2.1. Мережі та системи розселення

Поняття “розселення” складне за змістом і має декілька значень, що усклад-нює його сприйняття і використання.

Насамперед розселення означає процес заселення території під час її гос-

подарського освоєння. Також розселення є результатом заселення, тобто терито-ріальною організацією населення, мережею поселень, що мають територіальний розподіл, ієрархію, взаємні пов’язання. Розселення формує середовище життя людей і становить сукупну соціальну та технічну інфраструктуру виробництва.

Розселення є складною структурою, що складається з двох взаємно пов’язаних між собою видів: міського і сільського розселення та форм: авто-номної і групової.

Мережею розселення, або мережею поселень називається вся сукупність поселень у межах визначеної території. Ця сукупність повинна мати впоряд-

кованість та класифікацію і типологію, тобто поділятися на міські і сільські поселення. Мережа охоплює всі поселення визначеної території. Наприклад, у Львівській області за станом на 2005 р. налічувалося 43 міста, 34 селища міського типу і 1849 сільських поселень.

Системою розселення, або системою поселень називають територіальне поєднання поселень, між якими існує визначений розподіл функцій (взаємний обмін функціями) та виробничі і соціальні зв’язки. Система не охоплює окремих автономних поселень.

Між поняттями “мережа розселення” та “система розселення” існує прин-ципова різниця. Мережа – це переважно проста сукупність поселень, вона інертна і консервативна, достатньо повільно змінюється й часі.

Система розселення означає взаємну залежність і підпорядкованість поселень різної величини та значення (ієрархію поселень), вона динамічніша, і до її складу входить мережа розселення. Система розселення починає формуватися лише із

25

досягненням певного рівня розвитку (ступеня зрілості) мережі розселення, системи формуються нерівномірно у просторі і часі.

Унаслідок цього територія країни диференціюється за ступенем сформо-ваності та організованості розселення: регіони систем розселення межують з регіонами, де розселення ще перебуває на стадії мережі.

Відповідно, розселення в межах країни (наприклад, України сьогодні) не можна вважати завершеною системою, його характер складніший. Необхідно наголосити, що система розселення також переважно формується на основі систем-них територіально-господарських утворень.

Загалом система розселення складається на певному рівні розвитку продук-тивних сил у процесі територіального розподілу праці. Умовою утворення системи є існування цілісної економічної основи – територіально-виробничого комплексу, коли виробничі зв’язки обумовлюють взаємне підпорядкування поселень.

Система розселення складається зі взаємно пов’язаних поселень, тому їх зв’язки вважаються системотвірним чинником. При всій багатоманітності зв’язків визначальними є “зв’язки населення” – трудові, культурно-побутові, відпочинкові. Ці зв’язки повинні бути регулярними (переважно щоденними), циклічними, мати високий рівень інтенсивності. Прикладом трудових зв’язків є щоденні поїздки з місця проживання в одному поселенні до місця праці в іншому. Тільки за таких умов територіальна група поселень перетворюється на систему.

теорії містобудування виділяються групові системи поселень, що означає цілеспрямоване формування групи міських і сільських поселень різної величини і народногосподарського профілю, об’єднаних розвиненими територіально-виробни-чими зв’язками, спільною інженерною інфраструктурою, спільною мережею громадських центрів соціально-культурного обслуговування та місць відпочинку населення.

межах таких систем у перспективі необхідно досягти відносно однакового задоволення потреб населення у виборі місця праці, отриманні освіти, можливості користання з усіх форм обслуговування і відпочинку за місцем постійного проживання.

Прискорений розвиток великих і складних систем розселення, агломерацій, конурбацій та мегаполісів відбувався протягом другої половини ХХ ст. у різних країнах світу.

2.1.1. Системи розселення в Україні

Формування мережі розселення на території України відбувається протягом тривалого історичного періоду і є динамічним процесом. Мережа розселення розвивається під впливом багатьох чинників, зокрема природно-географічних, історичних та суспільно-економічних. Перші з них відзначаються достатньою стабільністю, другі натомість можуть змінюватися у процесі історичного розвитку.

26

Усі поселення України (міські та сільські) об’єднані в єдину систему розселення, її центром є столиця України – Київ, головний адміністративно-політичний та культурний центр, великий промисловий і транспортний вузол. У місті зосереджені головні державні установи, найбільші наукові і культурні заклади, що обслуговують населення всіх регіонів.

В Україні виділяють регіональні (міжобласні та обласні) системи розселення.

Міжобласні системи формуються зазвичай навколо значного міста-центру, значення якого виходить за межі однієї адміністративної області. У державі існують шість міжобласних регіональних систем розселення: Центральна, Західна, Північно-Східна, Східна, Південно-Східна, Південна.

Найбільша з них Центральна міжобласна система розселення. До її складу входять Київська, Вінницька, Житомирська, Черкаська, Чернігівська області, цент-ральним містом є Київ. Система охоплює 22,9 % території і 21,1 % населення України, понад 63 % проживає у міських поселеннях.

Західна міжобласна система розселення є другою за величиною території і кількістю населення – це: Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Волинська, Тернопільська, Рівненська, Хмельницька, Чернівецька області. Центром системи є Львів. Ця система відзначається високою середньою щільністю населення (понад 90 люд./км), займаючи друге місце після Східної міжобласної системи розселення. Близько 50 % населення проживає у міських поселеннях. Західна система розсе-лення також характеризується відносно високою середньою щільністю сільського населення, великою кількістю малих і середніх міст і густою мережею сільських поселень.

Східна міжобласна система розселення, тобто Донецька і Луганська області, займає 8,8 % території і 15,8 % населення України, її центром є Донецьк. Вона відзначається найбільшою середньою щільністю населення (до 155 люд./км), високою часткою міського населення (89 %). У цій системі сформувалася найбільш густа в Україні мережа міських поселень, що складається з великих, середніх, малих міст і селищ міського типу.

Північно-Східна міжобласна система розселення, тобто Харківська,

Сумська, Полтавська області охоплює 13,9 % території і 12,3 % населення України. Головним центром є Харків. Система відзначається високою часткою міського населення (близько 70 %), середня щільність населення становить 75,6 люд./км².

Південно-Східна міжобласна система розселення складається з Дніпропет-

ровської, Запорізької, Кіровоградської областей. Система займає 13,9 % території України, де проживає 14 % її населення. Центром системи є Дніпропетровськ. Близько 80 % населення проживає у міських поселеннях. Сільські поселення переважно великі і середні.

Південна міжобласна система розселення займає південну частину території України, тобто Одеську, Миколаївську, Херсонську області і Республіку Крим. Вона займає близько 19 % території України, де проживає 15 % її населення. Ця система характерна найнижчою середньою щільністю населення (68,2 люд./км²)

27

і середнім показником питомої ваги міського населення (66,2 %). Центральним містом системи є Одеса – найбільший український порт на Чорному морі.

Наступною ланкою систем розселення є обласні системи. Обласна система

розселення – це сукупність міських і сільських поселень, об’єднаних навколо обласного центру. До складу обласних систем входять міжрайонні, районні,

кущові та елементарні системи розселення, які ще називають локальними.

В Україні налічується 25 обласних систем розселення. Найбільшими з них є Донецька, Дніпропетровська, Харківська, а найменшими – Закарпатська, Терно-пільська, Чернівецька.