Загальна-теорія-держави-і-права-М.В.-Цвік-О.В.-Петришин

Розділ 12. Принципи права

Принцип свободи як можливість вибору варіанту поведінки являє собою абсолютне благо і може бути обмежений лише необхідністю забезпечитисвободуіншихосіб, щодосягаєтьсяшляхомвстановлення певної міри свободи окремої особи. Діяльність органів держави і посадових осіб має бути спрямована на створення умов для реалізації і захисту свободи людини.

Принцип рівності забезпечує однакові для всіх умови здійснення власної свободи. В праві він виражається у рівності правового становища всіх перед законом, наявності рівних загальносуспільних прав і обов’язків, рівному захисті перед судом незалежно від національної, статевої, релігійної належності, походження, місця проживання, посадового стану та інших обставин.

§ 3. Загальні принципи права

Загальніпринципихарактернідляправавцілому, визначаютьякісні особливості всіх правових норм національної правової системи незалежновідспецифікирегульованихнимисуспільних відносин. Вонидіють увсіхгалузяхправа, черезщоїхназиваютьзагальними(заобсягом), або основними. До них належать такі: єдності прав і обов’язків суб’єктів суспільнихвідносин, гарантованостіправісвободгромадян, відповідальностізавину, законності, поєднаннястабільності ідинамізму таін.

Принцип єдності прав і обов’язків суб’єктів суспільних відносин

спрямованонапоєднанняпублічнихіприватноправовихзасадуправі, узгодження інтересів різних соціальних груп, громадян і держави в цілому. Його сутність полягає в тому, що праву користування одним суб’єктом будь-яким соціальним благом кореспондує обов’язок іншого суб’єкта виконати необхідні для особи та (або) суспільства дії. Носіями прав і обов’язків є фізичні та юридичні особи (приватного та публічного права), їх об’єднання, посадові особи, держава в цілому. Конкретні прояви дії зазначеного принципу можуть бути виражені таким поєднанням прав і обов’язків:

–загальному суб’єктивному праву (на працю, відпочинок, охорону здоров’я) кореспондує обов’язок інших осіб сприяти здійсненню цих прав, хто б не був їх носієм;

–загальнимюридичнимобов’язкам(непосягатинаправаісвободи, честьігідність іншихлюдей) кореспондують суб’єктивніюридичні права конкретних осіб вимагати їх додержання;

201

Частина третя. Загальне вчення про право

–праву одного суб’єкта кореспондує обов’язок іншого. Праву громадянина на пенсію, допомогу по безробіттю відповідає обов’язок органу соціального забезпечення нарахувати пенсію, а служби зайнятості — допомогу по безробіттю;

–кожен суб’єкт виступає щодо іншого водночас і носій як прав, такіобов’язків. Наприклад, увідносинахзадоговоромкупівлі-продажу обов’язку продавця передати товар кореспондує його право одержати за нього обумовлену договором плату, а обов’язку покупця оплатити товар — право одержати товар на погоджених умовах.

Обов’язоктіснопов’язанийзсуб’єктивнимправом— вониєпарнимикатегоріями. Відомо, щобудь-якаправованормамаєпредставницько- зобов’язальний характер, тобто передбачає як можливий, так і зобо- в’язальний варіанти поведінки.

Принцип гарантованості прав і свобод громадян забезпечується системою політичних, економічних (матеріальних), ідеологічних (духовних), а також юридичних та організаційних гарантій, без яких реалізація прав була б неможливою.

До політичних гарантій належить наявність у державі розвинутої системи народовладдя і демократичних форм її здійснення, реальної можливості у особистості брати участь в управлінні справами держави та суспільства, гарантії місцевого самоврядування, можливості користуватися правами і основними свободами; до економічних — рівність усіхформвласності, економічнихможливостейвсіхсуб’єктівсуспільних відносин, єдність економічного простору, вільне переміщення товарів, послуг тагрошових коштів, соціальне партнерство між людиною і державою, робітникомтароботодавцем, виробникомтаспоживачем, захист конкурентного середовища, обмеження монополізму; до ідеологічних (духовних) — ідеологічна різноманітність, заборона монополізації ідеології, розпалювання расової, національної, релігійної ворожнечі, загальнодоступність і безоплатність загальної освіти та ін.

