Загальна-теорія-держави-і-права-М.В.-Цвік-О.В.-Петришин

Розділ 3. Загальна теорія держави і права в системі суспільних і юридичних наук

правову політику, стратегічні напрямки політичного розвитку держави і права з урахуванням політико-правових поглядів усіх суб’єктів політичної системи.

Розвиток загальної теорії держави і права тісно пов’язаний з досягненнямиекономічноїтеорії, яказаймаєтьсявивченнямосновнихзакономірностейтапринципіввиробництва, нагромадження, обмінуірозподілу матеріальних та інших благ, характеру виробничих сил та виробничих відносин, різнихспособівізасобіввиробництва, формвласності, методів управління економікою, проблемпрацітазаробітної платитощо.

Зарадянськихчасівтеоріядержавиіправа, спираючисьнаосновні висновки та положення економічної теорії (політичної економії), виходила з методологічного твердження про те, що держава і право виступають невід’ємними складовими надбудови над економічним базисом суспільства, який справляє визначальний вплив на їх формуваннятарозвиток. Кожнійсоціально-економічній формації (рабовласницькій, феодальній, буржуазній, соціалістичній) відповідав свій тип держави і права, історична зміна яких вела до зміни типу держави

іправа. Таким чином, загальна теорія держави і права виходила з економічної обумовленості, навіть економічної заданості державноправових явищ і процесів та активно використовувала здобутки політичної економії в своїх дослідженнях.

Унаш час загальна теорія держави і права також спирається на висновки економічної теорії при визначенні методів і режимів правовогорегулюваннясуспільнихвідносин, особливостейспіввідношення праватаекономікитощо. Слідураховуватиізворотнийвпливзагальної теорії держави і права на економічну теорію та економіку як таку. Стихійний, не опосередкований державно-правовим регулюванням розвиток економічних процесів може призвести до розладу і занепаду всієї системи матеріального виробництва. Світовий досвід свідчить про те, що успішне проведення радикальних політично-правових реформ неминуче вимагає одночасного проведення відповідних економічних перетворень, і навпаки. Отже, вплив економічних відносин нарозвитокдержавиіправайзаразневикликаєсумнівів, однакступінь та характер обумовленості держави і права економічною системою суспільства вимагають якісного перегляду.

Нарешті, постійнийіпослідовнийзв’язокзагальноїтеоріїдержави

іправа простежується з соціальною психологією, яка являє собою науку про закономірності поведінки людей, обумовлені їх належністю до певних соціальних груп та верств населення, а також психологічні

41

Частина перша. Наукознавчий та історичний аспекти теорії держави і права

характеристики окремих людських співтовариств. Загальна теорія держави і права не в змозі вирішувати свої завдання без урахування соціально-психологічних особливостей окремих груп населення та суспільства в цілому. Успішно визначити рівень правової свідомості суспільства, ступінь розвитку правової культури населення, ефективність правотворчості та правозастосування в тій чи іншій країні можна лише за умови широкого використання досягнень соціальної психології.

§2. Загальна теорія держави і права

всистемі юридичних наук

Загальна теорія держави і права входить до системи юридичних наук. Як фундаментальна, методологічна, найбільш абстрактна, інтегративнанауказагальнатеоріядержавиіправапосідаєпровіднемісце

всистемі вчення про державу і право. Всі інші юридичні науки вивчають окремі складові, структурні елементи державно-правової дійсності, тобто мають прикладний характер. У своїх дослідженнях загальна теорія держави і права спирається на досягнення інших юридичнихдисциплін, синтезуєтасистематизуєїхвисновкизметоюбільш глибокихзагальнотеоретичнихузагальнень. Такимчином, міжзагальноютеорієюдержавиіправатаіншимиюридичниминаукамиіснують

двосторонні зв’язки.

Загальна теорія держави і права входить до групи теоретикоісторичних юридичних наук разом з історією держави і права України та зарубіжних країн, історією вчень про державу і право та тісно взаємодіє з ними. Взаємозв’язок загальної теорії держави і права та історичних юридичних наук проявляється, з одного боку, в тому, що глибоке вивчення і узагальнення історичного матеріалу є необхідним для більш повного і всебічного дослідження загальнотеоретичних державно-правових проблем та визначення закономірностей історичного розвитку держави і права. З другого боку, історія держави і права

впроцесі пізнання тих або інших глобальних за своїм характером історичних явищ та подій спирається на висновки й узагальнення, зроблені в межах загальної теорії держави і права, зокрема на ті, що стосуються форм правління та форм державного устрою, державного режиму, апарату держави, системи права, джерел права, рецепції права та ін.

