Філософія_1

Філософія доби Відродження

няття нею світу. Ця проблема – “первинних” та “вторинних” якостей речей – стає однією з наскрізних проблем науки Нового часу. В такий спосіб натурфілософія Відродження набуває зовсім нового конкретно-наукового змісту та значення, що відрізняє її від античної натурфілософії.

Серед найяскравіших представників доби Відродження потрібно також відзначити неоарістотеліка П. Помпонацці, філософа, математика і архітектора Л.Б. Альберті, неоепікурійців Л. Валлу, П. Браччоліні, політичних філософів Ж. Бодена і Г. Гроція і, нарешті, не тільки соціаліста-утопіста, але й видатного натурфілософа Т. Кампанеллу.

Головним досягненням цієї доби було відкриття проблеми людської особистості. Людина постає як господар власного життя, творець своєї долі. Вперше саме індивідуальність людини почала сприйматися як найбільша цінність. Це була доба, за словами одного мислителя, “титанів духа”. Можна також сказати, що вона породила особливий тип “ренесансної” людини: активно-творчої, винахідливої, підприємливої, динамічно-суперечливої, воле- любно-автономної, із почуттям власної гідності, гордості і віри у власну всемогутність, яка доходила навіть до прагнення змагатись з Богом (титанізм). Водночас у певної частини людей Ренесансу ці риси набирали форм злочинності, жорстокості, розбещеності, підступності та гордині. Це певною мірою відбилося у філософії (Н. Макіавеллі), але більше виявлялося у реальному повсякденному житті того часу.

Висновки

Це, як було зазначено вище у цьому розділі, і новий гуманістичний антропоцентризм (титанізм, індивідуалізм, новий тип особистості та її характер), і нове переосмислення античності (неоплатонізм, неоарістотелізм, неоскептицизм та неоепікуріїзм тощо). Це, нарешті, і новий конкретнонауковий рівень натурфілософії. Крім того, це нове філософське переосмислення християнства, значення церкви у житті, культурі та вільному виборі людини (реформація та контрреформація), це і новий рівень національноетнічної самосвідомості та соціально-політичних, соціально-утопічних проблем цієї великої доби. Отже, філософія Відродження – це ключова доба теоретичної самосвідомості європейської культури в усьому її універсальному обсязі та надзвичайному історичному її значенні.

91

Тема 5

Завдання для самостійного опрацювання лекцій

Тема 5. Філософія Відродження

Теоретичні питання:

1.Окресліть основні зміни у принципах світобачення в епоху європейського Відродження.

2.Розкрийте ідейний ґрунт та сутність явища “титанізму” у філософії європейського Відродження.

3.Окресліть провідні ідеї ренесансного гуманізму.

4.Розкрийте особливості ренесансного платонізму.

5.Окресліть і поясніть історичні здобутки ренесансної натурфілософії.

Тестові завдання для самоперевірки засвоєння матеріалу теми

1. Гуманізм обґрунтував думку про найпершу цінність земного життя та

5. Епоха Відродження за своїм світоглядом:

а) не вийшла за межі християнського світобачення, але змінила його змістові наголоси;

б) відкинула християнство, запровадивши мислення “здорового глузду”; в) ревно сповідувала засади християнства.

6. Чи можна вважати, що в епоху Відродження:

а) відбувається повернення до засад античного світобачення; б) повністю долається релігійний світогляд.

7. Характерними ознаками гуманізму слід вважати:

а) опору на факти та ясну логіку;

92

Філософія доби Відродження

б) піднесення значущості земного життя людини та її самовдосконалення як особистості;

в) висування на перший план освіти та моральних засад людського життя;

г) наголос на тому, що людина є насамперед творчою істотою; д) сповідання принципу співвідношення макрокосму та мікрокосму.

8. В епоху Відродження у європейському світогляді:

а) збереглися засади християнства, але в ньому проявився інтерес до вивчення природи;

б) запанувала “логіка здорового глузду” та активізм; в) з’явилися ознаки некласичності.

9.Концепція єдиної світової душі, загальної світової симпатії та гармонії була на першому плані в концепціях:

а) гуманізму; б) натурфілософії;

в) ренесансного неоплатонізму; г) неосхоластики; д) неотомізму.

