Загальна-теорія-держави-і-права-М.В.-Цвік-О.В.-Петришин

Розділ 9. Поняття права

людствомуперебігуйогорозвитку. Втакомузначенніправорозглядаєтьсяякатрибутцивілізації, яквтілення гуманістичних прагненьлюдства, як результат боротьби за свободу і справедливість.

Цітриаспекти цінності правапроявляються узагальнолюдському, загальносоціальному та особистісному вимірах.

Загальнолюдський (загальноцивілізаційний) вимір, тобто його цін-

ність для людства в цілому, полягає в тому, що воно виступає найгуманнішим, єдиним прийнятним засобом розв’язання глобальних проблем сучасності (обмеженість ресурсів і боротьба за них, екологічна криза, регіональні воєнні конфлікти, релігійні та етнічні конфлікти тощо). Правоякутвердженняідейгуманізму, соціальноїсвободиісправедливості, цінностей демократії виступає необхідною основою міжнародних відносин, засобом, здатним забезпечити гармонійне співіснування людства в цілому.

Загальносоціальнийвимір, тобтоцінністьправадляусьогосуспільства, проявляєтьсявтому, щоправо: 1) сприяєформуваннюсуспільних відносин, необхідних длянормальногорозвиткутаіснування суспільства; 2) гарантуєбезпеку, впорядкованість тагармонізацію суспільних відносин, стабільність соціальної системи, цілісність, солідарність соціуму; 3) забезпечуєподальшийрозвитоксуспільнихвідносин. Таке значення права для суспільства зумовлено тим, що воно, по-перше, вносить універсальні загальні начала в життєдіяльність суспільства; по-друге, забезпечує правильне поєднання інтересів окремих осіб ісуспільствавцілому; по-третє, здатнепротистоятисвавіллю, насильству, деструктивним соціальним явищам; по-четверте, його зміст становлять правила поведінки, що сформувалися на основі повторюваних суспільних відносин, а відтак, є результатом соціального відбору. Правом стають лише ті норми, зміст яких відповідає інтересам суспільства, які здатні забезпечити стабільність, прогресивний розвитоксуспільства, адекватнеісторичнимумовампоєднанняіндивідуального і суспільного інтересів.

Особистісний вимір, тобто цінність права для окремого індивіда, полягає втому, щовоноздатне задовольняти потребулюдинивсвободіівстановлюєпевнийпорядокїївикористання. Абизабезпечитисвоє існуванняірозвитоквсуспільстві, статиособистістю, людинаповинна мати певні можливості для власних свідомих дій стосовно інших людей, їх організацій, спільнот, природи, можливості для активної життєдіяльності, самореалізації. Певна сукупність таких можливостей характеризує стан свободи, який виступає найбільш загальною, най-

161

Частина третя. Загальне вчення про право

важливішою передумовою задоволення будь-яких потреб людини, є універсальною потребою особистості. Отже, особистісна цінність права виражається в тому, що воно: а) тією чи іншою мірою наділяє особистість свободою; б) встановлює певнийпорядок її використання для оволодіння різними благами, що сприяють всебічному і повному розвиткові особистості.

Контрольні запитання

1.Охарактеризуйте основні підходи до праворозуміння.

2.Охарактеризуйте право як багатоаспектне явище.

3.Виокремте істотні ознаки права.

4.Назвіть основні соціальні і юридичні функції права.

5.Виокремте основні аспекти цінності права.

162

Розділ10

Право в системі соціального регулювання

§1. Поняття, загальні риси і види соціальних норм

Уреальномужиттібагатоманітністьсуспільнихвідносинурегулювати лише правом неможливо. Їх упорядкування здійснюється за допомогою соціальних норм — різних правил, які є еталоном, моделлю, взірцемповедінкилюдей. Досоціальнихнорм, крімправових, належать також звичаї, моральні, групові (корпоративні), релігійні, а також деякі інші норми. При цьому немає жодної галузі соціального життя,

вякій діє тільки якась одна група соціальних норм.

Такимчином, соціальнінорми— цеіснуючівсуспільствіправила поведінки загального характеру, які виявляють волю певної часті населення або всього суспільства і на випадок їх можливого порушення мають гарантії виконання різними засобами соціального впливу.