42

Розділ 3. Загальна теорія держави і права в системі суспільних і юридичних наук

Загальнатеоріядержавиіправатаісторико-юридичнінаукимають багато спільного. Вонианалізують всі історичні ісучасні типитаформи держави і права, акцентуючи увагу як на минулому в їх розвитку, так і на сьогоденні. Загальна теорія держави і права та історикоюридичні науки, приділяючи значну увагу причинам і умовам зародження держави і права, центральне місце в своїх дослідженнях відводять закономірностям їх розвитку та функціонування. Розглядаючи процесвиникнення, становленнятарозвиткудержавиіправавцілому, вони враховують особливості розвитку політичної та правової систем окремих країн.

Відмінністьзагальноїтеоріїдержавиіправавідісторико-юридичних науквиявляєтьсявтому, щоостаннівивчаютьпроцесісторичногорозвитку державно-правової дійсності конкретних країн у хронологічномупорядку, спираючисьпереважнонаісторичнийметоддослідження. Загальнатеоріядержавиіправадосліджуєсвійпредметвузагальненотеоретичному вигляді та визначає закономірності виникнення, розвитку та функціонування державно-правових явищ і процесів через використання передусім логічногометоду, засобівтакатегорійформальної логіки.

Особливість співвідношення загальної теорії держави і права з іс-

торією вчень про державу і право полягає в тому, що остання відтво-

рює історично закономірний процес нагромадження людських знань про державу і право. Загальна теорія держави і права вивчає результати цих пошуків у вигляді теоретичних узагальнень та формулює су- часніуявленняпроосновнідержавно-правовікатегоріїізакономірнос- ті(зокрема, проправо, закон, правовідносини, державутаін.). Посуті, історія вчень про державу і право виступає історичною складовою загальної теорії держави і права.

Поряд з традиційними теоретико-історичними науками загальна теорія держави і права тісно пов’язана з дисциплінами, що тільки формуються, наприклад, з юридичною конфліктологією, предметом якоїєвивченняконфліктів, щовиникають, розвиваютьсятарозв’язується напідставі внутрішньодержавного (національного) або міжнародного права. З одного боку, юридична конфліктологія використовує увесь необхідний для її нормального функціонування арсенал теоретичних

іметодологічних засобів, вироблених загальною теорією держави

іправа(зокрема, поняттяінтересувправітамеханізмівйогореалізації, визначенняпринципуподілувладитапроцедуррозв’язанняконфліктів міжрізнимигілкамивлади, визначенняумовгармонізаціїтауніфікації

43

Частина перша. Наукознавчий та історичний аспекти теорії держави і права

законодавства і шляхів усунення законодавчих колізій тощо). З другого боку, загальна теорія держави і права активно використовує висновкитарекомендації, щоформулюються юридичною конфліктологією, оскільки оптимальне, безконфліктне розв’язання суперечностей у державно-правовій сфері має важливе теоретико-прикладне значення.

Загальнатеоріядержавиіправавиступаєтеоретико-методологічною базою для групи галузевих юридичних наук (науки конституційного права, адміністративногоправа, цивільногоправа, кримінальногоправа, трудового права та ін.). Відносно кожної з галузевих дисциплін загальна теорія держави і права виконує роль узагальнюючої науки, що синтезує конкретний юридичний матеріал. Вона забезпечує впорядкування та систематизацію всіх знань про державу і право, всієї здобутої галузевими юридичними науками державно-правової інформації, сприяє виробленню єдиного підходу до аналізу державноправових явищ, інститутів та установ.

Інтеграційний та методологічний характер загальної теорії держави і права стосовно галузевих юридичних дисциплін проявляється в такому.

По-перше, навідміну від галузевих юридичних наук, які докладно вивчають лише окремі складові частини, сторони правового і державного життя, загальна теорія держави і права має своїм предметом до-

слідження всю «синтезовану» державно-правову реальність.

