4.1. Загальні визначення

Розпланування території – це проектна та наукова діяльність, головною

метою якої є опрацювання проектної документації для раціональної організації господарювання на визначеній території. Розпланування територій містить обґрунтування пропозицій щодо ефективного територіально-господарського влаштування проектованого району, формування його планувальної структури і функціонального зонування території.

Метою розпланування території у містобудівному сенсі є забезпечення просторових умов для розвитку виробництва, містобудування, збереження та покращання навколишнього середовища, збереження пам’яток матеріальної

культури за умови ефективного використання природних, економічних та трудових засобів та ресурсів.

У європейських країнах відповідником українського поняття “розпланування територій” є проектна та наукова діяльність, яка має назву “просторове пла-нування”, або “регіональне планування”. Під цими поняттями розуміють сукуп-ність заходів, що мають забезпечити збалансований розвиток тих чи інших тери-торій країни з урахуванням їх взаємних пов’язань та загальнодержавних інтересів.

Просторове планування розглядається як діяльність щодо організації прос-тору для потреб людини, наукове обґрунтування раціональних способів освоєння та перетворення простору, а також як політика, тобто створення умов для здійснення планованих заходів.

умовах ринкової економіки просторове планування у розвинених країнах

способом узгодження державними органами територіальних інтересів різних груп населення та різних суб’єктів господарської діяльності. При цьому перевага віддається громадським інтересам, інтереси спільноти ставляться вище інтересів окремого суб’єкта (організації, фірми, особи).

Використання простору країни регулюється державою та органами місцевого самоуправління з метою гармонійного територіального розвитку з дотриманням екологічних вимог, що сьогодні є одним з основних критеріїв оцінювання якості

68

проектів просторового планування у розвинених країнах світу. На початку ХХІ ст. просторове планування набуває міждержавного характеру і координується згідно з узгодженими програмами в межах великих спільнот держав, наприклад Євро-пейського союзу.

Прикладами великих загальноєвропейських урбаністичних проектів можуть бути проекти спорудження залізничних тунелів під протокою Ла Манш у 1994 р. і подібного тунелю під протокою Босфор у 2008 р. Обидва ці тунелі можна назвати “міжконтинентальними”, адже перший з них з’єднав європейський континент з острівною Англією, а другий – європейський континент з азійським.

Прикладом комплексного освоєння та перетворення території, яке прово-дилося протягом понад півтора століття є організація територій, що прилягають до ріки Рейн у Німеччині. Перший проект регулювання русла ріки та освоєння прибережних територій було створено у 1828 р., а його втілення тривало до 1872 р. Русло Рейну було спрямлене, болотисті зарослі вздовж берегів перетворилися на сільськогосподарські землі та лісові угіддя. У 1960-ті роки розпочався новий етап заходів щодо розвитку територій: на Рейні побудовано каскад гідроелектростанцій та шлюзів для судноплавства; ріка перетворилася на гігантський штучний канал, який має велике значення для господарського розвитку західних регіонів Німеччини.

В Україні у 1950–1960-х роках побудовано каскад водосховищ на Дніпрі (Київське – площею 922 кв. км, Канівське – площею 582 кв. км, Кременчуцьке – 2252 кв. км, Дніпродзержинське – 567 кв. км, Дніпровське – 410 кв. км, Каховське – 2155 кв. км). Водосховища перетворили Дніпро на судноплавну ріку для ве-ликотонажних суден, однак при цьому було затоплено численні поселення, величезні площі родючих українських чорноземів у степовій зоні, течія ріки сповільнилася і утворилися місця застійної води.

Водночас побудовано Північно-Кримський канал завдовжки 400 км від Каховського водосховища вздовж північно-східного узбережжя півострова до Керчі. Канал був збудований з метою забезпечення водопостачання Сімферополя і Керчі, а також зрошення понад 350 тис. га сільськогосподарських земель у північній степовій зоні Криму.

До великомасштабних заходів територіального розвитку належить бу-дівництво у 1930-х роках мережі автострад у США та Німеччині. Протягом наступних років ці мережі постійно розвиваються та охоплюють все більші території. Мережа автострад США дала поштовх до розвитку подібних мереж у Канаді та Мексиці. Автостради Німеччини стали прикладом для спорудження у 1960-х роках швидкісних автошляхів у Швейцарії, Франції, Австрії, Італії, Іспанії.

У 1990-х роках розпочато будівництво автострад у Греції, Португалії, Туреччині, Словенії, Чехії, Словаччині, Угорщині, Польщі, Румунії, Болгарії у зв’язку з посиленням загальноєвропейської інтеграції та потребою координації розвитку територій у сусідніх країнах – членах Європейської спільноти.

69