Vsesvitnya istoriya - novitni chasi 11 klas

струвати, хто є справжнім господарем у регіоні, і в лютому того ж року розпочав вторгнення у В'єтнам. У перші кілька тижнів війни бої між азійськими комуністичними країнами набули надзвичайно запеклого характеру. Загартованим у війні з американцями в'єтнамським підрозділам вдалося зупинити війська КНР. Увесь комуністичний блок був на боці В'єтнаму. Короткочасна китайсько-в'єтнамська війна ще більше загострила відносини між Москвою і Пекіном. У квітні 1979 р. Китай відмовився продовжити Договір про дружбу і взаємодопомогу з СРСР, строк чинності якого закінчувався через рік.

ЗРИВ ПОЛІТИКИ РОЗРЯДКИ. РАДЯНСЬКА ІНТЕРВЕНЦІЯ

ВАФГАНІСТАН

У другій половині 70-х років головною міжнародною проблемою залишався захист людства від ядерної катастрофи. Новий етап гонки озброєнь розпочали США, оголосивши у липні 1977 р. про наміри озброєння своїх армій нейтронною бомбою та самонацілюваними ракетами. Сполучені Штати свідомо втягували Радянський Союз у таке своєрідне «змагання», а кремлівське керівництво без тіні сумнівів приймало виклики Заходу, не беручи до уваги непропорційності економічних потенціалів двох систем. Відповідь Москви на виклик Вашингтона була така: «ракета на ракету», «літак на літак», «танк на танк». Радянська танкова армада у Європі зросла до гіпертрофованих розмірів. Дві ворогуючі наддержави уважно стежили за озброєнням одна одної.

340

СС-20. Вони за лічені хвилини могли досягти будь-якої цілі в Західній Європі, тож американська «атомна парасолька», встановлена над цим регіоном, ставала малоефективною. США запропонували західноєвропейським країнам у відповідь розмістити нові крилаті ракети аналогічної дії. Західноєвропейські уряди опинилися перед вибором: або зважитись на доозброєння й тим самим викликати різке незадоволення Москви, або поступитися її тискові, внаслідок чого збільшився б ризик нападу з боку СРСР. Для демократичних урядів, змушених зважати на несприйняття громадською думкою загрози конфлікту в Європі, ситуація виявилася досить складною, і вони впродовж якогось часу виявляли невпевненість щодо реагування на заходи Радянського Союзу. Однак поступово держави Західної Європи стали схилятися до прийняття американської пропозиції. Цьому значно посприяла послідовна позиція прем'єр-міністра Великої Британії Маргарет Тетчер, котра вважала ядерну зброю дієвим засобом стримування потенційного агресора.

Всіляко прагнучи не допустити розміщення американських ракет у Західній Європі, Кремль у жовтні 1979 р. виступив з пропозицією вивести 20 тис. радянських солдатів і тисячу танків з НДР, якщо НАТО відмовиться від пропозиції США. Однак радянська пропагандистська «ініціатива» не мала успіху: у грудні 1979 р. Рада НАТО прийняла рішення про розміщення, починаючи з 1983 р., на території західноєвропейських країн близько 600 ракет середньої дальності.

Вторгнення у грудні 1979 р. радянських військ в Афганістан стало дестабілізуючим чинником, що поклав край політиці розрядки і загострив міжнародні відносини до небезпечної межі. Притаманний СРСР експансіонізм порушив повоєнний баланс світових сил. Уперше Москва вчинила збройну інтервенцію поза простором, який Захід мовчазно визнавав її сферою впливів. Президент США Дж . Картер назвав акцію Кремля «найбільшою загрозою мирові в усьому світі з часів Другої світової війни». Оскільки припускалося, що загарбання нейтрального Афганістану може стати трампліном для радянського стрибка у багату нафтою Перську затоку, Картер застеріг, що таке просування наразиться на американську ядерну відсіч. США відклали ратифікацію Договору ОСО-2, наклали ембарго на продаж зерна і технології в СРСР і закликали всі країни світу бойкотувати Олімпійські ігри 1980 р. у Москві.

На надзвичайній сесії Генеральної Асамблеї ООН у січні 1980 р. представники більшості країн світу розцінили дії СРСР як агресію проти суверенної держави. За резолюцію, яка за-

341

кликала до негайного виведення радянських військ з Афганістану, проголосували 104 держави. Незважаючи на це, радянська інтервенція тривала далі.