По-друге, загальнатеоріядержавиіправаякметодологічнаоснова дослідження державно-правової дійсності виробляє загальні для всіх галузевихюридичнихдисциплінметодинауковогопізнання. Їївисновки та узагальнення виступають основою для вирішення спеціальних питань галузевих наук у межах їх власного предмета, формування галузевих правових теорій. Предмет галузевих наук, як і предмет правового регулювання відповідних галузей права, окреслюється в межах загальної теорії держави і права та розкривається у відповідних юридичних дисциплінах. Загальнонаукові методи вивчення державноправових феноменів, сформовані в межах загальної теорії держави і права, конкретизуються в галузевих методах і методиках, які виробляють кожні окремі галузеві науки.

По-третє, загальна теорія держави і права виробляє загальні для всіх юридичних наук поняття та категорії, які виступають вихідною базою для формування галузевими юридичними дисциплінами власногоспеціального понятійного апарата. Наприклад, юридична катего-

44

Розділ 3. Загальна теорія держави і права в системі суспільних і юридичних наук

рія «правовідносини», вироблена загальною теорією держави і права, конкретизуєтьсяідеталізуєтьсявідповіднимигалузевимиюридичними науками стосовно окремих галузей права, внаслідок чогоформуються спеціальні (спеціально-наукові) поняття кримінальних, цивільних, адміністративних, трудових та інших правовідносин, а також уточнюютьсяїхсклад, підставивиникнення, змінитаприпинення. Аналогічно формуються й інші галузеві поняття, що спираються на загальнотеоретичні категорії, такі як норма права, правопорушення, правозастосування, юридичнавідповідальність, функціїдержавитаін. Крімтого, загальнатеоріядержавиіправавиробляєкритеріїоцінкирівня, стану

іперспектив розвитку галузевих юридичних дисциплін, наприклад,

критерії ефективності права.

Загальна теорія держави і права має з галузевими юридичними науками не тільки прямі, а й зворотні зв’язки. Вона не тільки впливає на ці галузі знань, а й перебуває під певним впливом з їх боку. При визначенні ключових юридичних понять та категорій, а також при формуваннізагальноїметодологіїнауковихдослідженьзагальнатеорія держави і права спирається на величезний емпіричний матеріал, нагромаджений галузевими дисциплінами; узагальнює, оцінюєтаінтерпретує дані галузевих юридичних наук. Крім того, загальна теорія держави і права збагачується внаслідок перенесення досвіду однієї юридичноїнаукинаінші. Так, поняттяюридичноїособибулосформульоване наукою цивільного права, потім перенесене в інші галузеві науки і враховане при розробленні загальнотеоретичного вчення про суб’єктів права. Відтак, без опори на галузеві науки загальна теорія держави і права може втратити свої академічні та методологічні позиції і перетворитися на схоластичну, безпредметну дисципліну.

Незважаючи на загальний, абстрактний характер теорії держави

іправа, вонаневідривнавідюридичноїпрактики, різніформитапрояви якоїбезпосередньовивчаютьсяспеціальнимиюридичниминауками. Це зумовлює зв’язки теорії держави і права з дисциплінами, що належать до групи спеціальних (прикладних) юридичних наук (криміналістикою,

кримінологією, судовоюмедициною, правовоюстатистикоютаін.). Однак порівняно з галузевими юридичними дисциплінами ці зв’язки, як правило, є менш інтенсивними та переважно не прямими, а опосередкованими. Це пояснюється насамперед тим, що спеціальні науки хоча й належать до системи юридичних наук, але активно використовують висновкийузагальненняширокогоперелікуприродничих, технічнихта інших неюридичних наук і включають їх до свого змісту.

45

Частина перша. Наукознавчий та історичний аспекти теорії держави і права

Слід відзначити міцний взаємозв’язок загальної теорії держави іправазпорівняльнимправознавством, якевідносятьдогрупинаук, що вивчають зарубіжні державу і право. До недавніх часів порівняльне правознавствовзагалірозглядалосяякодинзнапрямківускладізагальної теорії держави і права. На сьогодні ці науки тісно взаємодіють одна з одною, мають багато в чому спільні цілі та предмет дослідження.

