільмів «Вбивство», «Механічний апельсин» та історичної картини «Спартак», на яких позначилися неореалістські тенденції. Вплив італійських неореалістів знайшов прояв у творчості режисера

С.Крамера. Для американських художніх фільмів характерними є масові батальні та побутові сцени, в яких режисери прагнуть до історичної правдивості і високохудожньої виразності. Один з найпоширеніших видів кінопродукції США - ковбойські фільми, героями яких є ковбої, дрібні фермери, золотошукачі, гангстери. Окремі режисери заповнюють такі фільми бійками, стріляниною, грубим натуралізмом, смакують насильство.

Оригінальністю і самобутністю характеризуються японські та індійські художні фільми, для яких визначальним є збереження національних традицій. Якщо японські кінострічки присвячуються в основному стандартним костюмно-історич- ним подіям про подвиги самураїв, то індійські перевантажені етнографічними сценами з численними піснями й танцями, а сюжет часто дуже умовний.

Останніми роками популярність здобули багатосерійні фільми латиноамериканських країн, які відтворюють сюжети національних літературних творів.

У країнах, де панували тоталітарні режими, переважна більшість кінофільмів мала плакатний, агітаційно-пропаган- дистський характер. Герої таких фільмів спрощено поділялися на позитивних і негативних, конфліктні ситуації мали штучний, надуманий характер або ж фільми були безконфліктними. Вибір тематики фільмів суворо регламентувався цензурою.

377

Чимало вже створених художніх і документальних фільмів, нерідко талановитих, були заборонені або зняті з прокату. Проте навіть у таких умовах постійних заборон і суворої цензури видатні майстри в СРСР, Польщі, Чехословаччині, Угорщині зуміли досягти високої майстерності, особливо екранізуючи твори класиків національних літератур. Так, зокрема, в СРСР працювали режисери А. Тарковський («Іванове дитинство», «Андрій Рубльов», «Сталкер»), С. Параджанов («Тіні забутих предків», «Квіт граната»), Т. Абуладзе («Покаяння»), О. Герман («Перевірка на дорогах»). Фільми цих митців здобули найвищі нагороди на кінофестивалях світового рівня.

На сучасному етапі перед кінопродукцією зарубіжних країн гостро стоїть питання про роль кіно у вихованні загальнолюдських ідеалів і духовності. Частина режисерів у гонитві за комерційними зборами наповнює свої фільми сценами насильства, порнографії. Герої таких фільмів цинічно нехтують моральними цінностями суспільства. Такого роду кінопродукція згубно впливає на виховання молоді. Вседозволеність, якої допускаються окремі творці фільмів, зазнає справедливої критики з боку громадськості світу.

З середини 70-х років різко зросла кількість телевізійних художніх фільмів. Пальма першості від традиційного кіно поступово перейшла до кіно телевізійного. З поширенням телебачення кіно увійшло в кожну сім'ю, стало невіддільною часткою щоденного побуту. Від перших телефільмів, характерною рисою яких була театральна умовність, автори перейшли до втілення на телеекрані всіх традиційних здобутків кіномистецтва. Відмітною ознакою телефільмів є багатосерійність, яка в окремих країнах вимірюється десятками і навіть сотнями серій. Вони привертають увагу мільйонів глядачів. З кінця 60-х років завдяки супутникам серійні фільми одночасно переглядають в багатьох країнах. Порівняно з традиційними жанрами (художні та документальні фільми) в останнє десятиліття найбільшу кількість глядачів збирають прямі телерепортажі. Міжнародні політичні конференції, Олімпійські ігри, Універсіади, виступи знаменитостей, музичні фестивалі одночасно проглядають мільярди людей усіх континентів світу.

У музичній культурі післявоєнних років поряд з розвитком традицій класичної музики завоювало популярність багато нових напрямків і стилів.

Великий вплив на розвиток музичної культури мали ідеї австрійського композитора і теоретика, засновника нової віденської школи А. Шенберга, який ще в 20-х роках вирішив змінити систему нотного письма. Його музика засновувалася не на восьми-, а на дванадцятитоновій системі. Музичні компо-

378

зиції створювали новий напрям. Згодом він набув назву музичний експресіонізм, який і понині є одним з найважливіших у музичному мистецтві. Ідеї А. Шенберга відбилися на творчості багатьох композиторів другої половини XX ст., у тому числі загальновідомих: Луїджі Ноно, Лучіано Беріо, П'єра Бульєза, Карлгайнца Штокгаузена.

З 50-х років широкої популярності в країнах Заходу набула рок-музика, що зародилась у США. Її виконували в основному на електрогітарах і ударних інструментах. Рок (англ. 1о госк - хитатися, труситися) з кінця 50-х років швидко поширюється і набирає нових форм. Започаткував рок у 1954 р. Білл Хейлі своєю піснею «Коск агоипсі іке сіоск». У цьому ж році вийшла перша комерційна платівка майбутнього «короля» рок-н-ролу Елвіса Преслі. Рок-музика мала стати вираженням протесту нового покоління молоді проти респектабельного пристосування, престижності, кар'єризму. Прості слова пісень, помірковані спочатку ритми, що стають дедалі гучнішими, докучливі повторювання одного і того ж елементу створюють обстановку загострених емоційних переживань.

Слідом за рок-н-ролом утвердився стиль поп-музики (поп - популярний). Кожний різновид цієї музики асоціювався з певними виконавцями. У 60-х роках великий успіх завоювали поп-групи «Бітлз», «Роллінг стоунз». Зовнішнім виглядом, манерами поведінки, вільним спілкуванням із слухачами в залі виконавці підкреслювали свій демократизм, зв'язок з низами суспільства. їхня музика була простою і доступною, використовувала мотиви міського фольклору, а також елементи джазу і блюзу.

У 70-х роках, коли з'явилося нове покоління молодих музикантів, рок-музика знаходить прояв у крайніх формах «панка» або «металу». Концерти перетворюються на рухливі й галасливі вистави, чудернацько одягнених виконавців музичних творів. Такі концерти супроводжуються миготінням десятків різнобарвних прожекторів. У 80-90-х роках рок представлений великою кількістю стилевих форм, регіональних і національних різновидів. Серед них виділяються групи, які зберігають традицію класичного року. Інші поєднують джаз і рок (джазрок) або використовують фольклор (фольк-рок) та ін. Частина рок-груп намагається пристосуватися до класичного мистецтва (арт-рок).

Бурхливе зростання поп-музики у США і країнах Західної Європи сприяло зростанню популярності народної музики країн Африки, Азії, Латинської Америки. Поп-музика перетворилась у гігантську індустрію, яка приносить великі прибутки музикантам і особливо тим, хто їх тиражує. Вона має

379