Юридичнимигарантіямиєсистемаправовихзасобів, задопомогою яких реалізуються можливості використати або захистити свої права

ісвободи: шляхом встановлення меж здійснення прав і свобод в законодавстві, пільгізасобівзаохоченнядлястимулюванняправомірної поведінки, процедур захисту своїх прав у суді, встановлення міри юридичної відповідальності за порушення прав і свобод людини, засобів попередження і профілактики правопорушень, доступністю законодавства та інших нормативних актів, можливістю не свідчити протисамогосебеісвоїхблизькихродичів, відповідальністю держави

за незаконні дії державних органів і посадових осіб та ін.

202

Розділ 12. Принципи права

Згіднозпринципомвідповідальностізавинуоднієюзпідставюри-

дичної відповідальності будь-якого виду є вина, тобто психічне ставлення особи до своєї протиправної поведінки (дії або бездіяльності) та її наслідків у формі умислу або необережності. Сутність цього принципу полягає в тому, що застосування міри юридичної відповідальності в усіх галузях права можливе лише за наявності вини. Як вихідний він існує і в цивільному законодавстві. Однак є виняток, коли заходи цивільно-правової відповідальності застосовуються до володільцяджерелапідвищеноїбезпекизабезвиннезаподіянняшкоди, тобто за об’єктивно протиправний вчинок. Водночас чимало дослідників таке заподіяння шкоди не відносять до правопорушення, а це означає, що загальна дія цього принципу не порушується.

Принцип законності виражається в системі вимог суворого і неухильногододержання законів івідповідних їмпідзаконних актів усіма суб’єктамисуспільнихвідносин. Вінвиявляєтьсяуправотворчійіправозастосовній діяльності. Цей принцип вимагає також верховенство закону в системі юридичних актів, єдність законності, тобто однакове розуміння і дотримання законів, несуперечність норм, що становлять чиннусистемуправа, обов’язковістьнормправадлявсьогонаселення, неприпустимість зворотної сили законів, що встановлюють нову або більш тяжку юридичну відповідальність, та ін.

Діяпринципуподілуправанапублічнеіприватне, навідносносамо-

стійнігалузітаінститутипритаманнаправуУкраїни, боцейподілсформулювався і тяжіє до континентальної (романо-германської) правової сім’ї. Галузі права, призначенням яких є забезпечувати загальне благо, виконувати функції соціального служіння, належать до публічноправових (конституційне, адміністративне, кримінальне право та ін). Приватне (особисто вільне) право встановлює лише юридичні форми, рамки, вмежахякихсуб’єктиздійснюютьправа, щоїмналежать, убудьякому напрямку з метою досягнення особистих інтересів і потреб, а також інтересів третіх осіб (цивільне, трудове, сімейне право).

Іпублічне, іприватнеправорівноюміроюпризначеніслугуватиінтересамсуспільстватаособистості. Державні, «публічні» інтересиврештірешт виконують службову роль відносно інтересів громадянського суспільстватаособистості, аостаннівнеменшомуступенізацікавленівміцностівнутрішньодержавного таміжнародного правопорядку.

Сутність принципу поєднання стабільності і динамізму полягає в тому, що право активно впливає на регульовані відносини, і в разі адекватноговідбиттяуправовійформііснуючихсоціальнихтенденцій

203

Частина третя. Загальне вчення про право

встановлюється правопорядок як головна мета механізму правового регулювання. Однак згодом правова форма старіє і не забезпечує потреб соціального регулювання, що тягне за собою її реформування.

§4. Галузеві та міжгалузеві принципи права. Принципи правових інститутів

Міжгалузевими називаються принципи, що діють відразу в де-

кількохгалузяхправа. Більшістьпринципівмаютьміжгалузевийхарактер, бо вони більш-менш одноманітно виражені в нормах декількох галузей. Донихналежатьпринциписудоустрою, судочинства(цивільного, господарського, кримінального) і правового становища осіб, які беруть участь у процесі. Це, зокрема, такі:

–незалежність суддів і підкорення їх тільки закону;

–здійснення правосуддя тільки судом;

–рівністьправучасників судовогорозглядупередзакономісудом;

–всебічність, повнотатаоб’єктивністьз’ясування обставинсправи;

–ніхто не може бути суддею у власній справі;

–гласність та відкритість судового розгляду;

–змагальність сторін і диспозитивність судочинства;

–національна мова судочинства;

–доступність судового захисту;

–обов’язковість судових рішень та ін.

Міжгалузевими принципами є такі принципи, як «дозволено все, що не заборонено законом», а також «дозволено тільки те, що прямо дозволено законом, все інше заборонено», які відповідають загальнодозволеному і дозволено-заборонному типам правового регулювання. Загальнодозволенаспрямованістьхарактернадляцивілістичногоциклу галузей, зі змісту яких випливає, що громадяни та юридичні особи можуть займатися будь-якою діяльністю, не забороненою законом. Водночас діяльність органів держави базується на дозволенозаборонному принципі, бо здійснюється відповідно до їх компетенції в рамках адміністративного, криміналістичного і процесуального циклів галузей і побудована на забороні виходити за її рамки.