Вивчаючіправовісистемирізнихкраїнсвіту, вчені-компаративісти нагромаджують чималий теоретико-прикладний матеріал. Висновки таузагальнення, сформульованівмежахпорівняльногоправознавства, активно використовуються загальною теорією держави і права для формуваннязагальнихзакономірностейвиникнення, розвиткутафункціонування держави і права, оскільки останні притаманні державноправовій дійсності незалежно від національних кордонів. У свою чергу порівняльне правознавство використовує в своїх дослідженнях досягнення загальної теорії держави і права, передусім її понятійний апарат(йдетьсяпротакібазовіюридичнікатегорії, як«право», «правовасистема», «система права», «нормаправа», «правовітрадиції», «наступність у праві», «правова культура», «правосвідомість» та ін.), а також її методологічний інструментарій.

§3. Формування загальної теорії держави і права як самостійної науки

Системаюридичнихнаукскладалася поступово, відповіднодопотреб практики. Хоча перші знання про державно-правову дійсність розвиваються вже в стародавніх державах, проте юридична наука виникає значно пізніше. Вона формується на базі перших європейських юридичних університетів, які створюються у XI–XII ст. Історично першими виникають галузеві юридичні науки. У Новий час поряд зі становленням галузевих наук думки про право розвиваються у двох напрямках: з одного боку, формується філософія права як наука про належне право, а з другого — енциклопедія права як узагальнення нагромаджених юридичних знань.

XVII ст. знаменує собою початок нової епохи в історичному розвиткові юридичної науки: під впливом нового напрямку філософії (раціоналізму) формується нова течія правової думки — школа природного права, завдяки якій з’являється особлива філософська наука

46

Розділ 3. Загальна теорія держави і права в системі суспільних і юридичних наук

про право. Її представниками були Г. Гроцій, Т. Гоббс, Дж. Локк, Ж.-Ж. Руссо, І. Кант та ін. Якщо в XVII–XVIIІ ст. переважно вживається термін «природне право», то наприкінці XVIIІ — на початку XІХ ст. у науковий обіг запроваджується термін «філософія права», який уперше був вжитий в роботах Г. Гуго (1798) та Г. Гегеля (1820). На той час філософія права відрізнялася від науки позитивного права не тільки за методом, а й за предметом дослідження, яким виступало не позитивне, мінливе право, а саме незмінне вічне природне право.

Здругогобоку, стрімкийрозвитокгалузевихнаукведедозростання загальногообсягуправовогоматеріалу, щозумовлюєпотребувузагальненій системі юридичних знань, яка давала б можливість їх одночасно оглядати і зіставляти. Це зумовлює виникнення енциклопедії права — дисципліни, щомістиластислевикладеннязмістувсіхюридичнихнаук якпочатковихзнаньпроправо, йогорізнігалузітаметодидослідження. Першоюкнигою, щомала назвуенциклопедії права, бувтвірГ. Гунніу-

са«Encyclopaedia juris universi» (1638). У1640 р. уФранкфурті-на-Майні виходить відома енциклопедія права І. Форбурга «Encyclopaedia juris publici, privatique, civilis, criminalis, feuderalis», яка складалася із юри-

дичного словника та зібрання юридичних правил.

Наприкінці XVIIІ — на початку XІХ ст. енциклопедія права викладаєтьсяпрактичновусіхюридичнихвищихзакладахЄвропиіпретендує на статус самостійної науки. У той час її нерідко називали «наукою наук» і вважали необхідним вступом до вивчення галузевих юридичних дисциплін. У Російській імперії (у тому числі в Україні) наприкінці XVIII ст. розпочинається викладання енциклопедії права, а Університетським статутом 1835 р. запроваджується обов’язковий курс«Енциклопедіязаконознавстватаросійськихдержавнихзаконів». У 1839–1840 рр. видається відома «Енциклопедія законознавства» К. Неволіна, якаявляєсобою«огляднаукзаконознавствавїхзагальномузв’язкуякзівсімсуспільствознавством, такіміжсобою»1. З’являються роботи Н. Ренненкампфа «Нариси юридичної енциклопедії» (1868), Є. Трубецького «Лекції з енциклопедії права» (1907) та ін.