До загальних рис соціальних норм належать:

–об’єктивназумовленістьправилповедінки, їхвольовийхарактер. Задопомогоюсоціальнихнормзабезпечуютьсястабільністьіпорядок, що виникають у процесі історичного розвитку суспільства;

–соціальні норми видаються з метою регламентації взаємодії людей і розраховані на багаторазове застосування до невизначеного кола осіб;

–їх гарантованість, як правило, на випадок порушення засобами державного або суспільного впливу;

163

Частина третя. Загальне вчення про право

– соціальні норми відображають у кожному суспільстві особливості його культурних традицій.

Класифікація соціальних норм здійснюється за такими критерія-

ми:

а) за змістом регульованих відносин (політичні, організаційні, ес-

тетичні норми тощо);

б) за способами встановлення і засобами забезпечення виконання

(норми права, норми моралі, звичаї, корпоративні норми);

в) за способами закріплення і зовнішнього виразу (норми, які зна-

ходяться у свідомості людей або ж виражені в письмовій формі).

В юридичної літературі поряд з системою соціальних норм виділяютьтакзванітехнічнінорми, тобтоправилаповодженняіззнаряддями виробництва, технікою, зброєю, тваринним світом тощо.

§2. Право і мораль

Усуспільстві право і мораль тісно пов’язані. Їх співвідношення проявляєтьсявстанієдності, відмінностітавзаємодії. Дляхарактеристики кожного з означених станів необхідно передусім визначити, що являє собою мораль як соціальне явище.

Мораль(лат. мoralis — моральний) — цесистемажиттєвихпринципів, поглядів, суджень, оцінкилюдей, атакожвідповідних їмнормповедінки, щовідображаютьпогляди, якісклалисявсуспільстві, продобро

ізло, борг, справедливість, гідністьібезчестя, похвальністьіганебність, проте, щосхвалюється, ащовідкидається суспільством.

З цих позицій вирізняють усвідомлення людиною свого внутрішнього «я» (моральність), якого вона має неухильно додержуватись,

іконкретніформи, межізовнішньогопроявуморальноїповедінкиособи до інших людей, соціальної групи, суспільства, держави у вигляді вимоги, веління, заборони (мораль).

Як самостійні нормативні регулятори право і мораль разом з тим мають спільні риси. І право, і мораль:

– виконують функцію соціального компромісу між індивідом, групою індивідів і суспільством, сприяють збереженню стабільності

ірівноваги в суспільстві;

– маютьнормативнийхарактер, тобтоформуютьправилаповедінки людей;

164

Розділ 10. Право в системі соціального регулювання

–єуніверсальнимикритеріямиоцінкиповедінкисуб’єктівурізних сферах громадської діяльності;

–сприяють прогресивному розвиткові суспільства. Розмежування права і моралі може бути проведене за такими кри-

теріями.

За походженням: норми моралі формуються поступово, в процесі суспільного життя на основі уявлень про добро і зло, справедливість, честь, безчестя, маютьнеофіційний характер іможутьпередаватися із покоління в покоління; норми права складаються у процесі взаємодії людей як певні норми, що закріплюють повторювальні відносини та ідеї, які визнає і захищає держава, і мають офіційний загальнообо- в’язковий для всіх осіб характер.

За сферою регулювання: моральне регулювання поширюється на відносини, які не піддаються зовнішньому контролю, на відносно вузьку сферу міжособового спілкування — кохання, дружбу, взаємодопомогутощо; нормиправарегулюютьлишетівідносини, якімають загальносуспільне значення.

За формою виразу: норми моралі не мають офіційно фіксованих норм виразу і можуть міститися у релігійних заповідях, традиціях, ритуалах, прислів’ях тощо (наприклад, «Той, хто робить ганебне, повинен передусім соромитися самого себе»); право ж має ознаку інституціоналізованості, його норми набувають формального виразу в нормативних актах та приписах, встановлених державою, — законах, указах, постановах, наказах, інструкціях та ін.