10.Тезу про те, що книга природи написана насамперед мовою математики, висунув та розвивав:

а) Джордано Бруно; б) Марсіліо Фічіно; в) Бернардіно Телезіо; г) Ґалілео Ґалілей; д) Йоган Кеплер.

93

Тема 6

Тема 6

ФІЛОСОФІЯ НОВОГО ЧАСУ

Філософія Нового часу являє собою принципово новий рівень у розвитку європейської філософії: вона розвивається у діалозі з експериментальною наукою, що виникає саме у цей час. У зв’язку з цим філософія досягає нового рівня деталізації власної проблематики, стає більш диференційованою і розгалуженою, а тому більш систематизованою. Виникають національні філософії, формуються нові напрями філософського знання, такі як гносеологія, антропологія, методологія, історія філософії.

План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу:

1.Основні змістові наголоси у новоєвропейському світогляді та особливості розвитку філософії.

2.Методологічні пошуки Ф. Бекона та Р. Декарта.

3.Гносеологічні ідеї Дж. Лока, Дж. Берклі, Д. Юма.

4.Вчення про субстанцію Б. Спінози і Г. Лейбніца.

5.Особливості та основні ідеї Просвітництва.

Питання 1. Основні змістові наголоси у новоєвропейському світогляді та особливості розвитку філософії

Епоха Нового часу охоплює період з ХVІІ ст. до кінця ХІХ і пов’язана з утвердженням буржуазних суспільних відносин на основі застосування найманої праці і техніки, поглиблення розподілу праці і спеціалізації в процесі виробництва. Соціальними наслідками початкової індустріалізації були: 1) урбанізація (зростання міського населення); 2) посилення централізованої влади, що, з одного боку, сприяло становленню національних держав; 3) секуляризація суспільства, що вела до диференціації і автономізації його сфер, до

94

Філософія нового часу

індивідуалізації людей, розриву традиційних зв’язків: тепер вже не суспільство, а окремий індивід поставав вихідним пунктом життєдіяльності; 4) інституалізація культури і науки, що ускладнювало, урізноманітнювало суспільне життя, робило його динамічнішим. Це призвело до зміни світоглядних настанов того часу: проявилася тенденція до практичної раціоналізації життєвої поведінки, що випливало з типу життєдіяльності, відносно далекої від прямого використання сил природи. Така цілераціональна поведінка випливає з усвідомлення окремого індивіда себе суб’єктом життєдіяльності і спирається на “здоровий глузд”: опору на факти і чітку, зрозумілу логіку. За таких умов знання природних властивостей і законів стає суспільною цінністю, а природознавство витісняє релігію. Наслідком цього постала розколотість світу на матеріальний і духовний. З одного боку, знаходяться об’єкти, що мають кількісні властивості та вивчаються наукою, а з іншого, – суб’єкт, який за допомогою мислення і активної дії, досліджує об’єкти. Отже, дуалізм, що був неминучим результатом самого природничого наукового методу, став передумовою спеціалізації наук. Але найістотнішим його наслідком стало те, що людина усвідомила себе активним володарем природних об’єктів. І таку владу їй надала сила знання.

Наукова революція ХVІІ ст. змінила саме розуміння знання і науки. Наука більше не є інтуїцією алхіміка або астролога, ані коментарем до Святого Письма, вона здобуває знання на основі “чуттєвого досвіду” та “необхідних доведень”, тому, наука – це експериментальне знання, що виникає з досвіду і постійно контролюється за допомогою експерименту. На ґрунті такого розуміння знання і науки виникають перші, добре побудовані, математизовані та експериментально підтверджені наукові теорії, серед яких певний час панувала класична механіка. Її вплив та авторитет був настільки потужним, що на певний час у європейському світогляді запанувало механістичне світобачення, коли світ розглядався як об’єкт прикладання людської активності, цілком зумовлений дією механічних законів. Такими ж механічними законами намагались пояснювати усе, аж до людини та людських взаємин. У цей час виникає термін “людина – машина”, а людські симпатії часто характеризують як “тяжіння” однієї людини до іншої.