Незважаючи на те що енциклопедії права в російських та західноєвропейських університетах спочатку приділялася значна увага, деякі відомі у той період учені-юристи (Н. Коркунов, Г. Шершеневич та ін.) ставили під сумнів її статус як самостійної галузі знань та навчальної дисципліни, оскільки вона не мала ні власного предмета, ні власного методудослідження. Незважаючинасвійдостатньоактивнийрозвиток,

1 Неволин К. А. Энциклопедия законоведения. – С.Пб., 1997. – С. 24.

47

Частина перша. Наукознавчий та історичний аспекти теорії держави і права

енциклопедія права наприкінці XIX ст. втрачає власні позиції і перетворюється на «пропедевтику правознавства», своєрідний «вступ

вюридичну спеціальність», оскільки її зміст становлять положення, які більш докладно розкриваються в галузевих юридичних науках. Компілятивнийметоденциклопедіїправатакожневідповідаєвимогам наукового дослідження.

Поступово відбувається процес зближення філософії права та енциклопедії права. Г. Шершеневич зазначав, що в енциклопедію права увірвався«новийфілософськийдух». Вїїрозвиткучіткоокреслюються дві основні тенденції: з одного боку, помітно скорочується традиційнийдляданоїдисципліни«оглядрізнихчастинпозитивногоправа», а з другого — енциклопедія права зосереджується на аналізі вихідних понять про право та державу в їх єдності та системі, на засадах правовоготадержавного життя суспільства. Енциклопедія права поступово охоплює «елементи юридичного, філософського та історичного», що виходить за межі звичайного розуміння енциклопедії як такої.

Очевидна недостатність філософії права, яка виходила з умогляднихсудженьінехтувалаконкретнимюридичнимматеріалом, таеклектичної енциклопедії права, що не знала меж через невизначеність предмета дослідження, обумовила появу нової дисципліні — теорії права, яка поступово складається на їх основі у другій половині XIX ст. Термін«теоріяправа» бувуведенийнімецькимвченимА. Мер- келему70-хрокахXIX ст. тастосувавсяаналізучинноїсистемиправових норм, а не ідеальних засад права.

УРосіїзагальнатеоріяправаякнаукасформуваласязавдякипрацям Н. Коркунова, Б. Кистяківського, П. Новгородцева, І. Муромцева, Л. Петражицького, В. Соловйова, Б. Чичерина, Г. Шершеневича та деяких інших учених-правознавців. Н. Коркунов зазначав, що завдання загальної теорії права полягає у виведенні загальних засад права з нагромадженого галузевими та спеціальними юридичними науками емпіричного матеріалу. Її місце «в загальній системі правової науки» аналогічне місцю, яке в кожній спеціальній науці посідає її загальна частина. Поступово загальна теорія права інкорпорує у вчення про праводержавознавчупроблематику, звертаєтьсядоаналізувзаємозв’язку івзаємозалежностіправаідержави, внаслідокчогоперетворюєтьсяна загальну теорію держави і права.

Поняття «теорія права», тим більше — «теорія держави і права»,

восновномухарактернідлякраїнконтинентальноїЄвропиіРосії, утой час, якангло-американськаправовашколапереважнооперуєпоняттям

48

Розділ 3. Загальна теорія держави і права в системі суспільних і юридичних наук

«юриспруденція». У розвитку загальної теорії держави і права визначальну роль відіграла школа «аналітичної юриспруденції», що сформувалася в Англії в другій четверті XIX ст. Представники аналітичної школи Дж. Остін та І. Бентам вважали її завданням аналіз основних понять позитивного права з формально-логічної точки зору поза зв’язком із законодавчою політикою та моральними цінностями. В результатіцьогодослідники дійшливисновку проте, щозвести воєдино «виведений за дужки» різнорідний за своїми галузевими джерелами емпіричний юридичний матеріал та інтегрувати дані галузевих юридична наук здатна тільки загальнотеоретична юридична наука — загальна теорія права.