Між тим у самому радянському блоці назрівала гостра криза. Її проявом став виступ у 1980 р. польського робітничого класу проти комуністичного режиму. У відповідь на це влада ПНР наприкінці 1981 р. запровадила в країні воєнний стан, що викликало протести в усьому світі. Керівники багатьох демократичних держав засудили військову акцію режиму проти польського суспільства. Західні держави на чолі із США застосували проти ПНР економічні санкції.

Одночасно поглиблювалися радянсько-американські суперечності. У грудні 1983 р. почалося розташування американських крилатих ракет у Західній Європі. Того ж року президент США Р. Рейган оголосив про розробку програми стратегічної оборонної ініціативи (СОІ), спрямованої на створення нового покоління протиракетної зброї, базованої в космосі. Ця програма «зоряних війн», як її прозвала преса, перекреслювала всю систему домовленостей щодо обмеження стратегічних видів озброєнь; вона започаткувала якісно новий етап гонки озброєнь. Москва у відповідь відмовилась від участі у всіляких переговорах щодо роззброєння. СРСР та його союзники бойкотували Олімпійські ігри 1984 р. в Лос-Анджелесі (США). «Холодна війна» досягла нової кульмінаційної точки. Людству знову загрожувала ядерна катастрофа.

ДОКУМЕНТИ

ЗАКЛЮЧНИЙ АКТ НАРАДИ З БЕЗПЕКИ І СПІВРОБІТНИЦТВА В ЄВРОПІ (НБСЄ) ГЕПЬСІНКІ, 1 СЕРПНЯ 1975 Р

(Витяг)

Декларація принципів, якими держави-учасниці будуть, керуватися у взаємних відносинах

Держави-учасниці... заявляють про свою рішучість поважати і застосовувати у відносинах кожної з них і з усіма іншими держа- вами-учасницями незалежно від їх політичних, економічних і соціальних систем, а також розміру, географічного положення та рівня економічного розвитку такі принципи, які мають першочергову вагу і якими вони будуть користуватися у взаємних відносинах:

І. Суверенна рівність, повага прав, властивих суверенітету. Держави-учасниці будуть поважати суверенну рівність і своєрідність одна одної, а також усі права, які властиві їх суверенітету й охоплюються ним, до числа яких належать, зокрема,

342

права кожної держави на юридичну рівність, на територіальну цілісність, на свободу і політичну незалежність. Вони будуть також поважати право одна одної вільно вибирати і розвивати свої політичні, соціальні, економічні і культурні системи...

II. Незастосування сили або загрози силою.

Держави-учасниці будуть утримуватися в їх взаєминах, як і взагалі в їх міжнародних відносинах, від застосування сили або загрози силою проти територіальної цілісності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, не сумісним з цілями Об'єднаних Націй та даної Декларації...

III. Непорушність кордонів.

Держави-учасниці розглядають непорушними всі кордони як одна одної, так і всіх держав у Європі, і тому будуть утримуватися тепер і в майбутньому від будь-яких посягань на ці кордони.

Вони будуть утримуватися також від будь-яких вимог або дій, спрямованих на захоплення й узурпацію частини або всієї території будь-якої держави-учасниці...

VII. Повага прав людини й основних свобод, включаючи свободу думки, совісті, релігії і переконань.

Держави-учасниці будуть поважати права людини й основні свободи, включаючи свободу думки, совісті, релігії і переконань, для всіх для без різниці раси, статі, мови і релігії.

Вони будуть заохочувати і розвивати ефективне здійснення громадянських, політичних, економічних, соціальних, культурних та інших прав і свобод, які випливають із гідності, властивої людській особі і є істотними для її вільного і повного розвитку...

IX. Співробітництво між державами.

Держави-учасниці будуть розвивати співробітництво одна з одною як і з усіма державами в усіх галузях...

X. Сумлінне виконання зобов'язань за міжнародним правом. Держави-учасниці будуть сумлінно виконувати свої зобов'язання за міжнародним правом, як ті, що випливають із загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, так і ті, що випливають із відповідних міжнародному праву договорів або інших угод, учасниками яких вони є...

(Права людини. Міжнародні договори України. Декларації. Документи. - К., 1992. - С. 181-187).