Такі наголоси у суспільній свідомості спричинились до змін у предметному полі філософських досліджень. По-перше, оскільки наука, а не

95

Тема 6

теологія, стала авторитетом в питаннях істини, філософія повинна була окреслити своє ставлення до науки, тому новоєвропейська філософія почала розвиватися в діалозі з наукою, а провідного значення у ній набули методологічні розвідки, спрямовані на покращання науки. По-друге, фундаментом філософії постає гносеологія (теорія пізнання), яка, намагаючись осмислити можливості та умови пізнання, визначає вирішення будь-яких проблем. Потретє, філософія зазнає істотної диференціації: виникає ціле коло нових, порівняно самостійних філософських дисциплін: онтологія, антропологія, філософія історії, історія філософії, соціальна філософія, аксіологія, естетика. Почетверте, новоєвропейська філософія тяжіє до створення філософських систем.

Питання 2. Методологічні пошуки Ф. Бекона та Р. Декарта

Френсіс Бекон (1561–1626) – англійський філософ, родоначальник методології досвідної науки, піонер промислової ери. Розглядаючи історію культури, він дійшов думки про те, що люди ще не оволоділи істинним шляхом відкриття і розвитку знання. “Ті, хто займалися науками, були або догматиками, або емпіриками. Емпірики, подібно до мурашок, тільки збирають і задовольняються зібраним. Раціоналісти, подібно до павуків, тчуть тканину із самих себе. Бджола вибирає середній шлях: вона витягає матеріал з садових та польових квітів, але розташовує і змінює його на свій розсуд. Справжня справа філософії не відрізняється від цього. Бо вона не ґрунтується лише або переважно на силах розуму і не відкладає у свідомість напрацьований матеріал..., але змінює і переробляє його в розумі. Отже, слід покласти добру надію на тісніший та непорушний союз цих здібностей – досвіду і розсудку”. У своєму проекті “Великого відновлення наук” філософ відводить провідну роль натурфілософії як методології конкретних наук, але для того, щоб вона стала наукою, необхідно озброїти її експериментальним методом пізнання. Попередньо необхідно подолати ідолів розуму, які перешкоджають пошуку істини. Згідно з Беконом, їх є чотири види: 1) “ідоли роду”, які коріняться в нашій природі. Людський розум – це криве дзеркало, яке домішує до природи речей свою власну природу, надає речам “більший порядок”, ніж є насправді, вигадує відповідності і відношення, яких в дійсності немає, видає бажане за дійсне, абсолютизує повсякденний досвід і переносить його на нове, невідоме; 2) “ідоли печери” походять від індивідуальних психофізіологічних власти-

96

Філософія нового часу

востей людей, також від виховання, звичок і випадковостей; 3) “ідоли ринку” є найнебезпечнішими, бо проникають у свідомість через спілкування людей як стихійне нав’язування штампів вживання слів, бо назви речей плутані, невизначені, неправильно абстраговані; 4) “ідоли театру” зумовлені звичкою людей посилатись на авторитети без перевірки їхніх тверджень.

Звільнивши розум від “ідолів”, людина, на думку Бекона, може звернутися до вивчення природи. Мета і призначення науки полягає в наданні тілам нової природи. Але якщо ми хочемо надати якомусь тілу “нової природи”, ми повинні знати його форму, яка є прихованою та характеризує структуру явища та закон його перебігу. Процедура дослідження складається з двох частин: перша полягає в отриманні аксіом з досвіду, друга – у виведенні нових експериментів з аксіом. Бекон вказує на єдино правильний шлях здобуття аксіом з досвіду – індукцію через елімінацію, тобто виняток. Така індукція, на думку Бекона, розкриває суть явищ. Наприклад, коли ми вивчаємо будь-яке природне явище, припустимо, тепло, ми враховуємо усі відомі випадки і складаємо “табличку присутності”, тобто проявів тепла. Потім фіксуємо випадки, де ця властивість відсутня, – “табличка відсутності”. Порівняння усіх цих множин дає можливість скласти “таблицю ступенів”, де зазначаються усі випадки, в яких це явище проявлене більш чи менш інтенсивно. Потім на основі індуктивного узагальнення, яке відбувається за рахунок відбору, відбувається вибракування багатьох обставин із множини початкових можливостей. Цей процес йде поступово, поки не отримаємо певну гіпотезу. З гіпотези виводяться факти, потім проводяться експерименти, щоб перевірити чи підтвердяться ці факти. Створюється пошукова мережа, серія розслідувань, яка повинна змусити природу відповідати.