НаприкінціXIX — напочаткуХХст. загальнатеоріядержавиіправа інституціоналізується та стає базовою методологічною юридичною дисципліною. Серйозні, навіть трагічні випробування чекали на теорію держави і права в радянській період. Після жовтневого перевороту 1917 р. починає формуватися радянська теорія держави іправа, якаспираєтьсянамарксистсько-ленінськуідеологію. В20-тірокиХХст. з’являютьсяцікавіроботизтеоріїдержавиіправаЄ. Пашуканіса, І. Разумовського, М. Рейснера, П. Стучки, що не втратили актуальності і по сьогодні. Проте в 30-ті роки того ж століття ці оригінальні концепції кваліфікуються як ідеологічно хибні та категорично заперечуються.

Перемагає вульгарний марксизм в інтерпретації А. Вишинського, якийнаПершій нараді науковців прававлипні1938 р. визначивправо яксукупністьправилповедінки, щовиражаютьволюпануючогокласу і забезпечуються примусовою силою держави. Таке розуміння права відкривало широку можливість для свавілля можновладців. У 1931 р. відбувся з’їзд марксистів-державників і правників, який, спираючись на зв’язок права з політикою, затвердив в радянському правознавстві етатистське праворозуміння як єдино правильне та незаперечне. Правовмежахофіційноїконцепціїрозглядалосяякрезультатправотворчої діяльності держави, що безпосередньо позначилося на юридичній науці — у межах теорії держави і права проблеми теорії держави впевнено виходять на перший план і починають домінувати. Проте і за такихумовнаукапродовжуваларозвиватись. Істотнийвнесокурозвиток теорії держави і права в радянський період здійснили відомі вчені в галузі теорії держави і права С. Алєксєєв, В. Горшеньов, О. Лукашова, М. Матузов, А. Міцкевич, П. Недбайло, В. Нерсесянц та ін.

Із здобуттям Україною незалежності та відмовою від ідеологічної одноманітності загальна теорія держави і права переживає часи від-

49

Частина перша. Наукознавчий та історичний аспекти теорії держави і права

родження, активно розвивається на основі сучасних новітніх підходів довивченнядержавно-правовоїдійсності таінкорпоруєздобуткиправових шкіл різних країн світу. Завдяки зусиллям визнаних українських вченихМ. Козюбри, В. Копєйчикова, П. Рабіновича, В. Тація, М. Цвіка, Ю. Шемшученка, формується сучасна вітчизняна школа теоретиків держави і права. В системі НАН України функціонує спеціалізована наукова установа — Інститут держави і права ім. В. М. Корецького, питаннями наукових досліджень в галузі держави і права опікується галузева державна академія — Академія правових наук України.

§ 4. Загальна теорія держави і права як навчальна дисципліна, її завдання та система

Одночасно зістановленням загальної теорії держави іправа як науки відбувається її формування як навчальної дисципліни. Загальна теорія держави і права входить до складу юридичних дисциплін, що викладаються увищихнавчальнихзакладах, якіздійснюютьпідготовкуфахівцівзаспеціальністю«Правознавство». Юристи-професіонали задіяні у багатьох сферах суспільного життя, тому в юридичних навчальних закладах викладається широкий перелік навчальних курсів. Система юридичних навчальних дисциплін будується, як правило, відповідно до системи юридичних наук, хоча в окремих випадках

зурахуваннямспеціалізаціїмайбутніхфахівцівможевіднеївідступати. Згіднозвимогамипрактикиюридичнівищінавчальнізакладиможуть запроваджувати окремі юридичні дисципліни, навчальний матеріал яких становить частину конкретної юридичної науки (наприклад, авторське право як частина цивільного права) або належить до різних юридичних наук (торговельне право, транспортне право, військове законодавство та ін.).

Такимчином, перелікюридичнихдисциплін, обсягтапослідовність їхвивченняістотнорозрізняютьсявокремихвищихнавчальнихзакладах

зурахуванням профілю підготовки майбутніх правників та їх спеціалізації. Протезагальнатеоріядержавиіправавикладаєтьсявобов’язковому порядкувусіхюридичнихвищихнавчальнихзакладахіфакультетахта охоплюєвідноснооднаковийобсягнавчальногоматеріалу, щозумовлюється її особливим значенням у підготовці майбутніх правознавців. Виступаючи першою сходинкою на шляху здобуття юридичної освіти,

50