- •Міністерство освіти і науки України
- •Тема 1 Теоретико-методологічні основи історичного пізнання. Історіографія та історіософія історії України
- •1. Форми осмислення людського минулого. Міф, епос, історія
- •2. Предмет та методологія історії. Історичні джерела та історичні факти: проблеми інтерпретацій
- •3. Філософія історії та історіософія. Специфіка історичного пізнання
- •4. Історіографія та історіософія української історії
- •5. Періодизація історії України. Україна як зона контакту цивілізацій
- •Тема 2 Населення України в доцивілізаційний період. Перші цивілізації на українських теренах
- •1. «Доісторичне» минуле України. Розвиток первіснообщинного ладу
- •2. Давня Україна. Виникнення перших цивілізаційних утворень
- •1. Наслідки Великого переселення народів. Давні слов’яни
- •3. Київська Русь у х – XIV ст.: назва та явище
- •4. Виникнення Золотої Орди та інтеграція східноєвропейських земель до її складу
- •1. Входження українських земель до Литви і Польщі. Річ Посполита
- •2. Державний устрій та соціально-економічні зміни в Україні XIV–XVII ст.
- •Тема 5 Визвольна війна середнин XVII ст. Та формування козацької державності
- •1. Причини і передумови «Великого повстання». Періодизація визвольної боротьби
- •2. Внутрішня та зовнішня політика Богдана Хмельницького
- •Тема 6
- •1. Соціально-економічний розвиток України у хіх – на початку хх ст.
- •2. Суспільно-політичний і національний рух у хіх – на початку хх ст. Виникнення українських політичних партій
- •3. Україна в період революції 1905–1907 рр. Та Першої світової війни 1914-1918 рр.
- •Тема 7 революційні події та громадянська війна на україні (1917-1920 рр.)
- •1. Основні історіографічні концепції революції та громадянської війни
- •2. Передумови революції в Російській імперії
- •3. Розвиток революції від Лютого до Жовтня
- •4. Політичне становище в Україні після падіння самодержавства. Українська Центральна Рада та її взаємини з Тимчасовим урядом
- •5. Зміни політичної ситуації в ході громадянської війни. Державно-політичні утворення на території України періоду революції та громадянської війни
- •Тема 8 Радянська Україна: особливості історичного розвитку
- •1. Україна в 1920-1930-ті рр. Досвід національно-культурного і національно-державного будівництва в складі срср
- •2. Україна в роки Другої світової і Великої Вітчизняної війн (1939-1945 рр.)
- •3. Україна в повоєнне десятиріччя (1945-1955 рр.)
- •4. Україна в умовах наростання системної кризи радянського ладу (друга половина 50-х – перша половина 80-х рр.)
- •5. Україна: шлях до незалежності
- •Тема 9 Легітимація незалежної Української держави та її політики в 1991-2006 рр.
- •1.Проголошення та легітимація Української незалежної держави
- •2. Розвиток демократії в Україні як основа легітимації її державної політики
- •Тема 10
- •1. Роль і місце освіти, науки та техніки в розвитку суспільства
- •2.Освіта в Україні: історія та сучасність
- •3. Наука і техніка України в контексті науково-технічного прогресу в світі
- •Тема 11
- •1. Особливості формування та специфіка історико-етнографічних регіонів України
- •2. Національний склад населення. Релігійно-конфесійна ситуація в Україні
- •3. Проблеми етнополітики. Українська діаспора
- •Біографії історичних діячів
- •Термінологічний словник
- •Рекомендована література Основна:
- •Додаткова:
4. Виникнення Золотої Орди та інтеграція східноєвропейських земель до її складу
У результаті монголо-татарської навали 1237–1242 рр. землі Русі потрапляють під протекторат Монгольської імперії. Ця держава, виникнувши наприкінці ХІІ ст. у центральноазіатських степах, у ХІІІ ст. включала до свого складу простори від Китаю і Тихого океану до Русі і Чорного моря та від Південного Сибіру до Ірану, Близького Сходу й Індії. Управлінський апарат імперії був збудований за китайськими бюрократичними традиціями, військо – опора могутності великих ханів – за степовими зразками орди, військова влада була відділена від адміністративної. Моральним кодексом, збіркою законів і, одночасно, керівництвом для правителів слугувала т.зв. Велика Яса Чінгісхана. Імперія складалася з улусів, які ще за життя засновника держави Чінгісхана очолили його сини, а згодом – їхні нащадки. Західний улус належав старшому синові імператора – Джучі. Внаслідок завоювань його сина Батия, на базі Улусу Джучі виникає державне об’єднання, пізніше назване в літературі Золотою Ордою. Її столицею стало засноване Батиєм на Нижній Волзі місто Сарай. Причорноморські, приазовські і північнокавказькі степи, протягом тисячоліть історично пов’язані із землями України, були безпосередньо інкорпоровані до цієї кочової держави. Така саме доля спіткала землеробські і торговельні центри Криму, Поволжя і Середньої Азії – Солхат, Булгар, Хорезм тощо.