Галузеві принципи підкреслюють особливості конкретної галузі права і нарівні з предметом та методом сприяють індивідуалізації галузіяксамостійноївзагальнійсистеміправа. Принципигалузей— це

204

Розділ 12. Принципи права

не раз і назавжди дана аксіома; вони, як і норми права, можуть змінюватися, зокрема зі зміною суспільних відносин, на базі яких виникає галузь права. Так, процеси реформування політичної, економічної, соціальної та інших сфер життя суспільства не могли не відбитися на змісті галузевих принципів. Поява ринку праці і капіталу, наприклад, сприяластановленнюнизкиновихпринципівгалузітрудовогоправа. За часівсоціалістичноїсистемигосподарюваннязабудь-якимроботодавцем всежстояладержава, томуосновніумовитрудовогодоговорузпрацівником (розмір зарплати, строки договору, тривалість відпусток та ін.) були значною мірою усередненими. В умовах ринкової організації економіки основоположними принципами трудового права стають:

–свобода праці, яка передбачає для кожного працездатного громадянина свободу вибору місця роботи, форми і виду реалізації своїх здібностей до праці, а також свободу договірного регулювання трудовихвідносинпривстановленнідержавоюобов’язковогомінімумуправ найманого працівника;

–державнийнаглядіконтрользаумовамипрацінайманихпрацівників;

–принципобов’язковості умовдоговорівпропрацю, втомучислі вимоги дисципліни і підпорядкування працівника організаторам виробництва в процесі праці;

–принцип оплати праці найманого працівника за її результатами відповідно до встановленого державою мінімуму оплати і договорів про працю;

–принципзабезпеченняпрацівникапринастаннінепрацездатності, а також матеріального забезпечення у разі безробіття, що зафіксовано на міжнародно-правовому рівні.

Зчасом зникли такі принципи цивільного права, як переважна охорона соціалістичної власності і її необмежена віндикація, принцип планування та ін., що вихолощували зміст галузі цивільного права. Водночас з’явилися принципи, сформульовані впроцесі багатовікової історії розвитку тієї чи іншої галузі, які або не згадувалися взагалі, або мали другорядний, підпорядкований щодо названих вище принципів характер. Йдетьсяпропринципинеприпустимостісвавільноговтручання у сферу особистого життя людини та позбавлення права власності, рівності учасників цивільних правовідносин, свободи договору, повного поновлення порушеного стану суб’єктів цивільного права та ін.

Не могли не відбитися на змісті галузевих принципів відхід від класового тлумачення права, а також загальні тенденції до гуманізації і демократизації правової системи в цілому.

205

Частина третя. Загальне вчення про право

Принципи правових інститутів діють у межах однорідних сус-

пільнихвідносин, щорегулюються нормамиокремогоінституту. Іно-

ді їх ототожнюють з загальноправовими або галузевими принципами, піддаючи сумніву саму необхідність існування принципів окремих інститутівправа. Однакпринципиокремихінститутівправастановлять цілком самостійну наукову категорію і виступають конкретизуючим елементом системи загальних принципів права.

Так, інституту призначення покарання у кримінальному праві кореспондуєсистемапринципів, якієлогічнимпродовженнямзагальних засад, характерних для держав з демократичною і гуманістичною орієнтацією, зокрема:

–законність покарання у розумінні його конкретного прояву;

–визначеність покарання у вироку суду;

–обґрунтованість і обов’язковість його мотивування у вироку;

–гуманністьконкретногопокарання, якенеможеспричинятифізичнихстраждань засудженому абопринижуватийоголюдськугідність;

–індивідуалізація покарання, тобто відповідність покарання небезпечності особи злочинця та характеру злочину.

Свої принципи притаманні інститутам цивільного процесу. Наприклад, у стадії виконавчого провадження можна вирізнити такі принципи:

–виконання судових рішень державними виконавцями;

–швидке і реальне виконання судових рішень;

–мирова угода у виконавчому провадженні;

–диспозитивність виконавчого провадження;

–повернення стягнення на майно боржника та ін. Різноманітністьрозглянутихпринципівдозволиладослідникамдійти

висновкупронеможливістьдативичерпнийперелікпринципів, щодіють управі. Цеозначає, щоновіпринципиможутьвиводитисяізсоціальної дійсності і досліджуватися як відносно самостійні феномени.