ВІЙНА В АФГАНІСТАНІ (ЗІ СПОГАДІВ ГЕНЕРАЛ-ПОЛКОВНИКА В.А. МЕРІМСЬКОГО)

...Зі слів головного військового радника генерал-полковника С.К. Магометова обставини перевороту [27 грудня 1979 р.] були такими: після приходу до влади Аміна [очолив панівну течію НДПА «Хальк» («Народ»). У вересні 1979 р. став главою держави], органи КДБ отримали завдання викрити його справжні наміри і в разі переорієнтації Аміна на Захід внести пропозиції про можливі заходи з нашого боку. Очевидно, на основі отриманої інформації про ненадійність Аміна керівництво СРСР вирішило усунути афганського лідера.

343

Підготовка до акції проводилась старанно і таємно. Під виглядом обслуговуючого персоналу в Кабул було введено і розміщено на території радянського посольства 150-200 чоловік. Далі, за домовленістю з афганським керівництвом, для охорони радянської авіаескадрильї... на аеродром Баграм було введено парашутнодесантний батальйон. І, нарешті, у першій половині грудня 1979 р. на прохання Аміна було введено батальйон спецпризначення чисельністю близько 500 чоловік, нібито для охорони його резиденції - палацу Тадж-Бах. Разом з цим батальйоном таємно привезли в Кабул і Бабрака Кармаля... [очолював опозиційну течію НДПА «Парчам» («Стяг») і до перевороту 27 грудня перебував за межами Афганістану].

План операції... передбачав блокування афганських частин в Кабулі, захоплення міністерства внутрішніх справ, телебачення, радіо та інших важливих об'єктів у місті, окрім підрозділів спецпризначення частинами повітряно-десантних військ. При цьому дії по усуненню Аміна планували видати за внутрішній державний переворот...

За лічені години все скінчилося. Серйозний опір вчинила лише охорона палацу. Аміна та начальника генерального штабу Якуба було вбито. Вранці наступного дня засоби масової інформації передали заяву нового афганського уряду про введення радянських військ і зміну влади.

(Меримский В А. Война в Афганистане: записки участника // Новая и новейшая история. - 1995. - № З, - С. 89-90).

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1.Назвіть факти, що свідчать про розрядку міжнародної напруженості в 70-х роках і визначте її причини.

2.Чому відносини між СРСР і США визначали основні тенденції у міждержавних відносинах на міжнародній арені?

3.Визначте основні етапи підготовки розрядки у міжнародних відносинах.

4.Як відобразились на розвитку міжнародних відносин Заключний акт Наради з питань безпеки і співробітництва в Європі?

5.Охарактеризуйте локальні конфлікти в 70-х роках.

6.Які причини зриву політики розрядки в Європі наприкінці 70-х років?

§ 41. КІНЕЦЬ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ» І СТАНОВЛЕННЯ НОВОЇ СИСТЕМИ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН (друга половина 80-х років — 2004 р.) '

НОВИЙ КУРС У МІЖНАРОДНІЙ ПОЛІТИЦІ

Новий курс у міжнародній політиці - перехід від конфронтації до співробітництва - пов'язаний з ім'ям Михайла Горба-

344

чова, нового радянського лідера, котрий прийшов до влади у березні 1985 р. в період глибокої кризи комуністичної системи. Темпи економічного зростання в СРСР і країнах-сателітах знизилися практично до нуля. Економіка воєнно-політичного блоку, передусім Радянського Союзу, не витримувала гонки озброєнь. Спроби ж реформувати її, перебудувати без політичних змін і розв'язання питань власності не мали успіху. Зростаючі труднощі певною мірою підштовхували Кремль до пошуків нових підходів у зовнішній політиці.

Виявом цього стало висунення концепції «нового політичного мислення» у зовнішній політиці СРСР. Головна її ідея полягала у визнанні того, що ядерна війна не може бути засобом досягнення політичних, ідеологічних та інших цілей. На такі підходи у міжнародних відносинах вплинула і Чорнобильська катастрофа 26 квітня 1986 р., яка показала, що чекає людство у разі виникнення ядерної війни. Народи всього світу вимагали від СРСР і США конкретних кроків на шляху до ядерного роззброєння.

«Нове політичне мислення» кремлівських керівників з недовірою зустріли у Вашингтоні. Американці пам'ятали те розчарування, яке спіткало їх у спробах налагодження джентльменського діалогу з СРСР. Так, співробітництво у роки Другої світової війни завершилось захопленням Радянським Союзом країн Центральної та Східної Європи; політика «мирного співіснування двох протилежних систем - соціалістичної та капіталістичної» - вторгненням радянських військ в Угорщину, Чехословаччину, Карибською кризою; політика розрядки - агресією в Афганістані. Зважаючи на це, нове керівництво

Місто

Прип'ять після аварії на ЧАЕС

345

Кремля, на відміну від попередників, менше вдавалося до пропагандистських пропозицій, а впроваджувало у життя заходи, спрямовані на роззброєння. До них належали значне скорочення радянських військових контингентів у східноєвропейських країнах, а також у Монголії, запровадження одностороннього мораторію на випробування ядерної зброї впродовж 539 днів.

