2.5. Міське розселення
Міське населення в Україні становить переважну більшість, тобто 68,5 % (на початок 2009 р.) загальної кількості населення.
Для успішного виконання міських функцій приблизно половина населення повинна бути працездатною, і саме ця частина населення становить трудові ресурси міста.
Трудові ресурси міста, тобто та частина населення, яка зайнята суспільно-
корисною працею, поділяються на дві групи:
– містотвірну, тобто працівників підприємств, установ і організацій, які формують народногосподарську основу розвитку міста (промислове виробництво, будівництво, зовнішній транспорт, управління, наука, фінансова діяльність, вища освіта, лікування і відпочинок тощо);
– містообслуговувальну, тобто працівників підприємств, установ і закладів сфери обслуговування (торгівля, громадське харчування, фінансове і юридичне обслуговування, народна освіта, охорона здоров’я, культура, житлово-комунальне обслуговування).
Окремо виділяється т. зв. несамодіяльна група населення, тобто пенсіонери, діти дошкільного віку і школярі, студенти стаціонарних відділень середніх спеціальних і вищих навчальних закладів.
Постійна чисельність населення працездатної вікової групи у загальному складі населення міста забезпечує його стабільний “трудовий баланс”, який у 1980-
роках характеризувався такими показниками:
А – містотвірна група, 25–40 %, Б – містообслуговувальна група, 15–25 %,
В – несамодіяльна група, 50–60 %.
У Львові у 1996 р. у всіх сферах виробництва і обслуговування було зайнято близько 401 тис. осіб, або 48 % населення, у тому самому році у Львові було офіційно зареєстровано близько 6 тис. безробітних, тобто 1,5 % працездатного населення.
Водночас інші тенденції у розподілі “трудового балансу” спостерігаються у великих містах високорозвинених країн. Наприклад, у Торонто кількість зайнятих у торгівлі і обслуговуванні вже на початку 1980-х рр. удвічі перевищила кількість зайнятих у промисловості. У найбільших містах Західної Європи протягом 1980-х рр. частка (від загального числа працюючих) прийнятих на роботу у секторі обслуговування становила: у Лондоні – 81 %, у Парижі – 80 %, у Брюсселі – 83 %, у Франкфурті – 76 %.
Міське населення характеризується великою щільністю, тобто значною кількістю населення, розташованого на певній визначеній площі. Наприклад, щільність населення Червонограда у 1999 р. становила 5394 осіб/кв. км, Львова – 5118 осіб/кв. км, Дрогобича – 2515 осіб/кв. км, Самбора – 3108 осіб/кв. км, що свідчить про значне демографічне навантаження на міську територію у містах Львівщини.
39
Для Києва аналогічний показник у той час становив 3207, Одеси – 5463, Харкова – 5263, Донецька – 3072, Ужгорода – 3705, Кракова – 2282, Вроцлава – 2195 осіб/кв. км.
У 1990-ті роки динаміка зміни чисельності населення в Україні стала від’ємною, і ця тенденція посилилася на початку ХХІ ст. За 2001 – 2006 рр. лише в п’яти обласних центрах чисельність населення зростала (Київ, Вінниця, Хмель-ницький, Чернівці, Івано-Франківськ). Найбільший спад населення був характерний для Тернополя, Сум та Херсона. Наприклад, міське населення Львівської області за період 1998–2005 рр. зменшилося з 1671,1 до 1550,3 тис. осіб, тобто на 7,3 %, зокрема населення Львова скоротилося з 822,2 до 752,5 тис. осіб, або на 8,6 %.
Таблиця 2.1
Динаміка чисельності населення України та його складових за 1913–2001 рр. (за Ю. Палехою, 2007)
Рік
Чисельність населення,
Те ж саме,
Зміни за період,
млн. осіб
%
млн. осіб/рік
всього
міське
сільське
міське
сільське
всього
міське
сільське
1913
35,2
6,7
28,5
19
81
1940
41,3
14.0
27,3
34
66
0,23
0,27
- 0,04
1959
41,9
19,3
22,6
46
54
0,03
0,28
- 0,25
1970
47,1
25,9
21,2
55
45
0,47
0,60
- 0,13
1979
49,8
30,5
19,3
61
39
0,30
0,51
- 0,21
1989
51,7
34,6
17,1
67
33
0,19
0,41
- 0,22
2001
48,5
32,6
15.9
67
33
- 0,27
- 0,17
- 0,10