Контрольні запитання

1.Що таке принцип права?

2.Наведіть класифікацію принципів права.

3.Якізагальнолюдські (цивілізаційні) принципидіютьуправі?

4.Назвіть загальні принципи права.

5.Наведіть приклади принципів права будь-якої галузі.

206

Розділ13

Правове регулювання суспільних відносин

§1. Поняття правового регулювання суспільних відносин

Необхідною умовою існування і гармонійного розвитку кожного суспільства, справедливого задоволення інтересів всіх його членів є встановлення і підтримування у стосунках між ними певного порядку. Частково це забезпечується за рахунок прямого впливу на поведінку людей різноманітних стихійно-природних, біологічних і соціальних чинників (наприклад, кліматичних умов, біоритмів, природного добору, демографічних процесів та ін.). Однак основне навантаження у виконанні зазначених функцій лягає на спеціально пристосовану до особливостей суспільного буття розгалужену систему соціального регулювання, важливе місце в якій посідає правове регулювання.

Правоверегулюванняздійснюється черезскладнувзаємодіюбагатьох правових явищ: правотворчості, правових норм та актів їх застосування, правовідносин, правосвідомості, правової культури та ін. Власне саме в цьому — здатності забезпечувати ефективне юридичне регулюваннясуспільнихвідносин— іполягаєголовнепризначенняяк кожного окремого із названих правових феноменів, так і утворюваної ними в їх єдності правової системи суспільства. Отже, правове регу-

люванняможебутиохарактеризованеякздійснюванийзадопомогою юридичнихзасобівпроцесупорядкування суспільних відносинзметою

207

Частина третя. Загальне вчення про право

забезпечення певної сукупності соціальних інтересів, які вимагають правового гарантування.

Сутність будь-якого соціального регулювання (правового, морального, заснованого на звичаях, релігійного, естетичного та ін.) так чи інакше полягає у цілеспрямованому визначенні на нормативному та індивідуальному рівнях відповідно до завдань такого регулювання форм і меж дозволеної та необхідної поведінки соціальних суб’єктів у певних життєвих ситуаціях, а також у стимулюванні фактичного додержання ними цих установлень. Водночас правове регулювання має й низку специфічних властивостей, не притаманних (або лише частково притаманних) іншим видам соціального регулювання.

Перш за все серед таких властивостей слід відзначити державну забезпеченість правового регулювання, яка виявляється в активній участі держави в процесах правоутворення та сприяння подальшій реалізації правових норм. Зокрема, саме держава в особі її уповноважених органів встановлює за власною ініціативою та остаточно формулює(уразіїхініціюванняіншимисуб’єктамиправоутворення) переважнубільшістьдіючихусуспільствіюридичнихприписів, забезпечує впорядкування, юридико-технічну досконалість та періодичне онов- леннянормативно-правовогоматеріалу, здійснюєконтрользасвоєчаснимтаточнимвиконаннямправовихнорм, організує(черездіяльність розгалуженої системи судових та інших юрисдикційних органів) усуненняневизначеності зправовихпитань(наприклад, шляхомвстановленнятареєстраціїфактів, щомаютьюридичнезначення) тарозв’язання суперечок (конфліктів) між суб’єктами права, що виникають у процесі реалізації його норм.

Важливе значення для ефективної дії права мають різноманітні державні заходи, спрямовані напоширення серед населення правових знань, йогоознайомлення знаявнимиюридичнимимеханізмами задоволення тазахисту зацікавленими особами своїхінтересів, формування у суспільстві поважного ставлення до правових інституцій.

Виключною формою державного забезпечення правового регулювання, доякоїзвертаютьсяпереважноуразісвідомогоухиленнядеяких осібвідвиконаннясвоїхобов’язківєпритягненнязазначенихсуб’єктів до юридичної відповідальності, а також застосування до них інших заходів державного примусу.