Важливим фактором у переході від радянсько-американсь- кої конфронтації до співробітництва стали зустрічі керівників двох країн. У листопаді 1985 р. в Женеві М. Горбачов і Р. Рейган обговорили актуальні проблеми міжнародних відносин і накреслили шляхи їх розв'язання. Однією з основних перепон на шляху нормалізації відносин залишалась афганська проблема. У липні 1986 р. кремлівський лідер вперше заявив про намір поетапного виведення радянських військ з Афганістану, підкресливши цим свій відхід від політики конфронтації.

АМЕРИКАНСЬКО-РАДЯНСЬКІ УГОДИ

Восени 1986 р. на зустрічі у Рейк'явіку (Ісландія) керівники США та СРСР досягнули згоди щодо суттєвого скорочення ядерних озброєнь. Спеціалісти приступили до ретельної підготовки міжнародних угод з цього питання. У грудні 1987 р. в урочистій обстановці Р. Рейган і М. Горбачов підписали у Вашингтоні Договір про повну ліквідацію ракет середнього та меншого радіусу дії. В лютому 1988 р. супротивні блоки приступили до демонтажу радянських ракет «СС-20» і американських крилатих ракет, а 1 червня під час московської зустрічі у верхах Р. Рейган і М. Горбачов обмінялись ратифікаційними грамотами про набрання чинності підписаного Договору. Під міжнародним наглядом на відведених полігонах обидві сторони приступили до планової ліквідації ракет. Знищення цієї зброї набуло інтенсивного характеру. Вже наприкінці 1989 р. СРСР знищив понад 80 % і США - понад 53 % ракет середнього та меншого радіусу дії. Разом із ракетами ліквідовувалось і пускове устаткування. Це було початком реального ядерного роззброєння.

Візит М. Горбачова як президента СРСР до Вашингтона в 1990 р. і його переговори з президентом США Дж. Бушемстаршим завершилися спільною радянсько-американською заявою під гучною назвою «Відповідальність за мир і безпеку в мінливому світі». У документі зазначався факт зміни відносин конфронтації між Сходом і Заходом на співробітництво і партнерство.

У 1991 р. Радянський Союз і Сполучені Штати підписали Договір про скорочення стратегічних наступальних озброєнь (СНО-1). Переговори були найтривалішими в історії повоєнної

346

Американські ракети після демонтажу

дипломатії. Починаючи з 1982 р. дипломати узгоджували до дрібниць умови Договору. Передбачалося скорочення балістичних ракет наземного і морського базування, крилатих ракет повітряного базування й атомних бомб з 21 тис. одиниць до приблизно 12 тис. одиниць сумарного ядерного арсеналу США і СРСР.

Радянсько-американські домовленості сприяли залученню у переговорний процес європейських держав. З 1986 по 1989 р. делегації держав - учасниць Наради з питань безпеки та співробітництва в Європі (НБСЄ) проводили у Відні переговори щодо зміцнення міжнародної безпеки. Вперше у межах загальноєвропейського мирного процесу постала перспектива переговорів про скорочення звичайних збройних сил. Після консультації США та СРСР із своїми союзниками було узгоджено документ про військові контингенти двох блоків.

У листопаді 1990 р. в Парижі відбулася зустріч глав держав - учасниць НБСЄ. Тут було підписано Хартію для нової Європи, де викладені ідеї побудови загальноєвропейського дому, Спільну декларацію 22 держав, що фактично узгоджувала принципи доктрин країн НАТО та Варшавського пакту, і Договір про скорочення звичайних збройних сил від Атлантики до Уралу, що передбачав часткове знищення танкових армад двох блоків, тим самим усуваючи загрозу раптового нападу тієї чи іншої сторони.

Перехід від конфронтації до співробітництва держав західного та східного блоків сприяв установленню нормальних міждержавних відносин. Прийняття в СРСР законодавства про свободу еміграції, зняття митних перепон на торгівлю Заходу зі Сходом, поширення зв'язків у галузі науки та культури свідчили, що «холодна війна» відходила у минуле. Останню крапку в її історії поставила видатна подія кінця XX ст. - розвал комуністичної системи. Основними ланками цього процесу

347

Радянські танки під час польових занять

стали революції в країнах Центральної та Східної Європи (1989), розпад Радянського Союзу (1991) й створення на його руїнах 15 нових незалежних держав.

