- •Міністерство освіти і науки України
- •Тема 1 Теоретико-методологічні основи історичного пізнання. Історіографія та історіософія історії України
- •1. Форми осмислення людського минулого. Міф, епос, історія
- •2. Предмет та методологія історії. Історичні джерела та історичні факти: проблеми інтерпретацій
- •3. Філософія історії та історіософія. Специфіка історичного пізнання
- •4. Історіографія та історіософія української історії
- •5. Періодизація історії України. Україна як зона контакту цивілізацій
- •Тема 2 Населення України в доцивілізаційний період. Перші цивілізації на українських теренах
- •1. «Доісторичне» минуле України. Розвиток первіснообщинного ладу
- •2. Давня Україна. Виникнення перших цивілізаційних утворень
- •1. Наслідки Великого переселення народів. Давні слов’яни
- •3. Київська Русь у х – XIV ст.: назва та явище
- •4. Виникнення Золотої Орди та інтеграція східноєвропейських земель до її складу
- •1. Входження українських земель до Литви і Польщі. Річ Посполита
- •2. Державний устрій та соціально-економічні зміни в Україні XIV–XVII ст.
- •Тема 5 Визвольна війна середнин XVII ст. Та формування козацької державності
- •1. Причини і передумови «Великого повстання». Періодизація визвольної боротьби
- •2. Внутрішня та зовнішня політика Богдана Хмельницького
- •Тема 6
- •1. Соціально-економічний розвиток України у хіх – на початку хх ст.
- •2. Суспільно-політичний і національний рух у хіх – на початку хх ст. Виникнення українських політичних партій
- •3. Україна в період революції 1905–1907 рр. Та Першої світової війни 1914-1918 рр.
- •Тема 7 революційні події та громадянська війна на україні (1917-1920 рр.)
- •1. Основні історіографічні концепції революції та громадянської війни
- •2. Передумови революції в Російській імперії
- •3. Розвиток революції від Лютого до Жовтня
- •4. Політичне становище в Україні після падіння самодержавства. Українська Центральна Рада та її взаємини з Тимчасовим урядом
- •5. Зміни політичної ситуації в ході громадянської війни. Державно-політичні утворення на території України періоду революції та громадянської війни
- •Тема 8 Радянська Україна: особливості історичного розвитку
- •1. Україна в 1920-1930-ті рр. Досвід національно-культурного і національно-державного будівництва в складі срср
- •2. Україна в роки Другої світової і Великої Вітчизняної війн (1939-1945 рр.)
- •3. Україна в повоєнне десятиріччя (1945-1955 рр.)
- •4. Україна в умовах наростання системної кризи радянського ладу (друга половина 50-х – перша половина 80-х рр.)
- •5. Україна: шлях до незалежності
- •Тема 9 Легітимація незалежної Української держави та її політики в 1991-2006 рр.
- •1.Проголошення та легітимація Української незалежної держави
- •2. Розвиток демократії в Україні як основа легітимації її державної політики
- •Тема 10
- •1. Роль і місце освіти, науки та техніки в розвитку суспільства
- •2.Освіта в Україні: історія та сучасність
- •3. Наука і техніка України в контексті науково-технічного прогресу в світі
- •Тема 11
- •1. Особливості формування та специфіка історико-етнографічних регіонів України
- •2. Національний склад населення. Релігійно-конфесійна ситуація в Україні
- •3. Проблеми етнополітики. Українська діаспора
- •Біографії історичних діячів
- •Термінологічний словник
- •Рекомендована література Основна:
- •Додаткова:
4. Політичне становище в Україні після падіння самодержавства. Українська Центральна Рада та її взаємини з Тимчасовим урядом
Падіння самодержавства викликало посилення національного руху. Носієм національної ідеології виступала національна інтелігенція. З падінням самодержавства перестали діяти всі обмеження щодо української мови і культури. Проявом росту національного руху стало виникнення українських політичних партій і Української Центральної Ради (УЦР). Ініціатором створення органу, що об’єднав усі українські організації стало Товариство українських поступовців (ТУП) – єдина організація всеукраїнського масштабу, котра збереглася в підпіллі. До УЦР ввійшли представники ТУП, українських соціал-демократичних організацій, військових, робітничих, кооперативних, студентських, наукових і т.ін. гуртків та організацій. Офіційною датою утворення УЦР вважається 7 (20) березня 1917 р. Важливу роль у її створенні, зміцненні та визначенні основних напрямів діяльності відіграли три провідні українські партії: Українська партія соціалістів-революціонерів (М.Ковалевський, П.Христюк, М.Шаповал), Українська соціал-демократична робітнича партія (В.Винниченко, С.Петлюра, М.Порш) та Українська партія соціалістів-федералістів (Д.Дорошенко, С.Єфремов, А.Ніковський). Головою Центральної Ради було обрано М.Грушевського, а його заступниками - Д. Антоновича і Д. Дорошенка.
