3.Основні фактори розвитку особистості.

Більшість сучасних дослідників схиляється до думки, що процес і результати людського розвитку детермінуються спільним впливом трьох генеральних факторів – спадковості, середовища і виховання. Розглянемо детальніше дію кожного з них.

Роль спадковості в розвитку особистості. Під спадковістю розуміють передачу від батьків до дітей певних природних якостей і психологічних особливостей. Біологічна спадковість зумовлена генами, локалізованими у хромосомах – специфічних структурах ядра клітини. Від народження успадковують:

• морфологічно-функціональну будову тіла (тип конституції, зовнішній вигляд, колір очей, волосся, шкіри, статеві властивості, група крові, схильність до певних захворювань);

• тип центральної нервової системи;

• властивості темпераменту (силу, рухливість, врівноваженість, лабільність, активність, екстраверсія, інтроверсія, реактивність тощо);

• анатомо-фізіологічні особливості нервової системи, аналізаторів;

• задатки (музикальний слух, гострота зору, диференціація кольорів і відтінків), на основі яких розвиваються різноманітні здібності.

Генетично запрограмованим є також дозрівання організму, в ході якого вдосконалюються нервова і соматичні системи, що триває до 25-річного віку. Але деякі фізіологічні процеси в головному мозку, що пов’язані з мисленням, пізнанням нового, творчістю, розвиваються впродовж усього життя.

Існують також різні точки зору на біологічне успадкування рис характеру. Зокрема, дослідженнями на близнюках доведено, що емоційна стабільність, екстраверсія, альтруїзм, сором’язливість і боязкість значною мірою залежать від спадковості. Деякою мірою можна стверджувати, що навіть такі особистісні риси, як відчуженість, агресивність, прагнення до досягнень, лідерство, також можуть мати спадкове походження.

Аргументуючи вищесказане, соціобіологи доводять, що деякі типи соціальної поведінки є культурно детермінованими і виступають результатом еволюції вроджених механізмів соціальної поведінки. Наприклад, дельфіни надають допомогу пораненим сородичам, птахи і звірі намагаються відволікти на себе увагу, щоб врятувати життя власних пташенят чи звірят. На перший погляд така самопожертва заради інших не сприяє виживанню індивіда. Однак, альтруїзм генетично закріпився, оскільки сприяв виживанню виду в цілому.

Сучасні дослідники також прагнуть виявити генетичну схильність до психічних захворювань, алкоголізму, агресивної поведінки і навіть скоєння злочинів. Утім, незважаючи на наявність подібних зв’язків у багатьох сферах людської поведінки, вчені усвідомлюють, що практично неможливо відокремити факти впливу середовища від впливу спадковості. У той же час, донедавна у психології і педагогіці домінувало пояснення відмінностей у пізнавальних здібностях людей впливом середовища і виховання. Однак упродовж останніх десятиліть внаслідок генетичних досліджень доведено важливу роль спадковості у розвитку інтелекту в 50% випадків.

Практично не залежать від спадковості засвоєння соціальних цінностей і норм поведінки, а також розвиток таких якостей особистості, як моральність, працьовитість, дисциплінованість. Вони формуються у процесі соціалізації особистості, що відбувається в сім’ї, школі, трудовому колективі, неформальних об’єднаннях, інших соціальних групах.