За ступенем деталізації: норми моралі не містять точних, деталізованих правил поведінки, вони виступають як принципи проголошеннябезособовоїповинностіформуваннябажаноїповедінки(наприклад, поступатися місцем людям похилого віку, жінкам у громадському транспорті); норми права і законодавства, в якому право втілюється, є деталізованими правилами про належну, бажану і заборонену поведінку, яка реалізується через механізм правового регулювання (наприклад, ст. 296 Кримінального кодексу України забороняється хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явноїнеповагидосуспільства, щосупроводжується особливоюзухвалістю чи винятковим цинізмом).

За засобами забезпечення виконання та специфікою санкцій: до-

держання моралі забезпечується внутрішнім переконанням, громадською думкою, громадським впливом, соціально-психологічними стереотипами; правоохороняєтьсятагарантуєтьсяпримусовоюсилою

165

Частина третя. Загальне вчення про право

держави. Порушення правових норм тягне за собою юридичну відповідальність — негативні наслідки майнового, особистого і організаційного характеру, що застосовуються в певному порядку державним апаратом. При цьому перелік санкцій має точно фіксований характер.

Взаємодіяправаімораліполягаєвтому, щоправопройнятенормами моралі, ґрунтується на них. Деякі дослідники навіть вважають, що право — це юридично оформлена мораль, тобто майже всі правові норми єводночаснормамиморалі(наприклад, юридичнозакріпленийобов’язок батьків щодовихованнядітейвсвоїйосновіміститьморальнівимоги).

Регулятивна взаємодія моральності таправа проявляється івтому, що без звернення до дослідження моральних понять не можна виявити значення низки термінів, закріплених у праві, з оцінкою яких пов’язані юридичні наслідки. До них належать оціночні поняття: «образа особистої гідності», «дії, що відзначаються особливим цинізмом чиособливоюзухвалістю», «розумністроки», «неможливістьспільного проживання», «низькі мотиви» та ін.

Іправо, іморальмаютьподібні, хочаінетотожнісистемиоцінки— обидві нормативні системи засуджують протиправні вчинки.

Деякіколізіїувзаємодіїправаіморалівиникаютьупитанняхтрансплантаціїорганівтаіншиханатомічнихматеріалівлюдини, проведенняклінічнихвипробуваньлікарськихзасобівнапацієнтах(добровольцях), штучного запліднення, евтаназії — прискорення смерті невиліковного хворого для припинення його страждань, тощо.

Важливу роль відіграють моральні норми у правозастосовній діяльності при вирішенні конкретних юридичних справ. Так, мотив і мета деяких злочинів, інших правопорушень є обов’язковими або додатковими (факультативними) ознаками, що мають бути встановлені прикваліфікації, а вразі ухвалення судом рішення пропозбавлення батьківських прав моральний чинник часом є вирішальним. Досить складним не тільки з правового, а й з морального боку є питання тримання взятих під варту і засуджених осіб. До уваги беруться юридичні, соціальні, економічні, географічні і, звісно, моральні чинники сумісного перебування засуджених та їх охорони. Йдеться і про розміщення засуджених за категоріями, умовами тримання, обмеженнями, видами і порядком покарань (покарання не повинні бути жорстокими чи такими, що принижують людську гідність) та ін.

Водночас слід ураховувати, що у будь-якому суспільстві існують прояви реакційної, застарілої, антисоціальної групової моралі, яка суперечить загальносуспільній моралі.

166

Розділ 10. Право в системі соціального регулювання

Деякі нормиправа, здебільшого процесуальні, вморальному сенсі єнейтральними(наприклад, нормаст. 38 Кримінально-процесуального кодексу України, де йдеться про передачу справи з одного суду до іншого, байдужа у моральному відношенні).

§3. Право і політичні норми

Упроцесі розвитку суспільних відносин політика є одним із чинників формування права. Право закріплюється в законодавстві, яке виражаєдержавнуполітику. Законодавствовстановлюєправовіформи здійснення політики і у свою чергу сприяє проведенню певної політичної лінії. Уперекладі згрецької слово «політика» (politika) означає державну або громадську справу, сутністю якої є визначення форм, завдань, змісту діяльності держави. Термін «політика» має широкий спектр значень: улаштування державної влади, вираз економіки, мистецтвоспільногожиття, сукупністьнастановтаметарізнихсоціальних груп і практичних дій у досягненні цієї мети, мистецтво досягнення можливого і необхідного, участь у справах держави для досягнення соціальної згоди та ін.

