5. Україна: шлях до незалежності

Новий етап в історії українського суспільства відкрила «перебудова», покликана подолати негативні тенденції в розвитку Радянського Союзу. Курс не перебудову проголосив квітневий (1985 р.) пленум ЦК КПРС, при новому Генеральному секретарі ЦК КПРС М.С. Горбачові. Термін «перебудова», який став офіційним компартійним лозунгом, широко використовувався тільки в перші роки даного періоду і пішов у небуття наприкінці 80-х рр., коли системна криза завела СРСР у безвихідь.

В процесі горбачовської «перебудови» передусім було проголошено «нове мислення» у міжнародній політиці. «Нове мислення» передбачало пріоритет загальнолюдських цінностей над класовими. Підкреслювалося, що в сучасному світі неможливо досягти переваги військовими засобами.

Важливими результатами цієї політики було виведення радянських військ з Афганістану і країн Східної Європи, возз’єднання Німеччини, закінчення «холодної війни», розпад Організації Варшавського договору (ОВД) і Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ).

У внутрішньополітичному розвитку був узятий курс на лібералізацію режиму. Відродився суто радянський термін «гласність» на позначення своєрідного проміжного етапу на шляху до свободи слова. Основним об’єктом гласності стали т.зв. «білі плями» в історії КПРС. Завдяки гласності люди долали стереотипи й догми старого мислення. Суспільство стрімко політизувалося. Поступово стала відкриватися правда про такі сторінки української історії ХХ ст., як діяльність Центральної Ради, голодомор 1932-1933 рр., сталінські репресії в Україні, роль ОУН-УПА у вітчизняній історії та інше.

На хвилі демократизації одна за одною виникали громадські (неформальні) організації та об’єднання. У серпні 1987 р. виник Український культурологічний клуб (УКК). До нього належало чимало дисидентів та колишніх політв’язнів. У вересні 1989 р. з ініціативи київських письменників було створено масову громадсько-політичну організацію – Народний Рух України за перебудову (НРУ). Наприкінці жовтня 1989 р. було проголошено створення екологічної асоціації «Зелений світ». Того ж року відбулася установча конференція Українського добровільного історико-просвітницького товариства «Меморіал». Воно боролося за увічнення пам’яті жертв комуністичних репресій та загиблих під час голодомору 1932-1933 рр. Активно проявили себе молодіжні об’єднання - Спілка незалежної української молоді (СНУМ) і Українська студентська спілка (УСС). Ці молодіжні організації з перших днів існування вдавалися до різних політичних акцій, спрямованих на дальшу демократизацію суспільного життя.

Під тиском радикальних національно-демократичних сил у жовтні 1989 р. Верховна Рада УРСР прийняла Закон «Про мови в Українській РСР». Цим документом юридично закріплювався державний статус української мови. Відповідно до Закону впродовж п’яти років українська мова мала замінити російську в діяльності державних установ.

З 1990 р. в Україні почався новий етап демократизації і розмежування політичних сил. У цей період почали утворюватися нові політичні партії та громадсько-політичні організації (на початок 1991 р. офіційно було зареєстровано 13 партій). Виходячи з їх програмних документів, можна виділити три основні течії: національно-демократичну; ліберально-демократичну та комуністичну (соціалістичну). За критерієм ставлення до суверенітету і незалежності України, українські політичні організації становили три групи:

1. Політичні організації, які послідовно виступали за незалежність (Українська республіканська партія, Демократична партія України, Партія зелених, Народний рух України, Українська міжпартійна асамблея та ін.).

2. Політичні організації, які займали помірковано-державницькі позиції (Демократична платформа в Компартії України, яка згодом трансформувалася в Партію демократичного відродження України, Ліберально-демократична партія України, соціал-демократичні партії).

3. Комуністи, які перебували на ортодоксальних позиціях.

Україна стала багатопартійною, але при цьому КПУ продовжувала залишатися не стільки політичною партією, скільки стрижнем державного апарату авторитарної по суті країни.

16 липня 1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України, яка проголошувала верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах. Територія України в існуючих кордонах проголошувалася недоторканою. Проте прийнята Декларація без відповідних підзаконних актів мала лише символічне значення.

В розвитку економіки ставали дедалі відчутнішими значні проблеми і труднощі. В країні посилювався дефіцит товарів масового споживання. 28 серпня 1990 р. Політбюро ЦК КПРС відмітило гостру нестачу м’яса, масла, інших продуктів, невиконання планів постачання продукції тваринництва. За сім місяців року населення недоотримало овочів й фруктів на мільярд крб., промтоварів – на 15 мільярдів. Розвал управління виробництвом, занепад багатьох галузей народного господарства викликали нагальну потребу прийняття 3 серпня 1990 р. Верховною Радою УРСР Закону «Про економічну самостійність». Цей документ проголошував самостійність України у визначенні економічного статусу й стратегії соціально-економічного розвитку, форм і методів господарювання та управління суспільним виробництвом, самостійне здійснення фінансово–бюджетної і зовнішньоекономічної політики.

Україна зробила важливі кроки на шляху до політичної самостійності і самостійного господарювання. Проте ідея єдиної союзної держави на той період ще мала значний вплив на суспільну свідомість. Активно її підтримували комуністи в Україні. З цих позицій виступила центральна союзна влада. Нею було прийнято рішення провести 17 березня 1991 р. Всесоюзний референдум з питання збереження Союзу РСР. Референдум сказав «так» оновленому демократичному Союзу. Проте в зв’язку з прагненням політичних та господарських еліт союзних республік до влади та самостійності, кризою легітимності союзного керівництва внаслідок невдалої соціально-економічної політики, зберегти СРСР не вдалось.