До управління руськими землями монголи підійшли більш диференційовано. Території, де князівська влада послабла ще в попередній період (Переяславщина, Київщина, Поділля тощо), були поставлені під прямий контроль монгольських намісників. Тим більше, що це були переважно лісостепові землі, однаково придатні як для інтенсивного землеробства, так і для високопродуктивного кочового скотарства. На територіях, де князівська влада була сильною (Галицько-Волинська, Чернігово-Сіверська, Володимиро-Суздальська, Смоленська землі тощо), місцеві правителі позбавлялись значної частки свого суверенітету, перетворюючись в адміністраторів чи васалів великого хана, поряд з якими призначалося власне монгольське управління. Так, князі не могли самостійно, без відома Орди, передавати верховну владу своїм спадкоємцям, вільно проводити закордонну політику, збирати загальнодержавні мита і податки. Вони були зобов’язані підтримувати військові кампанії монголів своїми силами та звітувати перед ханами. Землі Русі, навіть ті, де під час завоювання 1237-1242 рр. не ступала нога монгольського воїна, були поділені на спеціальні воєнно-податкові округи – десятки, сотні, тисячі, тьми (10 тисяч), які виставляли відповідну кількість воїнів та сплачували певну кількість податків і мит. На чолі дрібних одиниць стояли місцеві старости – ватамани, за крупні адміністративно-територіальні одиниці відповідали монгольські чиновники та військові – даруги, або баскаки.
Панування на Русі степовиків, відоме в історіографії як монголо-татарське іго, мало по собі декілька наслідків, зокрема:
політика протиставлення одного центра сили на Русі іншому (Твері – Москви, Литовському князівству – Володимирського) призводить до подальшого відокремлення північно-східних земель від південно-західних;
тривале перебування Литви та Чорної Русі поза межами прямого тиску Орди сприяє їхньому перетворенню на новий центр консолідації земель Русі;
напівсоюзницькі, напівдружні стосунки молодої московської династії з багатьма володарями Сараю стає додатковим фактором посилення Москви, її перетворення на другий центр «збирання руських земель»;
колишнє серце Русі – землі Київщини, Переяславщини і Чернігівщини – повністю втрачають свій державницький потенціал, перетворюючись у статистів історичної драми Східної Європи.
Тривалий занепад Київської Русі, особливо відчутний після монгольського погрому Києва 1240 р. та включення земель Русі до імперії Чингізидів, принципово не змінив ситуацію, коли за київським престолом і за самим містом зберігався ореол сакрального ядра, з якого «пішла Руська земля». В наступні століття, коли Київ остаточно втратив своє колишнє адміністративно-політичне та соціально-економічне значення, ідеологічне вивищення його ролі тільки посилилось. Але ж як своєрідна політична і культурна система, на чолі якої стояв Київ, Київська Русь припинила своє існування на початку XIV ст. 1300 р. київський і всія Русі митрополит Максим переніс свою резиденцію до Володимира (на Клязьмі), 1309 р. його наступник митрополит Петро – до Москви; майже одночасно, близько 1303 р., великий князь галицький Юрій І Львович за дозволом Константинопольського патріарха створив окрему Галицьку митрополію. Так було розірвано останній зв’язок, який скріпляв землі Київської Русі.
Тема 4
Українські землі в пізньому середньовіччі.
Польсько-литовська держава
1. Входження українських земель до Литви і Польщі. Річ Посполита.
2. Державний устрій та соціально-економічні зміни в Україні XIV–XVII ст.
3. Українське козацтво як історичне явище.