Унайширшому значенні поняття «політика» — це відносини між державними утвореннями, великими соціальними групами, етносами, націями, верствами населення, класами, конфесіями, партіями, громадськими організаціями з приводу тих чи інших соціальних подій.

Названісоціальнісуб’єктиреалізуютьвласніінтересиякуполітичних, таківнеполітичнихформах. Прицьомувсе, щохочякосьпов’язане

зпитаннямизавоюваннявлади, їївідмежуванняівзаємодіїздержавою, несе в собі політичний зміст. Центральним елементом втілення тих чи інших інтересів у життя є державна влада, тому політична боротьба ведеться за вплив на державну владу або за її завоювання.

Держава прагне шляхом ухвалення відповідних правових рішень впливати на перебіг політичних подій. Виконуючи політичні вимоги, вона знижує тиск політичних рухів (наприклад, встановлює мінімальний розмір оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, що забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму). За умов демократичної організації суспільства учасники політичних відносин поставлені в рівні рамки правовогоспілкування. Цедаєзмогупідтримуватибалансрізнихсоціальних сил у стані конструктивної взаємодії.

167

Частина третя. Загальне вчення про право

Історія людства, так само як і практика сучасного державноправового будівництва, демонструє чимало прикладів домінування політики над правом, проведення її в позаправових формах. У деспотичних державах Давнього Сходу (Єгипет, Вавилон), давніх державах Індії іКитаю, монархіях періоду абсолютизму, теократичних монархіяхАзіїіПівнічноїАфрики, радянськомусуспільствіпріоритетполітики над правом забезпечувався відповідно обожнюванням волі правителя, свавіллям феодальної верхівки, спільними актами партійних

ідержавних органів. Політичне насильство ставало змістом законів, звичаїв, прецедентів судових органів, законодавчі акти нерідко набували неправового змісту.

Співвідношення між політикою і правом істотно змінилося в період буржуазнихреволюційіформуваннягромадянськогосуспільствавЄвропі та Північній Америці, коли поряд із ідеями рівності, прав і свобод людини сформувався принцип верховенства права, його пріоритету над державою, обмеженнясвавілляполітичноївладиправамилюдини. Закони, щоухвалюютьсяпарламентом, набуваютьправовогозмісту, обов’язкового для виконавчої і судової гілок влади. Таким чином, співвідношення політики, права та законодавства залежить від ступеня розвитку громадянськогосуспільства, йогоможливостівпливатинаформуванняполітичногокурсудержави тадодержання правісвободлюдини.

Зогляду на викладене можна визначити такі напрямки взаємодії політики і права, що виражаються в єдності, розбіжності, взаємопідтримці, протиборстві, солідарності.

Право і політика мають єдине джерело розвитку і функціонуван-

ня — суспільні відносини і передусім відносини власності, на підста- віякихвиникаютьполітико-правовізв’язки. Правовиражаєміру(межі) свободи та рівності учасників суспільних відносин, включаючи політичнівідносиниміжсоціальнимигрупами, партіями, націями, станами

зприводу здійснення політичної влади, що складаються об’єктивно впродовж розвитку суспільних відносин.

Право і політика мають нормативну природу. Вони формуються увиглядівизначеннянапрямківдіяльності(політика), правіобов’язків суб’єктів суспільних відносин (право). Проте на відміну від правових політичні норми не завжди містять ознаку формальної визначеності

іможуть бути закладені в політичних поглядах, ідеях, уявленнях політичнихдіячів. Усіполітичнінорми, ідеї, програмизнаходятьсяуспіввідношенні конкуренції, в той час як у системі права всі норми підпорядковуються тим, які мають найвищу або вищу юридичну силу.

168

Розділ 10. Право в системі соціального регулювання

Право і політика у своїй основі містять загальні принципи функціонування і цінності орієнтації, що відбивають інтереси і потреби соціальних суб’єктів. Ця обставина робить законодавство як форму виразу права засобом захисту інтересів суспільства. Шляхом прийняття нормативних актів реалізується міжнародна, національна, культурна, екологічна, економічна та інша державна політика. При цьому кожна держава існує в межах певних міждержавних політичних відносин.