У чому полягають особливості беконівського трактування індукції? Поперше, індукція застосовується для виявлення форм “простих властивостей”, або “природ”, якими володіють конкретні фізичні тіла. Індуктивному дослідженню підлягають не повітря, золото, вода, а такі властивості, як щільність, колір, теплота, пружність тощо. По-друге, завдання індукції полягає у дослідженні форм, що охоплюють єдність у неподібних матеріях. Отже, Бекон розглядав індукцію не як засіб емпіричного дослідження, а як метод здобуття фундаментальних теоретичних понять і аксіом природознавства, тобто природничої філософії.

97

Тема 6

Рене Декарт (1596–1650) започаткував методологію філософії, яка здобула назву раціоналістичної. Він стверджував, що людське пізнання залежить виключно від діяльності розуму. На зміну традиційній логіці висувається математика, в правилах і теоремах якої ця діяльність знаходить чітке застосування. Свій концентрований вираз вона знайшла в математичному природознавстві, де дослідно-експериментальні і математичні складові виступають в єдності.

Декарт не відокремлює філософію від науки. У “Началах філософії” Декарт пише: “Усю філософію можна порівняти з деревом, корені якого – метафізика, стовбур – фізика, а гілки, що ростуть з цього стовбура, – усі інші науки, які можна звести до трьох основних: медицини, механіки і естетики. Як плоди не збирають з коренів чи стовбура, а лише з гілок, так і головна користь від філософії залежить від тих її частин, осягнення яких можливе лише в останню чергу”. Замість незліченної кількості правил традиційної логіки, Декарт сформулював чотири узагальнені правила пошуку істини:

1.Правило очевидності: ніколи не приймати у пізнання нічого, у чому з очевидністю не впевнений; іншими словами, включати до своїх суджень тільки те, що сприймається розумом настільки ясно і виразно, що не може дати приводу для сумніву. Саме очевидність, за Декартом, є ознакою істини.

2.Розділяти кожну складну проблему, вибрану для вивчення, на стільки частин, на скільки можливо і необхідно для найкращого і простого її вирішення. Тільки такий шлях може привести до очевидності, бо розкладаючи складне на просте, він світлом розуму відкидає двозначність.

3.Розташувати свої думки в певному порядку, починаючи з предметів простіших і легших для пізнання, і підніматися поволі, як по сходинках, до пізнання найскладніших, припускаючи існування порядку навіть там, де в природному плині речей зв’язок відсутній. На перший погляд здається, що в кінці ми отримаємо той самий предмет, з якого починали. Але в дійсності це вже предмет, що пройшов через конструктивну думку і набув ясності.

4.Якщо у ході пізнання пропущена хоча б одна ланка, увесь ланцюжок розривається і висновок стає сумнівним. Щоб цього не сталося, на допомогу пам’яті повинна прийти нумерація – послідовне перерахування усіх сторін та властивостей предмета пізнання. Лише так можна уникнути помилок.

Зазначені вимоги до наукового пізнання можна з успіхом вико-

ристовувати і сьогодні, хоча тепер ними не можна обмежитись.

98

Філософія нового часу

Отже, очевидність Декарт вважав ознакою і умовою істини. Проте, як вона може бути досягнута? Більша частина традиційного знання має в своїй основі чуттєвий досвід, тому “ніщо не є таким, яким воно являється нашим відчуттям”. Тому усе може бути взяте під сумнів. Але той, хто сумнівається, завжди мислить, навіть, коли це відбувається уві сні, а якщо мислить, то існує. Звідси, на думку Декарта, виникає перше незаперечне твердження: “Мислю, отже, існую”. Його потрібно розглядати як вихідну для усіх наших подальших пізнавальних дій, в яких ми прагнемо отримати незаперечної очевидності. Прозорість “я” для самого себе, думка в дії, яка втікає від будь-якого сумніву і постає засадою і началом пізнання. Зовнішню реальність, вважає Декарт, ми можемо пізнати за допомогою розуму, який повинен приймати як очевидне усе те в речах, що піддається вимірюванню – довжина, ширина, висота. Такі “кількісні” властивості є для розуму такими ж зрозумілими та чіткими, як і те, що я є мисляча істота. “Якісні” властивості – колір, запах, смак – пов’язані з нашим апаратом відчуттів і не описують зовнішньої реальності. Протяжність так само є очевидною. Отже, Декарт поділяє усі властивості речей на “первинні” та “вторинні” якості: первинні, що пізнаються з очевидністю, є їх математичними характеристиками, а “вторинні” – чуттєві, що не можуть бути з очевидністю приписані самим речам.