Крах радянського блоку й самого СРСР радикально змінив розстановку сил у світі. Перестала існувати біполярна система міжнародних відносин і її місце заступило міжнародне співробітництво. Майже все світове співтовариство визнає тепер основоположні засади ринкової економіки та ліберальної демократії.

ПРОБЛЕМА ВРЕГУЛЮВАННЯ КОНФЛІКТНИХ СИТУАЦІЙ

Під тиском світової громадськості кремлівські керівники змушені були припинити інтервенцію в Афганістані: 15 лютого 1989 р. завершилося виведення окупаційних військ. Радянське вторгнення призвело до розладу економічного і політичного життя країни, до появи різноманітних збройних загонів, сформованих за етнічними, політичними та соціальними ознаками, до виникнення там осередку міжнародного тероризму.

Припинення фінансування і підтримки Москвою прокомуністичних режимів уможливило ліквідацію напруженості в багатьох районах світу. СРВ у 1989 р. вивела війська із сусідньої Камбоджі. В жовтні 1991 р. у Парижі завершилася мирна конференція з урегулювання камбоджійської проблеми. Згідно з її ухвалами навесні 1993 р. у присутності незалежних спостерігачів у країні було проведено загальні вибори. Виведення в'єтнамських військ із Камбоджі сприяло налагодженню перерваного китайсько-в'єтнамською війною (1979) політичного діалогу між Ханоєм і Пекіном.

Серйозною небезпекою для миру була агресивна політика іракського диктатора Саддама Хусейна. У 1980 р. Ірак розпо-

348

чав війну проти Ірану, плануючи швидко перемогти ослабленого ісламською революцією сусіда. Війна завдала величезних втрат обом сторонам. Тільки влітку 1988 р. за посередництвом ООН Багдад і Тегеран погодилися припинити воєнні дії.

У серпні 1990 р. Ірак силоміць приєднав до себе сусідній Кувейт. Світове співтовариство єдиним фронтом виступило на захист незалежної держави. Проти Багдада було застосовано економічні санкції. Міжнародні збройні сили, основу яких становили війська США, 17 січня 1991 р., розпочали бойову операцію по визволенню Кувейту під назвою «Буревій у пустелі», яка успішно завершилася до кінця лютого того ж року. Це був перший випадок, коли Москва і Вашингтон зайняли спільні позиції щодо відсічі агресії у цьому регіоні, хоча СРСР і не зважився виставити свої підрозділи проти Іраку, як це зробили багато країн світу.

Диктатор Саддам Хусейн беззастережно прийняв усі умови капітуляції, у тому числі погодився на контроль з боку ООН за виконанням санкцій, які передбачали роззброєння Іраку і заборону виробництва на території країни зброї масового винищення. Однак режим Хусейна на початку серпня 1998 р. оголосив про відмову допускати в країну інспекторів ООН, які мали здійснювати нагляд за дотриманням санкцій. Напруження міжнародної обстановки навколо Іраку знову зросло.

Військовий конфлікт виник і на півдні Азіатського континенту. Влітку 1999 р. розпочалися пакистансько-індійські бої у районі Кашміру. Індійській армії вдалося в жовтні того ж року витіснити формування «бійців за віру» з гірських районів Кашміру. Враховуючи, що за рік перед тим Пакистан та Індія випробували атомну зброю, протистояння між сусідами набувало досить загрозливого характеру.

Після завершення «холодної війни» окреслилися шляхи врегулювання близькосхідного конфлікту. З розпадом СРСР Сполучені Штати витіснили свого московського суперника з цього регіону, гарантуючи конфліктуючим сторонам фінансову підтримку за умови встановлення миру між ними. Спочатку світове співтовариство сподівалося, що близькосхідного врегулювання можливо досягти шляхом домовленостей на багатосторонніх конференціях. Проте вже у 1993 р. перспективною показала себе ізраїльська тактика почергових двосторонніх угод із сусідами.

У вересні 1993 р. у Вашингтоні в присутності президента США потиснули один одному руки колишні непримиренні супротивники - прем'єр-міністр Ізраїлю Іцхак Рабін і лідер ОВП Ясір Арафат. Ізраїльський прем'єр погодився надати палестинцям автономію. Було зроблено перші кроки для втілення ідеї в життя.

349