Управізакріплюютьсяполітичнийустрійсуспільства, політичніправа і свободи громадян, механізм функціонування політичних інститутів, причому, як правило, в нормативних актах, що мають вищу юридичну силу в системі законодавства: конституціях або конституційних законах. В умовах, коли панує принцип верховенства права, будь-які дії суб’єктів політикиповинніпідкорятисяйоговимогам. Отже, неправопідпорядковується політиці, а політика в особі держави і всіх інших суб’єктів політичноїсистемипідпорядковується праву. Тількинатакійосновідержава можечереззаконодавство впливатинаполітичнийрозвиток.

§ 4. Право і релігійні норми

Іноді розрізняють вторинні (змішані) нормативні структури, до яких належать релігійні норми, що поєднують в собі риси і моральних, і корпоративних норм. З початку існування людства відомо приблизно 50 тис. різноманітних великих і малих релігій, в кожній з яких виникали власні релігійні норми. Ці норми регулюють ставлення віруючих до Бога, церкви, віруючих між собою та до представників інших конфесій.

Найбільш відомі світові релігії — християнство, іслам, іудаїзм, буддизм — справили значний вплив як на духовну та моральну сфери життясуспільства, такінарозвитокправовихсистембагатьохдержав. У більшості священних книг — Біблії, Талмуді, Корані — певні релігійні положення мають ознаки правових норм: не вбий, не вкради, поважай своїх батьків, не заздри, не свідчи неправдиво тощо. Крім того, внихформулюютьсяправилаповедінки, подібнінакримінальноправові, цивільно-правові, процесуальні. Напочатковихетапахрозвитку людства норми права не відокремлювались від релігійних і були з ними тісно пов’язані — норми права являли собою водночас і релігійні закони. Пізніше, у процесі розвитку суспільства, правові норми стали відокремлювати від «суто релігійних».

169

Частина третя. Загальне вчення про право

Розмежування між нормами права і релігійними нормами можна здійснити за такими ознаками.

По-перше, релігійні норми базуються на внутрішньому авторитеті — голосі сумління, а правові — на зовнішньому, оскільки вони захищені державою.

По-друге, заспособомвстановленнятазакріплення: релігійнінорми виникаютьвпроцесіісторичногорозвиткусуспільствапротягомдосить тривалого часу та фіксуються в усній або письмовій формі; норми права встановлюються за спеціально створеною процедурою і набувають формальноговиразувнормативнихактахтаприписах, якіпоходятьвід держави, — законах, указах, постановах, наказах, інструкціях та ін.

По-третє, релігійні норми адресовані віруючим відповідної конфесії, а правові — всім членам суспільства і мають ознаку загальнообов’язковості, незалежно від згоди або визнання їх з боку суб’єктів права.

По-четверте, в релігійних нормах приписується внутрішня поведінка, яка може виявлятися й у зовнішніх вчинках, а в праві — зовнішня, хоча і внутрішній духовний стан може мати велике значення.

По-п’яте, виконання приписів релігійних норм забезпечується не тільки загрозою застосування передбачених ними санкцій, а й заходами морально впливу — правопорушник розглядається як «грішник» перед Богом з погляду інших віруючих; правові норми містять точно встановленівичерпнівидисанкцій— штраф, позбавленняволі, арешт, догану, звільнення, громадські чи виправні роботи тощо.

Особливості взаємодії правових норм і норм релігійного права можна розглядати тією мірою, якою релігійні норми визнаються обов’язковими у тій чи іншій державі і забезпечуються з її боку примусом щодо їх виконання.

Ступінь обов’язковості релігійних норм порівняно з правовими можна визначити у такому співвідношенні:

–релігійні норми є первинними, загальнообов’язковими для всіх,

аправові норми (норми позитивного права) не можуть їм суперечити (Іран, Афганістан, Пакістан та ін.);

–правовінорми(нормипозитивногоправа, захищенідержавою) — є первинними, а релігійні норми не мають переваги перед правовими

іє додатковими (субсидіарними) щодо регулювання суспільних відносин (наприклад Єгипет, Таїланд та ін.);

–правові норми (норми позитивного права, захищені державою) первинними, арелігійнінормиіснуютьлишедлявіруючихвідповідної

конфесії (Індія, Україна, Росія, Ізраїль та ін.).

170