Таким чином, характерне для всієї країни двовладдя на Україні набуло більш складної конфігурації. Крім органів Тимчасового уряду і Рад на політичну арену тут виступила УЦР, котра представляла національний рух. Співвідношення, протиріччя і взаємопереплетіння соціальних і національних аспектів визначило розвиток революції на Україні.
Для підтвердження своєї політичної ваги і повноважень, щоб надати УЦР характер дійсного представництва, було організоване проведення Всеукраїнського національного конгресу, котрий відбувся 6-8 квітня в Києві. На ньому було присутні біля 900 делегатів від різних економічних, політичних, культурних, просвітницьких, професійних і т.д. українських організацій. На конгрес були запрошені представники від усіх українських губерній, а також від Петрограду, Криму, Кубані, Холмщини (Польща). Конгрес переобрав УЦР у складі 150 чол.: представників губерній, міст, політичних, суспільних і ін. організацій. Головою ЦР був обраний М. Грушевський, його заступниками – В. Винниченко і С. Єфремов. Після Конгресу УЦР обрала зі свого складу виконавчий орган – Комітет, згодом названий Малою Радою. Деякі дослідники вважають, що Конгрес перетворив УЦР на представницький орган усієї України.
З ініціативи УЦР почали створюватися підпорядковані їй місцеві органи – губернські та повітові ради. Паралельно з цим відбувалося об’єднання українських станово-професійних організацій. Наприкінці весни – початку літа 1917 р. відбулися два Всеукраїнські військових з’їзди, Всеукраїнський селянський і робітничий з’їзди. Висловлюючи підтримку УЦР, ці з’їзди підштовхували її у бік більш радикального вирішення як соціально-економічних, так і національно-політичних питань.
Заручившись такою підтримкою, УЦР стала пред’являти все більші претензії на владу. Між нею і Тимчасовим урядом наростала напруженість. Тимчасовий уряд відмовлявся вирішувати питання автономії України до скликання Всеросійських Установчих зборів. У відповідь на це УЦР прийняла 10 (23) червня І Універсал, у якому проголосила автономію України. Фактично УЦР брала на себе державні функції. Був створений виконавчий орган – Генеральний секретаріат на чолі з В. Винниченком. І Універсал УЦР викликав величезний суспільний резонанс. Тимчасовий уряд змушений було піти на врегулювання відношень із УЦР. Результатом компромісу став ІІ Універсал УЦР, ухвалений 3 (16) липня. В цьому документі вказувалося, що поповнена представниками національних меншин, які проживають в українських землях, УЦР перетвориться на єдиний найвищий орган революційної демократії України. Передбачалося формування УЦР відповідального перед нею органу — Генерального секретаріату, який після затвердження Тимчасовим урядом мав стати носієм найвищої крайової влади Тимчасового уряду в Україні. УЦР брала зобов’язання боротися проти намірів самовільного здійснення автономії України до Всеросійських Установчих Зборів1. Ці положення були підтверджені спеціальною Інструкцією Тимчасового уряду, в якій, між іншим, той обмежив владний вплив УЦР п’ятьма з дев’яти українських губерній – Київською, Волинською, Подільською, Чернігівською і Полтавською.
Влада УЦР була виключно формальною. УЦР основну увагу приділяла безкінечним суперечкам із Тимчасовим урядом стосовно межі своїх повноважень, у той час, як найважливіші проблеми – продовольча, земельна, охорони правопорядку й т.ін. – залишалися невирішеними. Після ІІ Універсалу почалося повільне але неухильне падіння авторитету УЦР.
На місцях у силу розмитості функції управління і самоврядування, існували своєрідні три центри влади (органи Тимчасового уряду, органи УЦР, Ради). Як і в усій Російській імперії, в Україні восени 1917 р. революційна криза досягла вищої точки.