Якщо пізнання залежить від дій розуму, то звідки беруться початкові ідеї? На думку Декарта, існують вроджені ідеї, притаманні розуму початково (1), набуті з досвіду (2) і сконструйовані самою людиною (3). Розум починає свою діяльність із вроджених ідей, найпершою з яких є ідея Бога як безкінечної і вічної субстанції, що породила мене і все суще. Ця ідея, яка присутня в мені, не може бути породжена мною, а може мати за творця лише Бога. Хто не визнає Бога-Творця, той вважає творцем самого себе. Лише Бог гарантує досконалість усіх істин, які людина взмозі осягнути. Ці вічні істини, які становлять кістяк нового знання, дають відчуття завершеності думки і одночасно її об’єктивності.

Але якщо Бог правдивий і не обманює нас, то чому людський розум помиляється? Помилку треба приписувати не Богу, а людині, в судженнях якої беруть участь інтелект і воля. Інтелект, який виробляє ясні і виразні ідеї, ніколи не помиляється. Помилка відбувається внаслідок тиску волі на розум.

Отже, і раціоналісти, і емпірики, визнають те, що наукове знання складається з двох складових – досвідного і раціонального. Не кожний вчений,

99

Тема 6

який застосовує емпіричні дослідження, є емпіриком. Їх так само може використовувати раціоналіст. Відмінність між ними полягає в іншому. Поперше, ясність як показник істинності знання раціоналісти бачили в очевидності істин розуму. Для емпіриків очевидність притаманна лише тому, що доступне спостереженню і може бути перевіреним у досвіді. По-друге, раціоналісти були переконані в тому, що лише розум дає нам нормативне знання, емпірики ж вважали, що певні норми знання приймає і вважає правильними більшість людей.

Методологічні розвідки Ф. Бекона і Р. Декарта були спрямовані на пошуки таких методів пізнання, які б підсилили науку і дозволили б їй бути максимально ефективною. Саме на основі цих початкових розвідок були створені гносеологічні концепції Нового часу.

Питання 3. Гносеологічні ідеї Дж. Лока, Дж. Берклі, Д. Юма

Джон Лок (1632–1704) у своїй найважливішій праці “Дослід про людський розум” намагається знайти відповіді на два запитання: 1) звідки беруться у людей думки та уявлення; 2) чи можна покладатися на наші відчуття? Відкинувши вроджені ідеї, він намагався прослідкувати послідовно увесь процес утворення знань: “Припустимо, душа... чистий папір, позбавлений будь-яких рис, будь-яких ідей, – як же вона заповнюється? Як вона перетворюється на величезне полотно, що його діяльна й безмежна людська фантазія розмальовує в майже незліченних варіаціях? Звідки набирається вона матеріалу розуму і знань? На це я відповім одним словом: з досвіду. Все наше знання спирається на досвід, досвід постав його джерелом”. На думку Дж. Лока, в досвіді потрібно розрізняти: а) відчуття; б) сприймання дій власної душі, які можна назвати “внутрішнім чуттям”. Поза відчуттям в наш внутрішній досвід не може потрапити ніякий зміст, а тому “немає нічого в інтелекті, чого б не було у відчуттях”; саме так окреслюється позиція сенсуалізму. Локк підкреслює, що завдяки відчуттям ми можемо сприймати тільки прості враження, наприклад: зелене, овальне, соковите і кислувате на смак. У численних досвідах у нас врешті сформується складне уявлення про “яблуко”. За допомогою аналізу ми встановлюємо, що це складна ідея, зібрана з властивостей, що постійно з’являються разом. Такими ж складними ідеями, що потребують аналізу, є поняття доброчесності, обов’язку, сили, субстанції тощо.

100