Водночас слід відмітити, що при всій значущості ролі держави в організації правового регулювання суспільних відносин вона не є монополістом в його здійсненні. У відповідних межах та формах

208

Розділ 13. Правове регулювання суспільних відносин

вправовомурегулюванніберутьучастьйіншісуб’єкти, зокрема, органи місцевого самоврядування, громадські об’єднання, комерційні організації, трудові колективи, третейські суди, комісії з трудових спорів на підприємствахінавітьокремігромадяни. Наприклад, органимісцевого самоврядування відповідно до Конституції України та Закону України «ПромісцевесамоврядуваннявУкраїні» володіютьвласноюправотворчою компетенцією з встановлення конкретного переліку та визначення розміру і порядку сплати місцевих податків та зборів; у сфері трудових відносинширокіможливостівїхправовомуврегулюваннімаютьпрофспілки, які уповноважені узгоджувати з власниками і адміністрацією підприємств низку питань, що стосуються умов праці та соціального захисту працівників. При цьому, враховуючи помітне посилення на сучасномуетапірозвиткусуспільстватенденційдоподальшоїдиференціаціїтаускладненнясоціальнихвідносин, щоунеможливлюєконцентрацію повноважень з управління суспільними справами виключно на державномурівні, можнапрогнозуватиподальшепідвищеннязначення правового регулювання за участю зазначених суб’єктів.

Державна забезпеченість правового регулювання, суверенний характер влади держави багато в чому зумовлюють й такі особливі риси правового регулювання, як його загальність та єдність.

Зокрема, загальність правового регулювання полягає в охопленні ним з більшості питань, що визначаються правом, усіх членів та всієї територіївідповідногодержавногоутворення. Подібненезавждипритаманне іншим проявам соціального регулювання, які часто мають локальний характер та (або) поширюються лише на окремі прошарки населення. Наприклад, діябагатьохтрадицій, звичаївнепоширюється замежіокремихрегіонівдержави; постулатипевноїрелігіївизначають поведінку тільки тієї частини населення, яка належить до відповідної конфесійної групи.

Щожстосується єдностіправовогорегулювання, товонавиражається в його моністичності, тобто неможливості одночасного функціонування в певному державно організованому суспільстві одразу декількох не узгоджених поміж собою систем правової регуляції. Тим самим забезпечуються послідовна реалізація в правовому регулюванні принципу юридичної рівності, застосування однакового масштабу правового оцінювання для всіх тотожних за своїм змістом життєвих ситуацій, які потребують юридичної регламентації.

Для порівняння відзначимо, що інші види соціального регулювання не виключають певного плюралізму в оцінці подібних за їх озна-

209

Частина третя. Загальне вчення про право

ками людських вчинків, що зумовлюється можливістю співіснування

вмежах однієї людської спільноти водночас декількох відносно незалежних (а іноді і конкуруючих поміж собою) систем моральних, релігійних, звичаєвих, корпоративних, професійнихнорм. Зокрема, навіть моральні правила поведінки, яким зазвичай притаманний найвищий ступінь універсальності, можуть істотно варіюватися з огляду на належність носіявідповідних моральнихуявленьдоконкретної соціальноїстрати(представниківвлади, працівниківправоохороннихорганів, членів злочинних угруповань, військових, священиків, осіб, що належатьдозаможнихабознедоленихверствнаселення, прибічниківрізних релігій тощо).

Щеоднієюспецифічноювластивістюправовогорегулюванняєйого формалізованість, яка виявляється в урахуванні при реалізації правових норм тільки тих соціальних фактів, що передбачені у праві, і навпаки — в ігноруванні всіх інших не відображених у ньому фактичних обставин. Наприклад, згідно із Законом України від 18 січня 2001 р. «Про громадянство України» (в редакції від 21 липня 2005 р.) право на прийняття до громадянства України мають особи, які визнають і дотримуються Конституції України; подали декларацію про відсутність іноземного громадянства; безперервно проживають назаконнихпідставахнатериторіїУкраїниостанніп’ятьроків; отрималидозвіл наімміграцію; володіютьдержавноюмовоювобсязі, необхідномудля спілкування; маютьзаконніджерелаіснування. ВодночаспривирішенніпитанняпронаданнягромадянстваУкраїнинеберутьсядоувагивік, стать, майновий стан, рівень освіти, етнічна належність та інші якості претендентів на його отримання, які з тих чи з інших міркувань не знайшли відповідного законодавчого закріплення.

Відзначенаособливістьправовогорегулювання, атакожпомірність вимог, що висуваються при його здійсненні (зумовлена орієнтацією права на осіб з найбільш типовими соціальними якостями, наявними

вусіх або ж у переважної більшості членів суспільства), стали причиною дещо скептичної оцінки деякими вченими здатності права, особливо у його порівнянні з мораллю, визначати певні сторони людської поведінки. Саме з цим перш за все пов’язані відомі визначення права як «етичного», «морального мінімуму».

Вбільшіймірі, ніжіншимформамсоціальногонормування, правовому регулюванню притаманна системність, яка передбачає чітку узгодженість дії та взаємну підтримку залучених до нього правових явищ. Так, недодержання заборон, передбачених правовиминормами,

210